Соціальна робота з інвалідами

альна робота з інвалідами є однією із важливих і пріоритет-х сфер соціальної роботи, в основі якої — правові основи ■; _u;.:,iLnoro захисту населення, система державних і недержавних;і; "іа.аїв і установ, форми, методи соціальної роботи, соціальні тех­нолог;! і технології соціальної роботи, зміст і специфіка яких визна-v ты я рівнем обмеження життєдіяльності людини, а також повнова­женнями організацій соціальної сфери, рівнем кваліфікації працівників, досвідом роботи, фінансуванням, ресурсами тощо. Стаи та структура інвалідності

З Україні проживає близько 48 млн населення, з них 2,66 млн інвалідів. Протягом останнього десятиріччя вперше визначаються інва­лідами 210-220 тис. осіб з числа дорослого населення. Хоча в останні роки первинна інвалідність дорослого населення знижується, накопи­чена (загальна) інвалідність продовжує неухильно зростати. На по­чатку 90-х років загальна кількість інвалідів в Україні становила май­же 3 відсотки чисельності населення, а це 1,5 млн. осіб. Станом на 1 січня 2002 року вона перейшла п'ятивідсотковий рубіж.

На початок 2002 року в Україні налічувалося 153,2 тис. дітей-інвалідів віком до 16 років (160 дітей-інвалідів на Ю тис. дітей відпо­відного віку). Зазначене обумовлено погіршенням стану здоров'я дітей, різким зростанням кількості хронічних захворювань, впливом генетич­них та інших факторів. У 2001 році структура первинної інвалідності за основними причинами хвороб була такою: хвороби системи кровообігу (28,9 %), новоутворення (16,9 %), травми, отруєння та деякі інші на­слідки зовнішніх причин (9,7 %), хвороби кістково-м'язової системи і сполучної тканини (8,6%), розлади психіки і поведінки (6,2 %).

Показники інвалідності населення у працездатному віці (від 16 років j і до 55 років жінки та до 60 років чоловіки) щ мають важливе значення для економіки дер­жави. Інвалідність у цьому віці призводить до зниження трудового потенціалу держави, зу-іЩ мовлює додаткові витрати на виплату пенсій, лікування та реабілітацію. Розподіл за віком осіб, які вперше визнані інвалідами у 2001 Щ році: до 39 років — 25,8%, від 4 до 55 жінки^ та 60 чоловіки — 45,6%, жінки 55 років таї старші, чоловіки 60 років та старші — 28,6%.^! Міжнародні аспекти правового захис­ту інвалідів

Основу правового захисту людей з інва-

338-

вади. Порушення функцій та інвалідність можуть бути ледве помітний ми чи непомітними з першого погляду; тимчасовими чи постійними; прогресуючими чи регресуючими. Фізичні та інші вади не завжди виникають в результаті інвалідизаци, іноді порушення функції виклик кає дефект одразу, без проміжних стадій інвалідності. Крім індивіі дуальних обмежень, які виникають внаслідок порушення функції (інвак лідності), соціальні фактори і фактори навколишнього середовища можуть поглиблювати чи пом'якшувати умови, які призводять до фізиФ них та інших вад.

Перше офіційне визначення поняття "інвалід" дається в Декла рації про права інвалідів (1975 p.): інвалідом є будь-яка особа, не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нори мального життя і/чи соціального життя через ваду, яка набута-народження чи ні, його чи її фізичних чи розумових здібносте Таким чином, змінилась структура поняття, з'явились соціальні фак~ тори (нормалізація і/чи соціалізація), вікові (з дитинства) і біологічн" (фізичні та розумові здібності).

Медична модель інвалідності визначається у науковій літературі як медична патологія. "Нормальною ' є людина, яка не має медич них патологій, а інвалід відноситься до пасивних пацієнтів, які noTf бують сторонньої допомоги і догляду. Виходячи з цього, індивіду може вважатися нормальним, якщо він здатний брати участь у різни: сферах життєдіяльності суспільства нарівні із своїми однолітками ₍не потребує спеціальних умов чи сторонньої допомоги. Разом з ти~ інвалід може досягти працездатності, тобто здатності виконуват певну роль, яка вважається для нього нормальною, але продов> залишатись соціально неповноцінною людиною, якщо позбавлени можливостей, якими користуються інші члени суспільства і необхідн елементів життя: сім'я, освіта, зайнятість, житло, фінансова і особі* та безпека, участь у соціальних і політичних групах, релігійна діяльніст інтимні і статеві відносини, доступ до всіх видів громадського обсл' говування, свобода пересування і загальний образ повсякденно життя. Таким чином, в умовах сьогодення будь-яка вада розвити може стати причиною непрацездатності людини, її соціальн неповноцінності. Але навіть і в цьому випадку такий стан набуа статусу інвалідності, якщо індивідуум не може виробити компенсато; механізми діяльності. Така можливість залежить у свою чергу толерантності суспільства та співчутливого ставлення людей до п; блеми інвалідності, наявності у самого індивідуума здібностей, дають змогу йому здійснювати альтернативні форми поведінк" психологічної гнучкості особистості. Звідси можна зробити висн" вок, що кількість осіб з фізичними і психічними вадами значне

-340-

мірою обумовлена соціальною структурою суспільства, особливо соціальними аттитюдами і соціальною організацією.

Термін "інвалідність" ("Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів" ООН) включає в себе значну кількість різних функціональних обмежень, які зустрічаються серед населен­ня в усіх країнах світу. Люди можуть стати інвалідами внаслідок фізичних, розумових чи сенсорних дефектів, стану здоров'я чи пси­хічних хвороб. Такі дефекти, стани чи захворювання за своїм харак­тером можуть бути постійними чи тимчасовими.

Термін 'непрацездатність" ("Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів" ООН) означає втрату чи обме­ження можливостей участі в житті суспільства нарівні з іншими. Він зумовлює стосунки між інвалідом та його оточенням. Цей термін застосовується з тією метою, щоб підкреслити недоліки оточення і багатьох аспектів діяльності суспільства, зокрема в області інфор­мації, зв'язку і освіти, які обмежують можливості інвалідів брати участь в житті суспільства нарівні з іншими.

Таким чином, термінологія, яка використовується в міжнародних правових документах, визнає необхідність розгляду як індивідуаль­них потреб особистості (реабілітація, надання допоміжних засобів тощо), так і соціальних проблем (різні перешкоди для участі в житті суспільства).

В основі провідних принципів розробки державних програм з проб­лем інвалідності знаходяться напрямки діяльності із забезпечення інвалідів рівними можливостями. Вперше поняття "створення рівних можливостей для інвалідів" визначається у Всесвітній програмі дій відносно інвалідів (ГА ООН, в її резолюції 37/53 від 3 грудня 1982 p.). "Створення рівних можливостей" — "процес, завдяки якому такі загальні системи суспільства, як фізичне і культурне середовище, житлові умови і транспорт, соціальні служби і служби охорони здо­ров'я, доступ до освіти і праці, культурного і соціального життя, включаючи спорт і створення умов для відпочинку, робляться дос­тупними для всіх" (пункт 12).

Керівні принципи організації послуг в інтересах інвалідів із враху­ванням завдань створення рівних можливостей визначаються так:

a) інваліди повинні продовжувати жити у своїх общинах і вести, за необхідної підтримки, звичайний спосіб життя;

b) інваліди повинні брати участь у прийнятті рішень на всіх рівнях, що стосуються, як загальних справ общини, так і всіх справ, які мають для них як людей з фізичними недоліками особливе значення;

c) інваліди повинні отримувати необхідну допомогу в рамках зви­чайних систем освіти, охорони здоров'я, соціальних служб тощо;

-341 -

Поиск по сайту: