Соціальна робота як наука і навчальна

Дисципліна

оціальна робота відноситься до числа професій, які виникли і розвиваються на основі замовлення суспільства у створенні системи соціальної допомоги населенню. Історія створення і форму­вання основних підходів, мети, принципів, методів і технологій соці­альної роботи давня і ґрунтується на поступовому розвитку і вдос­коналенні уявлень суспільства і окремих особистостей про зміст, структуру, особливості людинознавчої діяльності. Система соціаль­ної допомоги пройшла шлях від філантропічного підходу у підтримці соціально вразливих верств населення, людей, які потрапили у склад­ну життєву ситуацію внаслідок соціальних чи особистісних проблем, до появи такого виду професійної допомоги, як соціальна робота, що призначена не тільки створювати необхідні умови для соціального забезпечення громадян, але і для розвитку їхніх можливостей і вміння вибудовувати своє життя, мобілізації внутрішніх ресурсів у подоланні життєвих криз.

Процес становлення соціальної роботи як виду професійної діяль­ності розпочався на початку XX століття у країнах Західної Європи і США. В Україні, як і в інших слов'янських державах, державна со­ціальна допомога сиротам, інвалідам, бідним, військовослужбовцям розвинулася ще за часів Київської Русі і знайшла своє відображення у діяльності київських князів і християнської церкви.

Спроба науково-теоретичного усвідомлення різних форм соціаль­
ної допомоги робилася вже у XIX ст. як в нашій країні, так і за
кордоном. Це знайшло відображення і в працях, що стосуються соці­
ального життя людей (умов формування і реалізації життєдіяльності,
свободи і рівноправ'я, справедливості), і у конкретних напрямках соціальної роботи у сучасному розумінні.

Тобто, соціальна робота зародилася як прикладна наука. Теоретичне усвідомлення, узагальнення, систематизація наукових знань про соціальні процеси і явища, прогресивні підходи щодо соціальної підтрим-

-7-

ки особистості у складній життєвій ситуації визначалися на основі емпіричних даних, фактів практичної діяльності і роботи організацій і установ сфери соціального захисту населення, соціальних служб, ос­віти, спеціалізованих закладів.

Теоретичні підходи до соціальної роботи сформувались на почат­ку XX століття у працях зарубіжних західних дослідників. Найбільш відомі з них американські вчені: Марі Річмонд (теорія соціального діагнозу, концепція інтервенції, ведення історії клієнта); В.Робінсон (усвідомлення ситуації клієнта, цінностей і смислів його буття, зна­чення минулого досвіду); Дж. Тарт, 0. Ранк (функціональна шко­ла — в основі теоретичних підходів лежить не діагноз, а процес взає­модії соціального працівника і клієнта, принцип синхронічного підхо­ду, принцип "тут і зараз"); Г. Гамільтон (розширення поняття "діаг­ноз", його нова трактовка відповідно до нових тенденцій соціальної роботи — не як установка до дії, а як робоча гіпотеза для розуміння особистості клієнта, його ситуації і проблеми); Ф. Бістек (взаємодія в методах індивідуальної роботи розглядалась як система динаміч­них інтеракцій між соціальним працівником і клієнтом, спрямованих на досягнення клієнтом саморегуляції і саморозвитку); Хелен Харріс Перлман ("метод вирішення проблем" — синтез підходів діагностич­ної і функціональної школи, процес допомоги складається з двох основних компонентів: процесу допомоги і особистісних ресурсів інди­віда); Ф. Холліс і Р. Смоллі ("концепція наближення", що окрес­лює п'ять теоретичних концептів: оцінка, особистість у ситуації, про­цес, взаємовідносини і втручання — "інтервенція", в теорії викорис­товується методологія теорії систем і теорії комунікацій) та інш. Дж. Конопка, X. Нортен, М. Росе, Р. Перлман та інші дослідники спрямовували свою увагу на пошук загальної методологічної бази соціальної роботи.

Розвиток теорії соціальної роботи здійснювався за чотирма ос­новними напрямками: теорія індивідуальної роботи, теорія групової роботи, теорія общинної роботи (в ком'юніті, спільноті, громаді, мікро­районі тощо), теорія адміністрування і планування. Відповідно до цього всі підходи щодо визначення конкретних форм, методів соціальної роботи, технологій соціальної роботи підрозділяються на три групи: індивідуальний, особистісний підхід до теоретичної схеми соціальної роботи; соцієтальний підхід, де в якості базової схеми розглядається вся сукупність суспільних зв'язків і відносин; соціально-діяльнісний підхід, коли соціальна робота розглядається в традиційній для сучас­ного пізнання суб'єктно-об'єктній схемі.

Основні напрямки у теоретичних дослідженнях розділяються на (за Фірсовим):

-8-

1. Професійно-орієнтований підхід до соціальної роботи, теорія соціальної роботи розглядається як субтеорія соціології;

2. Діалектико-критичний: науковці пропонують структуру соціаль­ної роботи, яка є аналогічною системно-теоретичному підходу роз­гляду проблеми; рівні діяльності соціальної роботи як субсистеми суспільства підрозділяються на три робочі субсистеми — соціальну і суспільну політику, соціальне планування, соціальну терапію;

3. Діалектико-матеріалістичний (марксистський) аналіз проблеми під кутом зору категорії бідності.

При формулюванні визначень соціальної роботи як науки, теорії, практичної діяльності враховуються такі аспекти, як: відповідальність за проблеми суспільства; балансуючий характер суспільства; вихо­вання певної соціальної позиції щодо ближнього; прикладна теорія християнства; особливості демократії. Цілевизначення соціальної ро­боти залежить від соціального регулювання в суспільстві, інтеграції у суспільстві окремої людини, відновлення соціальної значимості маргі­нальних, непривілейованих прошарків населення, виявлення христи­янських принципів, гармонії взаємовідносин у суспільстві, запоруки спокою суспільства, прагматичних навичок демократії.

Соціальна робота як прикладна наука сформувалася на основі застосування результатів фундаментальних наук для вирішення пізна­вальних і соціально-практичних проблем і на основі тісних міждисцип­лінарних зв'язків із сферами наукового знання, які становлять науко­ву базу соціальної роботи, такими, як: педагогіка, соціальна педаго­гіка, соціологія, психологія, етика і естетика, філософія та інші.

Серед науковців немає і до сьогодні одностайності щодо визна­чення соціальної роботи як науки. Так, на думку авторів російського підручника "Основьі социальной работьі" за ред. П.Д. Павленка — М.: ИНФРА-М, 2002. — С. 6) "соціальна робота являє собою сферу діяльності людини, функція якої постає у виробленні і теоретичній систематизації об'єктивних знань про певну дійсність — соціальну сферу і специфічну соціальну діяльність".

Дискусії щодо розмежування чи ототожнення сутності понять "соці­альна робота" і "соціальна педагогіка" висвітлені у працях вітчизня­них вчених. Соціальні педагоги Л.Г. Коваль, І.Д. Звєрєва, С.Р. Хлєбік (Соціальна педагогіка. — К., 1997. — С.З) роблять акцент на тому, що "для соціальної роботи в нашій країні (з моменту її зародження до нинішнього часу) характерна домінуюча роль соціальної педагогі­ки та соціального виховання. При цьому важливо пояснити, що по­няття "соціальна педагогіка" не є тотожним поняттю "шкільна соц­іальна робота". Соціальна педагогіка, соціально-педагогічна служба (педагогіка відносин у соціумі) розглядається як базова інтегративна

-9-

основа в системі служб соціальної допомоги населенню, яка дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно впливати на відносини в соціумі, на розвиток різноманітних ініціатив, формування ціннісних орієнтацій особистості, її ставлення до себе, свого фізично­го і морального здоров'я, до навколишнього середовища".

У праці російських вчених М.В. Фірсова і Є.Г. Студьонової "Те-ория социальной работьі".— (М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001.— С.106) читаємо: "Дж. Бернал стверджував, що парадигма науки може виступати відносно до тієї чи іншої сфери як інститут, як метод, як накопичення традицій і знань... як фактор, який формує переконання і ставлення до світу і людини. У світлі цього твердження механістична парадигма науки виступала по відношенню до соціаль­ної роботи як макроумови, що визначили логіку її наукового мислен­ня і принципи функціонування в контексті інших знань.

Для соціальної роботи цього часу характерні редукціонізм, лінійність, детермінізм, примат матерії над свідомістю, диктат часу і простору, пошук фундаментальних закономірностей в рамках свого знання. Всі ці особливості загальнонаукової парадигми специфічно відобразились у понятійному просторі соціальної роботи".

Доктор філософських наук В.О. Нікітін (Социальная работа: проб­лема теории и подготовки специалистов. — М., 2002. — С. 4) звер­тає увагу на те, що соціальна робота як нова сфера наукового знан­ня тільки завойовує своє місце серед інших наук, і останнє десяти­річчя XX століття — це час зародження нової науки — теорії соціальної роботи.

Цієї ж думки дотримуються і автори російського підручника "Со­циальная работа: теория и практика" (відповід. ред. д.і.н., проф. Є.І. Холостова, д.і.н., проф.О.С. Сорвін), вважаючи загальноприй­нятим її трактування як сфери практичної діяльності, яка має науко­ве підґрунтя і локальну теорію.

Розробка наукових досліджень проводиться на базі суспільних і гуманітарних наук, у контексті яких вивчаються соціально значимі процеси і явища; специфіка діяльності суб'єктів соціального захисту і підтримки населення; соціально-педагогічні і психолого-педагогічні умови ефективності соціальної роботи з різними цільовими групами і категоріями населення; соціальні, соціально-економічні, соціально-полі­тичні умови життя громадян, їхні потреби, інтереси, запити тощо. Наукові дослідження проводяться у рамках соціології, педагогіки, психології, філософії, економіки та інших наук, що значно зменшує її автономність і наукову самостійність. Невизначений науковий статус соціальної роботи в Україні значно ускладнює визначення предмета дослідження теорії соціальної роботи.

У науковій літературі (Соціаль­на робота: Короткий енциклопе­дичний словник. — К: ДЦССМ, 2002. — //Соціальна робота. Книга 4. — С. 467) теорія соці­альної роботи визначається як: 1) логічне узагальнення досвіду суспільної практики, яке ґрунтується на глибокому вивченні суті досліджуваного явища та розкриває його закономірності; 2) комплекс поглядів та ідей, які дають можливість витлумачувати і пояснювати факти; 3) найрозвиненіша форма науко­вого знання, яка дає цілісне відображення найважливіших зв'язків певної галузі дійсності. Як і в кожній науці в соціальній роботі виділя­ються наступні основні елементи теорії: вихідні основи (фундамен­тальні поняття, принципи, закономірності, аксіоми тощо); ідеалізова­ний об'єкт (своєрідна абстрактна модель суттєвих властивостей і зв'язків); сукупність законів і тверджень, які виводяться із основ теорії у відповідності з принципами логіки. Виходячи з цього теорію соціальної роботи можна розглядати як сукупність фундаментальних понять, принципів, закономірностей, абстрактних моделей і тверд­жень, які виражають її суть у всій цілісності і конкретиці. Теорія соціальної роботи становить основу соціальної роботи як унікальної сфери наукового знання.

Таким чином, необхідно розрізняти поняття "теорія соціальної роботи" і "соціальна робота як наука". Теорія соціальної роботи — система основних ідей у суспільній сфері знань, форма наукового пізнання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв'яз­ки дійсності. Критерієм і основою розвитку теорії соціальної роботи є практика.

Соціальна робота як наука — сфера діяльності особистості, функція якої — вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; це — одна з форм суспільної свідомості, що включає як діяльність з отримання нового знання, так і її резуль­тат — суму знань, які знаходяться в основі наукової картини світу; висвітлення окремих галузей наукового знання, що стосуються сис­теми соціального захисту населення і підтримки особистості у складній життєвій ситуації. Безпосередня мета науки — опис, пояснення і пе­редбачення процесів і явищ соціальної дійсності, які становлять пред­мет її вивчення на основі законів, які вона відкриває.

Предметом дослідження теорії соціальної роботи є соціальні процеси і явища, що зумовлюють життєдіяльність особистості, соці­альні чинники і фактори щодо удосконалення соціальних умов життя різних цільових груп і категорій населення. У російських наукових

- 11 -

джерелах предмет дослідження теорії соціальної роботи визначаєть­ся як соціальні явища, процеси різних рівней, що відображають складну поліцентричну систему (Социальная работа. /Под общей редакцией проф. В.И. Курбатова. — Ростов н/Дону: "Феникс", — 2000).

Теорія соціальної роботи є соціально-науковою, суспільною і при­кладною наукою, завдання, зміст і перспективи якої формуються у контексті розвитку практики соціальної роботи, у тісному зв'язку з державним соціальним забезпеченням і як виявлення суспільно-істо­ричних структур і тенденцій розвитку (Фирсов М.В., Студенова Е.Г. Теория социальной работьі: Учебн. пособие для студентов вьісш. учеб. заведений.— М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2001. — С.47).

Відповідно до цього визначення формування теорії соціальної роботи здійснювалось у таких напрямках: розробка теоретичних мо­делей соціально-психологічної допомоги, соціально-педагогічного впли­ву і теорій соціального забезпечення населення. Орієнтована на ці завдання концепція теорії соціальної роботи структурується на ос­нові двох підходів: історичного і системного.

У сучасних наукових дослідженнях спостерігається стала тенден­ція щодо усвідомлення соціальної роботи як професії, яка призначе­на і спрямована на активізацію збережених можливостей клієнта, його позитивного життєвого досвіду і творчого потенціалу в певній життєвій ситуації. Метою соціальної роботи є переведення клієнта із суб'єктно-об'єктних взаємовідносин у суб'єкт-суб'єктні, із пасивного спожива­ча соціальних послуг в активну особистість, небайдужу до власної долі і життя своєї сім'ї. Серед найбільш поширених методологічних підходів виділяється орієнтована на життєву ситуацію і життєвий простір клієнта соціальна робота.

Важливою ознакою наукового характеру соціальної роботи, її те­оретичної основи є закономірності. Це — суттєві, необхідні, стійкі і повторювальні зв'язки, що виявляються при взаємодії суб'єкта та об'єкта соціальної роботи і зумовлюють характер і спрямованість її впливу на розвиток конкретних соціальних явищ, процесів, відносин, на результативність заходів із соціального захисту населення. Основ­ними закономірностями такої роботи є: обумовленість завдань і її змісту соціальною політикою держави, морально-гуманістичними цінно­стями суспільного життя; відповідність змісту, форм і методів соці­альної роботи конкретним обставинам життєдіяльності клієнтів; спільна зацікавленість соціального працівника і клієнта в результатах взає­модії; цілісність (комплексність) впливу на клієнта і умови його життє­діяльності; розв'язання соціальних проблем через особистісні; відповідність повноважень і відповідальності соціального працівника, органів соціальної роботи; залежність результативності соціальної

- 12-

роботи від професіоналізму і моральних якостей спеціалістів. (Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. — К: ДЦССМ, 2002. — //Соціальна робота. Книга 4. — С. 180).

Соціальна робота як наука вирішує соціально зумовлені зав­дання:

• Дослідження і виявлення чинників соціально-політичного, соці­ально-економічного, соціально-культурного впливу на осо­бистість і соціальні групи або спільноти; накопичення емпірич­ного матеріалу, його теоретичне усвідомлення, узагальнення, систематизація, практичне застосування.

• Визначення суб'єктів і об'єктів негативного та позитивного впливу на особистість і суспільство в цілому; закономірностей управ­ління, регулювання і організації соціальної роботи як практич­ної діяльності.

• Використання різноманітних інструментів вивчення соціологіч­ної думки і потреб громадян, соціальних, соціально-психологіч­них, соціально-економічних та інших проблем споживачів соці­альних послуг, конкретного соціального оточення, умов функціо­нування суб'єктів і об'єктів соціальної роботи.

• Визначення правильних, доцільних, науково обгрунтованих за­собів, прийомів, форм і методів соціальної роботи, її техно­логій, механізмів виключення із практики суспільного життя не­гативних чинників, що погіршують життя громадян.

• Наукова розробка системи попередження спаду благополуччя народу, стимулювання прогресивних ініціатив, розробка форм, методів, напрямків соціальної роботи, спрямованих на поліпшен­ня становища народу, саморозвитку особистості.

• Розробка наукових підходів швидкого реагування системи дер­жавної підтримки населення на потреби і проблеми громадян, створення відповідної громадської думки, психологічної допо­моги і соціального захисту.

У центрі уваги теорії соціальної роботи знаходиться соціальна проблема —соціальне протиріччя, усвідомлюване суб'єктом діяль­ності (індивідом або групою) як значима для нього невідповідність між наявним бажанням, між метою і результатами діяльності, яка виникає через брак або нестачу засобів для досягнення мети, пере­шкод на цьому шляху, боротьби між різними суб'єктами діяльності, Що призводить до незадоволення соціальних потреб. Соціальна по­треба, таким чином, має об'єктивно-суб'єктивну природу: щоб стати проблемою, протиріччя між різними сторонами діяльності суспіль­ства або соціальних груп повинно обов'язково переживатися, оціню-

- ІЗ-

ватися як проблемна ситуація. Тому дослідження соціальної пробле­ми передбачає як опис об'єктивного стану соціальної сфери за до­помогою статистичних методів (наприклад, збирання даних про зай­нятість населення), так і вивчення громадської думки про виявлення елементів незадоволення існуючим станом речей. Засобами виявлен­ня соціальної проблеми служить соціальна діагностика, а також співставлення об'єктивного стану справ із нормами. Соціальні проб­леми виникають на різних рівнях соціальної реальності — від малих груп, наприклад, сім'ї, до людства в цілому. В останньому випадку говорять про глобальні проблеми, оскільки їх розв'язання вимагає узгоджених міжнародних дій у масштабах світової спільноти. Соці­альні проблеми займають важливе місце в соціальній роботі, адже її трактують як сприяння людям у розв'язанні їхніх проблем. (Соціаль­на робота: Короткий енциклопедичний словник. — К: ДЦССМ, 2002. — //Соціальна робота. Книга 4. — С.416).

Сутність соціальної роботи як науки також характеризують її нау­кові принципи.

Принципи соціал ьної роботи — важливий структурний компо­нент логічних форм наукової теорії, завдяки яким теоретичні поло­ження безпосередньо співвідносяться із практикою соціальної ро­боти.

Найбільш повно методологічний підхід до класифікації таких прин­ципів знаходить своє відображення у класифікації В.І. Курбатова. Враховуючи той факт, що соціальна робота є універсальним видом діяльності, має міждисциплінарний характер, її методологічними прин­ципами виступають інтеграційні принципи інших наук, такі як:

1. Загальнофілософські принципи, які знаходяться в основі усіх наук про суспільство, людину і механізми їх взаємодії: принципи детермінізму, відображення, розвитку.

2. Загальні принципи соціальних (суспільних) наук: принципи історизму, соціальної обумовленості, соціальної значимості, гносеологічного підходу, єдності свідомості і діяльності; соці­ально-політичні, організаційнії психолого-педагогічні тощо.

3. Соціально-політичні принципи виявляють вимоги, що зу­мовлені залежністю змісту і спрямованості соціальної роботи від соціальної політики держави. Ця залежність визначає кон­цептуальні підходи до вибору пріоритетів у соціальному за­хисті населення, до поєднання індивідуальних і загальних інте­ресів у соціальній роботі. До основних принципів цієї групи відносяться: єдність державного підходу у поєднанні з регіо­нальними особливостями соціальної роботи, демократизм її змісту і методів, врахування конкретних умов життєдіяльності

-14-

особистості чи соціальної групи при виборі змісту, форм і методів соціальної роботи з ними, законність і справедливість діяльності соціального працівника.

4. Організаційні принципи — соціально-технологічна компе­тентність кадрів, принципи контролю і перевірки виконання, функціональної визначеності, єдності прав і обов'язків, по­вноважень і відповідальності.

5. Психолого-педагогічні принципи виявляють вимоги до до­бору засобів психолого-педагогічного впливу на клієнтів соці­альних служб, необхідність врахування індивідуальних харак­теристик при здійсненні будь-яких технологічних процесів. До основних принципів цієї групи відносяться: комплексний аналіз оцінки умов життєдіяльності клієнтів і вибору форм роботи з ними; індивідуальний підхід; цілеспрямованість і адресність соціальної роботи.

6. Специфічні принципи соціальної роботи визначають основні правила роботи у сфері надання соціальних послуг населен­ню: принципи гуманізму, справедливості, альтруїзму, комуні-кативності, варіативності соціальної допомоги, гармонізації суспільних групових і особистісних інтересів тощо.

Важливими для соціальної роботи як професійної діяльності є принципи: універсальності, охорони соціальних прав, толерантності, профілактичної спрямованості, опори на власні сили, клієнтоцентриз-му, мобілізації соціальних ресурсів, соціального реагування, конфі­денційності. (Социальная работа. /Под общ ред. В.И. Курбатова. — Ростов н/Дону: "Феникс". — 2000.)

Про рівень соціальної роботи як суспільної науки свідчить діяльність наукових організацій та установ, які проводять наукові дослідження у сфері соціальної роботи. Наукові установи системи освіти (Інститут педагогіки АПН України, Інститут змісту і форм навчання, Інститут дефектології АПН Україні та інші) проводять дослідження з проблем соціально-педагогічних, соціально-психологічних умов соціалізації, соціальної реабілітації дітей і молоді, які потрапили в складну життє­ву ситуацію, розробляють методичні рекомендації соціальним служ­бам, спеціалізованим соціальним закладам, концепції, програми, про­екти щодо соціальної підтримки і захисту дітей і молоді з числа інвалідів, сиріт, дітей із проблемних сімей, дітей і молоді, схильних до Девіантної поведінки та інш.

У системі Міністерства праці та соціальної політики функціонують чотири науково-дослідних установи: Науково-дослідний інститут праці і зайнятості населення, Науково-дослідний інститут соціально-трудо­вих відносин, Національний науково-дослідний інститут охорони праці

-15-

та Науково-дослідний інститут з проблем соціального захисту насе­лення. Ці науково-дослідні установи спрямовують основну увагу на розв'язання важливих проблем у сфері демографії, ринку праці та зайнятості населення, соціального партнерства, охорони праці, опла­ти, стимулювання та нормування праці, соціального захисту населен­ня, соціальної допомоги та адаптації інвалідів тощо. Наукова робота зорієнтована на відповідний супровід та обґрунтування завдань со­ціальної політики.

Результати досліджень використовуються в законотворчому про­цесі, обгрунтуванні галузевих нормативних актів, прогнозних розра­хунків до проектів територіальних програм, для підвищення інфор­маційної озброєності органів управління, вирішенні практичних пи­тань соціального захисту населення. Серед науково-дослідних робіт найбільш вагомими є: доопрацьований проект Закону України "Про прожитковий мінімум", проект Державної програми подолання бідності, проект Положення про розрахунок сукупного доходу для надання громадянам різних видів державної допомоги, розробка Програми розвитку науково-технічної та нормативно-правової бази охорони праці в Україні на 1998-2000 pp., науково-дослідні роботи, що спрямовані на вивчення клінічних та технічних аспектів протезу­вання, Класифікатор професій та інші.

Особливе місце займають дослідження проблем соціального захи­сту інвалідів. За їх результатами розроблено нові підходи подальшо­го розвитку протезування інвалідів, вивчається стан соціального за­хисту населення в умовах трансформації українського суспільства та запропоновані підходи, спрямовані на підвищення ефективності діяль­ності системи соціального захисту населення.

У сфері соціального захисту населення створено та працюють автоматизовані інформаційні системи (АІС) обробки документації одержувачів пенсій та допомог (АСОПД/КОМТЕХ), субсидій на житлово-комунальні послуги "Наш дім"). Експлуатуються програмні засоби автоматизованої інформаційної системи "Лада", комплек­си прикладних програм для бухгалтерії, відділів кадрів, канце­лярій, юридичних служб управлінь соціального захисту населення і служб управлінь соціального захисту населення і служб будинків-інтернатів та інші. В державній службі зайнятості впроваджується інформаційно-довідкова система "Зайнятість-3", яка охоплює діяльність Державного центру зайнятості, регіональні, місцеві цен­три зайнятості, інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. У сфері охорони праці існує ЕАІС "ЕГІДА". В органах соціального захисту населення, праці та зайнятості використовується декілька різних поштових програм

-16-

(Т- Mail, ASTRA, UUCP та інші), уніфікованих за стандартами, що регламентують передачу файлів.

Інститут соціальних досліджень Державного комітету з проблем сім'ї та молоді проводить соціологічні дослідження з вивчення гро­мадської думки з метою виявлення соціальних проблем, потреб, інте­ресів і запитів різних цільових груп та категорій населення, реалізує проекти щодо соціального супроводу дітей-сиріт і дітей, які залиши­лись без піклування батьків, дітей-інвалідів, соціального супроводу прийомних (фостерних) сімей.

У рамках зарубіжних підходів досліджуються особливості теорії і практики соціальної роботи в різних культурах, групова соціальна робота, консультування в соціальній роботі, допоміжний процес у соціальній роботі, теорія соціально-психологічної соціальної роботи, психосоціальна терапія, парадигми медичної соціальної роботи, на­вчання в соціальній роботі, орієнтована на вирішення практичних зав­дань соціальна робота та інш. Вітчизняні дослідження акцентують увагу на теорії соціальної роботи, актуальних проблемах теорії і прак­тики її, соціальній роботі з дітьми та молоддю, розробці моделі спеці­аліста соціальної сфери, соціальній безпеці. Важливим кроком в удос­коналенні наукових підходів у соціальній сфері є спеціалізація дослід­жень у вивченні форм, методів, технологій соціальної роботи з різни­ми цільовими групами та категоріями населення.

У формуванні наукових і теоретичних підходів до соціальної ро­боти в Україні можна виділити кілька етапів:

1. Аналіз емпіричного матеріалу, що накопичений протягом діяль-

ності системи соціального захисту населення в Україні і за кордоном, психолого-педагогічних підходів у роботі з дітьми та молоддю до 80-х pp. XX ст.

2. Проведення дискусій щодо розмежування соціальної педагогі­ки і соціальної роботи як сфер наукового знання і практичної діяльності, визначення предмета дослідження соціальної пе­дагогіки і соціальної роботи, сфер призначення соціально-пе­дагогічної діяльності і соціальної роботи — друга половина 80-х — початок 90-х pp.

3. Створення кафедр соціальної роботи, асоціацій соціальних пе­дагогів і соціальних працівників; поява дисертаційних праць із соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей та молоді — 90-і — друга половина 90-х pp.

4. Виокремлення спеціальних наукових досліджень щодо окре­мих груп населення (спеціальних груп клієнтів, "груп ризику"): людей, схильних до наркотичної та алкогольної залежності, інвалідів, сиріт, проблемних сімей та інших на основі вивчення

-17-

роботи спеціалізованих закладів (телефонів Довіри, центрів з роботи з жінками, реабілітаційних центрів, громадських органі­зацій тощо); створення шкіл соціальної роботи; реалізація міжна­родних соціальних проектів і програм.

5. Розробка навчальних посібників, підручників, словників, енцик­лопедій, методичних розробок, хрестоматій та інших наукових та навчально-методичних видань — 2000-2002 pp.

Поиск по сайту: