Відмінність порушень емоційно-вольової сфери від інших вад психофізичного розвитку

Порушення емоційно-вольової сфери це вид дизонтогенезу, який вирізняється від інших видів порушень психофізичного розвитку як з наукової, так і з практичної точки зору.

По-перше, вади емоційно-вольової сфери, як ніякий інший вид порушення досліджується не лише,ї позицій корекційної пе­дагогіки і психопатології, а й з позицій загальної педагогіки, віко­вої, педагогічної, соціальної та практичної психології. При цьому кожна галузь, описуючи ті ж самі явища поведінки та переживань дитини, користується різним категоріальним апаратом, трактує їхню сутність по-різному (наприклад, розуміння сутності раннього дитячого аутизму, затримки психічного розвитку відрізняється у медицині, педагогіці, психології, а такс явище в поведінці дитини як розгальмованість, нездатність до самоконтролю має різні назви "мінімальна мозкова дисфункція", "синдром гіперактивності з дефіцитом уваги", "імпульсивність поведінки", "порушення ди­наміки нервових процесів" тощо) Попри те, в самій дефектоло­гії відсутня єдність поглядів щодо класифікації видів порушень емоційно-вольової сфери та їх місця серед інших нозологій. Так, за нейропсихологічною класифікацією А. В. Семенович діти з валами емоційно-вольової сфери відносяться до двох груп: функціональна несформованість префорнтальних (лобних) відділів головною мозку; функціональна дефіцитарність підкіркових утворень (базальних ядер); за класифікацією Г. Н. Коберника, В. М. Синьова (1984) — до трьох: діти з астенічними, реактив­ними станами та конфліктними переживаннями; діти з психопатоподібними формами поведінки; діти з початковими проявами психічних захворювань (епілепсія, шизофренія). В. А. Лапшин, Б. П. Пузанов об'єднують вади емоційно-польової сфери в одну групу під назвою - діти із спотвореним (дисгармонійним роз­витком). За В. В. Лебединським існує дві групи: викривлений розвиток; дисгармонійний розвиток.

За сучасною класифікацією Н. Я. Семаго, М. М. Семаго, яка є відображенням розпитку ідей В. В. Лебединського, виді­ляються такі види розладів емоційно-вольової сфери:

- недостатній розвиток - парціальна несформованість вищих психічних функцій з переважанням недостатності регулятор­ного компоненту;

- асинхронний дисгармонійний розвиток;

- асинхронний викривлений розвиток спотворення розвитку переважно емоційно-вольової сфери.

По-друге, при вивченні емоційно-вольових розладів важ­ко виділити чітку межу між нормою і патологією не лише на практичному, а й на теоретичному рівні, оскільки ті ж самі по­неділкові явища можуть розглядатися як вікові особливості, як тимчасовий прояв, зумовлений конкретною ситуацією, як від­хилення в емоційно-вольовій сфері, як якість характеру, як ін­дивідуальна особливість (наприклад, негативізм, тривожність, агресивність, імпульсивність, некомунікабельність і т.п.). При цьому залежно від соціальних впливів тимчасовий прояв у по­ведінці дитини може перетворитись і на якість характеру, і на патологію і, навпаки, перші паростки відхилень в емоційно-польовій сфері за належного ставлення з боку оточення з часом нівелюються або трансформуються в індивідуальну особливість в межах адаптивної норми.

По-третє, на відміну від етіології інших нозологій, провід­ним чинником формування порушень емоційно-вольової сфери виступають несприятливі соціальні умови.

По-четверте, у дітей з вадами інтелекту та сенсомоторики спостерігаються порушення емоційно вольової сфери вторинного характеру, як реакція на формування комплексу неповноцінності.

З іншого боку недостатність емоційно-вольової сфери негативно позначається на розвитку інтелекту та успішності навчання

По-п'яте, для дітей;І радами емоційно-вольової сфери не існує спеціальних освітніх закладів. Діти з відхиленнями и емоційно-вольовій сфері зі збереженим інтелектом перебувають у масових освітніх установах, оскільки до основних умов оптимізації їхнього розвитку і корекції відхилень е спілкування з однолітками з нормальним психофізичним розвитком, заняття з психологом, симпатичне ставлення педагога, бажання батьків забезпечити своїй дитині сприятливі умови.

По-шосте, у практиці спостерігається виразна дисоціація між потенційними можливостями оптимізації психічного розвит­ку таких дітей і реальними досягненнями. Педагоги часто сприй­мають дезадаптивну поведінку вихованця як прояв неслухнянос­ті, педагогічною занедбаності, сприяють формуванню негативно­го ставлення до нього однокласників, чим ще більше посилюють дезадаптацію, часом прагнуть позбутися незручного учня, радя­чи батькам перевести Його до іншого закладу, у відповідь батьки докладають значних зусиль до того, щоб втиснути своїх "особ­ливих" дітей у рамки "норми", що зазвичай призводить лише до загострення проблеми і формування негативних особистісних новоутворень, появи схильності до девіантної поведінки.

Поиск по сайту: