Ключові поняття: громадянство, конституційне право, законодавство, законотворчість, правова база

80.

Громадяни Української Держави присягалися виконувати всі визначені законом обов’язки, коритися урядові й поставленим від нього властям, ставити добро Батьківщини вище своїх особистих інтересів. Як бачимо, у присязі гро- мадянина більш рельєфно виписані положення про жертовність і примат державних інтересів над власним.

Протягом червня урочисту обітницю в основному склали службовці органів державної влади, працівники судових установ, військові. Найсуттєвіший спротив учи- нили працівники апарату міністерства земельних справ, де був досить високий відсо- ток українських есерів. Вони звинуватили міністра В.Колокольцева в русифікаторській політиці.Ситуація в мінземсправ розглядалась на засіданнях уряду який пілтримав

рішучі дії міністра. Значна частина працівників була звільнена з роботи і лише згодом повернулася з дозволу міністра. Цей страйк не знайшов широкої підтримки в інших відомствах, за винятком певних проявів у міністерствах освіти та продовольчих справ. Непоодинокими були й випадки відмови від присяги військових, які мотивували це вже складеною раніше присягою цареві чи Тимчасовому урядові.

Для організації ефективної праці апарату відомств важливу роль відігравала законодавчо оформлена посадово-кваліфікаційна ієрархія. Вона забезпечувала пра- вове регулювання відносин держави з працівником, внутрішньовідомчі владні пре- рогативи і пріоритети, визначала такі соціальні аспекти, як оплата праці, пенсії, пільги тощо. За цих умов виняткової ваги набувало законодавство про приблизні (типові) штатні розписи міністерств і відомств. Цей складний законопроект від кінця травня й до середини червня опрацьовувала Мала Рада міністрів. Було кілька спроб провести його через уряд. Нарешті 26 червня закон Про нормальний розпис утримання службовців у центральних урядових установах цивільного відомства був затверджений Гетьманом. Упреамбулі закону вказувалося на його правову предтечу - Статут про цивільну службу Російської імперії. Типовий розпис набував чинності з 1 червня. Відповідні класи посад, кваліфікаційні розряди, а також оклади працюючим службовцям уводилися наказами керівників відомств. Закон чітко визначав структуру, клас посад, оклади в річному вимірі (включаючи й 13-ту зарплату). Цим же актом регулювалися питання про умови відряджень урядових посадовців.

Розглядаючи проблему оплати праці державних службовців, слід наголосити, що перший законодавчий акт з цього питання був ухвалений Радою міністрів ще 7 травня і стосувався лише вищих посадових осіб держави: гетьмана, прем’єр-міністра, міністрів та їхніх заступників. Особисте утримання гетьмана визначили у 8 тис. крб на місяць, а також 10 тис. крб на представницькі витрати. Таким місячний оклад глави держави залишався аж до початку жовтня, коли Рада міністрів збільшила цю суму до 23 тис. крб. У травні також одноразово виділили 30 тис. крб для покриття видатків на початкове облаштування гетьмана. Протягом усього періоду уряд приймав ухвали про виділення коштів на різні потреби гетьманської адміністрації.

81.

82.

Законотворчий процес у ЗУНР був покладений на Українську Національну Раду, яка видавала статути, прокламації і закони. В умовах польської агресії законодавча діяльність Ради гальмувалася військовими діями та переїздами урядових установ. Конституційними актами ЗУНР були:

- "Тимчасовий основний закон" від 13 листопада 1918 р. - складався з 5 артикулів (статей), які визначали назву держави, її територію, суверенітет, представницькі органи влади, герб і прапор;

- Закон "Про Виділ Української Ради" від 4 січня 1919 р. - ним утворено колегіальний орган влади у державі з 9 осіб на чолі з президентом УНРади;

- Закон "Про державну мову" від 15 лютого 1919 р. проголошував нею українську, а іншим гарантувалася державна підтримка та захист;

- Закон "Про громадянство та правовий статус чужинців" від 8 квітня 1919 р. визнавав громадянами всіх осіб за їхнім бажанням і власноручною заявою, поданою до 20 травня того ж року. В іншому разі вони вважалися чужинцями. Цим самим законом регулювалася державна служба в ЗУНР.

Серед норм цивільного права найважливіше значення мали положення Закону "Про земельну реформу", ухваленого УНРадою 14 квітня 1919 р. Ним націоналізовувалися поміщицькі, церковні, монастирські і відомчі землі і створювався єдиний земельний фонд ЗУНР. фондом керували загальна повітова і сільська комісії, які визначали порядок володіння, користування та розпорядження землею. В цілому земельне законодавство не задовольняло селян і не виправдало їхніх вікових надій одержати землею. 13 лютого 1919 р. ухвалено Закон "Про основи шкільництва", який дозволив поряд з державними українськими школами створювати приватні та національні навчальні заклади.

Передбачалося провести повну кодифікацію українського права в ЗУНР. Але не вистачило ні часу, ні фахівців, не сприяли цьому і умови. Тому і далі в державі діяли норми кримінального, цивільного та процесуального кодексів Австро-Угорщини. Для справедливості зазначимо, що й польська влада спромоглася на кодифікаційні дії лише у 1933 p., користуючись до того часу тим самим цісарським законодавством.

Ключові поняття: громадянство, конституційне право, законодавство, законотворчість, правова база.

Поиск по сайту: