Теоретичні основи соціальної роботи. — обговорення ситуацій, що є подібними до сімейних труднощів;

— обговорення ситуацій, що є подібними до сімейних труднощів;

—метод парадоксальних інтерпретацій (включає: перебільшення зна­
чення якогось аспекту поведінки або емоції; підкреслювання симптомів;
повторення неприємних дій або розповідей тощо). Основний зміст цього
методу — зміна негативного відношення на позитивне

—виявлення цінностей членів сім'ї (методика запропонована Г. Флой-
дом [2]. Подружжю пропонується скласти списки цінностей: один список
— свої цінності, інший — цінності партнера. Аналіз списків дозволяє
оцінити правильність сприйняття іншого, суперечності між партнерами і
внутрішні суперечності, умови виникнення падання перевага. Складання
списків цінностей можна доповнити завданням уявити своїх батьків, їх
вказівки, себе у дитинстві. Це дозволить краще зрозуміти вплив гене­
тичних сімей на ситуацію сім'ї, яка перебуває на консультації).

Соціальний працівник у роботі з молодою сім'єю може використати завдання на основі виборів, які здійснюються як дії. Мета таких зав­дань — відволікти сім'ю від інтелектуальних обговорень, рішень, цінно­стей і образів, і, одночасно, зорієнтувати ЇЇ па символічну (але також і реальну) взаємодію, яка наочно представляє поведінку у сім'ї.

Одним з таких завдань на основі виборів є метод "сімейної скульп­тури". Основна мета цього методу — виявити місце кожного члена сім'ї у сімейній структурі. Складаючи "сімейну скульптуру", кожен член сім'ї створює свій образ сім'ї, розташовуючи інших членів на різній дис­танції. Члени сім'ї можуть розташовуватись, орієнтуючись не па реальні взаємини, а па ідеальні уявлення про них.

Інший тип виборів — відповіді на питання, що розкривають функ­ціонування сім'ї (наприклад, "З ким із членів сім'ї ви часто...?", "З ким із членів сім'ї ви хотіли б...?"). Відповіді па питання об'єднуються у схему, яку сім'я обговорює разом із спеціалістом.

Короткий огляд методів впливу на сім'ю показує, що існує декілька основних груп методів. Використання будь-якого метода, його ефек­тивність залежить насамперед від конкретної сімейної ситуації і від мож­ливостей спеціаліста, який проводить консультацію.

Однією з форм допомоги людям старшого покоління може бути апе­лювання до їхньої свідомості у про­цесі психологічної консультації.

Одним із напрямків консультативної роботи соціального працівника може бути зниження напруги у людей старшого покоління щодо не­можливості самореалізації у сучасних умовах.

Технологія роботи з такими клієнтами відображається у формулі, за запропонованій А.Г.Шмельовим: якщо гостро відчувається почуття, що надія на досягнення немає (зовнішні перешкоди явно переважають ваші можливості) можна спробувати переглянути цінності і ціннісні шкали. Головне — не фіксуватись па одній якійсь цінності [5].

Кожна людина має нахили до чогось, володіє якимись здібностями, певними якостями, що притаманні тільки їй. Якщо людині важко з чи­мось змиритись, вона не може володіти бажаним, соціальний працівник може сприяти усвідомленню власних можливостей людини, а, отже, "відкрити очі" на цінність власного Я. Зорієнтувати людину, що вона володіє чимось таким (здібностями, якостями тощо) чого не мають інші, і це є безцінний скарб її особистості.

Ще одним напрямком консультативної роботи соціального працівни­ка з людьми старшого покоління може виступати послаблення негатив­них переживань до молодого покоління.

Молоді є носіями цінностей, які незрозумілі старшим, а іноді й при­голомшують їх. Для соціального працівника, як представника молодого покоління, цей аспект роботи виявляється досить складним і суперечли­вим. Як знайти спільну мову з клієнтом, що належить до іншої "вікової категорії", як заслужити його довіру, як увійти у конфлікт із його цінностями, які можуть здаватися безглуздими? Це все питання профес­ійної майстерності і сумління. Але це не є предметом обговорення.

Технологія роботи з клієнтами, що належать до старшого покоління полягає у орієнтуванні їх на розуміння і рефлексіям двох моментів:

— їх власне покоління було колись по відношенню до більш старшо­
го в такому ж положенні, як тепер молоде покоління до їхнього;

— пройде час і це молоде покоління опиниться у такому ж стані до
більш молодшого покоління [5].

Ще один аспект, на який хотілося б звернути увагу, це рівень три­вожності серед різних груп населення. За даними Л.Н. Юр'ївої рівень тривожності та індекс життєвої задоволеності корелюють із поколінною належністю:

— у осіб до ЗО років домінує нормальний рівень тривожності і ви­
сокі показники життєвої задоволеності, що є свідченнями благополуччя
психоемоційної регуляції та життєвого оптимізму;

11 2 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 113

— у осіб середнього віку (31-55 років) підвищується тривожність і
знижуються показники життєвої задоволеності та оптимізму, що вказує
на граничну мобілізацію психоемоційних ресурсів і зниження психологі­
чної стійкості особистості;

— у представників старшого покоління (особливо у непрацюючих
пенсіонерів), відбулося катастрофічне зниження індексу життєвої задо­
воленості і підвищення тривожності [6].

Враховуючи вище наведену інформацію, соціальний працівник, з ме­тою вивчення психологічної атмосфери сім'ї і сімейних стосунків може використати певні пенходіапюстичні методики. Нагадаємо лише, що для людей старшого і середнього покоління характерним є традиційні погля­ди па сім'ю, як па осередок спокою і захисту. Отже, виявити яким чином спільне проживання молодих з батьками впливає на самопочуття ос­танніх допоможуть такі методики, як "Типовий сімейний стан" і опиту-вальпик "Аналіз сімейної тривоги" [3].

Література

1. Гурко Т. Семеіїньш портрет без розовьіх топов //Узьі брака,
узьі свободи /Сост. Т. Розумовская. — М., 1990. — С. 54-69.

2. Новайтис Г. Семья в психологической коисультации.- М.: Воро­
неж,- 1999. - 224с.

3. ОвчароваР.В. Психологическое сопровождепие родительства. —
М., 2003.

4. 1999. Україна. Людський розвиток. Звп. — К., 2000.

5. Шмелев А.Г. Осірьіе углм семейіюго круга. — М., 1986.

6. Юрьева Л.Н. История. Культура. Пснхические н поведепческие
расетройства. — К., 2002.

Питання для самоперевірки

1. Які проблеми молодої сім'ї обумовлюють звернення за професій­
ною психологічною допомогою?

2. Назвіть методи психологічного консультування молодої сім'ї.

3. Яка потрібна профілактична робота з батьками молодого подруж­
жя і навіщо? Поясніть свою точку зору.

4. Які можливі напрямки роботи з людьми старшого віку?

4. Соціально-педагогічна робота з дітьми, які зазнали сімейного насилля

Однією з актуальних проблем, які стоять перед сучасним українсь­ким суспільством, с подолання і профілактика будь—яких проявів на­сильства щодо дітей та молоді. Слід відзначити, що дана проблема лише стає предметом широкого громадського та наукового обговорення в Ук­раїні.

За офіційними даними, насильство в сім'ї — досить поширене явище в Україні [1]. Статистика показує, що ЗО — 40% всіх насильницьких злочинів відбуваються у сім'ї. За свідченнями дітей, з жорстокістю вони зустрічаються вперше у власній сім'ї, з боку батьків та старших сестер і братів; приблизно в 45 — 49"_О сім'ях має місце насильство над дітьми [2]. Якщо врахувати всі погрози, залякування, побиття і т. іп., то прак­тично кожна дитина хоч один раз зіштовхувалася з проявами жорсто­кості, тиску або насильства зі сторони своїх батьків. Розглядаючи сімей­не насильство над дітьми можна одночасно виокремити два аспекти наслідків цього явища: нанесення шкоди жертві зокрема і суспільству в цілому.

Діти, які пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі у соціалізації, взаємостосунках з дорослими, у спілкуванні з ровесника­ми. Вирішення своїх проблем діти — жертви насильства — часто знахо­дять в кримінальному, асоціальному середовищі. Згідно з матеріалами доповіді Кабінету Міністрів України Верховній Раді " Про становище молоді в Україні", "... кожного дня підлітки скоюють понад 100 зло­чинів: одне вбивство або тяжке пошкодження, два — три розбійних напади, вісім пограбувань, двадцять шість крадіжок державного, сорок п'ять — особистого майна громадян (з них шістнадцять квартирних кра­діжок) — і майже щодня вчиняють зґвалтування". Така ситуація не може не викликати занепокоєння.

За останні десятиліття спостерігається активний исихолого-педагогі-чпий пошук і розробка окремих питань сімейного насильства (досліджен­ня Ю. Якубова, Н. Лавринепко, М. Московка [3], О. Балакірєвої [4]). Наукові основи психолого-недагогічної діяльності щодо попередження та подолання причин та наслідків насильства стосовно дітей в сім'ї висв­ітлено в працях А. Бопдаровської |5], Т. Говорун, О. Кікіпежді [6], І. Трубавіпої [1], М. Ліборакіної 17], О. Бопдарчука [8] та іп.

114 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 115

Про міжнародну увагу до проблеми насильства в сім'ї свідчать такі факти, як обговорення і прийняття рішень на конгресах ООН з питань жінок, Всесвітній асамблеї з проблем старіння, а також Всесвітній про­грамі дій стосовно інвалідів і Конвенції про права дитини.

Сімейне насилля це форма дест­руктивної соціальної взаємодії в сім'ї, що відображає її загальне пе-благополуччя і порушення в цішіісно-иормативній сфері індивідів. Насил­ля в сім'ї є чинником соціального ризику, що спричиняє поглиблення соціальпо-исихологічпої та моральної відчуженості, взаємну недовіру і ворожість стосовно інших членів сім'ї, брутальність і жорстокість у спілкуванні.

Типова модель сімейного насильства — це застосування сили сильні­шим стосовно слабшого члена сім'ї. Сила може бути фізична чи обумов­лена соціальним статусом. Акти сімейного насильства є різними за своєю жорстокістю. Міра насилля може проявляється від незначного пошкод­ження до смертельного випадку.

І. М. Трубавіиа та Н. А. Бугаєць визначають такі сфери суспільного життя, де має місце насильство в сім'ї:

1) сім'я: вона готує своїх членів до життя в суспільстві, до сприй­
няття ієрархічних відносин, виражених у нерівному розподілі між статя­
ми праці та права розпоряджатися ресурсами;

2) громада: забезпечує механізми підтримування контролю чоловіків
над сексуальністю, мобільністю та працею жінок;

3) держава: легітимізує власницькі права чоловіків щодо жінок,
забезпечуючи сім'ю та громаду правовою основою для подальшого підтри­
мання таких відносин. Держава досягає цього шляхом впровадження
відповідної правової політики, ухвалення дискримінаційних законів та
застосування дискримінаційної практики у виконанні законів. Власне тому
права людини повинні захищатися па трьох рівнях:

—па макрорівиі суспільства через міжнародні та національні законо­
давчі акти;

—па мезорівні — через громади завдяки місцевим традиціям, інфор­
мування розпорядчих актів, адвокатству дітей, церкві;

—на мікрорівні — рівні окремої особи, родини через самооборону,
захист соціальним педагогом, членами сім'ї.

За останнє десятиліття насильство в сім'ї усвідомлюється як серйоз­на і масштабна проблема, що породжує безліч інших соціальних та інди­відуальних проблем. Зокрема, сформувалося розуміння того, що недо­статньо тільки карати винних, необхідно також реабілітувати жертву насильства і працювати з людиною, що скоїла насильство, щоб уникнути повторення ситуації.

Наслідками насильства в сім'ї стають тілесні ушкодження, психічні розлади, самогубство, а також втрата почуття самоповаги в жертви. Постійне грубе поводження здатне спровокувати в жертви відповідні насильницькі дії стосовно агресора.

Окрім того, насильство над дорослими членами сім'ї відповідно впливає і на дітей, викликаючи в них різні психоемоційні та психосоматичні розлади, шкільну дезадаптацію і в цілому призводить до порушень про­цесів розвитку і соціалізації дитини. Сім'ї, у яких відносини будуються па насильстві, входять у групу ризику, тому що діти, які виростають у такій несприятливій атмосфері згодом стають або жертвами, або самі вчиняють насильство проти своїх близьких. За даними статистики 95% людей, що знаходяться в колоніях, у дитинстві були жертвами насиль­ства або його свідками.

Насильство в сім'ї порушує такі права людини, як право кожного на рівний захист перед законом і відсутність дискримінації за ознакою статі, віку, сімейного чи соціального статусу; право не піддаватися жорстоко­му ставленню; право па життя і фізичну недоторканність; право на ви­сокі стандарти фізичного і психічного здоров'я

У нсихолого-недагогічпій літературі немає даних, які б відображали реальність масштаби і частоту випадків насильства в сім'ї згідно зрозум­ілих причин: закритість сім'ї як системи (небажання виносити сміття з хати); взаємозалежність жертв і агресорів; відсутність доступу в сім'ю для соціальних працівників; недостатність інформації з медичних центрів і правоохоронних органів, що не дозволяє робити валідні висновки про розміри даного явища. Реєстрація випадків насильства утруднена ще й тим, що буває важко віднести деякі акти насильства до кримінальних діянь. Одночасно існують фактори, що перешкоджають звертанню реаль­них чи потенційних жертв у міліцію. Це обґрунтовані побоювання жертв, що злочинець не буде заарештований, недовіра до правової системи, острах образливого характеру процесу розслідування, небажання робити свою таємницю надбанням суспільства та інше. Таким чином, статистич­но видимою стає лише "верхівка айсберга".

116 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Отже, аналіз проблеми насильства в сім'ї дає можливість виявити ряд труднощів:

1. Насильство в сім'ї відрізняється високим ступенем латентності. Це
зумовлюється, з одного боку, небажанням потерпілих звертатися в пра­
воохоронні органи (через недовіру до правоохоронних органів, боязнь
позбавитися матеріальної підтримки і тлі.), а також нездатністю деяких
залежних членів сім'ї звернутися в правоохоронні органи (це стосується
перш за все дітей). З іншого боку, латентність насильства провокується
небажанням, а іноді й нездатністю правоохоронних органів забезпечити
реальний захист потерпілих. Спостерігаються випадки приховування звер­
нень про факти насильства в сім'ї самими правоохоронними органами.

2. У даний час в Україні немає офіційної статистики стосовно на­
сильства в сім'ї. Статистика з проблеми характеризує весь масив потерп­
ілих від усіх видів злочинів, не виділяючи при цьому кількість жертв
від насильницьких злочинів взагалі і від насильницьких злочинів, здійсне­
них у сім'ї, зокрема [9].

Для пояснення механізмів насильства взагалі і сімейного насильства зокрема, в різних наукових дисциплінах використовуються наступні кон­цептуальні підходи: соціологічний та психологічний [10,127].

У рамках соціологічного підходу провідним фактором вважається соціокультурна обумовленість, тобто насильство є стереотипом сімейних відноснії, прийнятим у даній групі населення і вихованим з дитинства, а також вплив соціальних факторів (соціальпо-економічпе положення ди­тини (сім'ї), безробіття, погані побутові умови та інше).

В аспекті психологічного підходу насильство розглядається як ре­зультат негативного особистого життєвого досвіду, "травми дитинства", алкоголізму, психопатології, або як симптом дисфуикційпої сім'ї, пара­доксальним (але неадекватним) чином стабілізуючий сімейну систему. Негативне ставлення може також розглядатися як результат деструктив­ної сімейної взаємодії, коли один із членів сім'ї (наприклад, дитина) незалежно від наявності чи відсутності в нього специфічних психосома­тичних характеристик чи особливостей поведінки сприймається як відхи­лення або важкий "тягар", що викликає ризик насильницької дії.

З психологічної точки зору насильницьке ставлення і жорстокість рідко бувають безглуздими. Цей момент дуже важливий з тієї причини, що будь-яке суб'єктивне спонукання повинно висвітлюватися з позиції особистішого змісту, особистішої значимості. На цьому рівні мотиви агресивної поведінки, як правило, неусвідомлювані.

У психолого-педагогічній літературі існує безліч пояснень насиль­ства. Психоаналіз бачить у ньому перенесення індивідом примітивного потягу до смерті (якому Фрейд дав назву — "інстинкт смерті") із само­го себе па зовнішні об'єкти. Необіхевіоризм вважає насильство наслідком фрустрацій, що переживаються особистістю в процесі соціального паучі-ипя (Дж. Доллард, Н. Міллер, А. Бандура). Іитеракціонізм — наслідком об'єктивного "конфлікту інтересів", "несумісності цілей" окремих осо­бистостей і соціальних груп (Д.Кзмибелл, М.Шериф). Кошітивізм розг­лядає насильство як результат "диссопапсів" і "невідповідностей" у пізна­вальній сфері суб'єкта (Л.Фестингер, Г. Тешфел).

З позицій системної сімейної психотерапії, представником якої є Ей-деміллер, жорстока поведінка в сім'ї — показник дисфупкційної сімей­ної системи, структурна ознака порушення внутрішньосімейиих стосунків, спроба неадекватними засобами стабілізувати сімейну систему (наприк­лад, насильство може застосовуватися в контексті боротьби за контроль, порядок і владу в родині). І якщо існуючі проблеми виутрішиьосімейпих відносин (початково не пов'язані з насильством) не усунути, то насиль­ство приймає або хронічний, або циклічний характер.

Акти сімейного насильства рідко бувають одиничними, зазвичай вони повторюються багаторазово, насильство стає складовою частиною сімей­них відносин. Малоймовірно, що перша жертва насильства залишиться

єдиною.

Р.Р. Максудовим досліджено, що якщо випадки насильства спостер­ігалися більше, ніж двічі, то в стосунках встановлюється певний цикл, фази якого варіюються за тривалістю та інтенсивністю (рис. 1). З часом періоди примирення та заспокоєння зменшуються, можуть зовсім зникну­ти, а період насильства збільшується [7,85].

У даний час більш продуктивними вважаються міждисциплінарні підхо­ди до проблеми, а саме: психобіологічний, соціальпо-психологічпий і соціокультуриий (чи соціально-структурпий).

Згідно концепції исихобіологічного підходу насильницька поведінка найбільш характерна для осіб з патопсихологічними відхиленнями й обу­мовлюється наявністю в індивіда патологічних і девіантпих рис.

Соціально-психологічний підхід розглядає насильство в сім'ї як про­дукт соціалізації, відтворення тієї моделі поведінки, того життєвого дос­віду, що дитина одержала в сім'ї. Наприклад, з одного боку, серед чоловіків, що б'ють своїх дружин, кількість тих, хто в дитинстві був свідком подібного ставлення батька до матері, у 3 рази більше, ніж

118 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 121

ки (X. Вільфіпг, Дж. Барнз та ін.) емпірично одержали деякі характери­стики сімейного насильства. У насильстві як інтерактивному процесі ви­діляються суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує наступне:

^ насильницькі дії найчастіше відбуваються стосовно жінок і дітей;

^ психологічне і фізичне насильства є найбільш розповсюдженими;

^ ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди, тобто насильство відбувається в родині;

^ насильство в переважній більшості це не одиничний акт, а повто­рюване явище;

^ потерпілі та їх родичі, як правило, не звертаються в міліцію, а шукають підтримки і допомоги в друзів (але не в родичів) чи в спеціал­ізованих організаціях;

^ частота насильства не пов'язана з етнічною чи конфесійною прина­лежністю;

рівень освіти не корелює з частотою насильства;

питома вага душевнохворих серед ґвалтівників досить низька —

10— 15%, тоді як люди з різними психічними розладами типу депресій і важких тривожних розладів складають до 60%;

^ насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається заради дітей;

^ сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтво­рення його в наступних поколіннях [13].

Як показали дослідження М. Асапової, М. Ліборакіної та інших контингент осіб, що здійснюють насильницькі дії, абсолютно неоднорід­ний, але в них є спільні психологічні риси, такі, як: емоційна холодність і нечутливість, невміння співчувати і поставити себе па місце іншого але у той же час крайня чутливість до небажаних зовнішніх впливів і чут­ливість, а також агресивність і жорстокість, підвищена тривожність і страх, невміння контролювати свої вчинки і стримувати емоції. Цс в переважній більшості ригідні особистості, злопам'ятні, небажані емоції як би застрягають у них, вони довго, іноді все життя, зберігають старі, що навіть мали місце в дитинстві, образи, коли причини, що їх виклика­ли, давно зникли. У них також є присутньою ще одна якість — невміння чи нездатність переборювати свої внутрішні проблеми і знімати відповідні їм хворобливі переживання. У більшості випадків схильні до насильства

жорстокі люди впливають на оточуючих людей, а не намагаються при­стосуватися до них, залишаючись у рамках свого "Я", і в цілому їхні адаптаційні здібності знаходяться па досить низькому рівні. Тому можна констатувати, що суб'єктивна прийнятність насильства і готовність до насильницьких дій є результатом тих чи інших перекручувань процесу соціалізації.

Узагальнюючи вищесказане про причини і фактори насильства в сім'ї, можна відзначити, що існує велика кількість причин, що викликають чи впливають па прояви насильства. Проте якими б не були причини насиль­ства, воно завжди спричиняє негативні наслідки, з якими жертва насиль­ства найчастіше неспроможна справитися самостійно.

У даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціаль­них працівників існує така типологія насильства, яка ґрунтується па характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне), економічне та медичне.

До фізичного насильства відносять такі форми, як побиття, різкі і (чи) несподівані удари, поштовхи, стусани, струси, ляпаси, небажані дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадково нане­сення тілесного ушкодження і (чи) заподіяння фізичного болю, насиль­ницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різного роду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає також погрози (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування приватної власності, запирання у ванній чи кімнаті та інших місцях.

З правової точки зору фізичне насильство — це реальне чи потенційне заподіяння фізичної шкоди, під яким розуміється порушення анатомофізі­ологічної цілісності людини за допомогою застосування фізичної сили, хо­лодної і вогнепальної зброї або інших предметів, рідин, сипучих речовин і т.п., а також вилив на внутрішні органи людини без ушкоджень зовнішніх тканин шляхом отруєння чи споювання одурманюючими засобами.

Фізичне насильство можна розпізнавати з особливостей зовнішнього вигляду дитини і характеру травм:

■/ зовнішні пошкодження, що мають специфічний характер (відбитки пальців, ременя, опіки і т.п.);

•^ пошкодження внутрішніх органів або кісток, що не могли б бути наслідком нещасливих випадків.

Фізичне насильство, що має систематичний характер, дозволяють розпізнати особливості психічного стану і поводження дитини:

•/ страх фізичного контакту з дорослими;

122 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 123

прагнення приховати причину травм;

плаксивість, самітність, відсутність друзів;

негативізм, агресивність, жорстоке поводження з тваринами;

-^ спроба вчинити суїцидний вчинок.

Зневага як один з різновидів сімейного насильства — це система­тична нездатність чи небажання забезпечити основні потреби залежного члена родини (наприклад, дитини, чи інваліда, старого) у їжі, одязі, медичіїому догляді, захисті і прихильності, що може призвести до по­гіршення фізичного чи психічного здоров'я, затримки або порушення розвитку й у підсумку кваліфікуватися як порушення прав людини. Термін "пасивна зневага" використовується тоді, коли має місце ситуація ізо­ляції мало — чи недієздатної людини, залишення його на самоті і (чи) ігнорування.

Одним з наслідків зневажливого ставлення до дитини в сім'ї є їх занедбаність, яку можна констатувати при наявності таких ознак:

■^ втомлений, сонний вигляд;

^ санітарію-гігієпічиа занедбаність;

■^ відставання у фізичному розвитку;

^ часта захворюваність;

^ затримка мовного і моторного розвитку.

Психологічне насильство в сім'ї — насильство, пов'язане з дією одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ чи погроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається емоційна невпевненість, нездатність захистити себе і може наноситися чи наноситься шкода психічному здоров'ю.

Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різноманітних особистих формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосу­вання насильства, приниження гідності, лайка й образи, ігнорування, знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвиток по­чуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення в божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражаєть­ся також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на зустрічі з друзями і заняття улюбленою справою, знущанні й убивстві тварин, дорогих людині, у відсутності розуміння, підтримки й ін.

Спектр психологічного насильства включає:

а) психологічні впливи (погрози, приниження, образи, надмірні ви­моги, надмірна критика, неправда, ізоляція, негативне оцінювання, фру­страція основних потреб дитини і т.п.);

б) психологічні ефекти (втрата довіри до себе і світу, дифузійна
самоідептичпість, зовнішній локус контролю, занепокоєння, тривожність,
порушення сну й апетиту, депресія, агресивність, поступливість, погана
успішність, комунікативна некомпетентність, низька самооцінка, схильність
до самоти, суїцидальні прояви, затримка фізичного чи психічного роз­
витку, особистісна психопатологія різної етіології — наркотична залеж-
пость, апорексія, особистісні розлади, амбулаторна шизофренія, сома­
тичні й психосоматичні захворювання — виразка шлунка, алергії, над­
лишкова вага, енурез і т.п.).

в) психологічні взаємодії (доміпаптпість, ефективність, пенередба-
чуваиість, непослідовність, неадекватність, неприйняття з боку батьків,
нечутливість, ригідність, безвідповідальність, невпевненість, безпорадність,
самознищення з боку дітей).

Психологічне (емоційне) насильство найчастіше буває важко розпіз­нати й ідентифікувати, тому що на відміну від фізичного насильства в цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а на­слідки можуть бути надзвичайно важкими.

У вітчизняному законодавстві стосовно психічного насильства вжи­вається словосполучення "погроза застосування насильства", під яким розуміється залякування жертви застосуванням фізичного насильства. Крім того, психічне насильство може включати заподіяння душевної чи психічної травми й обмеження волевиявлення (незалежно від реальності настання фізичної шкоди).

Сексуальне насильство — будь-який вид домагання, що вира­жається як у формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу, так і здійснення сексуальних дій (наприклад, зґвалтування, інцест) будь-кого із членів сім'ї проти його волі.

Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерп­ілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищу­ються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні привести до суїциду.

До різновидів сексуального насильства відносять:

^ мануальний, оральпий, генітальний або будь-який інший тілесний контакт із статевими органами дитини, а також пещення ерогенних зон;

^ введення для стумуляції предметів у піхву, апус;

■/ сексуальна експлуатація дитини для порнографічних цілей або за­лучення в проституцію;

124 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 125

^ невідповідні вікові домагання, демонстрація еротичних матеріалів із метою стимуляції дитини;

^ мастурбація з боку дитини або дорослого;

-ґ єксбіціонізм — демонстрація оголених геніталій, грудей або сідниць перед дитиною;

^ вуайєризм — підглядання за дитиною в момент купання, перевдя­гання або перебування в туалеті, а також примус дитини до роздягання.

Сексуальне насильство — це залучення функціонально-незрілих дітей до сексуальних дій без їх розуміння і згоди на це. Сюди відноситься не лише залучення до статевого акту, а й просте споглядання чи присутність при сексуальних діях.

Діти та підлітки, що зазнали в дитинстві сексуального насильства, відчувають на собі весь тягар наслідків цього злочину протягом життя. Характерним є те, що найтяжчими наслідками, наприклад, ґвалтувань є не стільки фізичні, скільки психічні травми.

Фізичні травми виліковуються, а психічний стрес, що виник через певне сексуальне насильство, може деформувати всю структуру особис­тості дитини. Наслідки цієї травми часто впливають па те, якою-буде доля дитини, насамперед у сфері інтимно-особистісних і шлюбних відно­синах.

В науковій літературі до основних наслідків сексуального насильства відносять депресію, самодеструктивпу поведінку, тривожність, відчуття ізоляції, низьку самооцінка, тенденція до того, щоб знову стати жертва­ми насилля, і до токсикоманії.

Причинами зменшення добровільного повідомлення про сексуальне насильство в сім'ї слід відмітити такі:

^ сутність самої природи сімейного насилля;

^ її секретність і сором;

^ юний вік жертв сексуального насильства в сім'ї;

^ залежне положення жертви.

Фактори, які розглянуті окремо, можуть нічого не означати і сигна­лізувати про нормальне, стабільне сімейне середовище, але збіг кількох факторів може бути ознакою серйозної дисфункції в сім'ї відносять:

^ батько чи мати переживають значні шлюбні проблеми;

^ один з батьків спільної з дитиною статі втрачає дієздатність або часто відсутній;

^ дочка вступає в стадію фізичної зрілості;

^ один з батьків, протилежної дитині статі, переживає кризу, як наприклад, безробіття або удівство;

•^ соціальна чи географічна ізольованість;

■^ алкоголізм чи наркоманія в сім'ї.

Часто після акту насилля жертва, тим більше якщо це дитина, відчу­ває провину за те, що не змогла дати відсіч, що довіряла насильнику, проводила себе "спокусливо". Реакція підлітка па сексуальне насильство може мати форму втечі з дому. Жертва насильства може почати вживати алкоголь чи наркотики, щоб утамувати біль та образу.

Для запобігання сексуального насильства в сім'ї батьки повинні усв­ідомлювати, що дитина має почуття сексуального характеру стосовно батьків обох статей, а батьки, відповідно, мають аналогічні почуття сто­совно своїх дітей.

Індикаторами сексуального насильства над дітьми є:

•ґ незвичні сексуальні пізнання для віку 7-11 років;

■^ сексуальні прояви поведінки;

V самостимуляція геніталій;

*/ різка зміна почуттів, що стосується конкретної людини або місця;

^ само руйнівна поведінка;

■/ недовіра;

^ регресія до інфантильної поведінки(епурез, смоктання пальця, плач);

^ хронічна депресія [14].

Із зґвалтуванням дитини пов'язані не тільки тілесні й психічні трав­ми, але й соціальні проблеми в стосунках з членами сім'ї, в стосунках з сусідами, в учнівському колективі та з іншими. В зв'язку з цим першо­черговим завданням соціальних та психологічних служб є розробка спо­собів і методів профілактики насильства та роботи з жертвами сімейних злочинів.

Вікові особливості психіки малолітніх і неповнолітніх потерпілих (незрілість, підкорення авторитету дорослого, довірливість, недостатність життєвого досвіду і поінформованості в питаннях статевих відносин, невміння повно і критично оцінювати сформовану ситуацію і прогнозу­вати можливі дії інших осіб) є визначеною передумовою до сексуально­го насильства над дітьми. У той же час ці ж якості служать прихованню сексуального зловживання дітьми, і більш того, якщо дитина розповідає старшим про те, що трапилося, вони провокують недовіру до її роз­повіді.

Практично важко визначити які форми контакту між дитиною і до­рослим, крім власне статевого акту, підлягають юридичній забороні, в яких випадках сексуальна стимуляція дитини може розглядатися як про­яв батьківської любові, і в яких — як сексуальні зазіхання до дитини.

126 Соціальна робота

Й. С. Кой відзначає, що діти залежать від дорослих, вони найчасті­ше не усвідомлюють, що з ними роблять, їхня "добровільність" може бути фіктивною. Він також звертає увагу па те, що в області сексуаль­них зловживань дітьми існує багато невірних уявлень. Серед них:

•/ сексуальні замахи на дітей дуже рідкісне явище і є ознакою мо­рального розпаду і деградації суспільства;

-/ більшість сексуальних замахів вчиняють сторонні;

■^ всі дорослі, що, розбещують дітей — "збочепці", сексуально хворі люди;

^ сексуальні замахи на дітей відбуваються головним чином у бідно­му, пеосвічепому середовищі і неповних родинах;

У розповідаючи про сексуальні замахи, діти обманюють, видають уявне за дійсне;

^ дитина — пасивний об'єкт сексуальних зазіхань [14].

Ю. М. Аптоііян і А. А. Ткаченко (1993) виділяють ряд ознак, що характеризують вибірку осіб, схильних до сексуальних злочинів, відзна­чаючи тим самим основні дотичні для профілактики сексуальних зло­чинів. Насильство вчиняють насамперед особи, що відносяться, па думку авторів, до наступних груп ризику:

^ особи, в сім'ї яких є душевнохворі, або батьки алкоголіки чи наркомани;

•^ підлітки, що виховуються без контролю і вживають алкоголь і наркотики;

•^ особи з аномаліями психіки або педагогічно запущені діти; ■^ особи з проявом гіперсексуальності; ■^ особи, схильні до самогубства па сексуальному ґрунті; ^ особи, схильні до насильницьких дій, що виявляють деякі сексу­альні риси;

^ особи, які раніше залучалися до відповідальності за правопору­шення сексуального характеру.

Таким чином, із зазначених груп ризику більшу частину складають діти і підлітки, що свідчить про необхідність ранньої профілактичної роботи, починаючи зі шкільного, а можливо, і більш раннього віку. Для здійснення повноцінної діяльності щодо профілактики сексуальних зло­чинів на цьому етапі необхідна погоджена діяльність педагогів, психо­логів, батьків (там де це можливо), соціальних працівників, і, якщо це необхідно, служби охорони правопорядку.

Економічне насильство — одноособовий контроль за витратою грошей (залежному члену сім'ї видається тільки строго визначена сума

Теоретичні основи соціальної роботи 127

грошей, за яку він повинен повністю відзвітуватися), позбавлення права голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами сім'ї власності або заощаджень без згоди інших, примус до роботи чи заборона працю­вати.

Медичне насильство — недбалість і несвоєчасність, проявлені при видачі лікарських препаратів, навмисне відмова хворому в одер­жанні необхідних ліків або, навпаки, навмисна передозування чи нав'я­зування субстанцій, що призводять до звикання і залежності.

Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні і ворожі дії стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть представляти собою фізичне і сексуальне насильство, пошкодження осо­бистого майна і незадоволення базових потреб.

Крім того, насильницькі дії можна умовно розділити па дві групи:

а) персоніфіковані, тобто детерміновані контекстом міжособистісних
чи внутрішньосімейпих відносин і спрямовані па конкретну людину;

б) деперсопіфіковаиі, тобто обумовлені головним чином будь-якими
зовнішніми причинами і (чи) внутрішнім психологічним етапом агресора,
спрямовані на досягнення яких-пебудь цілей (матеріальних чи психолог­
ічних) і початково не включені в контекст взаємостосунків з об'єктом
насильства.

М. Кінард відмічає, що кожна дитина частіше за все страждає від декількох форм насильства. На практиці рідко зустрічаються форми жор­стокого ставлення до дітей в чистому вигляді. Якщо дитина фізично постраждала в результаті сексуального насильства, то вона повинна діаг­ностуватися як дитина з сумарними порушеннями, яка пережила фізичне й сексуальне чи тільки сексуальне насильство?

Не існує єдиної теорії, здатної повністю пояснити всі випадки й причини сімейного насильства. Приймаючи до уваги складність внутріш­нього світу, особливості соціальної взаємодії та характер сім'ї як соц­іальної структури, потрібно все ж таки враховувати усе різноманіття сімей, індивідуальні характеристики їх членів й ті соціальні відхилення, які переплітаючись можуть викликати насильство. Все це надає особли­вого значення взаємному впливу людей один на одного, і пов'язаними з цим впливом вчинками, які передують насильству і слідують за ним.

Отже, узагальнюючи вищесказане, слід виділити наступні основні напрямки профілактичної та корекційпої роботи щодо сімейного насиль­ства над дітьми:

128 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 129

•^ соціальні працівники, психологи, лікарі, медичні сестри, адвокати та інші спеціалісти повинні володіти необхідними знаннями для надання професійної допомоги жертвам сімейного насильства;

■^ створення служб соціального і медичного контролю за здоров'ям сім'ї, виявлення психічних і сексуальних розладів, створення психіат­ричних кабінетів при поліклініках;

■^ створення програм щодо боротьби з поширенням наркоманії й алкоголізму;

^ створення навчальних програм, що включають спеціальну сексу­альну освіту, основи безпечного спілкування, що охоплюють дітей і підлітків, батьків, педагогів,.співробітників служб соціального захисту і міліції;

^ активне залучення підлітків до роботи, створення клубів за інтере­сами для дітей та підлітків;

^ реабілітаційна робота з особами, притягнутими до кримінальної відповідальності, створення психологічних і психіатричних служб при виправно — трудових колоніях, широке впровадження освітніх програм, адекватне лікування осіб, яким рекомендоване амбулаторне примусове спостереження і лікування в психіатра;

^ створення спеціалізованих лікувальпо-реабілітаційпих центрів.

•^ просвітницько — профілактична робота з батьками, залучення їх до занять у треніигових групах з метою підвищення їх исихолого — педагогічної поінформованості щодо адекватного виховання дітей.

На даний час у світовій прак­тиці виділяють такі підходи до за­хисту прав людей, які можуть бути застосовані з метою попередження насильства в сім'ї стосовно дітей:

1. Інформаційний (просвітниць­кий), в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями, окремими особами прав людини. Знання цих прав вимагає їх дотримуван­ня. Міжнародні співтовариства всіляко підтримують освітні програми цього напрямку. Вимогою ІОНЕСКО до них є врахування інтересів дітей і підлітків. Ці програми повинні: ■^ захищати всіх дітей та підлітків,

^ забезпечувати статеву рівність у питаннях доступу до освіти та її якості,

^ залучати до процесу навчання сім'ї та громади, ^ сприяти поширенню знань у сім'ях через просвіту батьків і вихова­телів з питань турботи про дітей молодшого віку тощо.

2. Силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закрі­
плених у законах, передбачає покарання злочинця незалежно від того,
чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні. Цей підхід є зараз
основним в Україні.

3. Підхід ненасильницького опору, який пропагував М. Гапді. На
його думку, протистояння злу через насильство лише примножує зло, і,
оскільки зло може спиратися тільки на насильство, потрібно цілковито
утриматися від останнього, щоб позбавити зло його опори.

4. Діяльпісиий підхід, який полягає у щоденній роботі по захисту
прав: "нам потрібні вчинки, які вшановували б ті слова, поважали б ті
зобов'язання, відповідали 6 тим законам".

Основою діяльиіспого підходу є протиріччя між "війною і миром, насиллям і покорою, расизмом і людською гідністю, гнобленням і гонін­ням та свободою й правами людини, злиднями та свободою від иестатків". Прагнення подолати ці протиріччя вимагає діяти, набувати досвіду і якостей особистості, яка б робила неможливою думку про застосування насильства.

5. Християнський підхід полягає в тому, що всі зрушення, за М.Л.
Кіигом, відбуваються в повній відповідності до Провидіння. Цей підхід
передбачає опір на позитивне в людині, власні високі духовні якості і
надію на Провидіння. Саме тому "відмова від насильства" є "шляхом до
примирення і само володіння".

6. Політико-екопомічний підхід, зміст якого полягає в тому, щоб
створити людям рівні можливості, надати допомогу тим, хто її потребує,
зберегти громадські свободи для всіх, використовувати надбання науко­
во-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня
життя.

7. Підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні
пам'яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомо­
гу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства.

8. Виважений підхід, запропонований А.Д. Сахаровим, полягає в
готовності до створення кращого людянішого суспільства, досконалішо­
го світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв,
а не повалення чи засудження режимів; через здатність свідомо розмір­
ковувати, берегти знання і досвід, розвиток зв'язків з іншими соціальни­
ми системами з метою вибору кращого для життя людей [1; 86-88].

1 ЗО Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 131

У нашій державі здійснення заходів но попередженню насильства в сім'ї згідно закону України "Про попередження насилля в сім'ї" покла­дається в межах наданих їм повноважень на:

1) спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань попе­
редження насильства в сім'ї;

2) службу дільничних інспекторів міліції і кримінальну міліцію в
справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї:

— кризові центри для жертв насильства в сім'ї і членів родини, у
відношенні яких існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї
(далі — кризові центри);

— центри медико-соціальиої реабілітації жертв насильства в сім'ї.
Згідно даного закону підставами для здійснення заходів щодо попе­
редження насильства в сім'ї є:

■^ заява про допомогу жертви насильства в сім'ї чи члена родини, стосовно якого існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї;

^ виявлене жертвою насильства в сім'ї чи членом родини, стосовно якого існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї, бажання на здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї у випадку, якщо повідомлення чи заява надійшли не від нього особисто;

■^ отримання повідомлення про здійснення насильства в сім'ї чи ре­альної загрози його здійснення стосовно неповнолітнього чи недієздат­ного члена родини.

Завдання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з пи­тань попередження насильства в сім'ї полягають у наступному:

— участь у розробці й реалізація державної політики в сфері попе­
редження насильства в сім'ї;

— координація діяльності служби дільничних інспекторів міліції,
кримінальної міліції в справах неповнолітніх, органів опіки і піклування
в питаннях попередження насильства в сім'ї;

— визначення потреби регіонів у створенні спеціалізованих установ
для жертв насильства в сім'ї;

— контроль за організацією і діяльністю спеціалізованих установ
для жертв насильства в сім'ї;

— здійснення збору і узагальнення даних про насильство в сім'ї
відповідно до законодавства;

— організація і проведення соціологічних, психолого-педагогічних і
кримінологічних досліджень насильства в сім'ї;

— падання органам виконавчої влади и органам місцевого самовря­
дування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми
власності, об'єднанням громадян, окремим громадянам методичної і прак­
тичної допомоги, консультацій з питань попередження насильства в сім'ї;

— організація просвітницьку і роз'яснювальної роботи серед членів
сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення насильства в сім'ї, про
права, міри і послуги, якими вони можуть скористатися;

— звернення в центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи
місцевого самоврядування за наданням відповідної допомоги жертвам
насильства в сім'ї;

— прийом і розгляд заяви і повідомлення про здійснення насильства
в сім'ї і реальній загрозі його здійснення;

— направлення жертв насильства в сім'ї і членів сім'ї, стосовно яких
існує реальна загроза його здійснення, в спеціалізовані установи для
жертв насильства в сім'ї.

Повноваження служби дільничних інспекторів міліції і кримінальної міліції в справах неповнолітніх щодо попередження насильства в сім'ї передбачають:

— виявлення причин й умов, що сприяють проявам насильства в
сім'ї, застосування у межах своїх повноважень заходів для їх усунення;

— профілактичний облік осіб, схильних до здійснення насильства в
сім'ї, профілактична роботу з ними;

— відвідання родин, члени яких є па профілактичному обліку, за
місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу;

— винесення офіційних попереджень членам сім'ї про неприпустимість
здійснення насильства;

— прийом і розгляд у межах повноважень, визначених законом,
заяви і повідомлення про насильство в сім'ї чи про реальну загрозу його
здійснення;

— вживання відповідних заходів щодо припинення насильства в сім'ї,
а також дій членів сім'ї, спрямованих на здійснення насильства в сім'ї;

— повідомлення членів сімей, де виникає реальна загроза здійснення
насильства, про права, міри і послуги, якими вони можуть скористатися;

— направлення жертв насильства в сім'ї в спеціалізовані установи
для жертв насильства в сім'ї;

— винесення захисних розпоряджень у випадках, передбачених дійсним
Законом;

— контроль за виконанням вимог захисних розпоряджень;

132 Соціальна робота

— взаємодія зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади
з питань попередження насильства в сім'ї, з органами опіки і піклування
і спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї в питаннях попе­
редження насильства в сім'ї;

— надання інформації з питання попередження насильства в сім'ї па
запит уповноважених органів;

— здійснення інших повноважень по попередженню насильства в
сім'ї, передбачені законом.

Повноваження органів опіки і піклування з попередження насиль­ства в сім'ї:

— надають допомогу у відновленні порушених прав і захисті закон­
них інтересів неповнолітніх, що мають батьків і проживають у сім'ях,
дітям-сиротам, що залишилися без піклування батьків і виховуються в
сім'ях опікунів, прийомних родинах, дитячих будинках сімейного типу, а
також членам сім'ї, визнаних у судовому порядку недієздатними, у ви­
падках, коли стосовно них зроблено чи існує реальна загроза здійснення
насильства в сім'ї;

— представляють у суді інтереси неповнолітніх і недієздатних членів
сім'ї, що стали жертвами насильства в сім'ї;

— здійснюють інші повноваження по попередженню насильства в
сім'ї, передбачені законом.

Працівники кризових центрів:

— здійснюють прийом членів сім'ї, що можуть стати чи стали жерт­
вами насильства в сім'ї;

— організовують надання необхідної психологічної, педагогічної, ме­
дичної, юридичної допомоги членам сім'ї, що можуть стати чи стали
жертвами насильства в сім'ї;

— відповідно до можливостей падають притулок для тимчасового
перебування членам сім'ї, що можуть стати чи стали жертвами насиль­
ства в сім'ї;

— повідомляють членам сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення
насильства в сім'ї чи де було зроблене насильство в сім'ї, про права,
міри і послуги, якими вони можуть скористатися;

— вивчають і узагальнюють причини й умови конкретних проявів
насильства в сім'ї;

— падають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї по
запиту уповноважених органів;

— взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими орган­
ізаціями в проведенні просвітницької і виховної роботи з питань попе­
редження насильства в сім'ї.

Теоретичні основи соціальної роботи 133

Кризові центри є неприбутковими організаціями, користаються пра­вами юридичної особи, мають власні бланки, печатка з зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї ство­рюються відповідно до законодавства, що регламентує створення уста­нов охорони здоров'я. Центри медико-соціальної реабілітації жертв на­сильства в сім'ї можуть створюватися в системі діючих установ охорони здоров'я.

Жертви насильства в сім'ї знаходяться в центрах медико-соціальної реабілітації протягом терміну, необхідного для їхнього лікування і иси-хо-со-ціальпої реабілітації. За їхнім бажанням вони можуть пройти курс лікування і исихосоціальпої реабілітації амбулаторно.

Працівники центрів медико-соціальпої реабілітації жертв насильства в сім'ї:

— падають жертвам насильства в сім'ї первинну медико-сапітарну і
психологічну допомогу, окремі види психіатричної допомоги па підста­
вах і в порядку, передбачених Законом України "Про психіатричну до­
помогу", іншими законами;

— нри необхідності направляють жертв насильства в сім'ї на відпов­
ідне подальше лікування;

— організовують надання юридичних консультацій жертвам насиль­
ства в сім'ї;

— надають інформацію з питанням попередження насильства в сім'ї
по запиті уповноважених органів.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про попередження насиль­ства в сім'ї" Кабінет Міністрів України постановив затвердити порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реаль­ну його загрозу (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року N 616) (Додаток Б).

У процесі допомоги дітям жертвам сімейного насильства та всім чле­нам сім'ї, де існує дана проблема, особливе місце належить соціальним педагогам, діяльність яких спрямована на оптимізацію сімейних стосунків, подолання причин та наслідків дисгармонії сімейних стосунків.

Робота професійного соціального педагога з конкретним випадком починається з діагностики, тобто з процедури ідентифікації стану дослі­джуваного об'єкту з певним класом чи типом соціальних явищ. Тому потрібно знати прямі та опосередковані ознаки, які можуть вказувати на наявність насильства до дітей в сім'ї.

134 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 135

Науковці Т.Сафонова, Є.Цимбал, Л.Оліфереико, І. Дем'яненко вид­іляють такі вікові особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволяють запідозрити насильство щодо них:

Вік 0 —б міс: малорухомість, байдужність до оточуючого світу, відсутність чи слабка реакція па зовнішні стимули, у 3-6 міс. — рідка посмішка.

Вік 6 міс.-1,5 року: страх батьків, острах фізичного контакту з до­рослими, переляк при спробі дорослих узяти їх на руки, постійна безпри­чинна настороженість, плаксивість, пхикання, замкнутість, сум.

Вік 1,5-3 року: острах дорослих, рідкі прояви радості, плаксивість, реакція переляку па плач інших дітей, крайності в поводженні — від агресивності до байдужості.

Вік 3-6 років; пасивна реакція на біль, відсутність опору, примирен­ня з існуючим станом речей, підлеслива поведінка, надмірна поступ­ливість, нічні кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, харак­терні для більш молодшого віку);

—хворобливе ставлення до зауважень, критики; брехливість, агре­
сивність, жорстокість стосовно тварин, молодших дітей; схильність до
підпалів;

—невластиві віку знання про сексуальну поведінку, сексуальні ігри
з собою, чи однолітками чи з іграшками, відкрита мастурбація, первово-
психічні розлади і тлі.

Молодший шкільний вік: прагнення приховати причину ушкоджень і травм, самотність, замкнутість, бажання усамітнитися, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками, острах йти додому після школи, низька успішність; невластиве віку сексуально забарвлена поведінка, на­магання цілком закрити тіло одягом, навіть якщо в цьому немає необхід­ності й т.н.

Підлітковий вік: депресія, низька самооцінка, втечі з дому, кримі­нальна чи антигромадська поведінка, вживання алкоголю, наркотиків, чи загрози спроби самогубства, сексуалізовапа поведінка, скарги на болі в животі й тлі. [2,77].

Для усіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які сиг­налізують про застосування насильства до дітей: затримка фізичного та розумового розвитку, затримка мовного і моторного розвитку, погана успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, різні со­матичні захворювання (ожиріння, різка втрата ваги, виразка шлунку, шкірні захворювання, різні алергії), тривалі пригнічені стани, сумний чи

стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, саиі-тарио-гігієнічпа занедбаність, недикульоз, прагнення будь-якими спосо­бами, аж до нанесення самопошкоджень, привернути до себе увагу на­вколишніх і т. н.

В исихолого-педагогічній літературі існує великий перелік загальних індикаторів, які проявляються в переживаннях і поведінці дітей з сімей, де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків в сім'ї, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини. Ми наведемо лише деякі з них, які, па наш погляд є найбільш інформативні для практичного психолога та соціального педагога:

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятися різним чином: від занурення в себе і пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Дім, у якому зустрічається насильство, зовсім неиередбачуваиий, це місце, що лякає маленьку дитину, яка не знає, коли відбудеться наступний спалах насильства і наскільки сильним він буде. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за прак­тикою насильства в сім'ї, діти зроблять висновок, що насильство є спосіб, яким "дорослі" вирішують свої конфлікти і проблеми. В зв'язку з тим, що ніхто не показав цим дітям, як варто говорити про їхні почуття, вони дуже часто не знають, що вони переживають або відчувають і як можна виразити свої емоції і почуття у вербальній формі.

Поиск по сайту: