Етапи розвитку менеджменту

/. Наукові школи, що передували появі "класичної теорії". її представниками були Роберт Оуен (1771-1858), Шарль Бабедж (1792-1871), Генрі Тоун (1844-1924) та ін.

2. Класична теорія управління:

A) науковий менеджмент. її представники — Фредерік Тейлор
(1856-1915), К.Берк (1860-1939), Френк (1868-1924), Ліліан Гільберт
(1878-1972) Генрі Гант (1861-1919) та ін.;

Б) адміністративний менеджмент — Анрі Файоль (1841-1925), Форд (1863-1947), Честер Бернард (1886-1961), О. Челдон (1894-1951);

B) бюрократичний менеджмент — Макс Вебер (1864-1920).

3. Біхевіористська теорія:

А) ранній біхевіоризм — Д. Уотсон (1878-1958), Хюго Мюнстер-берг (1863-1916);

Б) біхевіористський науковий підхід — Дуглас Макгрегор (1906-1964), Абрахам Маслоу (1908-1970).

4. Сучасні підходи до менеджменту, кількісні методи, операцій­
ний науковий підхід, операційний менеджмент, менеджментські та
інформаційні системи.

Основоположником класичної школи і засновником американсь­кої науки управління прийнято вважати Ф. Тейлора (1856-1915). У пошуках засобів проти "навмисної повільності" (солідації) робітників Тейлор рекомендував дотримуватись чотирьох принципів управлінсь­кої науки: 1) наукового вивчення кожного завдання і розвитку науко­вих методів; 2) копіткого добору працівників і стимулювання вико­нання завдань; 3) підтримання тісного контакту з працівниками; 4) по можливості здійснювати поділ кожної роботи. Тейлор звернув увагу на тісний взаємозв'язок таких чотирьох положень: 1) наука, а не емпіричні дані; 2) гармонія, а не розлад; 3) колективізм, а не індиві­дуалізм; 4) максимальна, а не обмежена віддача і розвиток кожної ^л,°дини, спрямований на досягнення максимальної продуктивності і найбільшого розквіту.

- 131 -

У науковій літературі, починаючи з А. Файоля і Г. Черча, здійсню. ються спроби визначення цього поняття, розробки та опису осно_в. них функцій управління (П. Керженцев, Г. Слезінгер, 0. Годуно_в В. Афанасьєв, Г. Попов, 0. Ковальов, Д. Кайдалов та ін.)

У найширшому філософському розумінні управління — це "еле­ментарна функція організованих систем різної природи (біологічних соціальних, технічних), яка забезпечує збереження їх певної стру_к1 тури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програми, мети діяль­ності".

Спеціаліст з менеджменту В. Афанасьєв розуміє управління як внутрішньо притаманну властивість суспільства на будь-якій стадії його розвитку і вважає, що "управління є сукупністю певних дій (операцій), які здійснюються людиною, суб'єктом управління щодо об'єкта з метою його перетворення та забезпечення його руху до заданої мети".

Важливим атрибутом управлінської діяльності є її свідомий і цілеспрямований характер. Відомий теоретик менеджменту П. Дру-кер підкреслює інтегруючий характер управлінської діяльності, при­діляючи особливу увагу тій властивості управління, яка перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і виробничу групу. М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі вважають, що "управління — це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати та досягти мети організації".

Людина в системі управління виступає у трьох аспектах (Шаку-ров):

• у межах самоорганізації вона організовує себе;

• у межах субординації вона є організатором інших систем і підси­стем;

• у межах метаорганізації вона сама є предметом, який організо­вують інші люди.

М. Мескон, М. Альберт і Ф. Хедоурі зазначають, що менеджер — це не тільки посада, а й певний рівень професіоналізму в управлінні. Іншими словами, на відміну від підприємця, менеджер — професійний управлінець, керівник. Аналізуючи управління із загальноправової точки зору, І. Волков дає таке його визначення: "Керівництво — процес правової організації і управління спільною діяльністю членів колекти­ву, який здійснюється керівником як посередником соціального конт­ролю і влади".

Між поняттями "управління" та "керівництво" існує своєрідний взає­мозв'язок: з одного боку, управління містить у собі керівництво як суб'єктивний компонент, а з іншого — воно є змістом керівництва, оскільки соціальне управління здійснюється людьми щодо інших людей.

На ДУ^МКУ провідного вченого в галузі менеджменту П. Дракера, сновне завдання менеджменту — зробити людей здатними до пільних дій постановкою реальних цілей, наділенням цінностями, пра-ильною структурою організації, вихованням необхідних трудових _гіавичок і забезпеченням професійного розвитку. Для цього викорис­товуються різні засоби: 1) повноваження і влада; 2) уміння управля­ти' 3) управлінський механізм і структура; 4) процедури технології управління; 5) людські зміни управління, побудовані на відносинах

субординації.

Залежно від сфери діяльності, виділяють різні види менеджмен­ту: загальний, або адміністративний, галузевий, організаційний, функ­ціональний, підприємницький, міжнародний, педагогічний ті ін.

Загальний менеджмент — менеджмент, який здійснюють усі ке­рівники, що відповідають за постановку завдання і формулювання політики, за питання, котрі пов'язані з плануванням і організацією, контролем і управлінням підприємництвом.

Фінансовий менеджмент включає такі основні види діяльності: виз­начення фінансової структури фірми і її потреб у фінансових коштах; виявлення всіх альтернативних джерел фінансування і їх оцінка тощо.

Операційний менеджмент — управлінська діяльність, насамперед менеджера нижчого ступеня управління, що полягає у безпосеред­ньому керівництві роботою працівників.

Стратегічний менеджмент — управлінська діяльність персона­лу менеджерів, що пов'язана із формуванням завдань підприємства, включаючи визначення його цілей, філософії і довгострокових стра­тегій, установок і орієнтирів тощо.

Поиск по сайту: