Методи профілактичної роботи

1. Дослідження, діагностика, прогноз розвитку проблеми: дослід­ження причин проблеми, стану її розвитку, чинників, які її визнача­ють; аналіз ефективності реалізації профілактичних програм.

2. Попередження негативної дії об'єктивних факторів: вплив на об'єктивні (природні, матеріальні, економічні) причини і чинники про­блеми (подолання, нейтралізація, попередження, компенсація наслідків).

3. Попередження негативного впливу соціального оточення: попе­редження розповсюдженню негативних цінностей, взірців поведінки, захист від шкідливої дії інших людей.

4. Підвищення ресурсів середовища: створення чи підвищення можливостей для подолання проблеми і факторів, які її створюють, альтернативного проблемі способу життя, повноцінного задоволення потреб індивідів.

5. Формування адекватного уявлення про проблему і ставлення до неї: формування свідомого ставлення людей, до проблеми та її причин (знань, поглядів, переконань, установок тощо).

6. Виявлення і корекція особистісних якостей, які знижують адап­тивні можливості людини: попередження негативного розвитку, нейт­ралізація і корекція прояву негативних ознак особистості.

7. Розвиток якостей, які підвищують адаптивні можливості люди­ни: розвиток якостей, які є необхідними для подолання проблеми.

8. Організація та координація профілактичної роботи.

Методи профілактичної інтервенції. Профілактична інтервенція — цілеспрямований вплив на цільову групу профілактики з метою зміни її становлення до проблеми і подолання суб'єктивних факторів, які є властивими її представникам (уявлення, погляди, переконання, моти­ви, інтереси, звички, стереотипи поведінки, ціннісні орієнтації), що

- 217-

ризводять до проблеми. Вона, як правило, здійснюється шляхом іформування представників цільової групи і залучення їх до певних идів діяльності. Профілактична інтервенція повинна допомогти лю-ині змінити свою поведінку відносно проблеми — навчитися не ство-

ювати чи уникати її.

Для визначення змісту і методів профілактичної інтервенції необ-ідно проаналізувати особливості цільової групи профілактики. При,ьому необхідно враховувати особливості конкретних осіб чи груп, іа які спрямовується профілактика в момент профілактичної інтер-

;енції:

• Як ставляться представники цільової групи до проблеми (яви­ща): позитивно, негативно, нейтрально чи не знають про проб­лему? У чому причини подібного ставлення?

• Що представники цільової групи знають про проблему? Яких знань не вистачає для свідомого вибору поведінки відносно

проблеми?

• Які особливості поведінки, способу життя цільової групи спри­яють появі, загостренню і неподоланню проблеми?

• Як представники цільової групи ставляться до профілактики цієї проблеми? Яка можлива мотивація їх участі у профілактич­них заходах?

• Яка інформація може змінити некоректні уявлення, ставлення і поведінку представників цільової групи відносно проблеми, за­безпечити адекватні уявлення, свободу свідомого вибору по­ведінки?

• Які вміння і навички, особистісні якості бажано сформувати представникам цільової групи для подолання проблеми та її

причин.

• Які вікові, статеві, соціокультурні особливості цільової групи
необхідно врахувати при визначенні змісту профілактичної інтер­
венції? Яка інформація і діяльність можуть бути незрозумілими,
неприйнятними, шкідливими для них, виходячи із наведених

особливостей?

• В яких формах і за допомогою яких методів профілактична
інтервенція буде найбільш ефективною і досяжною для цільо­
вої групи?

Основні методи профілактичної інтервенції: лекція, бесіда, дискусія, дискусія театралізована, диспут, кіно-, відеолекторій, ро­льова гра, тренінг, соціальна реклама.

Сутність соціальної діагностики, соціальної експертизи і соціаль­ної профілактики — виявити і попередити виникнення і розповсюд­ження негативних соціальних процесів і явищ, створити сприятливі

— 218 —

умови для реалізації технологій соціальної роботи, спрямованих на допомогу особистості.

Питання і завдання до семінарського заняття:

1. Визначте сутність поняття "соціальна діагностика".

2. Охарактеризуйте особливості соціальної діагностики різних цільових груп клієнтів.

3. Визначте межі професійної компетенції для проведення соці­альної діагностики командою соціальних працівників.

4. Визначте поняття "соціальна профілактика". Яким чином діагностичні методи пов'язані із проведенням соціальної про­філактики різних груп клієнтів?

5. Охарактеризуйте основні напрямки соціальної профілак­тики.

6. Яким чином визначення методів соціальної роботи зумов­люється результатами соціальної профілактики?

7. Визначте поняття "соціальна експертиза діяльності закладів соціальної сфери", розкрийте його сутність.

Завдання для практичного заняття.

Складіть діагностичний інструментарій для проведення соціальної діаг­ностики певної соціальної групи (категорії) клієнтів чи окремої особи.

Розробіть заходи для проведення соціальної профілактики нега­тивних явищ у молодіжному середовищі.

Рекомендована література:

1. Фирсов М.В., Шапиро Б.Ю. Психология социальной работьі: Содержание и методьі психосоциальной практики.: Учеб. пособие для студ. вьісш. учеб. заве­дений. — М.: Изд.центр "Академия", 2002.

2. Дети в кризисньїх ситуациях: профилактика негативньїх явлений и социаль-но-психологическая помощь /под общ. ред. И. Д. Зверевой. — К.: Наук. Світ, 2001. — 63 с. — (Б-ка соц. работника /соц. педагога). — (Сер. "Благополучне детей и молодежи: возможности соц. работьі").

3. Діяльність соціальних служб для молоді. — К., 1998.

-219-

3.6. Соціальна корекція і терапія

Соціальна корекція — це діяльність соціального суб'єкта з вип­равлення тих особливостей психологічного, педагогічного і соціального плану, що не відповідають прийнятим у суспільстві моделям і стан­дартам.

Корекційний вплив здійснюють в різних напрямках.

Відновлення — відтворення тих якостей соціального об'єкта, що

переважали до появи відхилення.

Компенсування — посилення якостей діяльності соціального об'єк­та, що можуть замінити втрачене в результаті певних порушень.

Стимулювання — активізація позитивних якостей, діяльності со­ціального об'єкта, формування визначених ціннісних орієнтації, уста­новок окремих клієнтів, створення позитивного емоційного фону і

відносин у мікросоціумі.

Виправлення — заміна негативних властивостей, якостей со­ціального об'єкта на позитивні.

Соціальна корекція здійснюється на загальному позитивному фоні взаємодії соціального середовища з індивідом і в таких напрямках: соціальна корекція взаємодії клієнта і середовища в умовах психоло­гічної корекції індивідуального випадку, корекції соціальних наслідків психологічної проблеми, погіршення матеріального становища, біхевіо-ральних проблем, соціальної корекції взаємовідносин в ситуації конф­лікту.

Виділяють такі методичні підходи: психолого-педагогічні, соціаль­не научіння, соціальна корекція конфліктної ситуації. Психолого-педагогічні методи корекційного впливу. Придушення — суворе припинення і обмеження дій і вчинків особистості, щоб уникнути тих з них, які можуть нанести шкоду. Соціальний працівник силою свого авторитету намагається припини­ти прояви агресії, приглушити їх і, зайнявши лідируючу позицію, підко­рити собі.

Витиснення — метод викликати інший, більш благополучний стан, замінюючи тим самим агресивне переживання. Він використовується з метою усунути негативні прояви через включення особистості в діяльність. Вибудовується ланцюжок дій, які спрямовані на зняття неблагополучного стану: витіснити — замінити — відволікти. Ц^еИ метод використовується, коли неблагополучний стан вже не є ситуа" тивним, а наближається до асоціальної поведінки, але призупинити дані негативні прояви немає можливості внаслідок певних обставин, індивідуальних особливостей об'єктів, динаміки стану.

Ігнорування — спеціально інструментована здібність не звернУ"

- 220 - І

ти увагу на неблагополучний стан особистості. Метод використо­вується для поступового вгасання несприятливого стану. Метод є виправданим, коли неблагополучний стан наближається до спаду, спостерігається вгасання негативних емоцій, але якщо сильні пере­живання знаходяться в апогеї свого розвитку, використання цього методу виключається.

Санкціонування (яке обмежується часом) — метод, який зу­мовлює дозвіл і право на прояви певного неблагополучного стану (апатії, смутку, нудьги), незважаючи на те, що воно не виправдовує очікувань оточення і відхиляється від соціальних норм і цінностей. Мета — поступовий вихід із стану сильних переживань і їх вгасання. Використання санкціонування не дозволяється, коли індивід знахо­диться у стані злості, гніву, ненависті для того, щоб допомогти запо­бігти пригніченому стану, ситуації "емоційного зараження", довгот-ривалості і повторюваності певних станів.

Концентрація на позитивному — зосередження на позитивно­му у самій особистості і переорієнтація уваги на позитивне в об'єкті, в іншій людині, проти якої були спрямовані злість, роздратованість, гнів. Мета — навчити індивіда саморегуляції, самоконтролю, вста­новленню рівноваги між зовнішніми впливами, внутрішнім станом і формами поведінки людини.

Соціальне научіння — навчання поведінці шляхом спостережен­ня та імітації і під впливом заохочень і покарань. Завдання соціаль­ного працівника — заохочувати кооперативну поведінку клієнта, його намагання до співробітництва, навчання позитивного мислення через використання позитивних формулювань тощо. За допомогою спос­тереження і наступної поведінкової практики індивід у змодельова-них ситуаціях може підняти у собі впевненість у тому, що в інших ситуаціях він буде вести себе більш ефективно. По мірі того, як клієнт починає отримувати задоволення від своєї нової поведінки, у нього розвивається більш позитивне сприйняття себе. Коли поліп­шення досягнуто, воно буде більш міцним, якщо клієнти приписують його факторам, які знаходяться під їхнім контролем, а не соціально­го працівника.

Соціальна корекція в умовах конфлікту проводиться соціаль-^Ним працівником у напрямку пом'якшення напруги, яка виникла у соціумі, взаємовідносинах між особистістю і соціальним середови-^^ем, різними соціальними групами. Соціальна робота у розв'язанні ^к°нфліктних ситуацій спирається на технологічні прийоми конфлікто-^Логп і соціальної психології.

Методичні прийоми: переговори, посередництво, інтегральна Угода.

-221 -

Переговори — пошук згоди за допомогою безпосереднього об-юрення між учасниками конфлікту.

Посередництво — спроба нейтральної третьої сторони розв'яза-

конфлікт за рахунок поліпшення комунікації і висунення пропо­тій.

Інтегральна угода — угода між сторонами конфлікту, в якій по-нуються інтереси обох сторін у напрямку взаємної згоди. В умо-х інтегральної угоди позиція "я виграв — ти програв" перетво-зється на позицію "я виграв — ти виграв". Ключовим фактором у ізв'язанні конфліктів є довіра сторін.

Поиск по сайту: