Особливості методики корекційного навчання різних категорій дітей з психофізичними вадами

До початку навчально-корекційної роботи вчитель має де­тально вивчити документацію про дитину; провести детальну бе­сіду з батьками про інтереси дитини, її схильності, потреби іі улюблені заняття; з'ясувати її характерологічні особливості та особливості поведінки; вивчити стосунки у родині.

Для навчання дітей з психофізичними вадами використову­ються ті ж методи, що й для навчання дітей з непорушеним розви­тком, проте особливості психофізичного розвитку учнів обумовлю­ють інакші способи застосування них методів. Зокрема, методи навчання повинні бути корекційно-розвивальними. Це найсуттєвіша відмінність спеціальних дидактичних методів, яка означає, що будь-який метод чи прийом окрім дидактичної мети має розв'язувати і корекційну. спрямовану на розвиток учнів. В організації навчальної діяльності враховується рівень знань, темп роботи, динаміка втомлюваності, обсяг пам'яті, стійкість уваги, довільність психічних процесів дитини, рівень розвитку її мов­лення та опорно-рухової системи. Це передбачає, наприклад:

- відбір для кожного уроку певної невеликої за обсягом кіль­кості навчального матеріалу;

- максимальну розгорнутість і поділ складних понять і дій;

- уповільненість навчання;

- повторюваність дій;

- наявність пропедевтичних періодів у навчанні;

- опору на чуттєвий досвід учнів;

- керівництво діями учнів;

- поступовий розвиток пізнавальних процесів;

- оптимізацію темпу роботи та динаміки втомлюваності;

- посилення здатності дитини до саморегуляції;

- розвиток самостійності дитини.

Методи слід застосовувати у нерозривній єдності. Це обумовлено характером процесу пізнання, в якому по­єднуються безпосереднє сприймання об'єктів і явищ, розумова обробка результатів сприймання і практична діяльність. Тому жодна форма пізнання не може бути абсолютизована, оскіль­ки це негативно вплине на реалізацію корекційних завдань. Гармонійність у поєднанні методів навчання означає не рівно­мірний розподіл метолів на уроці, а поєднання їх у оптимальних пропорціях в залежності від певного критерію. Так, за аспектом передачі та сприймання навчальної інформації узгоджуються словесні, наочні та практичні методи; за логічним індуктивні та дедуктивні; за аспектом мислення і розв'язання корекційних завдань - репродуктивні та проблемно-пошукові; за аспектом керування навчанням — методи самостійної роботи.

Методи мають відповідати принципам спеціальної дидак­тики А саме:

дидактичні методи мають бути спрямованими не лише на формування знань, вмінь і навичок учнів, корекцію їх психо­фізичного розвитку, а й на їх моральне виховання;

методи навчання мають бути доступними для учнів і водночас.убезпечувати доцільний рівень труднощів з метою стимулювання учнів до розумових дій, докладання вольових зусиль, оптимального розвитку;

методи слід обирати так, щоб вони забезпечували свідомість і міцність засвоєння знань дітьми, формували у них вміння теоретичні знання застосовувати в практичній діяльності в різних умовах;

поєднувати методи необхідно так, щоб вони призводили до оволодіння досвідом послідовно і системно;

методи повинні стимулювати учнів до самостійної роботи;

при виборі методів слід враховувати не лише загальні пси­хічні закономірності, властиві дитині з певною аномалією та діагнозом, а іі індивідуальні особливості кожної дитини.

Оцінювання

Для кожного типу спеціальної загальноосвітньої школи МОН України рекомендовано відповідні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з урахуванням особливостей їхнього психофізичного розвитку та можливостей.

Основними функціями перевірки і оцінювання на­вчальних досягнень учнів усіх типів шкіл є:

^ контролююча - визначення рівня засвоєння навчальної програми, виявлення готовності до засвоєння нового матеріалу;

^ навчальна — стимулювання зусиль учнів до подолання труд­нощів, повторення, уточнення, систематизації, застосування знань і вмінь; формування в учнів адекватних критеріїв оці­нювання якості своїх знань і вмінь:

^ діагностично-коригуюча — з'ясування причин труднощів, виявлення прогалин у знаннях і вміннях; внесення коректив, спрямованих на подолання цих прогалин у діяльність учнів і вчителя; надання своєчасної допомоги;

^ стимулююча-мотиваційна стимулювання учнів поліпшу­вати свої досягнення, формування позитивної мотивації до навчання;

^ розвивально-виховна формування вмінь цілеспрямованої діяльності, розпиток відповідальності, працелюбності, актив­ності, охайності, самостійності та інших особистісних якостей учнів;

^ реалізація індивідуального підходу - знаходження відповід­ного рівня навантаження для кожного учня; вивчення став­лення учня до труднощів, успіхів, оцінки.

Перевірка навчальних досягнень учнів здійснюється у ме­жах матеріалу, визначеного навчальними програмами псиного типу школи. При цьому враховуються можливості дітей та осо­бливості їхнього психофізичного розвитку. Оцінювання ґрунтується на позитивному принципі, тобто передусім враховуються досягнення учня, а не його невдачі.

Об'єктами перевірки і оцінювання виступають структурні компоненти навчальної діяльності, а саме:

1. Змістовий компонент знання дітей

При оцінюванні враховуються такі характеристики знань:

- повнота (від фрагментарного відтворення навчального матеріалу до відтворення у повному обсязі);

- правильність (від не завжди точного до правильного від­творення навчального матеріалу);

- усвідомленість (від розуміння в основному до вміння пояснити, обґрунтувати);

- застосування знань (адекватність, самостійність, використання допомоги).

2. Операційно-організаційний компонент дії, способи ті, діяльність:

а) предметні (відповідно до змісту основних навчальних предметів);

б) розумові (порівнювати, класифікувати, абстрагувати, тощо) та загальнонавчальні (аналізувати, планувати, організовувати, контролювати процес і результати ви­конання завдання, вміння користуватись підручником тощо).

Оцінюються такі характеристики:

- правильність;

- швидкість;

- свідомість дій;

- новизна умов (за зразком, аналогічне, нове);

- самостійність виконання;

- якість виконаної роботи

- цілеспрямованість.

З Емоційно-мотиваційний компонент - ставлення до навчання.

Оцінюються такі характеристики:

- характер і сила (байдуже, недостатньо виразне позитив­не, зацікавлене, виразне позитивне);

- дійовість (від пасивного до дійового);

- сталість (від епізодичного до сталого).

Навчальні досягнення учнів спеціальної інколи оцінюються,за 4-ма рівнями і відповідними їм балами:

1) перший рівень — початковий (13 бали);

2) другий рівень середній (4-6 балів);

3) третій рівень достатній (7-9балів);

4) четвертий рівень високий (10-12 балів).

Поиск по сайту: