Корекція недорозвитку емоційно-вольової сфери, зумовленої недостатністю регулюючої функції лобних відділів кори головного мозку

У корекційній роботі па першому місці виступає зміцнен­ня регулюючої функції кори головного мозку та врівноваження нервових процесів, а потім уже виправлення вад пізнавальної сфери. На етапі пристосування до дефекту створюються умови, за яких нейродинамічні розлади не перешкоджають навчанню. Далі, на етапі власне корекції, поступово підвищується праце­здатність та формується цілеспрямованість.

Для дітей з порушеннями динаміки нервових процесів ви­нятково важливим е впровадження охоронного режиму, який полягає у дозуванні навантаження відповідно до Індивідуаль­них особливостей темпів роботи та швидкості наростання втоми; чергуванні розумової та фізичної праці, простих та складних завдань; створенні умов для додаткового відпочинку у вигля­ді прогулянок на свіжому повітрі, денного сну або релаксації. Доцільним є також використання системи загартовування організму, яке слід проводити під наглядом лікаря.

Засвоєння знань учнями стають можливими:ш умови фор­мування у них умінь організовувати діяльність. Предметом спеціального пе­дагогічного впливу на цих дітей повинно стати гальмування Імпульсивних реакцій, Виробленню гальмівних реакцій можуть сприяти заняття з ритміки, лікувальної гімнастики, а також шкільні заняття.

Важливо навчити їх зосереджуватись на основній діяльнос­ті, стримувати виникнення імпульсивних дій, не викрикувати відповідей, не крутитись під час уроку. Активізації кори голов­ного мозку під час уроку сприяють маніпулятивні дії з дрібними предметами. Тому дитині під час сприймання пояснень вчителя можна дозволити малювати каракулі на аркуші паперу, тереби­ти ґудзик в кишені, жувати жуйку. На етапі "пристосування до дефекту" необхідно по можливості усунути, звести до мінімуму вплив відволікаючих подразників. Такого учня краще посадити за першу парту, далі від вікна; якщо дозволяють умови, само­го. Наочність, шкільне приладдя, яке інші діти одержують на початку уроку, розгальмованим учням дасться безпосередньо у момент використання. При цьому, наприклад, підручник, зошит даються відкритими на потрібній сторінці. Щоб дитина не зво­лікала з початком виконання завдання, можна розпочати роботу разом знею, її рукою. Імпульсивні діти часто потребують орга­нізуючої допомоги у вигляді звуження обсягу завдання, поетап­ності інструкції, стимулюючих та привертаючих увагу запитань. Кожне завдання поділяється на окремі операції, інструкція до виконання наступної операції надається після виконання по­передньої. Згодом можна залучати плануюче мовлення самої дитини, яке зменшує можливість сповзання з завдання і спри­яє організації її діяльності. Якщо учень відволікається, йому слід зробити зауваження. Іноді більш ефективним виявляється не словесне зауваження, оскільки слова на таких дітей часто впливають як збуджуючий, а не гальмуючий чинник, а відповід­на дія. Наприклад, якщо учень заліз під парту, то можна його мовчки спокійно посадити на місце.

У роботі з дітьми важливим є тон спілкування. Не­спокійні, сердиті інтонації в голосі вчителя викликають під­вищення збудження. Врівноважене, стримане мовлення, заспокоює.

На другому етапі корекційної роботи вчитель поступово формує здатність стримувати імпульсивні реакції, розвиває цілеспрямованість діяльності. З цією метою можна поступово збільшувати інтервал часу між стимулом та ре­акцією. Так, наприклад, якщо дитина звертається з проханням, вчитель може загримати виконання цього прохання на деякий час, запропонувавши їй невеличке завдання (наприклад: "Я ви­конаю твоє прохання після того, як ти витреш дошку").

Якщо дитина схильна до того, щоб серед уроку схоплюва­тись з місця і ходити по класу, вчитель може поступово домог­тись зменшення кількості подібних реакцій, вдаючись до вико­ристання "зовнішніх опор самоконтролю", у якості яких можна використати, наприклад, яскраві (бажано червоного кольору) кульки. Певна кількість кульок (3-5) викладаються на столі вчителя. Серед уроку гіперактивна дитина може взяти кульку, походити з нею і сісти на місце. Використана кульку ховається до спеціального кошика. Учень може встати з місця стільки ра­зів, скільки кульок на столі у вчителя.

Гіперактивні діти часто не виконують настанови педагога через те, що не можуть стримати безпосередні імпульси, загаль­мувати реакції на сторонні подразники. Якщо кожному такому прояву слабкості процесу гальмування давати негативну оцінку, то в учня швидко сформується негативне ставлення до себе (тоді усі його вчинки, що не відповідають нормам суспільного життя, усі невдачі будуть інтерпретуватись ним за формулою: "Нічого іншого від мене чекати не можна: я ж поганий", сприйматись як неминуче). Можливий також інший варіант реакції такої дитини на постійні зауваження: коли захисні механізми зумовлюють ви­никнення негативного ставлення не до себе, а до джерела пере­живання неприємних емоцій, зокрема, до педагогів, які сприй­маються як несправедливі, прискіпливі.

Вихід із цієї ситуації полягає у тому, щоб без усякого оці­нювання припиняти імпульсивні реакції дитини і повертати її у русло виконуваної роботи. До усвідомлення імпульсивних дітей слід доводити, що їм необхідно вчитися зосереджуватись, стри­муватись, не відволікатись, не поспішати, і кожен щонаймен­ший прояв зусиль дитини у цьому напрямку треба підтримувати, заохочувати, позитивно оцінювати. Тут необхідно враховувати таку обставину: якщо збудлива дитина виявляється спроможною зосередитись на навчальній діяльності лише протягом 1- 3 уро­ку, допускає через неуважність до 10 помилок у одній письмовій роботі, ці факти самі по собі можуть оцінюватись як негативні. Проте, якщо відомо, що, наприклад, місяць тому учень на уро­ці міг продуктивно працювати протягом 5-ти хв., допускав у письмових роботах більше 20 помилок, то у цьому випадку фіксуються парадні позитивні зміни щодо корекції порушень на яких обов'язково фіксується увага учня. Це зміцнить його віру у свої сили, переконає в ефективності спіль­ної роботи з вчителем, спрямованої на подолання надмірної ім­пульсивності у поведінці.

Для імпульсивних дітей важливим є не лише знак, а й фор­ма стимуляції. Так, наприклад, навіть позитивна оцінка на по­чатку уроку може викликати сильне емоційне збудження, через яке дитина вже не зможе працювати протягом уроку. Тому іноді варто оцінку повідомляти таким чином, щоб не спровокувати бурхливих емоційних реакцій.

Розвитку довільності психічних процесів цих дітей сприя­тиме суворе дотримання режиму та встановлених правил, а також організація спеціальних ігор за правилами, порушення яких означає програш; ігор, спрямованих на розвиток довільно­сті уваги та поведінки.

Щоб сповільнити темп роботи цих дітей, від них треба вима­гати спочатку промовляти все, що вони хочуть зробити, складати план, тобто підпорядковувати власні дії мовленню. Сповільнення темпу мовлення може забезпечити використання такого прийо­му, як викладання фішок після кожного сказаного слова.

Поиск по сайту: