Навчання, виховання і трудова підготовка дітей з помірним ступенем розумової відсталості

Залежно від ступеня інтелекту, фізичною здоров'я, можливостей і потреб діти-імбецили перебувають у закладах Міністерства праці та соціальної політики або Міністерства охорони здоров'я. У дитячих будинках (будинках-інтернатах) для дітей-імбецилів, здатних самостійно пересуватись, орга­нізовується не лише догляд за вихованцями, а й корекційно виховна робота.

Метою корекційно-виховної роботи з цією категорією дітей є працевлаштування і подальше пристосування їх до життя в умовах навколишнього соціального середовища. Досягнення цієї мети забезпечується розв'язанням наступних завдань:

• розвиток всіх психічних функцій і пізнавальної діяльності дітей у процесі навчання і корекції їхніх недоліків. Основна увага спрямовується на розумовий розвиток учнів;

• виховання дітей, формування у них правильної поведінки. Основна увага спрямовується на моральне виховання;

• трудове навчання та підготовка до доступних видів праці; фізичне виховання; самообслуговування;

• побутова орієнтація та соціальна адаптація як підсумок усієї роботи.

Ці завдання відповідають програмі корекційно-виховної ро­боти закладів.

У дитячі будинки (будинки-інтернати) для фізично здоро­вих розумово відсталих осіб системи соціального захисту насе­лення (Міністерство праці та соціальної політики) приймаються Діти-імбецили віком від 4-х до 18-ти років певної статі (хлопці й дівчата утримуються окремо). Корекційно-виховна робота про­водиться у декілька етапів:

1-й етап (від 4-х до 8-ми років) - формування санітарно-гігієнічних навичок; розвиток моторики; привчання до адекват­ної поведінки у їдальні та інших громадських місцях; розвиток мовлення, пізнавальної діяльності; підготовка до шкільного на­вчання.

2-й етап (від 8-ми до 16-ти років) закріплення навичок самообслуговування і особистої гігієни; навчання господарсько-побутовій праці; навчання навичкам рахунку і елементарної грамоти; розвиток мовлення.

3-й етап (від 16-ти до 18-ти років) - соціальна адаптація дітей.

У роботі з цією категорією дітей слід враховувати, що вони не вміють переносити набуті знання у життя. Тому важливо не лише сформувати у них певний обсяг знань, а виробити адекватність поведінки й вміння діяти у конкретних життєвих ситуаціях.

Найскладнішим є початковий етап, оскільки розумово від­сталі діти з помірним ступенем дуже важко адаптуються до но­вих умов життя. Тому передусім важливо налагодити контакт з дітьми, виховати у них вміння слухати старших, дотримуватись режиму дня і правил поведінки. Поступово дітей включають у колективну діяльність, в тому числі й ігрову. Методи навчання цієї категорії дітей на першому етапі наближені до методів до шкільної і ясельної педагогіки; на другому і третьому до ме­тодики роботи допоміжної школи. Разом з тим, це не механічне запозичення методів, а адаптація їх до можливостей і потреб дітей-імбецилів.

3. Індивідуальний підхід до дітей з порушеннями інтелекту в умовах індивідуального навчання

Навчання дітей з легким ступенем розумової відсталості мас здійснюватись у спеціальних закладах. У таких випадках ПМПК рекомендує індивідуальне навчання, яке здійснюється за програмою допо­міжної інколи з урахуванням індивідуальних особливостей дити­ни. При цьому індивідуальне навчання, так само, як і його ко­лективні форми, мас бути корекційно спрямованим. Для цього застосовуються такі корекційні прийоми:

• адаптація змісту освіти до пізнавальних можливостей учнів, Ідо виявляється в зменшенні обсягу матеріалу, його спрощен­ні за характером і структурою;

• наочність навчання: використання різних видів наочності, її відповідність рівню розвитку сприймання іі мислення дитини, поступове ускладнення (від реальних предметів та об'єктів до символічної наочності), задіювання якомога більшої кіль­кості аналізаторів (слух, зір, дотик), поєднання наочних ме­тодів із словесними, практичними;

• уповільненість процесу навчання з урахуванням інертності нервових процесів дітей;

• повторюваність у навчанні та вихованні з метою ліквідації фрагментарності сприймання, недосконалості запам'ятову­вання. Повторення мас бути систематичним, різноваріативним, з різним ступенем залучення дитини;

• включення учня в діяльність, спрямовану на подолання труд­нощів і перешкод (принцип вправляємості) всі теоретичні відомості, правила мають бути засвоєні через практичну ді­яльність різного ступеня труднощів і новизни; без відпрацю­вання вмінь у практиці подолати наявний у розумово відста­лих учнів розрив між теорією й практикою неможливо:

• спеціальна організація праці — у процесі роботи слід вчити планувати свою діяльність, міркувати про послідовність та способи виконання, описувати результати і порівнювати їх із зразком;

• використання гри у навчально-корекційній роботі з метою підвищення інтересу дитини до навчальної діяльності, подо­лання її пасивності слід використовувати як дидактичну, так і сюжетно-рольову гру;

• дотримання охоронно-педагогічного режиму з урахуванням конкретного клінічного діагнозу;

• позитивні емоції педагога слугують засобом стимулювання дитини до навчальної діяльності й спілкування, формують її віру у свої можливості.

Навчання і виховання розумово відсталої дитини має бути поєднаним із оздоровленням і лікуванням, логопедичними за­няттями, заняттями з психологом, лікувальною фізкультурою.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення розумової відсталості.

2. Назвіть сучасні психолого-педагогічні класифікації розумо­вої відсталості.

3. У чому полягає мета різних типів закладів для розумово від­сталих дітей і яким чином вона реалізується?

4. Чому в умовах індивідуального навчання дітей з вадами інте­лекту потрібен індивідуальний підхід?

5. Назвіть корекційні прийоми реалізації індивідуального під­ходу у навчанні дітей з вадами інтелекту.

Тема 2.7

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ДОПОМОГА ДІТЯМ З ПОРУШЕННЯМИ ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ

План

1. Психолога-педагогічна характеристика дітей з порушеннями

емоційно-вольової сфери.

2. Організація корекційної роботи з дітьми, що мають порушен­ня емоційно-вольової сфери.

Література

1. Астапов В. М. Введение в дефектологию с основами нейро- й патопсихологии В. М. Астапов. М.: Международная педагогическая академия, 1994. 216 с. 2 Гилберт К. Медицинское й педагогическое воздействие

2. К. Гилберт, Т. Аутизм. М.: ВЛАД ОС, 2005. 144 с. 3. Максимова Н. К). Основи дитячої патопсихології / П. Ю. Максимова, К Л. Мілютіна. Перун. 1996. 464 с.

4. Мурашова Е. В. Дети-"тюфяки" й дети-"катастрофы": гипо-динамический й гипердинамический синдром / Е. В. Мура­шова. - Екатеринбург: У-Фактория, 2005. - 176с.

5. Никольская О. С. Аутичный ребенок О. С. Никольская. Е. Р. Баенская, М. М. Либлішг. - М.: Теревинф, 2000. 336с.

1. Психолого-педагогічна характеристика дітей з порушеннями емоційно-вольової сфери

Поиск по сайту: