АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ТЕХНОЛОГІЇ СОЦАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ

Читайте также:
  1. Актуальність проблеми надійності діючих систем криптографічного захисту інформації.
  2. б) комп’ютерні технології в музичній діяльності школярів.
  3. Вибір способів формування ООД у тих, кого навчають з теми «Класифікація способів захисту інформації», та способи реалізації
  4. ГЛАВА 1. ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ З СІМ'ЯМИ РІЗНОГО ТИПУ
  5. Головні ознаки педагогічної технології
  6. Господарсько-правові засоби захисту прав споживачів
  7. Державна політика захисту галузей національного виробництва: цілі та методи
  8. Державна система соціального захисту населення.
  9. Друге покоління Нанотехнології
  10. Економічна нерівність та політика соціального захисту населення
  11. З дисципліни «Технології вивчення галузі «Мова та література»
  12. Забезпечення захисту прав гражан і юр осіб

КЛІЄНТІВ

1. Основні напрямки соціально-педагогічної діяльності фахівців

Здійснювана у нашій країні реформа соціальною захистурізлих каіе-іоріял пасеіепия вносить баї ато нового у сферу правового реіулювалля йою сошатьною забезпечення По сучі, будується лова сисіема соціаль­ною захисіу, яка отримала своє законодавче обґрунтування в Основно­му Законі України — Конституції, зокрема у (лапі 46 закріплено право іромадял на соціальний захист [1]

Замісі дшилсіва с одним н сірагепчпих заіальполацюнальпих нрю-ріпепв державної політики багатьох країн свігу Термін „соціадьпии захисі відноситься до функцій держави, що означає турботу про маїер-іа шпе забезпечення пепрацездаіних іромадял, зокрема дітей, інвалідів, іюдеи почилої о віку Система соціальною захисту дпеп включає різні заходи що нроводяїься у школі, у позашкільних закладах, робоїу із січ ею ті іромадськіспо Основним результаюм цієї діяльності має сіаш формування содіальлоі захнщеноси дігеи

Соціальпо-педаїоична захищешеїь диеи здшсшоьіься шляхом ди­ференціації індивідуальних планів розвшку особистості, навчальних зав­дань, освіш У результаті цьою вони набувають достаних знань для реалізації своїх професійних намірів і а пізнавальних інтересів Потрібно виходити п заіальїюю припущення про те, що ніяке нормативне соціаль­не мислення не буде можливим до тих шр, доки у нас не складеться стійке уявлення про індивідуальні цілі людини, до яких вона повинна прагиуш і па шдсіаві чою можна зробити висновки про адекватність будь—якого сусшльсіва

На сьоюдш соціальпо-недагопчіши захист у школі проводиться вчи-іелями, виховаіелями соціальними педагогами, исихолоіами, які висту­пають від імені оріашв соціа іьиоі роботи, шдприємсів громадськості та суспільства Сусшльсіво повинно сіворши позитивні умови для розвит­ку та захисіу прав всіх дітей


Кожне суспільство мас реї уповати відносини між тюдьми, здійсню­вати охорону і захист іаких відносин Таке реіулювапия і охорона сусп­ільних відноснії базується на соціальних нормах У демократичній дер­жаві система таких правових норм посідас провідне місце

Захистиш і збереї ш дитинство, здорове психічно і фізично, — це не п іьки моральніш імператив, а и потенційна передумова сішкою економ­ічною і а соціальною розвитку країни Причини через які дпп ^пиша­ються без банківською піклування іа виховання, доешь рпш, але на­слідок один — дитина позбавляється копстіпуліпною права на сімейне виховання і а батьківське піклування

Забезпечити оптимальні умови житгедія іьності днси-сиріт, дітей, позбав іепи\ батьківською піклування, безпригу аьних дпеи, дпей— інвалідів, дітей із баїатодшшх сімей та нриномпич сімен, диеи які знаходяться у будинках сімейною шну, дігеи—біженців ма іонних ма-іерів, дпеп із сімей військовослужбовців — завдання закладів освіш, сисіеми соціально—виховних шетнтупв держави Це завдання маюіь ви­рішувані соціальні працівники і соціальні пєдаюіп, які дпоіь?а різними напрямками соціальпо—педагоіічши діяіьпосп

Традиційним для української ку іьі\.рп є епічне, і умапне милосердне і толерантне сіавленпя до дпеи іа молоді, які поіребуюіь особливої \ваіи внаслідок швалідпосп або відхилень у фізичному чи розумовому розвиїку На жаль, в Україні ісіоричпо склалася сшуація, за якої ця кагсюрія дітей і молоді прогяіом довютривалою часу залишалася соц­іально иезахищеиою, і навіть, певною мірою, ізольованою від соціуму, а відкриіе обювореппя проблем стосовно іішалідносп буто непопулярним у суспільстві

Народитися, абосіатн „не іаким як іреба" — завжди велике неща­стя для дииши Рашфікуючи Конвенцію ООП про права дишші, держа-ви-учаспиці взяти па себе зобов'язання виявляти особливу турботу про дітей з обмеженими можливостями та забезпечувати їм гподські умови, за яких дпи ростимуть з почуі іям вчасної идиосп, впевпеносп у собі та можливістю брати участь у житті суспільства

Сучасний соціально правовий захне інвалідів з боку держави иоля-і ає у доірпмашія норм щодо надання і ротової допомоіп, засобів пересу­вання, протезування, оріашзаци і прииняпя інформації, пристосованої о жіпла > вегаповлешп опіки або сіороїшьою доіляду, а іакож ирік юсу-ванш забудови населених цупкіш, громадською іраінпоріу, засобів ко­мунікації і зв'язку до особливостей інвалідів [2, 64]


330 Соціальна робота

На жаль, сьогодні в українському суспільстві фактично практикуєть­ся сегрегація щодо інвалідів, а її наслідком с ііетолераитпе ставлення більшості громадян до них. У контексті цього постає необхідність не лише адаптувати дитину-інваліда до соціуму, але й змінити ставлення людей до неї. Адже на сьогодні в Україні нараховується кілька десятків тисяч дітей з різними видами фізичних та психічних обмежень [4, 101]. І суспільство, яке претендує на високий рівень гуманності та цивілізова­ності, не може відвернутися від своїх дітей. Закон України „Про охоро­ну дитинства" від 26 квітня 2001 року № 2402-Ш визначає таку катего­рію дітей, як: „Дитина—інвалід — дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вада­ми розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допо­моги і захисту [3]. Інвалідність у дітей різко обмежує можливість вклю­чення дитини в адекватні ЇЇ віку виховні і педагогічні процеси. Це знач­не обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадап­тації, тому дитина-інвалід має особливі потреби у розвитку психофізич­них можливостей, доступі до об'єктів соціального оточення і засобів комунікації, соціалізації та самореалізації [4, 106].

Провідним компонентом роботи соціального працівника з даною ка­тегорією дігей є формування індивідуальності, їх соціалізація з ураху­ванням потенційних можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взає­мозв'язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток навних у неї психофізичних можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілкування, організації дозвілля, творчої ігрової діяльності, допомоги у самообслуговуванні і пересуванні, забезпеченні ліками і продуктами харчування, організації оздоровлення. З цією метою, як зазначає А.Й. Капська, соціальний працівник повинен запроваджувати такі організаційні форми роботи, як клуби спілкування, творчі лабораторії, недільні школи для дітей, котрі не навчаються у державних закладах, реабілітаційні центри, ігротеки, літні реабілітаційні школи, гуртки з декоративно—при­кладної, художньої та літературної творчості, дитячі журнали, виїзні консультації у школах—інтернатах, конкурси і фестивалі художньої твор­чості, виставки творчості, свята до пам'ятних дат, благодійні естафети, телемарафони н інші благодійні акції, відвідування закладів культури і спортивних заходів, екскурсії, бібліотечне обслуговування тощо [5, 207].

Є певна закономірність: всебічний розвиток дітеіі тісно пов'язаний з умовами, в яких вони ростуть. Упевненість дитини у собі і своєму май-


 

 

Теоретичні основи соціальної роботи

бутньому, її самоусвідомлення значною мірою залежать від можливості жити безпечним і гідним життям.

Посередником у цьому довгому та нелегкому процесі природно має стати соціальний працівник. Це повністю відповідає його цілям як про­фесіонала. Соціальні працівники можуть і повинні допомагати дітям з обмеженими можливостями стати рівноправними людьми, долаючі* нео­бізнаність суспільства стосовно дітей—інвалідів, яка призводить до диск­римінації останніх. Сьогодні в Україні нараховується понад 2,5 мли. інвалідів. Майже 156 дітей з кожних 10000 — це діти з обмеженими можливостями. На сьогодні є гострою необхідність вивчення соціально­го та юридичного статусу дітей з обмеженими можливостями, зокрема: причини, які заважають їх рівноправності з пішими дітьми — відсутність відповідних законів чи упередженість населення; вплив ступеню інвалід­ності на ставлення до них суспільства, а отже можливості адаптації до соціального середовища як способу життя; пристосованість соціального середовища (будівель, транспорту, шляхів та інших громадських місць) для користування ними такими дітьми [2, 63]. Діяльність держави щодо інваліда повинна виявлятися у створенні правових, економічних, пол­ітичних, соціально—побутових і соціально—психологічних умов для задо­волення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Одним із головних напрямків соціально—педагогічної діяльності фахівців в українському суспільстві є соціально-правова підтримка з дітей—сиріт різних категорій.

В Україні склалася така ситуація, за якої функції служб допомоги дітям-сиротам та дітям, які залишися без батьківського піклування, роз­поділяються між установами освіти, охорони здоров'я, соціального захи­сту населення. Відповідно до Статті 6 Закону України від 5 лютого 1993 року Мв 2998 „Про сприяння соціальному становленню і розвитку мо­лоді в Україні" [8] на соціальні служби для молоді, у яких працює соціальний педагог покладено функцію соціальної опіки дітей—сиріт та дітей, які залишися без батьківського піклування.

Законом України „Про загальну середню освіту" № 651-ХІУ від 13.05.1999 р. у Статті 21 забезпечується соціальний захист таких дітей-сиріт: вихованці шкіл—інтернатів усіх типів з числа дітей—сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувають па пошіому держав­ному утриманні. Діти—сироти та діти, позбавлені батькіиськот шклуїі.ш-ня, які навчаються в інших загальноосвітніх навчальних закладах, забез-


332 Соціальна робота


Теоретичні основи соціальної роботи 333


 


печуються харчуванням, одягом та всіма необхідними для їх життєдіяль­ності послугами [6]. Ллє невизначеність окремих нормативних положень щодо державних структур, покликаних забезпечувати захист прав та інте­ресів дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, усклад­нює реалізацію заходів щодо соціально—правового захисту дітей цієї категорії.

Ще дотепер в українському законодавстві не виокремлюють дітей— сиріт та дітей — соціальних сиріт, а також не розмежовуються діти, які навчаться у загальноосвітніх школах і живуть у родичів або прийомних батьків, і діти, які навчаються у школах-інтернатах. Немає сумніву в тому, що соціальний працівник повинен мати знання щодо різниці у підході до виховуючих і адаптуючих процесів основою цих категорії! дітей. Як правило, діти що зростають при піклуванні дорослих, більш захищені, вони можуть навіть і не знати про опікунство. Діти ж, що навчаються і виховуються в інтернатних закладах, не захищені і соціально, і матеріаль­но,а по закінченні навчального закладу більшість з них мають великі труднощі іцодо адаптації до нового соціуму середовища, їм важко знайти роботу, ні з ким поділитися вдома і радістю, і невдачами, пі з ким поради­тись; деяка частина з них потрапляє у несприятливі обставини після отри­мання квартири; частіше за все вони одружуються або виходять заміж лише для того, щоб мати хоч якусь опору у своєму житті.

На сьогодні в Україні не виокремлюється та не досліджується питан­ня про рівність і дискримінацію дітей. Рівні права для всіх дітей — ось основоположний принцип Конвенції ООН про права дитини (зокрема ст. 2, 22, 23, 27-30), який поширюється па іммігрантів, біженців та осіб, які домагаються політичного притулку, такою ж мірою, як і на законних корінних мешканців країни [2]. Соціальний працівник па основі право­вих актів повинен викривати офіційну дискримінацію, відсутність рівноп­равності в освіті, умовах життя, охороні здоров'я, інших галузях життя дітей і молоді. Всі факти дискримінації потрібно перевіряти у самих дітей та їхніх рідних, не забуваючи при цьому нагадувати їм про право дитини па самовизначення мамореалізацію. У даному плані соціальний працівник має співпрацювати органами самоуправління, громадськими організаціями та із засобами масової інформації, падаючи матеріал про тих, хто просить притулку, про інвалідів, іммігрантів, бідняків, біженців та інші групи населення, які знаходяться у меншості.

Ефективні оперативні підходи до роботи з дітьми та підлітками у надзвичайних ситуаціях ґрунтуються па законах і правах про дитинство


та їх розвиток. Так, наприклад для ефективного захисту дітеіі-біженців необхідно, у першу чергу, визнати права [8, 498-500, 520—521, 522. 522—524], що мають всі діти, а також те, що вони є невід'ємною части­ною політики держави, причому держава, яка прийняла таких дітей, є відповідальною за захист прав по відношенню до всіх, включаючи і дітей-біженців.

Це ще один напрямок соціально—педагогічної діяльності фахівців в українському суспільстві, який потребує окремого дослідження та спец­іальної підготовки спеціалістів.

Згідно з мандатом Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, біженцями є особи, що вимушені залишити країни свого поход­ження або проживання внаслідок обґрунтованих побоювань стати жерт­вою переслідувань через свою расу, релігію, національність, політичні переконання або належність до певної соціальної групи, та які не бажа­ють або не можуть повернутися до своєї країни. На початку 1996 року була запроваджена процедура визначення статусу біженця 3 того часу приблизно 7690 заявників звернулися за статусом біженця в Україні. Майже 4000 з них отримали статус біженця, з яких 2697, включаючи 715 дітей, фактично знаходилися в країні (станом па 1 січня 2000 року). Більшість біженців походять з Афганістану — 80 %, ЗО % біженців проживають у Києві та області, ЗО % — у Одесі та області, решта — у Львові, Харкові, Хмельницькому та інших регіонах. Щорічно приймаль­ний центр УВКБ ООН приймає більше 18000 звернень. Протягом 2002 року дві з половиною тисяч шукачів притулку та біженців, серед яких 1102 дітей, отримали фінансову та матеріальну допомогу [9, 1-2].

Дитина—біженець -це дитина, котра є іноземним громадянином чи особою без громадянства, якій у порядку та на підставах, визначених Законом України «Про біженців» [3], надано статус біженця. У березні 1999 року у Києві було відкрито Соціальний центр УВКБ ООН для біженців. Центр пропонує [9, 3] таким клієнтом кваліфіковане юридичне та психологічне консультування, освітні програми для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, художню та музичну студії, бібліотеку, рукоділля, спортивні секції, курси української та російської мов.

На сьогодні постає питання підготовки соціальних педагогів до робо­ти з такою категорією дітей, як біженці. В Україні відсутні традиції и такії роботі, помітна недостатня робоїа недержавних організацій у па даипі допомоги, простежують виявляються проблеми з |нч страйк іо і,і податками недержавних організацій, що виявляють бажання нр.щнш.ііп.і


334 Соціальна робота


Теоретичні основи соціальної роботи 335


 


дітьми-біженцями, виникає необхідність у додаткових професійних орган­ізаціях або професіоналізації недержавних закладів, які надають допо­могу дітям-біженцями, у співпраці в у галузі охорони здоров'я, психоло­гічної підтримки, соціальпо-педагогічпої підтримки, підтримка у прове­деній культурних заходів та ін.

Основна мета політики інтеграції біженців полягає у встановленні взаємовідносин між біженцями яке їх приймає суспільством. Головна роль при цьому відводиться самовизначенню та самодостатності міграптів-біженців, а також тим діям, які спрямовані па їх підтримку з боку держави.

Збереження людької гідності біженця — це розуміння самоцішюсті людини, невід'ємності його прав па позитивні умови життя. Вимушена міграція ставить особистість у нерівні з усіма умови, доводить до стану нужденності та безправ'я. Це необхідно враховувати при проведення певної педагогічно—гтравовиховпої роботи.

Соціальний працівник сприяє у вирішенні питання професійної орієн­тації батьків дітей-біжепців, влаштування дитини у дитячий садок, шко­лу, роз'яснює, де знаходяться установи, до яких можна звернутися по допомогу. У даному разі він виступає у ролі представника держави і є водночас посередником між клієнтом і державою.

Проблема біженців потребує комплексного вирішення своєї пробеми за участю різних відомств державного та регіонального рівня підпоряд­кування. На даний момент особливо важливим є надання конкретної допомоги людині — біженцю, що можливо здійснити лише за умови функціонування мережі територіальних закладів [10, 181], які врахову­ють ситуацію на місцях та її особливості. Нагальною потребою через 10 років існування пової держави є утворення розвинутої системи спеціалі­зованих закладів, які мають проводити роботу з біженцями. Адже для біженців є дуже важливою не тільки і не стільки свобода пересування та вибір місця проживання, скільки державно-правова захищеність, реін­теграція та адаптація, для чого потребується реалізація їхніх прав на соціальне обслуговування, працевлаштування, освіту дітей, медичну, психологічну, правову допомогу.

На сьогодні всезростаючою є потреба у розширенні мережі місцевих міграційних служб, соціальних служб та інших відомств, які б допомага­ли та підтримували біженців.

Соціальне оточення кожної дитини — це певна система соціальних зв'язків, яка впливає на формування особистості, самопочуття, поведін-


кові орієнтації, систему цінностей, життєві плани. Сім'я є найбільш впливом елементом структури соціального оточення неповнолітнього. Знання того, як дитина сприймає своє соціальне оточення, якими є її соціальні погля­ди, якими чинниками визначається її соціальне самопочуття, дозволяє краще розуміти поведінку та шляхи впливу на процес виховання, допо­магає визначити потреби у соціальній підтримці, проблеми повсякденно­го життя. На сьогодні п'ята частина дітей виховується без рідного бать­ка, 5 відсотків — без рідної матері, 13 відсотків дітей зазначили, що не бачаться зі своїм батьком. Неповна сім'я — сім'я, що складається з матері або батька і дитини (дітей) [3]. На сьогодні в Україні нарахо­вується 2 мли. неповних сімей [11, 13]. Виховання дитшш у неповній сім'ї відбувається у більш важких умовах. Тому дуже розумно поступає той із батьків, який один виховує дитину, коли осмислює, розуміє ситу­ацію та шукає правильні шляхи для визначення перепон, щоб запобігти труднощам. У даний час в Україні ніхто не супроводжує такі сім'ї.

Це є ще одним напрямком соціально—педагогічної діяльності фахівців в українському суспільстві.

Проблема багатодітних сімей постала сьогодні особливо гостро. Це обумовлено, з одного боку, суперечливими реаліями сьогодення, а з іншого — підвищенням вимог до соціальпо-иедагогічпої роботи в дер­жаві. Багатодітна сім'я — сім'я, що складається з батьків (або одного з батьків) і трьох та більше дітей [3]. В Україні нараховується 321, 4 тис. сімей із трьома дітьми, 79, 3 тис. сімей із чотирма дітьми, 44, 6 тис. — із п'ятьма та більше дітей [11, 13]. Соціальну підтримку здійснюють в Україні спеціалісти центрів ССМ. Але доречно було б залучити до такої роботи соціальних працівників, які мають знання з педагогіки, захисту дитинства та материнства і практичної психології. В ідеалі багатодітну сім'ю повинні супроводжувати два спеціалісти — соціальний педагог, який займається проблемами дітей, та соціальний працівник, який вирі­шує проблеми батьків.

На сьогодні майже не проводиться робота соціальних працівників із неповнолітніми матерями, яка повніша включати індивідуальне та групо­ве педагогічне, медичне і психологічне консультування. Неповнолітні вагітні потребують соціального патронажу, який дозволить знизити кількість дітей, від яких відмовилися, покращити психічне та фізичне здоров'я таких матерів.

Окремиг" напрямком роботи соціального працівника повинен сипи

СуПрОВІД СІМЄЙ ВІЙСЬКОВОСЛужбоВЦІВ. У таКИХ СІМ'ЯХ бг.ІЛІ'І ІфоО'Н'М, ЯКІ

виникають внаслідок частих переїздів за місцем глужОп Омі і.її.і,.їм і їм ш і


336 Соціальна робота


Теоретичні основи соціальної роботи 337


 


шкіл, як мінімум 5-7; низькою можливістю працевлаштування матері, у випадку, якщо сім'я проживає не в місті обласного значення. Цей напря­мок діяльності соціального працівника потребує окремого дослідження.

На сьогодні основними напрямками соціально-педагогічної діяльності фахівців в українському суспільстві є супровід, патронаж та соціальпо-иравовий захист дітсй-спріт, як біологічних, так і соціальних, дітей— іпвалідів різних категорії!, дітей із багатодітних та неповних сімеіі, дітеії-біженців, малолітніх матерів, сімей військовослужбовців.

Окремої роботи соціальних працівників потребують сім'ї біженців та іммігрантів.

На сьогодні ще не вирішено питання із патронажем соціального пра­цівника сімей малолітніх вагітних дівчат та породпль.

Заслуговують па увагу сім'ї військовослужбовців із дітьми шкільно­го віку, які також потребують соціальної підтримки, реабілітації та до­помоги соціально-педагогічних служб та інституцій.

Вагомим є питання соціального захисту прав дітей, матері яких зна­ходяться у в'язницях. Тільки діти до 3-х років перебувають у виховних закладах при жіночих в'язницях, де відбувають покарання їх мами. Після трьох років вони переводяться до інтернатів. У даний час ця сфера соціалізації дитини пе досліджена.

Література

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. — №
ЗО. - Ст. 141

2. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів):
Частина 1. — К., АТ „Видавництво „Столиця", 1998. — 248 с. Частіша
П. - К., АТ „Видавництво „Столиця", 1998. - 292 с.

3. Закон України „Про загальну середню освіту" № 651—XIV від
13.05.1999 р. (Відомості Верховної Ради, 1999, № 28, ст. 230.

4. Пащенко СЮ. Підготовка соціального педагога до соціалізації
дітеіі—інвалідів в умовах літнього оздоровчого табору. Наука і сучасність.
Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені
М.П. Драгоманова. - К.: Логос, 2003. Том ХХХУІ. - 310 с." - С.
101-109.

5. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / Заред. А.Й. Кансь-
кої. - К., 2000. - 264 с.


 

6. Закон України „Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року №
2402-ІП/ Відомості Верховної Ради України. 2001. - А° ЗО. - Ст. 142.

7. Національна програма „Дати України". Затверджена Указом Пре­
зидента України від 18 січня 1996 року № 63. Дитинство в Україні:
права, гарантії, захист (збірник документів): Частіша 1. — К.: АТ Ви­
давництво „Столиця", 1998. - 248 с - С. 69-88.

8. Законодавство України про пільги. Пільги. Переваш. Гарантії.
Компенсації: 36. норм, актів / Упоряд. Я.М. Гутаріи. — К.: Юріпком
Ішер, 2000. - 560 с.

9. Цілі та завдання УВКБ ООІТ в Україні. §к: с:\рі\§кЬсгіп.иа.сіок.

 

10. Ольхович О.В. Становище біженців в Україні та шляхи їх соц­
іальної інтеграції. Соціальпо-правовий захист молоді: Збірник наукових
статей / Заг. ред- Т.В. Козубовська, В.М. Великий. — Ужгород, 2002. -
319 с.

11. Державшій комітет України у справах сім'ї та молоді. — Київ,
2002, - 21с.

Питання для самоперевірки

1. Як формується соціальпо-педагогічппй захист дітеіі?

2. Окресліть основні завдання що мають вирішувати соціальні праці­
вники із захисту прав дітей та молоді.

3. Охарактеризуйте напрямки діяльності соціального працівника у
правовому захисті.

2. Зміст і організаційно-правові форми роботи з дітьми та молоддю шкільного віку

Працювати, жити, бути захищеним неможливо пе знаючи межі прав і свобод громадян, дозволеного і забороненого в інтересах суспільства. Проте активну у правовому відношенні людину необхідно формувати з дитинства, особливо у шкільному віці. Саме тому перед школою стоїть завдання розширити правові знання молоді, сформувати в неї високу відповідальність перед суспільством і державою, виховати молодих лю­дей у дусі беззаперечного дотримання права і моралі. Виконання цих завдань педагогічними колективами сприятиме формуванню у школярів таких моральпо-правових якостей, які стануть на заваді допущенню ними проявів аптисуснільпої поведінки.


338 Соціальна робота


Теоретичні основи соціальної роботи 339


 


Людина уже від народження наділена правами за окремими законами держави, однак вона завжди має пам'ятати, що поряд з нею живуть інші люди, котрі також мають права. З часом, у процесі життя, після досяг­нення встановленого законом віку, людина набуває здатності мати обо­в'язки і нести відповідальність за свої дії. Тому реалізовувати свої пра­ва, не порушуючи при цьому прав та інтересів інших, — це своєрідне мистецтво жити. Досягти такого балансу людина може лише через страх перед відповідальністю, і, перш за все, тоді, коли вона у своїх діях керується совістю, порядністю, людяністю, добрими намірами, чесністю, повагою до оточуючих.

У зв'язку з цим необхідна практична реалізація тріади «соціальио-правове виховання — соціально-правове навчання — соціально-правова просвіта». Потрібно виходити з того, що юнацтво живе у суспільстві і для його соціалізації необхідно зануритися у сучасне соціокультурне середовище завдяки засвоєнню права. Можна сказати: головним завдан­ням виховного процесу є навчання молоді жити, дотримуючись законів в умовах безперервної самоосвіти. Законом України «Про органи служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» (від 25 січня 1995 року) правове виховання дітей виокремлено як одне із основних завдань загальноосвітньої школи [ 1 ].

Нами визначено суть поняття "соціально-правове виховання" — як цілеспрямована, систематична діяльність органів та соціальних інститутів, що передбачають забезпечення дітей та молоді соціально-правовими знан­нями, перетворення цих знань в особисті переконання кожного та фор­мування на цій основі відповідального ставлення до власних вчинків, до поведінки в цілому, з метою формування соціальної правосвідомості та соціальної правової поведінки.

Соціальиа-иравова просвіта у загальній освітній системі виховання вирішує притаманні лише їй завдання. До них можна віднести, по-перше, формування в індивіда поваги до законів та норм моралі, правоохорон­них органів, правильної правової орієнтації; формування переконаності у необхідності права для суспільства та його членів; підготовка молоді до свідомого вибору соціально-правомірпих варіантів поведінки, озброє­ння системою соціальїю-иравових знань.

Другим завданням правового виховання є формування в учнів ак­тивної життєвої позиції у соціально-правовій сфері, участь у боротьбі з правопорушеннями, звички дотримуватися чинного законодавства, воло­діти почуттям особистої відповідальності за свою поведінку, розуміння


невідворотності покарання за порушення правових норм; формування в молоді глибокого розуміння своїх юридичних, моральних прав та обо­в'язків.

Третім завданням соціальпо-правового виховання є подолання у свідомості окремих неповнолітніх та молоді помилкових правових по­глядів і переконань, негативних звичок у поведінці, які сформувалися внаслідок недостатньо орієнтованого виховання; формування внутріш­ньої потреби щодо захисту суспільних та особистісних інтересів від зло­чинних зазіхань.

Все це дозволило окреслити модель соціально-правового виховання:


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.012 сек.)