Державна система соціального захисту населення

Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів управління, направлених на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання трудових заощаджень та інше. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який дозволяє забезпечити людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту й добробуту сім'ї, право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, каліцтва, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людей причин.

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, суб'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Вирішення питання про фінансування соціальних програм виявляється надзвичайно важливим з точки зору рівня заробітної плати, тому що дає змогу приєднувати до неї кошти, які витрачаються централізовано із суспільних фондів споживання.

Державний соціальний захзист, в свою чергу, може здійснюватися двома шляхами: через соціальне страхування та соціальну допомогу. Найбільш масштабна частина - це державне соціальне страхування. Переважна частка виплат іде на пенсії за віком, інвалідністю, у випадку смерті годувальника, на медичну допомогу. Однак соціальні виплати компенсують лише частину загального фонду засобів життя.

Державна соціальна допомога також здійснюється двома шляхами: програми допомоги в грошовій формі; допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування житлової допомоги, позичок студентам тощо.

За умов інфляції очевидним є різке зниження рівня життя осіб з фіксованими доходами: викладачів, лікарів, студентів, пенсіонерів тощо. В такому випадку держава використовує тимчасові заходи або запроваджує окремі елементи системи соціального захисту. До тимчасових заходів належать закони та постанови про компенсацію та індексацію доходів населення.

Компенсація передбачає передачу державних дотацій на збиткову продукцію від виробника споживачу у разі збільшення цін на цю продукцію. Система компенсацій базується таким чином, щоб, з одного боку, захити соціально вразливі верстви населення, а з іншого - прив'язати компенсаційні виплати до трудового вкладу кожного члена суспільства.

Для розрахунку життєвого рівня населення в світовій практиці використовується показник індексу вартості життя.

Поиск по сайту: