 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
У разі визнання недійсними угод, укладених власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок
20. Право комунальної власності на землю.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної і приватної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки. Отже, землі комунальної власності в загальному вигляді визначаються шляхом виключення їх зі складу земельних ресурсів державної власності та відмежування від земельних ділянок права приватної власності.
Земельне законодавство визначає землі, які можуть перебувати лише у комунальній власності і не можуть передаватись у приватну власність. Це землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, дороги, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення; землі лісового і водного фондів, крім випадків, визначених ЗК України; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Підставами набуття права комунальної власності на землю є: передача територіальним громадам земельних ділянок державної власності; викуп їх для суспільних потреб та примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності; прийняття спадщини, умовою якої є передача цих ділянок територіальним громадам; придбання у власність земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни та іншими цивільно-правовими угодами; виникнення інших підстав, передбачених законом.
Суб'єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади. Так, відповідно до ч. 1 ст. 83 ЗК України комунальна власність на землю належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ і міст.
21. Право державної власності на землю.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель, переданих у приватну та комунальну власність.
Важливе особливістю права державної земельної власності є та визначення в законодавчому порядку земель, що не підлягають передачі в комунальну власність. Згідно ч. 3 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать: землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони; землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади. Зазначені землі призначені для виконання державою її внутрішніх та зовнішніх функцій. їх використовують для задоволення інтересів всього суспільства та виконання загальнодержавних завдань.
Компетенцією щодо розпорядження державними землями наділений Кабінет Міністрів України. Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів може делегувати частину своїх повноважень щодо управління державною власністю, в тому числі і землями, відповідним органам державної виконавчої влади, зокрема міністерствам і відомствам, місцевим державним адміністраціям, а також органам місцевого самоврядування.
Згідно ч. 5 ст. 84 ЗК України держава набуває права власності на землю в наступних випадках: відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності для суспільних потреб; придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-правовими угодами; прийняття спадщини; передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; конфіскації земельних ділянок.
Українській державі можуть належати на праві власності та земельні ділянки, розташовані за її територіальними межами. Так, згідно ч. ст. 18 ЗК України за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
22. Право власності на землю іноземних громадян, іноземних юридичних осіб та іноземних держав.
Право власності на землю іноземних громадян (ст. 81 ч. 2, 3 ЗКУ)
Іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.
З ч. 4 ст. 81, ст. 145 ЗКУ випливає, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення ці особи також мають право купувати, але тільки по спадку, і протягом року зобов'язані її відчуження. У разі невиконання цієї вимоги настають наслідки, а саме, право власності на земельну ділянку може бути примусово припинено (про проблеми в реалізації даної норми ст. 145 ЗКУ).
Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:
а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;
б) за межами населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна.
Спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у випадках, визначених частинами першою і другою цієї статті, та в порядку, встановленому цим Кодексом для іноземних юридичних осіб.
Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.
Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.
Стаття проголошує можливість придбання земельних ділянок на праві власності в Україні іноземними державами у відповідності з міжнародними договорами. ЗКУ передбачає спеціальну процедуру придбання земельних ділянок державної власності іноземними державами (ст. 129 ЗКУ), однак не містить вказівки, як повинно оформлятися право власності на землю іноземної держави. Крім того, варто враховувати, що процедура укладення міжнародного договору є досить складною і тривалою, особливо якщо враховувати процедуру ратифікації міжнародного договору в порядку законодавчої процедури (ЗУ "ПРО міжнародні договори України", част., Ст.ст. 3, 9).
23. Право спільної часткової та спільної сумісної власності на земельну ділянку та особливості їх здійснення.
Земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Суб'єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади.
Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.
Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку
Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:
а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок;
б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;
в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;
г) за рішенням суду.
Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.
Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.
Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.
При продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону.
Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку
Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.
У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:
а) подружжя;
б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;
в) співвласників жилого будинку.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.
Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.
Поділ земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом..
24. Основні права й обов'язки власників земельних ділянок та межі їх належного здійснення.
Власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; д) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; е) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Власники земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; д) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; е) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів в порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; ж) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.25. Поняття, особливості та принципи права землекористування.
Право землекористування системою правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з видобутком корисних властивостей земельних ресурсів. Передача права володіння і користування
Право землекористування як важливий правовий інститут правомочності землекористувача і земельного правовідношення ґрунтується на фундаментальних конституційних положеннях та вимогах земельного законодавства. Йому притаманні певні принципи як основні принципи його правового регулювання. Вони відображені в загальних принципах земельного законодавства, передбачених ст. 5 ЗК. Основними принципами права землекористування є: його витікаючі від права власності на землю; використання земельних ділянок по основному цільовому призначенню; раціональне використання та ефективна охорона земельних ресурсів; поєднання особливостей використання землі як основного засобу виробництва, просторово-територіального базису і природного ресурсу; пріоритетність екологічної безпеки при використанні земельних ресурсів; гарантованість прав на земельні ділянки та прав землекористувачів і т. п.. Не всі ці принципи відносяться до права землекористування, в зв'язку з чим вони не отримали повного відображення в земельному законі. Цим обумовлюється необхідність розгляду деяких з них стосовно до права землекористування.
26. Право постійного землекористування.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної і комунальної власності;
б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".
Право постійного користування земельною ділянкою - це самостійний вид права землекористування, особливість якого полягає в тому, що воно здійснюється без заздалегідь визначених термінів.
27. Право орендного землекористування. Умови та порядок укладення договору оренди земельної ділянки.
Поиск по сайту: