Забезпечення захисту прав гражан і юр осіб

4. Співвідношення земельного права із суміжними галузями права.

Перш за все є особливий зв'язок земельного права з конституційним правом, норми якого закріплюють основи суспільного і державного устрою. Положення ст. 13 Конституції України про те, що землі та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, - вихідне для земельного права, оскільки воно становить основу всіх його правових інститутів. Не менш значущі і норми конституційного права, які визначають сутність права землекористування та роль органів місцевого самоврядування в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів.

Земельне право має певний зв'язок з адміністративним правом. Адміністративно-правові акти часто служать підставою виникнення, зміни або припинення земельних відносин. Так, в адміністративному порядку вирішуються питання відведення земельної ділянки на місцевості, встановлення його меж, видачі документів, які встановлюють право, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, притягнення до адміністративної відповідальності осіб. Адміністративне право регулює порядок діяльності виконавчих органів державної влади у сфері раціонального використання та охорони земель, а також їх компетенцію у галузі управління земельними ресурсами.

Важливе значення для земельного права має його зв'язок з цивільним правом. Ця зв'язок проявляється в тісному переплетенні земельних і майнових відносин, обумовленому зв'язком права на земельну ділянку з правом на насадження, будівлі, посіви, що знаходяться на земельній ділянці, у визначенні суб'єктів права власності на землю, у сервітутних правах, у судовому захисті земельних прав, у врегулюванні договірних відносин з приводу земельних ділянок, відшкодування збитків, завданих порушенням земельних прав і т. п..

Якщо в цивільному праві домінує принцип свободи волевиявлення суб'єктів цивільних відносин, то в земельному праві застосовуються публічно-правові засоби регулювання земельних відносин і передбачаються обмеження права власності на землю. У ньому закріплені не тільки права землевласників і землекористувачів, а й їх юридичні обов'язки, закріплено нормування розмірів земельних ділянок. Таким чином, якщо цивільне право побудоване на забезпеченні свободи майнових прав суб'єктів власності, то земельне право - на забезпеченні раціонального використання та охорони земель для належних умов життєдіяльності людей.

Взаємозв'язок земельного права з екологічним правом обумовлюється станом землі як об'єкта навколишнього середовища, який функціонує у складі екосистеми і знаходиться в екологічному взаємозв'язку і взаємодії з усім навколишнім світом. Регулюючи переважно економічні земельні відносини, що виникають у зв'язку з наданням і вилученням земель та порядком їх використання, земельне право в той же час містить норми, які передбачають спеціальні вимоги, які забезпечують збереження навколишнього природного середовища. У свою чергу, в екологічному законодавстві є численні норми загального і спеціального характеру, реалізація яких передбачає забезпечення охорони земель від несприятливого антропогенного впливу.

Безпосередній зв'язок між нормами земельного права та нормами гірничого, водного і лісового права, нормативно-правовими актами природно-рослинного (флористичного) та природно-заповідного законодавства полягає в неможливості використання цих природних ресурсів без використання одночасно просторового базису, яким є земля

5. Система сучасного земельного права.

Система земельного права - це групи однорідних правових норм, що регулюють земельні відносини і за змістом об'єднуються у правові інститути.
Земельне право як складне явище соціально-політичного та економічного життя суспільства має певну систему. Його первинним складовим елементом служать правові норми, які утворюють споруду правової системи. Правова норма - це правило поведінки суб'єктів земельних відносин, якими вони мають керуватись під час прийняття відповідальних рішень.
Окремі правові норми формуються в групи норм, називаються правовими інститутами. Норми, що становлять правовий інститут, регулюють не будь-які окремі дії, а цілісну однорідну спільність земельних відносин. Так, наприклад, правовий інститут орендних земельних відносин регулює порядок передачі земель в оренду, умови оренди, права і обов'язки орендодавця і орендаря, взаємну відповідальність за дотримання договірної дисципліни.
Земельне право як галузь, що має свою систему, складається із Загальної частини, яка містить правові норми і положення, що відносяться до всієї галузі в цілому, і Особливої частини, яка охоплює норми, що регулюють окремі види земельних правовідносин.
До правових інститутів, що складають Загальну частину земельного права, відносяться: право власності на землю; право користування землею; право управління у галузі використання та охорони земель; охорона земель; землеустрій; контролю за використанням земель; інститут юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства і т. д..
Правовими інститутами Особливої частини є: групи правових норм, що встановлюють наявність у державному земельному фонді окремих категорій земель та їх правовий режим, форми і види землекористування, права і обов'язки окремих власників землі та землекористувачів.
1) землі с/г призначення
2) землі житлової та громадської забудови
3) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення
4) землеоздоровительного призначення
5) рекреаційного призн
6) історико-культурного
7) лісогосподарського
8) землеводного
9) промисловості транспорту зв'язку, енергетики оборони та іншого призначення.

6. Розвиток земельного законодавства і права в Україні після 1917 року.

Потрібно звернути увагу на радикальні зміни земельного ладу, які відбулися після прийняття таких документів, як Декрет про землю 8 листопада 1917, згідно з яким була проголошена націоналізацію земельного фонду, право приватної власності на землю скасовувалося назавжди, заборонялася купівля-продаж, оренда, застава землі, вона надавалася відповідним державним органам лише у користування; «Основний закон про соціалізацію землі» від 9 лютого 1918; Земельний кодекс РРФСР 1922 р.; Закон «Про трудове землекористування» від 22 травня 1922 Крім цього, необхідно звернути увагу на період нової економічної політики (1922-1928 рр.) Зазначимо, що наслідком постійних змін характеру земельних відносин з 1917-1928 рр. стала активізація ведення кодифікаційних робіт, які сприяли формуванню вітчизняного земельного законодавства.

На початку другої світової війни західноукраїнські землі були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому. Господарство України з початку війни було переорієнтовано на потреби оборони.

Необхідно враховувати, що аграрні відносини 50-х років характеризуються реформуванням сільського господарства. 13 грудня 1968 було прийнято Основи земельного законодавства СРСР; у 1970 р. - Основи водного законодавства СРСР; у 1975 р. - Основи законодавства про надра СРСР; у 1977 р. - Основи лісового законодавства СРСР.

Земельним законодавством було закріплено принцип безоплатність землекористування. В якості землекористувачів виступали колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські підприємства, організації, установи; промислові, транспортні та інші несільськогосподарські підприємства, організації, установи; громадяни СРСР. Земельні ділянки надавалися виконкомами місцевих Рад народних депутатів, Радами Міністрів союзних і автономних республік відповідно до їх компетенції. За рішенням цих органів земельні ділянки могли вилучатись у встановлених випадках

7. Сучасний період розвитку земельного законодавства і права в Україні.

Історія розвитку земельного права незалежної України починається з земельної реформи, затвердженої Постановою Верховної Ради України з цього питання від 18 грудня 1990 В даній Постанові підкреслюється, що земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв'язку з переходом економіки держави до ринкових відносин. Завданням цієї реформи є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

У 2001 р. держава отримала новий Земельний кодекс. З прийняттям цього документа в цілому і введення його в дію було знято питання про невідповідність земельного законодавства Конституції України, покладено край хаосу в земельних правовідносинах, захищені права громадян на землю, що сприятиме стабілізації у відносинах і як результат - підвищенню ефективності економіки країни.

8. Поняття і класифікація джерел земельного права.

Джерелами земельного права є нормативно-правові акти, які містять загальнообов'язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють суспільні відносини у сфері використання, відтворення та охорони земель.Ознаки: розраховані на багаторазове застосування, регулюють однотипні суспільні земельні відносини і невизначене коло осіб, видають відповідні органи.

Джерела земельного права як нормативно-правові акти слугують основою дощ правозастосовчих, інтерпретаційних та інших актів і за своєю сутністю є системоутворюючими. Саме їм мають відповідати правозастосовні та інтерпретаційні акти.

За змістом, тобто юридичною силою, джерела земельного права можна класифікувати на конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні.

Самостійним критерієм розмежування джерел земельного права є територія їх дії. Ці джерела можуть бути загальнодержавними та локальними.

Можлива класифікація джерел земельного права за часом дії. Більшість таких джерел приймається на невизначений термін дії, протягом встановленого терміну.

За характером правового регулювання: матеріальні процесуальні.

За формою законодат акта: кодифікований не кодифікований

По предмету регулювання прав: загальні і спеціальні.

Система джерел земельного права України - це сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених законодавчих, підзаконних та локальних нормативно-правових актів, що є зовнішньою об'єктивізацією земельної політики держави.

9. Конституційні основи земельного права і їх значення для розвитку земельного законодавства.

Конституційні основи - це норми Конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, а також основоположні принципи суспільних відносин. Серед конституційних положень можна виділити норми, що регулюють основи суспільних земельних відносин.

До першої групи конституційних норм, які регулюють земельні відносини, належать ст. 13 та ст. 14 Конституції України. Ст. 13 говорить про те, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності українського народу. У ч. 2 зазначеної статті передбачається, що від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Ст. 14 земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Другу групу конституційних норм, що регулюють земельні відносини, що становлять статті 24, 26 та 41 Конституції України. Зокрема, ст. 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а ст. 26 закріплює, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України. Ст. 41, згідно з якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, користуватися для задоволення своїх потреб об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Конституція захищає право власності на землю, визначаючи, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і що право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток і мотивуватися суспільною необхідністю, на підставі і в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

До складу третьої групи конституційних норм, що регулюють земельні відносини, що лежать норми, що визначають компетенцію органів державної влади та місцевого самоврядування щодо використання та охорони земель.

Поиск по сайту: