Соціальна робота із сім'єю, яка виховує дитину з особливими потребами

Характер обмеження життєдіяльності дитини, специфіка патологіч­ного стану по-різному впливає на загальну психологічну і духовну атмосферу сім'ї. Це виявляється в особливостях життєдіяльності Родини, стилі життя, взаємостосунках батьків і родичів з дитиною, а сім'ї — з найближчим соціальним оточенням. Залежно від характеру захворювання і патологічного стану дитини сім'ї класифікують так.

Сім'ї, які мають дітей з порушеннями слуху і мови: глухих, таких, *^то недочуває, таких, хто втратив слух, логопатів.

-297-

Сім'ї, які мають дітей з порушенням зору (сліпі, слабкозорі).

Сім'ї, які мають дітей з порушенням інтелектуального розви (розумово відсталі, діти із затримкою психічного розвитку).

Сім'ї, які мають дітей з порушеннями опорно-рухового апара

Сім'ї, які мають дітей з комплексними порушеннями психофізичні розвитку (сліпоглухонімі, сліпі розумово відсталі, глухі розумі відсталі, ДЦП з розумовою відсталістю та інш.).

Сім'ї, які мають дітей із хронічними соматичними захворювання

Сім'ї, які мають дітей з психоневрологічними захворюваннями

Дитина з особливими потребами розглядається в контексті делі сімейного стресу як джерело постійного стресового стану. Аі риканський дослідник Р. Хілл виділяє фактори, що можуть стві вати психотравмуючу ситуацію для батьків і самої дитини.

А-фактор — подія-стресор, або життєва подія, що здатна змінити сімейну систему. Стресором може бути, наприклад, потреба СІМ'Я більшому прибутку внаслідок додаткових фінансових і матеріальній потреб, що випливають із специфіки турботи про дитину з порушив нями розвитку. Ця обставина вимагає нових вимог до ролей і фунияИ батьків, трансформує їхні колективні цілі і визначає стиль сімейнЩ стосунків.

В-фактор — сімейні ресурси, які працюють у період кр відбивають уміння, притаманне сім'ї, попередити чи пережити о нощі, не допускаючи кризи, подолати перешкоди, вживаючи не дних заходів. Сімейна атмосфера до народження дитини з обм< ними психофізичними можливостями стає важливою передум< наступної адаптації. Джерелом стратегії поведінки у стресових аціях можуть бути сімейні традиції старшого покоління.

С-фактор — значення, яке сім'я надає події (тобто сімейна цепція події), показує, яким чином сім'я сприймає стресові обс ни, формується на основі ціннісних орієнтацій, досвіду пережи кризової ситуації і співвідноситься з теорією раціонально-емоці психотерапії, згідно з якою порушення душевної сфери і на неврози викликані не подією, а тим, як ставиться до неї людинай

Х-фактор — криза, що виникає в результаті впливу на факторів А, В, С, а це в свою чергу свідчить про нездатність відновити баланс і стабільність.

Кожен етап функціонування сім'ї, в якій виховується дитиі інвалідністю, відзначається колом стресоутворюючих факторіві

1. Народження дитини: виявлення хвороби або вади, постані діагнозу, емоційне пристосування до нової ситуації, інформуі інших членів сім'ї.

2. Шкільний вік: вироблення персональної лінії оцінки в інті

-298-

ваній системі освіти, визначення позиції у соціумі, постійна робота з реакцією дитячого колективу, організація занять і позакласної роботи.

3. Отроцтво: пристосування до стану хронічної інвалідності, вирі­шення проблеми сексуальності, проблем ізоляції і відторгнення від середовища ровесників, планування професійного майбутнього ди­тини.

4. Стадія становлення: пристосування до подальших сімейних обо­в'язків, вирішення питань про можливе місцеперебування (мешкан­ня), поповнення недоліків соціалізуючих навичок.

5. Відновлення зв'язків між подружжям, взаємодія з персоналом, який доглядає за дитиною.

У процесі життєвого циклу батьки стикаються з різними соціаль­ними проблемами, які можуть мати для них і дитини психотравмую-чий характер. Кожен життєвий цикл сім'ї, яка має дитину з особливи­ми потребами, викликає певну кризу у розвитку сім'ї, що зумовлена новими цілями і завданнями щодо реалізації запитів і потреб дитини. Наступні кризові ситуації спричинюють нові психологічні стреси, що створюють уявлення "хронічного стресу". Тому такі сім'ї потребують передусім необхідної соціальної і психологічної підтримки під час передбачуваних життєвих криз.

Так, у перші роки життя дитини чи з моменту встановлення інва­лідності батькам необхідна повна і різнобічна інформація про стан дитини з питань специфіки інвалідності, її соціально-психологічних наслідків для родини. Батьки потребують навчання з догляду за ди­тиною, різнобічним способам виховання і поводження з нею. Так, для виховання і догляду за дитиною з дитячим церебральним пара­лічем використовуються спеціальні прогресивні методи кондуктивної педагогіки. Особливого значення після встановлення діагнозу набу­ває емоційна, психологічна і моральна підтримка батьків з боку як спеціалістів, так і батьків, які обізнані з такими проблемами.

У перші роки життя дитини батьки є її першими вихователями. Саме у цей період вони потребують державної допомоги, яка може мати різні форми, такі, як: надання матеріальної допомоги і необхід­ної інформації, проведення соціально-психологічних консультацій, кон­сультацій з правових питань, навчання спеціальним навичкам, особи­ста підтримка.

Соціальна робота з батьками може здійснюватись у різних Формах.

Навчання. Батьки отримують навички спостереження, управління ¹ навчання дитини. Для цього проводяться семінари, тренінги, групи ^взаємодопомоги, курси, організовуються лекторії для батьків, ³Дійснюється клубна робота.

-299-

Робота з дитиною. Так, для роботи з дитиною, яка має обшИ жені психофізичні можливості, потрібні стимуляція і структурована обстановка. Це найлегше створити за допомогою спеціально заплИ нованих індивідуальних програм на підставі систематичного спосви реження за дитиною і регулярного звіту про її реакцію на програму. Такі програми доцільно розробляти спільно з батьками і спеціалій^Я ми, що запрошуються. Для цього необхідно створити умови даі близького контакту батьків з дитиною, передати їм досвід і теОщГ тичні знання спеціалістів. Успіх роботи залежить від мультидисцм нарного підходу до лікування, виховання і догляду за дитиною. Підтримка контактів. У батьків, діти яких страждають на недуги, виникає необхідність у контактах з багатьма закладе установами. Вони можуть спочатку не орієнтуватися в складній темі соціальної допомоги дітям-інвалідам і хронічно хворим тому постає питання координації такої взаємодії офіційною особою.

Індивідуальна підтримка батьків. Тривалий догляд за дитййою-інвалідом або хронічно хворою дитиною може переобтяжити банків, тому вони самі потребують психологічної підтримки. Певною Кіфою така підтримка може бути надана під час відвідування сім'ї спеціалі­стами, які б могли, співчуваючи, вислухати батьків, проконсулій^ва-ти їх. Соціальні педагоги (працівники), психологи, волонтери мбжуть надавати допомогу батькам, об'єднуючи їх і сприяючи групам само­допомоги. Такі форми підтримки виявляються можливими тілтіМ урахуванням місцевих можливостей і підтримки місцевої влади! гальною передумовою є наявність спеціалістів, які мають необІ кваліфікацію і можливості для відвідування сім'ї вдома. Там, можливо, для цієї ролі використовують соціальних педагогів і¹ телів, які б надавали консультації і певні послуги.

Діти-інваліди і хронічно хворі діти є досить неоднорідна гр різними потребами у навчанні. Одні з них потребують спеціє навчального середовища з досить складною структурою і знач увагою до індивідуального підходу, інші складного обладнання^ боти з різними спеціалістами, третім буде достатньо забезМ лише корекцію вади у загальноосвітній школі або забезпечив машнє навчання.

У період, коли дитині виповнюється від 7 до 15 років, виріШІ роль у її розвитку і вихованні відіграють контакти батьків з пе£ лом і спеціалістами тих закладів, де вона навчається і утрим"> (загальноосвітня середня школа, школа-інтернат, будинок-інт лікарня, реабілітаційний центр, центр денного перебування).

Інтерактивна робота батьків і спеціалістів може здійснюва ІіД таких напрямах: обговорення пріоритетів догляду, виховання, на^И

-300-

і реабілітації дитини; планування індивідуальної роботи; виявлення розвиток здібностей, можливостей і потреб дитини; постійне обго­ворення успіхів дитини та її індивідуальних проблем, які виникають ) процесі розвитку; постійний моніторинг розвитку дитини: веденн; щоденників, книжок життя, фотографування, зйомка на відеоплівк^ різних життєвих етапів дитини; тренінги, консультування для батьків сімейна психотерапія.

Становлення дорослої людини — це тривалий, поступовий про­цес, який ускладнюється й утруднюється для багатьох підлітків наяв­ністю у них фізичної чи розумової недостатності і реакцією на ни> інших людей і суспільства. Ця сфера розвитку дітей може бути роз­поділена за такими напрямами: профорієнтація, участь у плідній, сус­пільно корисній праці; особиста самостійність; участь у громадсько­му житті, активність у соціальній діяльності і галузі дозвілля; до­машній побут. Підлітки з розумовою і фізичною недостатністю потре­бують допомоги у кожній з цих областей залежно від характеру їхньої інвалідності.

Поиск по сайту: