Соціальний захист дітей-інвалідів

Законодавство України створює основи соціальної політики у сфері соціального захисту дітей-інвалідів та їхніх батьків. На вико­нання Конвенції ООН про права дитини в Україні прийнято Національну програму "Діти України", Закони України "Про охорону дитинства" і "Про державну соціальну допомогу дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства".

В Законі "Про охорону дитинства" дається визначення поняття "дитина-інвалід". Дитина-інвалід — дитина із стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або зродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумов-

-345-

люють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність до­даткової соціальної допомоги і захисту.

В законі зазначається, що проведення державної політики спря­мовано на реалізацію цільових програм з охорони дитинства і перед­бачає надання дітям пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі виховання, навчання, підготовки до трудової діяльності, заохочення наукових досліджень з актуальних проблем дитинства.

В Законі України "Про державну соціальну допомогу дітям-інвалі-дам та інвалідам з дитинства" встановлюються права і гарантії дітей і батьків на отримання пенсій і соціальних допомог.

Залежно від характеру захворювання визначаються соціально-медичні класифікації дітей-інвалідів. Соціальний аспект класифікації дітей-інвалідів знаходиться у правовій парадигмі, має юридичне підґрунтя і розглядається з точки зору визначення категорій дітей із функціональними змінами і патологічними станами, які дають право на встановлення інвалідності на різні терміни (на 2 роки, на 5 років, до 16-річного віку) залежно від діагнозу.

В основі цієї класифікації — перелік медичних показань, що да­ють право на отримання соціальної пенсії дітям-інвалідам віком до 16 років, що затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України № 175 від 1992 р. Так, до переліку медичних показань, які дають право на отримання соціальної пенсії на термін до досягнення 16-річного віку входять такі патологічні стани, як: стійко виражені паралічі або глибокі парези однієї і більше кінцівок, стійкі генера-лізовані гіперкінези, виражені порушення координації; олігофренія або недоумство різного генезу, що відповідає ступеню ідіотії або імбіцильності; відсутність або сліпота одного ока; патологічні стани, які виникають при відсутності або вираженій недорозвиненості жит­тєво важливих органів, що призводить до стійкого порушення функцій; виражені стійкі необоротні порушення опорно-рухового апарату; недостатність функцій залоз внутрішньої секреції; глухота та ін. (всьо­го 23 назви).

Показанням для визначення інвалідності у дітей є патологічні ста­ни, які виникають при вроджених спадкових, здобутих захворюван­нях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розгля­дається після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітацій­них заходів. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в Ук­раїні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного лікування, не­врологічне, психіатричне, туберкульозне, пульмонологічне, отоларин­гологічне, офтальмологічне, урологічне, нефрологічне та ін.). Своє рішення спеціалісти фіксують у карті стаціонарного хворого, кон-

-346-

сультативному висновку або витягу з історії хвороби. Консультатив­ний висновок (витяг) видається на руки батькам (опікуну) дитини (підлітка)-інваліда для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікуваль­но-профілактичних закладів за місцем проживання дитини. Медичний висновок оформлюється ЛКК дитячих лікувально-профілактичних закладів.

Категорія дитячої інвалідності зумовлює специфіку медичного пат­ронажу: загальномедична допомога, догляд медичної сестри вдома, лікування у лікарні. Програми медичного страхування у багатьох краї­нах світу передбачають оплату ліків і різні медичні послуги. Програми соціально-медичної реабілітації забезпечують вибір і використання різнобічних допоміжних засобів:

• протези (пристрої, які повністю чи частково замінюють відсутні частини тіла і відновлюють, наскільки це можливо, порушену функцію);

• ортопедичні засоби (терапевтичні пристрої, які не тільки па­сивно підтримують певні суглоби, але також полегшують, по­ліпшують і контролюють функціональну роботу порушених органів);

• технічні засоби (пристрої, які компенсують функції, що з різних причин більше не діють або діють ненормально внаслідок фізич­них чи сенсорних порушень: спеціальні виделки, ложки, тарілки, чашки, туалети, сходинки, пандуси та інш.; спеціальні апарати для дітей з частковою втратою зору і слуху).

Допоміжні засоби і пристрої полегшують життя дитини, допомага­ють її інтеграції у середовище своїх однолітків.

Сім'ям дітей-інвалідів забезпечується право на грошову допомогу по догляду за дитиною-інвалідом до досягнення нею 16-річного віку у розмірі 100% мінімальної заробітної платні, яке визначається в Законі "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", соціальну пенсію дітям-інвалідам віком до 16 років, дітям-інвалідам — у разі втрати годувальника до 18 років — в Законі "Про пенсійне забезпечення".

Певні гарантії жінкам, які мають дитину-інваліда, закріплені у "Кодексі законів про працю". Матерям таких дітей забороняється відмовляти при прийнятті на роботу, знижувати заробітну платню і звільняти з роботи. Обов'язковим є працевлаштування цих жінок у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового дого­вору (ст. 184).

Українське законодавство визначає норми, що регулюють діяль­ність суспільства стосовно дітей, яким встановлено інвалідність і які мають вади психофізичного розвитку. Найбільш важливими з них є захист прав дитини на освіту, охорону здоров'я, пенсійне забезпе-

-347-

чення, матеріальну допомогу, соціальний патронаж, доступ до кому­нікації та об'єктів матеріального оточення.

Поиск по сайту: