Б) Принципи радянської державної служби базуються на розроблених В. І. Леніним основних принципах державного апарату

Принципами радянської державної служби є: а) державні службовці — слуги суспільства; б) виборність деяких службових осіб безпосередньо народом або його представницькими органами — Радами депутатів трудящих; в) змінюваність всіх працівників державного апарату; г) під-контрольність, підзвітність і відповідальність державних службовців перед народом, перед Радянською державою; д) рівне право трудящих на державну службу, незалежно від статі, раси і національності; є) доступність для кожного громадянина всіх без винятку державних посад; є) відсутність будь-яких привілеїв у державних службовців перед робітниками і селянами; ж) відсутність правообмежень у державних службовців, крім тих, які неминуче витікають з характеру виконуваних ними службових обов'язків. Не допускається, наприклад, сумісна служба в одній установі або на підприємстві осіб, поєднаних родинними зв'язками (батьки, подружжя, сестри, брати, сини, дочки, а також брати і сестри батьків), у тих випадках, коли сумісна робота пов'язана з підлеглістю або підконтрольністю одного з них іншому. Виняток допускається щодо осіб, які займають підконт рольні або підлеглі обирані посади, а також посади викладачів, лікарів та інші.

Державний службовець не може бути повіреним третіх осіб у справах установ і підприємств, в яких він перебуває на службі. Не можуть перебувати на службі в радянському державному апараті особи, яким служба заборонена вироком суду.

Неухильне додержання і дальший розвиток принципів радянської державної служби, безумовно, забезпечать виконання одного з найважливіших програмних положень нашої партії про те, щоб навиками управління оволодівали все ширші маси і робота в державному апараті управління в перспективі перестала бути особливою професією.

Принципи державної служби в СРСР розкривають її соціалістичну природу і докорінну відмінність від державної служби в буржуазних країнах, що обумовлено прямою протилежністю класових цілей і завдань буржуазної і соціалістичної держави. В буржуазному суспільстві державний апарат, будучи знаряддям нещадного придушення експлуатованих, ретельно виконує завдання, поставлені перед ним пануючим класом. Для того, щоб державний апарат в буржуазних країнах міг завжди бути знаряддям придушення експлуатованих, буржуазія створює спеціальне чиновництво, визначає права і обов'язки службовців, намагаючись максимально відокремити їх від трудящих мас і пов'язати з пануючим класом системою привілеїв.

Переважна маса державних службовців у буржуазних країнах — це професіонали, для яких державна служба є основним заняттям. їх юридичне становище регулюється окремим чиновницьким правом. Своєрідність юридичного становища чиновників проходить червоною ниткою через всі юридичні інститути, пов'язані з державною службою, — призначення, заробітна плата, порядок звільнення, відповідальність, спори про право, пенсійне забезпечення і т. п. Чиновництву в буржуазних країнах надано право дискреційної влади. Характерними рисами їх службової діяльності є зловживання владою, свавілля, бюрократизм. Саме на це чиновництво покладено, головним чином, здійснення державної влади над більшістю суспільства від імені і в інтересах меншості — експлуататорських класів. У цьому зв'язку слід відзначити, що привілеї державних службовців, які закріплені буржуазним законодавством, служать формально всім їм в однаковій мірі, фактично ж поділені нерівномірно між окремими групами державних службовців. І це цілком зрозуміло, тому що за юридичними відносинами державної служби в буржуазних країнах стоять різні соціальні відносини, які обумовлюють різниці у фактичному становищі державних службовців, що походять із середовища капіталістів, і службовців, які є виходцями з трудящих і поступають на державну службу в шуканні заробітку. Це, безумовно, треба мати на увазі при характеристиці діяльності і ролі в буржуазному державному апараті окремих груп і категорій державних службовців.

85.

Номенклатура справ - систематизований перелік найменувань справ, які утворюються у діловодстві підприємства і є основою для складання описів справ постійного і тривалого (понад 10 років) зберігання і основним обліковим документом у діловодстві.

Номенклатура справ необхідна для:

• ¨ швидкого пошуку документів за їх видами;

• ¨ розподілу виконаних документів по справах;

• ¨ встановлення термінів зберігання;

• ¨ створення довідкової картотеки виконаних документів.

Існує три види номенклатури справ:

1 типова - обов'язкова;

2 зразкова - рекомендаційна;

Індивідуальна.

Типова та приблизна номенклатура справ розробляються і розсилаються вищестоячими організаціями - міністерствами, відомствами, головними управліннями, облвиконкомами, промисловими об'єднаннями тощо і узгоджуються з архівними установами.

На основі типової та примірної НД організації розробляють індивідуальну номенклатуру справ. Відповідальність за розробку номенклатури справ зазвичай покладається на завідувача канцелярією або сектором діловодства, секретаріат або секретаря.

Поиск по сайту: