|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Теоретичні основи соціальної роботи. — обговорення ситуацій, що є подібними до сімейних труднощів;
— обговорення ситуацій, що є подібними до сімейних труднощів; —метод парадоксальних інтерпретацій (включає: перебільшення зна —виявлення цінностей членів сім'ї (методика запропонована Г. Флой- Соціальний працівник у роботі з молодою сім'єю може використати завдання на основі виборів, які здійснюються як дії. Мета таких завдань — відволікти сім'ю від інтелектуальних обговорень, рішень, цінностей і образів, і, одночасно, зорієнтувати ЇЇ па символічну (але також і реальну) взаємодію, яка наочно представляє поведінку у сім'ї. Одним з таких завдань на основі виборів є метод "сімейної скульптури". Основна мета цього методу — виявити місце кожного члена сім'ї у сімейній структурі. Складаючи "сімейну скульптуру", кожен член сім'ї створює свій образ сім'ї, розташовуючи інших членів на різній дистанції. Члени сім'ї можуть розташовуватись, орієнтуючись не па реальні взаємини, а па ідеальні уявлення про них. Інший тип виборів — відповіді на питання, що розкривають функціонування сім'ї (наприклад, "З ким із членів сім'ї ви часто...?", "З ким із членів сім'ї ви хотіли б...?"). Відповіді па питання об'єднуються у схему, яку сім'я обговорює разом із спеціалістом. Короткий огляд методів впливу на сім'ю показує, що існує декілька основних груп методів. Використання будь-якого метода, його ефективність залежить насамперед від конкретної сімейної ситуації і від можливостей спеціаліста, який проводить консультацію.
Однією з форм допомоги людям старшого покоління може бути апелювання до їхньої свідомості у процесі психологічної консультації. Одним із напрямків консультативної роботи соціального працівника може бути зниження напруги у людей старшого покоління щодо неможливості самореалізації у сучасних умовах. Технологія роботи з такими клієнтами відображається у формулі, за запропонованій А.Г.Шмельовим: якщо гостро відчувається почуття, що надія на досягнення немає (зовнішні перешкоди явно переважають ваші можливості) можна спробувати переглянути цінності і ціннісні шкали. Головне — не фіксуватись па одній якійсь цінності [5]. Кожна людина має нахили до чогось, володіє якимись здібностями, певними якостями, що притаманні тільки їй. Якщо людині важко з чимось змиритись, вона не може володіти бажаним, соціальний працівник може сприяти усвідомленню власних можливостей людини, а, отже, "відкрити очі" на цінність власного Я. Зорієнтувати людину, що вона володіє чимось таким (здібностями, якостями тощо) чого не мають інші, і це є безцінний скарб її особистості. Ще одним напрямком консультативної роботи соціального працівника з людьми старшого покоління може виступати послаблення негативних переживань до молодого покоління. Молоді є носіями цінностей, які незрозумілі старшим, а іноді й приголомшують їх. Для соціального працівника, як представника молодого покоління, цей аспект роботи виявляється досить складним і суперечливим. Як знайти спільну мову з клієнтом, що належить до іншої "вікової категорії", як заслужити його довіру, як увійти у конфлікт із його цінностями, які можуть здаватися безглуздими? Це все питання професійної майстерності і сумління. Але це не є предметом обговорення. Технологія роботи з клієнтами, що належать до старшого покоління полягає у орієнтуванні їх на розуміння і рефлексіям двох моментів: — їх власне покоління було колись по відношенню до більш старшо — пройде час і це молоде покоління опиниться у такому ж стані до Ще один аспект, на який хотілося б звернути увагу, це рівень тривожності серед різних груп населення. За даними Л.Н. Юр'ївої рівень тривожності та індекс життєвої задоволеності корелюють із поколінною належністю: — у осіб до ЗО років домінує нормальний рівень тривожності і ви 11 2 Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи 113
— у осіб середнього віку (31-55 років) підвищується тривожність і — у представників старшого покоління (особливо у непрацюючих Враховуючи вище наведену інформацію, соціальний працівник, з метою вивчення психологічної атмосфери сім'ї і сімейних стосунків може використати певні пенходіапюстичні методики. Нагадаємо лише, що для людей старшого і середнього покоління характерним є традиційні погляди па сім'ю, як па осередок спокою і захисту. Отже, виявити яким чином спільне проживання молодих з батьками впливає на самопочуття останніх допоможуть такі методики, як "Типовий сімейний стан" і опиту-вальпик "Аналіз сімейної тривоги" [3]. Література 1. Гурко Т. Семеіїньш портрет без розовьіх топов //Узьі брака, 2. Новайтис Г. Семья в психологической коисультации.- М.: Воро 3. ОвчароваР.В. Психологическое сопровождепие родительства. — 4. 1999. Україна. Людський розвиток. Звп. — К., 2000. 5. Шмелев А.Г. Осірьіе углм семейіюго круга. — М., 1986. 6. Юрьева Л.Н. История. Культура. Пснхические н поведепческие Питання для самоперевірки 1. Які проблеми молодої сім'ї обумовлюють звернення за професій 2. Назвіть методи психологічного консультування молодої сім'ї. 3. Яка потрібна профілактична робота з батьками молодого подруж 4. Які можливі напрямки роботи з людьми старшого віку? 4. Соціально-педагогічна робота з дітьми, які зазнали сімейного насилля Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українським суспільством, с подолання і профілактика будь—яких проявів насильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Україні. За офіційними даними, насильство в сім'ї — досить поширене явище в Україні [1]. Статистика показує, що ЗО — 40% всіх насильницьких злочинів відбуваються у сім'ї. За свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім'ї, з боку батьків та старших сестер і братів; приблизно в 45 — 49"О сім'ях має місце насильство над дітьми [2]. Якщо врахувати всі погрози, залякування, побиття і т. іп., то практично кожна дитина хоч один раз зіштовхувалася з проявами жорстокості, тиску або насильства зі сторони своїх батьків. Розглядаючи сімейне насильство над дітьми можна одночасно виокремити два аспекти наслідків цього явища: нанесення шкоди жертві зокрема і суспільству в цілому. Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у соціалізації, взаємостосунках з дорослими, у спілкуванні з ровесниками. Вирішення своїх проблем діти — жертви насильства — часто знаходять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України Верховній Раді " Про становище молоді в Україні", "... кожного дня підлітки скоюють понад 100 злочинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два — три розбійних напади, вісім пограбувань, двадцять шість крадіжок державного, сорок п'ять — особистого майна громадян (з них шістнадцять квартирних крадіжок) — і майже щодня вчиняють зґвалтування". Така ситуація не може не викликати занепокоєння. За останні десятиліття спостерігається активний исихолого-педагогі-чпий пошук і розробка окремих питань сімейного насильства (дослідження Ю. Якубова, Н. Лавринепко, М. Московка [3], О. Балакірєвої [4]). Наукові основи психолого-недагогічної діяльності щодо попередження та подолання причин та наслідків насильства стосовно дітей в сім'ї висвітлено в працях А. Бопдаровської |5], Т. Говорун, О. Кікіпежді [6], І. Трубавіпої [1], М. Ліборакіної 17], О. Бопдарчука [8] та іп. 114 Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи 115
Про міжнародну увагу до проблеми насильства в сім'ї свідчать такі факти, як обговорення і прийняття рішень на конгресах ООН з питань жінок, Всесвітній асамблеї з проблем старіння, а також Всесвітній програмі дій стосовно інвалідів і Конвенції про права дитини.
Сімейне насилля це форма деструктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне пе-благополуччя і порушення в цішіісно-иормативній сфері індивідів. Насилля в сім'ї є чинником соціального ризику, що спричиняє поглиблення соціальпо-исихологічпої та моральної відчуженості, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні. Типова модель сімейного насильства — це застосування сили сильнішим стосовно слабшого члена сім'ї. Сила може бути фізична чи обумовлена соціальним статусом. Акти сімейного насильства є різними за своєю жорстокістю. Міра насилля може проявляється від незначного пошкодження до смертельного випадку. І. М. Трубавіиа та Н. А. Бугаєць визначають такі сфери суспільного життя, де має місце насильство в сім'ї: 1) сім'я: вона готує своїх членів до життя в суспільстві, до сприй 2) громада: забезпечує механізми підтримування контролю чоловіків 3) держава: легітимізує власницькі права чоловіків щодо жінок, —па макрорівиі суспільства через міжнародні та національні законо —па мезорівні — через громади завдяки місцевим традиціям, інфор —на мікрорівні — рівні окремої особи, родини через самооборону, За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйозна і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та індивідуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недостатньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації. Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора. Окрім того, насильство над дорослими членами сім'ї відповідно впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень процесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються па насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насильства або його свідками. Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстокому ставленню; право па життя і фізичну недоторканність; право на високі стандарти фізичного і психічного здоров'я У нсихолого-недагогічпій літературі немає даних, які б відображали реальність масштаби і частоту випадків насильства в сім'ї згідно зрозумілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити валідні висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реальних чи потенційних жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслідування, небажання робити свою таємницю надбанням суспільства та інше. Таким чином, статистично видимою стає лише "верхівка айсберга". 116 Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи
Отже, аналіз проблеми насильства в сім'ї дає можливість виявити ряд труднощів: 1. Насильство в сім'ї відрізняється високим ступенем латентності. Це 2. У даний час в Україні немає офіційної статистики стосовно на Для пояснення механізмів насильства взагалі і сімейного насильства зокрема, в різних наукових дисциплінах використовуються наступні концептуальні підходи: соціологічний та психологічний [10,127]. У рамках соціологічного підходу провідним фактором вважається соціокультурна обумовленість, тобто насильство є стереотипом сімейних відноснії, прийнятим у даній групі населення і вихованим з дитинства, а також вплив соціальних факторів (соціальпо-економічпе положення дитини (сім'ї), безробіття, погані побутові умови та інше). В аспекті психологічного підходу насильство розглядається як результат негативного особистого життєвого досвіду, "травми дитинства", алкоголізму, психопатології, або як симптом дисфуикційпої сім'ї, парадоксальним (але неадекватним) чином стабілізуючий сімейну систему. Негативне ставлення може також розглядатися як результат деструктивної сімейної взаємодії, коли один із членів сім'ї (наприклад, дитина) незалежно від наявності чи відсутності в нього специфічних психосоматичних характеристик чи особливостей поведінки сприймається як відхилення або важкий "тягар", що викликає ризик насильницької дії. З психологічної точки зору насильницьке ставлення і жорстокість рідко бувають безглуздими. Цей момент дуже важливий з тієї причини, що будь-яке суб'єктивне спонукання повинно висвітлюватися з позиції особистішого змісту, особистішої значимості. На цьому рівні мотиви агресивної поведінки, як правило, неусвідомлювані. У психолого-педагогічній літературі існує безліч пояснень насильства. Психоаналіз бачить у ньому перенесення індивідом примітивного потягу до смерті (якому Фрейд дав назву — "інстинкт смерті") із самого себе па зовнішні об'єкти. Необіхевіоризм вважає насильство наслідком фрустрацій, що переживаються особистістю в процесі соціального паучі-ипя (Дж. Доллард, Н. Міллер, А. Бандура). Іитеракціонізм — наслідком об'єктивного "конфлікту інтересів", "несумісності цілей" окремих особистостей і соціальних груп (Д.Кзмибелл, М.Шериф). Кошітивізм розглядає насильство як результат "диссопапсів" і "невідповідностей" у пізнавальній сфері суб'єкта (Л.Фестингер, Г. Тешфел). З позицій системної сімейної психотерапії, представником якої є Ей-деміллер, жорстока поведінка в сім'ї — показник дисфупкційної сімейної системи, структурна ознака порушення внутрішньосімейиих стосунків, спроба неадекватними засобами стабілізувати сімейну систему (наприклад, насильство може застосовуватися в контексті боротьби за контроль, порядок і владу в родині). І якщо існуючі проблеми виутрішиьосімейпих відносин (початково не пов'язані з насильством) не усунути, то насильство приймає або хронічний, або циклічний характер. Акти сімейного насильства рідко бувають одиничними, зазвичай вони повторюються багаторазово, насильство стає складовою частиною сімейних відносин. Малоймовірно, що перша жертва насильства залишиться єдиною. Р.Р. Максудовим досліджено, що якщо випадки насильства спостерігалися більше, ніж двічі, то в стосунках встановлюється певний цикл, фази якого варіюються за тривалістю та інтенсивністю (рис. 1). З часом періоди примирення та заспокоєння зменшуються, можуть зовсім зникнути, а період насильства збільшується [7,85]. У даний час більш продуктивними вважаються міждисциплінарні підходи до проблеми, а саме: психобіологічний, соціальпо-психологічпий і соціокультуриий (чи соціально-структурпий). Згідно концепції исихобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для осіб з патопсихологічними відхиленнями й обумовлюється наявністю в індивіда патологічних і девіантпих рис. Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім'ї як продукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого досвіду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж 118 Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи 119
кількість тих, хто виховувався у благополучних родинах. З іншого — потреба в самоствердженні в чоловічій ролі зазвичай спостерігається в тих ґвалтівників, що у дитинстві пригнічувались матір'ю, знаходилися під її твердим контролем. Відчуття такого материнського домінування зберігається в сфері несвідомого і буває настільки травматичним, що детермінує здійснення тяжких зазіхань па жінок, глибинним змістом яких є розрив психологічних зв'язків з матір ю. Рис. 1. Цикл насильства у сім'ї На відміну від першого і другого підходів (іноді поєднуваних в один — індивідуальний підхід), у рамках яких сімейне насильство пояснюється психологічними особливостями окремого індивіда, соціокуль-турпий підхід розглядає проблему більш широко — у контексті соціальної й економічної ситуації всередині суспільства в цілому. Наприклад, розходження в суспільному статусі чоловіка (ствердження своєї переваги) і жінки (економічна і психологічна залежність) переносяться і па впутрішньосімейні відносини. У науковій літературі не існує єдиної думки про першопричину домашнього насильства. А. Бопдаровською, Л. Міщик, Л. Алексєєвою та іншими науковцями було запропоновано безліч мікро — і макротеорій — від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінностей і соціальної організації. Основні суперечки розгорнулися між послідовниками психологічних теорій і тими, хто вірить у соціальну причинність. Психологи встановили особливу роль у збільшенні насильства таких психічних факторів, як ослаблення керування інстинктами, розчарування, агресивність, алкоголізмі психопатологія. Прихильники теорії соціальної причинності X. Вільфінг, Р. Джиллес зосереджують увагу па культурних нормах, що провокують насильство, на патріархальній соціальній структурі, домінуючій ролі чоловіків. З домашнім насильством найбільше часто зв'язують чотири соціаль-ио-психологічпі фактори, що мають відношення як до подружніх пар, так і до людей літнього віку, а саме стрес, суспільну ізоляцію, алкоголізм і споконвічну прихильність до насильства [11,107]. Насильство тісно зв'язано із соціальним стресом у сім'ї. Серед проблем, що можуть підвищити рівень напруженості та призвести до жорстокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованні дітей, секс, вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність у тривалій медичній допомозі. Постійне роздратування частково можна пояснити хронічним занепокоєнням невирішепими проблемами і вимогами, що пред'являє суспільство, розбіжністю між бажаннями і можливостями. Проведений вчепим Н. Ф. Бердпикович аналіз теорій, що пояснюють природу зневажливого ставлення і насильства в сім'ї, дозволив виділити три найбільш часткових підходи до даної проблеми: ситуаційна модель, теорія соціальних змін, модель символічної взаємодії [12]. Ситуаційна модель виходить з того, що ймовірність виникнення агресії визначається тривалістю й інтенсивністю впливу визначених ситуативних і структурних змінних. Окрім вказаних факторів і причин до них також відносять наявність комунікативних труднощів (наприклад, з маленькою дитиною), а також фактори, що співвідносяться з особистістю опікуна (життєва криза, синдром "згоряння" та іл.). В основі теорії соціальних змін ("насильство, породжуване залежністю") лежить ідея про те, що процес соціальної взаємодії представляє собою послідовну зміну заохочень і покарань, коли люди в процесі спілкування з іншими намагаються збільшити частку одержуваних ними нагород і знизити кількість покарань, що випадають їм. Оскільки недієздатні члени родини (маленькі діти, інваліди і старі) більш безпомічні, залежні і вразливі в порівнянні з іншими членами родини, вони будуть мати менше альтернатив при виборі моделі наступної взаємодії, що дозволяє агресору демонструвати насильницьку поведінку, тому що імовірність "одержання здачі" невисока. У результаті застосування тих чи інших підходів вітчизняні (І. М. Т-рубавіна, А. Бопдаровська, Л. Алєксєсва та ін.) та закордонні дослідни- 120 Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи 121
ки (X. Вільфіпг, Дж. Барнз та ін.) емпірично одержали деякі характеристики сімейного насильства. У насильстві як інтерактивному процесі виділяються суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне: ^ насильницькі дії найчастіше відбуваються стосовно жінок і дітей; ^ психологічне і фізичне насильства є найбільш розповсюдженими; ^ ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині; ^ насильство в переважній більшості це не одиничний акт, а повторюване явище; ^ потерпілі та їх родичі, як правило, не звертаються в міліцію, а шукають підтримки і допомоги в друзів (але не в родичів) чи в спеціалізованих організаціях; ^ частота насильства не пов'язана з етнічною чи конфесійною приналежністю; рівень освіти не корелює з частотою насильства; питома вага душевнохворих серед ґвалтівників досить низька — 10— 15%, тоді як люди з різними психічними розладами типу депресій і важких тривожних розладів складають до 60%; ^ насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей; ^ сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтворення його в наступних поколіннях [13]. Як показали дослідження М. Асапової, М. Ліборакіної та інших контингент осіб, що здійснюють насильницькі дії, абсолютно неоднорідний, але в них є спільні психологічні риси, такі, як: емоційна холодність і нечутливість, невміння співчувати і поставити себе па місце іншого але у той же час крайня чутливість до небажаних зовнішніх впливів і чутливість, а також агресивність і жорстокість, підвищена тривожність і страх, невміння контролювати свої вчинки і стримувати емоції. Цс в переважній більшості ригідні особистості, злопам'ятні, небажані емоції як би застрягають у них, вони довго, іноді все життя, зберігають старі, що навіть мали місце в дитинстві, образи, коли причини, що їх викликали, давно зникли. У них також є присутньою ще одна якість — невміння чи нездатність переборювати свої внутрішні проблеми і знімати відповідні їм хворобливі переживання. У більшості випадків схильні до насильства жорстокі люди впливають на оточуючих людей, а не намагаються пристосуватися до них, залишаючись у рамках свого "Я", і в цілому їхні адаптаційні здібності знаходяться па досить низькому рівні. Тому можна констатувати, що суб'єктивна прийнятність насильства і готовність до насильницьких дій є результатом тих чи інших перекручувань процесу соціалізації. Узагальнюючи вищесказане про причини і фактори насильства в сім'ї, можна відзначити, що існує велика кількість причин, що викликають чи впливають па прояви насильства. Проте якими б не були причини насильства, воно завжди спричиняє негативні наслідки, з якими жертва насильства найчастіше неспроможна справитися самостійно. У даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників існує така типологія насильства, яка ґрунтується па характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне), економічне та медичне. До фізичного насильства відносять такі форми, як побиття, різкі і (чи) несподівані удари, поштовхи, стусани, струси, ляпаси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадково нанесення тілесного ушкодження і (чи) заподіяння фізичного болю, насильницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різного роду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає також погрози (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування приватної власності, запирання у ванній чи кімнаті та інших місцях. З правової точки зору фізичне насильство — це реальне чи потенційне заподіяння фізичної шкоди, під яким розуміється порушення анатомофізіологічної цілісності людини за допомогою застосування фізичної сили, холодної і вогнепальної зброї або інших предметів, рідин, сипучих речовин і т.п., а також вилив на внутрішні органи людини без ушкоджень зовнішніх тканин шляхом отруєння чи споювання одурманюючими засобами. Фізичне насильство можна розпізнавати з особливостей зовнішнього вигляду дитини і характеру травм: ■/ зовнішні пошкодження, що мають специфічний характер (відбитки пальців, ременя, опіки і т.п.); •^ пошкодження внутрішніх органів або кісток, що не могли б бути наслідком нещасливих випадків. Фізичне насильство, що має систематичний характер, дозволяють розпізнати особливості психічного стану і поводження дитини: •/ страх фізичного контакту з дорослими; 122 Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи 123
прагнення приховати причину травм; плаксивість, самітність, відсутність друзів; негативізм, агресивність, жорстоке поводження з тваринами; -^ спроба вчинити суїцидний вчинок. Зневага як один з різновидів сімейного насильства — це систематична нездатність чи небажання забезпечити основні потреби залежного члена родини (наприклад, дитини, чи інваліда, старого) у їжі, одязі, медичіїому догляді, захисті і прихильності, що може призвести до погіршення фізичного чи психічного здоров'я, затримки або порушення розвитку й у підсумку кваліфікуватися як порушення прав людини. Термін "пасивна зневага" використовується тоді, коли має місце ситуація ізоляції мало — чи недієздатної людини, залишення його на самоті і (чи) ігнорування. Одним з наслідків зневажливого ставлення до дитини в сім'ї є їх занедбаність, яку можна констатувати при наявності таких ознак: ■^ втомлений, сонний вигляд; ^ санітарію-гігієпічиа занедбаність; ■^ відставання у фізичному розвитку; ^ часта захворюваність; ^ затримка мовного і моторного розвитку. Психологічне насильство в сім'ї — насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ чи погроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається емоційна невпевненість, нездатність захистити себе і може наноситися чи наноситься шкода психічному здоров'ю. Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різноманітних особистих формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосування насильства, приниження гідності, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвиток почуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражається також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі з друзями і заняття улюбленою справою, знущанні й убивстві тварин, дорогих людині, у відсутності розуміння, підтримки й ін. Спектр психологічного насильства включає: а) психологічні впливи (погрози, приниження, образи, надмірні вимоги, надмірна критика, неправда, ізоляція, негативне оцінювання, фрустрація основних потреб дитини і т.п.); б) психологічні ефекти (втрата довіри до себе і світу, дифузійна в) психологічні взаємодії (доміпаптпість, ефективність, пенередба- Психологічне (емоційне) насильство найчастіше буває важко розпізнати й ідентифікувати, тому що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а наслідки можуть бути надзвичайно важкими. У вітчизняному законодавстві стосовно психічного насильства вживається словосполучення "погроза застосування насильства", під яким розуміється залякування жертви застосуванням фізичного насильства. Крім того, психічне насильство може включати заподіяння душевної чи психічної травми й обмеження волевиявлення (незалежно від реальності настання фізичної шкоди). Сексуальне насильство — будь-який вид домагання, що виражається як у формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу, так і здійснення сексуальних дій (наприклад, зґвалтування, інцест) будь-кого із членів сім'ї проти його волі. Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерпілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищуються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні привести до суїциду. До різновидів сексуального насильства відносять: ^ мануальний, оральпий, генітальний або будь-який інший тілесний контакт із статевими органами дитини, а також пещення ерогенних зон; ^ введення для стумуляції предметів у піхву, апус; ■/ сексуальна експлуатація дитини для порнографічних цілей або залучення в проституцію; 124 Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи 125
^ невідповідні вікові домагання, демонстрація еротичних матеріалів із метою стимуляції дитини; ^ мастурбація з боку дитини або дорослого; -ґ єксбіціонізм — демонстрація оголених геніталій, грудей або сідниць перед дитиною; ^ вуайєризм — підглядання за дитиною в момент купання, перевдягання або перебування в туалеті, а також примус дитини до роздягання. Сексуальне насильство — це залучення функціонально-незрілих дітей до сексуальних дій без їх розуміння і згоди на це. Сюди відноситься не лише залучення до статевого акту, а й просте споглядання чи присутність при сексуальних діях. Діти та підлітки, що зазнали в дитинстві сексуального насильства, відчувають на собі весь тягар наслідків цього злочину протягом життя. Характерним є те, що найтяжчими наслідками, наприклад, ґвалтувань є не стільки фізичні, скільки психічні травми. Фізичні травми виліковуються, а психічний стрес, що виник через певне сексуальне насильство, може деформувати всю структуру особистості дитини. Наслідки цієї травми часто впливають па те, якою-буде доля дитини, насамперед у сфері інтимно-особистісних і шлюбних відносинах. В науковій літературі до основних наслідків сексуального насильства відносять депресію, самодеструктивпу поведінку, тривожність, відчуття ізоляції, низьку самооцінка, тенденція до того, щоб знову стати жертвами насилля, і до токсикоманії. Причинами зменшення добровільного повідомлення про сексуальне насильство в сім'ї слід відмітити такі: ^ сутність самої природи сімейного насилля; ^ її секретність і сором; ^ юний вік жертв сексуального насильства в сім'ї; ^ залежне положення жертви. Фактори, які розглянуті окремо, можуть нічого не означати і сигналізувати про нормальне, стабільне сімейне середовище, але збіг кількох факторів може бути ознакою серйозної дисфункції в сім'ї відносять: ^ батько чи мати переживають значні шлюбні проблеми; ^ один з батьків спільної з дитиною статі втрачає дієздатність або часто відсутній; ^ дочка вступає в стадію фізичної зрілості; ^ один з батьків, протилежної дитині статі, переживає кризу, як наприклад, безробіття або удівство; •^ соціальна чи географічна ізольованість; ■^ алкоголізм чи наркоманія в сім'ї. Часто після акту насилля жертва, тим більше якщо це дитина, відчуває провину за те, що не змогла дати відсіч, що довіряла насильнику, проводила себе "спокусливо". Реакція підлітка па сексуальне насильство може мати форму втечі з дому. Жертва насильства може почати вживати алкоголь чи наркотики, щоб утамувати біль та образу. Для запобігання сексуального насильства в сім'ї батьки повинні усвідомлювати, що дитина має почуття сексуального характеру стосовно батьків обох статей, а батьки, відповідно, мають аналогічні почуття стосовно своїх дітей. Індикаторами сексуального насильства над дітьми є: •ґ незвичні сексуальні пізнання для віку 7-11 років; ■^ сексуальні прояви поведінки; V самостимуляція геніталій; */ різка зміна почуттів, що стосується конкретної людини або місця; ^ само руйнівна поведінка; ■/ недовіра; ^ регресія до інфантильної поведінки(епурез, смоктання пальця, плач); ^ хронічна депресія [14]. Із зґвалтуванням дитини пов'язані не тільки тілесні й психічні травми, але й соціальні проблеми в стосунках з членами сім'ї, в стосунках з сусідами, в учнівському колективі та з іншими. В зв'язку з цим першочерговим завданням соціальних та психологічних служб є розробка способів і методів профілактики насильства та роботи з жертвами сімейних злочинів. Вікові особливості психіки малолітніх і неповнолітніх потерпілих (незрілість, підкорення авторитету дорослого, довірливість, недостатність життєвого досвіду і поінформованості в питаннях статевих відносин, невміння повно і критично оцінювати сформовану ситуацію і прогнозувати можливі дії інших осіб) є визначеною передумовою до сексуального насильства над дітьми. У той же час ці ж якості служать прихованню сексуального зловживання дітьми, і більш того, якщо дитина розповідає старшим про те, що трапилося, вони провокують недовіру до її розповіді. Практично важко визначити які форми контакту між дитиною і дорослим, крім власне статевого акту, підлягають юридичній забороні, в яких випадках сексуальна стимуляція дитини може розглядатися як прояв батьківської любові, і в яких — як сексуальні зазіхання до дитини. 126 Соціальна робота Й. С. Кой відзначає, що діти залежать від дорослих, вони найчастіше не усвідомлюють, що з ними роблять, їхня "добровільність" може бути фіктивною. Він також звертає увагу па те, що в області сексуальних зловживань дітьми існує багато невірних уявлень. Серед них: •/ сексуальні замахи на дітей дуже рідкісне явище і є ознакою морального розпаду і деградації суспільства; -/ більшість сексуальних замахів вчиняють сторонні; ■^ всі дорослі, що, розбещують дітей — "збочепці", сексуально хворі люди; ^ сексуальні замахи на дітей відбуваються головним чином у бідному, пеосвічепому середовищі і неповних родинах; У розповідаючи про сексуальні замахи, діти обманюють, видають уявне за дійсне; ^ дитина — пасивний об'єкт сексуальних зазіхань [14]. Ю. М. Аптоііян і А. А. Ткаченко (1993) виділяють ряд ознак, що характеризують вибірку осіб, схильних до сексуальних злочинів, відзначаючи тим самим основні дотичні для профілактики сексуальних злочинів. Насильство вчиняють насамперед особи, що відносяться, па думку авторів, до наступних груп ризику: ^ особи, в сім'ї яких є душевнохворі, або батьки алкоголіки чи наркомани; •^ підлітки, що виховуються без контролю і вживають алкоголь і наркотики; •^ особи з аномаліями психіки або педагогічно запущені діти; ■^ особи з проявом гіперсексуальності; ■^ особи, схильні до самогубства па сексуальному ґрунті; ^ особи, схильні до насильницьких дій, що виявляють деякі сексуальні риси; ^ особи, які раніше залучалися до відповідальності за правопорушення сексуального характеру. Таким чином, із зазначених груп ризику більшу частину складають діти і підлітки, що свідчить про необхідність ранньої профілактичної роботи, починаючи зі шкільного, а можливо, і більш раннього віку. Для здійснення повноцінної діяльності щодо профілактики сексуальних злочинів на цьому етапі необхідна погоджена діяльність педагогів, психологів, батьків (там де це можливо), соціальних працівників, і, якщо це необхідно, служби охорони правопорядку. Економічне насильство — одноособовий контроль за витратою грошей (залежному члену сім'ї видається тільки строго визначена сума Теоретичні основи соціальної роботи 127 грошей, за яку він повинен повністю відзвітуватися), позбавлення права голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами сім'ї власності або заощаджень без згоди інших, примус до роботи чи заборона працювати. Медичне насильство — недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисне відмова хворому в одержанні необхідних ліків або, навпаки, навмисна передозування чи нав'язування субстанцій, що призводять до звикання і залежності. Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні і ворожі дії стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть представляти собою фізичне і сексуальне насильство, пошкодження особистого майна і незадоволення базових потреб. Крім того, насильницькі дії можна умовно розділити па дві групи: а) персоніфіковані, тобто детерміновані контекстом міжособистісних б) деперсопіфіковаиі, тобто обумовлені головним чином будь-якими М. Кінард відмічає, що кожна дитина частіше за все страждає від декількох форм насильства. На практиці рідко зустрічаються форми жорстокого ставлення до дітей в чистому вигляді. Якщо дитина фізично постраждала в результаті сексуального насильства, то вона повинна діагностуватися як дитина з сумарними порушеннями, яка пережила фізичне й сексуальне чи тільки сексуальне насильство? Не існує єдиної теорії, здатної повністю пояснити всі випадки й причини сімейного насильства. Приймаючи до уваги складність внутрішнього світу, особливості соціальної взаємодії та характер сім'ї як соціальної структури, потрібно все ж таки враховувати усе різноманіття сімей, індивідуальні характеристики їх членів й ті соціальні відхилення, які переплітаючись можуть викликати насильство. Все це надає особливого значення взаємному впливу людей один на одного, і пов'язаними з цим впливом вчинками, які передують насильству і слідують за ним. Отже, узагальнюючи вищесказане, слід виділити наступні основні напрямки профілактичної та корекційпої роботи щодо сімейного насильства над дітьми: 128 Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи 129
•^ соціальні працівники, психологи, лікарі, медичні сестри, адвокати та інші спеціалісти повинні володіти необхідними знаннями для надання професійної допомоги жертвам сімейного насильства; ■^ створення служб соціального і медичного контролю за здоров'ям сім'ї, виявлення психічних і сексуальних розладів, створення психіатричних кабінетів при поліклініках; ■^ створення програм щодо боротьби з поширенням наркоманії й алкоголізму; ^ створення навчальних програм, що включають спеціальну сексуальну освіту, основи безпечного спілкування, що охоплюють дітей і підлітків, батьків, педагогів,.співробітників служб соціального захисту і міліції; ^ активне залучення підлітків до роботи, створення клубів за інтересами для дітей та підлітків; ^ реабілітаційна робота з особами, притягнутими до кримінальної відповідальності, створення психологічних і психіатричних служб при виправно — трудових колоніях, широке впровадження освітніх програм, адекватне лікування осіб, яким рекомендоване амбулаторне примусове спостереження і лікування в психіатра; ^ створення спеціалізованих лікувальпо-реабілітаційпих центрів. •^ просвітницько — профілактична робота з батьками, залучення їх до занять у треніигових групах з метою підвищення їх исихолого — педагогічної поінформованості щодо адекватного виховання дітей.
На даний час у світовій практиці виділяють такі підходи до захисту прав людей, які можуть бути застосовані з метою попередження насильства в сім'ї стосовно дітей: 1. Інформаційний (просвітницький), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами прав людини. Знання цих прав вимагає їх дотримування. Міжнародні співтовариства всіляко підтримують освітні програми цього напрямку. Вимогою ІОНЕСКО до них є врахування інтересів дітей і підлітків. Ці програми повинні: ■^ захищати всіх дітей та підлітків, ^ забезпечувати статеву рівність у питаннях доступу до освіти та її якості, ^ залучати до процесу навчання сім'ї та громади, ^ сприяти поширенню знань у сім'ях через просвіту батьків і вихователів з питань турботи про дітей молодшого віку тощо. 2. Силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закрі 3. Підхід ненасильницького опору, який пропагував М. Гапді. На 4. Діяльпісиий підхід, який полягає у щоденній роботі по захисту Основою діяльиіспого підходу є протиріччя між "війною і миром, насиллям і покорою, расизмом і людською гідністю, гнобленням і гонінням та свободою й правами людини, злиднями та свободою від иестатків". Прагнення подолати ці протиріччя вимагає діяти, набувати досвіду і якостей особистості, яка б робила неможливою думку про застосування насильства. 5. Християнський підхід полягає в тому, що всі зрушення, за М.Л. 6. Політико-екопомічний підхід, зміст якого полягає в тому, щоб 7. Підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні 8. Виважений підхід, запропонований А.Д. Сахаровим, полягає в 1 ЗО Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи 131
У нашій державі здійснення заходів но попередженню насильства в сім'ї згідно закону України "Про попередження насилля в сім'ї" покладається в межах наданих їм повноважень на: 1) спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань попе 2) службу дільничних інспекторів міліції і кримінальну міліцію в 3) органи опіки і піклування; 4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї: — кризові центри для жертв насильства в сім'ї і членів родини, у — центри медико-соціальиої реабілітації жертв насильства в сім'ї. ■^ заява про допомогу жертви насильства в сім'ї чи члена родини, стосовно якого існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї; ^ виявлене жертвою насильства в сім'ї чи членом родини, стосовно якого існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї, бажання на здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї у випадку, якщо повідомлення чи заява надійшли не від нього особисто; ■^ отримання повідомлення про здійснення насильства в сім'ї чи реальної загрози його здійснення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена родини. Завдання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї полягають у наступному: — участь у розробці й реалізація державної політики в сфері попе — координація діяльності служби дільничних інспекторів міліції, — визначення потреби регіонів у створенні спеціалізованих установ — контроль за організацією і діяльністю спеціалізованих установ — здійснення збору і узагальнення даних про насильство в сім'ї — організація і проведення соціологічних, психолого-педагогічних і
— падання органам виконавчої влади и органам місцевого самовря — організація просвітницьку і роз'яснювальної роботи серед членів — звернення в центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи — прийом і розгляд заяви і повідомлення про здійснення насильства — направлення жертв насильства в сім'ї і членів сім'ї, стосовно яких Повноваження служби дільничних інспекторів міліції і кримінальної міліції в справах неповнолітніх щодо попередження насильства в сім'ї передбачають: — виявлення причин й умов, що сприяють проявам насильства в — профілактичний облік осіб, схильних до здійснення насильства в — відвідання родин, члени яких є па профілактичному обліку, за — винесення офіційних попереджень членам сім'ї про неприпустимість — прийом і розгляд у межах повноважень, визначених законом, — вживання відповідних заходів щодо припинення насильства в сім'ї, — повідомлення членів сімей, де виникає реальна загроза здійснення — направлення жертв насильства в сім'ї в спеціалізовані установи — винесення захисних розпоряджень у випадках, передбачених дійсним — контроль за виконанням вимог захисних розпоряджень; 132 Соціальна робота — взаємодія зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади — надання інформації з питання попередження насильства в сім'ї па — здійснення інших повноважень по попередженню насильства в Повноваження органів опіки і піклування з попередження насильства в сім'ї: — надають допомогу у відновленні порушених прав і захисті закон — представляють у суді інтереси неповнолітніх і недієздатних членів — здійснюють інші повноваження по попередженню насильства в Працівники кризових центрів: — здійснюють прийом членів сім'ї, що можуть стати чи стали жерт — організовують надання необхідної психологічної, педагогічної, ме — відповідно до можливостей падають притулок для тимчасового — повідомляють членам сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення — вивчають і узагальнюють причини й умови конкретних проявів — падають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї по — взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими орган Теоретичні основи соціальної роботи 133 Кризові центри є неприбутковими організаціями, користаються правами юридичної особи, мають власні бланки, печатка з зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї створюються відповідно до законодавства, що регламентує створення установ охорони здоров'я. Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї можуть створюватися в системі діючих установ охорони здоров'я. Жертви насильства в сім'ї знаходяться в центрах медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для їхнього лікування і иси-хо-со-ціальпої реабілітації. За їхнім бажанням вони можуть пройти курс лікування і исихосоціальпої реабілітації амбулаторно. Працівники центрів медико-соціальпої реабілітації жертв насильства в сім'ї: — падають жертвам насильства в сім'ї первинну медико-сапітарну і — нри необхідності направляють жертв насильства в сім'ї на відпов — організовують надання юридичних консультацій жертвам насиль — надають інформацію з питанням попередження насильства в сім'ї Відповідно до статті 4 Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" Кабінет Міністрів України постановив затвердити порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року N 616) (Додаток Б). У процесі допомоги дітям жертвам сімейного насильства та всім членам сім'ї, де існує дана проблема, особливе місце належить соціальним педагогам, діяльність яких спрямована на оптимізацію сімейних стосунків, подолання причин та наслідків дисгармонії сімейних стосунків. Робота професійного соціального педагога з конкретним випадком починається з діагностики, тобто з процедури ідентифікації стану досліджуваного об'єкту з певним класом чи типом соціальних явищ. Тому потрібно знати прямі та опосередковані ознаки, які можуть вказувати на наявність насильства до дітей в сім'ї. 134 Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи 135
Науковці Т.Сафонова, Є.Цимбал, Л.Оліфереико, І. Дем'яненко виділяють такі вікові особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволяють запідозрити насильство щодо них: Вік 0 —б міс: малорухомість, байдужність до оточуючого світу, відсутність чи слабка реакція па зовнішні стимули, у 3-6 міс. — рідка посмішка. Вік 6 міс.-1,5 року: страх батьків, острах фізичного контакту з дорослими, переляк при спробі дорослих узяти їх на руки, постійна безпричинна настороженість, плаксивість, пхикання, замкнутість, сум. Вік 1,5-3 року: острах дорослих, рідкі прояви радості, плаксивість, реакція переляку па плач інших дітей, крайності в поводженні — від агресивності до байдужості. Вік 3-6 років; пасивна реакція на біль, відсутність опору, примирення з існуючим станом речей, підлеслива поведінка, надмірна поступливість, нічні кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, характерні для більш молодшого віку); —хворобливе ставлення до зауважень, критики; брехливість, агре —невластиві віку знання про сексуальну поведінку, сексуальні ігри Молодший шкільний вік: прагнення приховати причину ушкоджень і травм, самотність, замкнутість, бажання усамітнитися, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками, острах йти додому після школи, низька успішність; невластиве віку сексуально забарвлена поведінка, намагання цілком закрити тіло одягом, навіть якщо в цьому немає необхідності й т.н. Підлітковий вік: депресія, низька самооцінка, втечі з дому, кримінальна чи антигромадська поведінка, вживання алкоголю, наркотиків, чи загрози спроби самогубства, сексуалізовапа поведінка, скарги на болі в животі й тлі. [2,77]. Для усіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які сигналізують про застосування насильства до дітей: затримка фізичного та розумового розвитку, затримка мовного і моторного розвитку, погана успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, різні соматичні захворювання (ожиріння, різка втрата ваги, виразка шлунку, шкірні захворювання, різні алергії), тривалі пригнічені стани, сумний чи стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, саиі-тарио-гігієнічпа занедбаність, недикульоз, прагнення будь-якими способами, аж до нанесення самопошкоджень, привернути до себе увагу навколишніх і т. н. В исихолого-педагогічній літературі існує великий перелік загальних індикаторів, які проявляються в переживаннях і поведінці дітей з сімей, де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків в сім'ї, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини. Ми наведемо лише деякі з них, які, па наш погляд є найбільш інформативні для практичного психолога та соціального педагога: Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятися різним чином: від занурення в себе і пасивності до насильницької поведінки. Зовнішні прояви поведінки. Дім, у якому зустрічається насильство, зовсім неиередбачуваиий, це місце, що лякає маленьку дитину, яка не знає, коли відбудеться наступний спалах насильства і наскільки сильним він буде. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до агресивних вчинків. Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за практикою насильства в сім'ї, діти зроблять висновок, що насильство є спосіб, яким "дорослі" вирішують свої конфлікти і проблеми. В зв'язку з тим, що ніхто не показав цим дітям, як варто говорити про їхні почуття, вони дуже часто не знають, що вони переживають або відчувають і як можна виразити свої емоції і почуття у вербальній формі. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.073 сек.) |