Історико-державна подія: 13 листопада 1918 р. - Тимчасовий основний закон ЗУНР

83.

Аналізуючи діяльність радянських працівників органів державної влади, слід зауважити, вона не регулювалася відповідним законодавством (діяли норми трудового права), що дає підставити говорити про відсутність як такого правового інституту державної служби в СРСР, попри те, що радянські науковці оперували таким поняттям як "радянська державна служба". Більше того, якщо відштовхуватися від веберівської раціональної бюрократії, то радянська бюрократія була її антиподом, тобто носила традиціоналістський характер, де діяли "замість закону – усна вказівка, замість розділення функцій – їх з’єднання, замість професійної етики – її заперечення" [11]. Не випадково деякі вчені пишуть про відсутність бюрократії в СРСР (у розумінні М. Вебера) [7, с. 11], інші ж опосередковано на це вказують. Так, Ю. Левада зауважує, що попри те, що в деяких аспектах радянська номенклатура нагадувала спадкоємницю царського чиновництва, проте вона "не мала ні своєї історії і традицій, ні можливості для консолідації, ані найменших гарантій від постійних чищень і розправ, які їй загрожували. Повністю безпорадна перед свавіллям "верхів", вона не здатна була підтримувати згуртованість власної корпорації або зберігати якісь привілеї" [10, с. 9]. Як продовжує далі науковець: "Орієнтації на "європейські" раціонально-бюрократичні стандарти в цьому середовищі ніколи не проглядалися" [10, с. 10]. Та система в якій функціонувала номенклатура з її закритістю, таємничістю, привілейованим становищем, підлабузництвом та незалежністю від суспільства нагадувала радше азійську модель державного управління.

Партія, яка не тільки постачала кадри для державного апарату, але й здійснювала тотальний контроль (керуюча і спрямовуюча сила), зрозуміло була незацікавлена у формуванні іншого джерела влади в особі політично нейтральної та професійної державної служби.

Такі чесноти, як компетентність, ерудиція, принциповість, моральність, чесність не були затребувані радянською політичною системою, натомість "грубість", "нетактовність", "сліпа слухняність", "малоосвіченість" були звичними явищами для більшості керівного складу України. Особливо це стосувалося міжвоєнного часу.

84.

а) Важливим знаряддям будівництва комунізму в СРСР є радянський державний апарат. Комуністична партія і радянський народ на протязі всієї історії існування Радянської держави приділяли і приділяють багато уваги питанням зміцнення державного апарату, поліпшення якості його роботи. Питання про зміцнення державного апарату незмінно стояли на всіх партійних з'їздах, конференціях, пленумах ЦК. У сучасний період, коли наша країна стала на шлях розгорнутого будівництва комунізму, забезпечення чіткої і безперервної роботи радянського державного апарату набуло ще більшого значення. «Апарат радянських, господарських та інших органів, — говорив М. С. Хрущов на XXII з'їзді КПРС, — повинен стати ще простішим, дешевшим і оперативнішим, своєчасно і чуйно відгукуватися на запити громадян. Треба до кіпця викоренити такі пережитки минулого, як бюрократизм, бездушність, формалізм і тяганина, притягати не тільки до громадської, алей до суворої адміністративної і судової відповідальності працівників, винних у бюрократичному ставленні до потреб і запитів трудящих»1.

Злагодженість і чіткість роботи державного апарату залежить, з одного боку, від організації самого апарату, з другого, — від особового складу державних органів. Особовий склад державних органів це і є, власне кажучи, службовий державний апарат в юридичному розумінні цього слова. Державні службовці є тими кадрами, через які практично здійснюються державні функції в формі планування, обліку, контролю, нагляду, фінансування, встановлення нових правил, забезпечення їх реалізації заходами переконання, а в деяких, необхідних випадках, і заходами державного примусу. Кадри державного апарату, державні службовці — це сила, яка забезпечує проведення лінії партії та уряду в життя.

Перебувати на державній службі — це значить: а) працювати в державній установі або на підприємстві; б) займати визначену посаду в державній установі або підприємстві1; в) одержувати зарплату за виконану роботу від держави.

Характер і призначення праці службовців у державних установах або на підприємствах є істотним моментом, який відмежовує службу, як одну з форм трудової участі радянських громадян у комуністичному будівництві, від трудової діяльності інших осіб, наприклад, робітників. Відомо, що загальною ознакою трудової діяльності робітників і службовців є її суспільна необхідність і цілеспрямованість. Державні службовці, як і робітники, є виходцями з народу, служать йому, відповідають перед народом за доручену їм справу, не маючи жодних привілеїв, працюють в органах державної влади, установах і підприємствах, їх корінні інтереси єдині. «У процесі розвитку науки і техніки, автоматизації і механізації виробництва, — говорив М. С. Хрущов, — категорія людей, яких ми називаємо службовцями, зростатиме і відіграватиме все більшу роль у виробництві. Згодом у нас не буде потреби в поділі членів партії на робітників, колгоспників і службовців, оскільки цілком зникнуть класові відмінності і всі будуть трудівниками комуністичного суспільства»2. Однак між трудовою діяльністю робітників і державних службовців у сучасний період є певна різниця, яка полягає в характері діяльності кожної з вказаних категорій осіб і в її призначенні. Діяльність державних службовців не пов'язана прямо і безпосередньо з виробництвом матеріальних благ. З цього, однак, не слід робити висновку, що діяльність державних службовців ніби зовсім не має ніякого відношення до виробництва матеріальних цінностей. Цілком зрозуміло, що діяльність державних службовців має певне відношення до виробництва матеріальних цінностей, однак своєю працею вони безпосередньо матеріальних цінностей не створюють. Ця діяльність має різний характер. Наприклад, діяльність державних службовців по керівництву державними установами, підприємствами, організаціями (діяльність директора підприємства і т. п.); по здійсненню спеціальних функцій (діяльність військовослужбовців, лікарів і т. п.); по обслуговуванню роботи державного апарату (діяльність друкарки і т. п.). Основне призначення діяльності державних службовців — забезпечити управління окремими галузями народного господарства, соціально-культурного і адміністративно-політичного життя, тоді як діяльність робітників має своїм прямим призначенням виробництво матеріальних цінностей. Робітники виконують безпосередньо виробничі функції в сфері матеріального виробництва.

Сказане дає можливість зробити висновок, що під радянською державною службою слід розуміти окремий вид трудової діяльності особи, що займає в державному апараті посаду за обранням або призначенням, по здійсненню певних державних службових обов'язків за певну грошову винагороду, яку вона одержує від держави.

Поиск по сайту: