ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ СПЕЦІАЛІСТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1. Професійна компетентність соціального працівника

Соціальна робота, як практичний вид діяльності, своєю головною метою вибрала турботу про благополуччя і розкриття можливостей осо­бистості, сім'ї, спільноти, суспільства. Тому цілком правомірною с думка про те, що соціальну роботу варто розглядати як особистіспу службу допомоги людям [1,16]. Проте не можна не погодитись, хоча б частково, і з позицією А. Пінкуса і А. Мииохана (США), які роблять акцент па інших аспектах і інших цілях соціальної роботи:

— удосконалювати вміння кожної людини самостійно вирішувати
свої проблеми і справлятись зі своїми труднощами;

— допомагати клієнтам нри їх зверненні за необхідною допомогою
до офіційних осіб і неофіційних джерел;

— сприяти підвищенню ефективності цих джерел;

— надавати допомогу у розвитку і вдосконаленні соціальної політи­
ки держави [2,8].

Окрім того, аналіз цілей і завдань соціальної роботи у різних країнах дозволив виявити ще ряд важливих аспектів соціальної роботи. Це, зок­рема, сприяння у створенні нормальних умов для життя людини у суспільстві; виявлення соціальних проблем; попередження, ліквідація і пом'якшення особистіспих і соціальних конфліктів; розвиток здатності до комунікабельності, самостійності і терпимості; пошук і оволодіння джерелами допомоги; виявлення і розкриття можливостей для отриман­ня освіти, професії тощо.

Незаперечним виявився і той факт, що чимало вчених у розвиток соціальної роботи включають і соціальио-психологічний аспект, метою якого є здійснення зміни серед людей з відхиленням від загальноприйня­тої норми чи зламаних життям. Це робота, яка потребує умінь визначати проблеми потреби людей, спільнот на різних рівнях: індивідуальному, міжособистіспому і структурному [3, 335].

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Отже, завдання соціального працівника — допомогти людині (клієнту) зберегти себе, знайти своє місце в суспільстві, у складному і суперечли­вому світі, орієнтуватися у соціальних і міжособистісних відносинах. Все сказане вище в сукупності обумовлює той широкий аспект знань і практичних умінь, якими повинен володіти соціальний працівник. При цьому враховується зміст функцій і соціальних ролей, які викопує соц­іальний працівник у реальному суспільстві, в різних соціумах.

Разом з тим ми наголошуємо па думці про те, що людина — це особистість більш різнобічна, складніша і багатограшііша, ніж діяльність, і її сутність не вичерпується лише діяльністю. Тому в основі змісту професійно-особистіспого розвитку спеціаліста лежить ідея, що його не можна розглядати поза діяльністю, так же, як діяльність без врахування особистості, спрямованості її розвитку, саморегуляції, самореалізації тощо.

Безперечно, розглянуті вище напрями і види діяльності та функції соціального працівника не с достатньо вичерпними. їх зміст пов'язаний з завданнями, конкретними формами і видами діяльності, залежать від спеціалізації й основних функцій діяльності. Окрім того, вони можуть бути різними залежно і від оцінки потреб, ситуацій, і ресурсів. Відомо, що соціальному працівнику необхідно виконувати різноманітні функції, а отже володіти широким спектром професійних знань, умінь і навичок, особистісно обумовлених якостей і здібностей.

Соціальний працівник виконує всю багатогранність функцій: органі­зації, координації, забезпечення, підтримки (психологічної, фізичної), правової й адміністративної допомоги, корекційної тощо. Це спеціаліст, який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики держави — па рівні управління, матеріально-технічного і правового за­безпечення, освіти, охорони здоров'я і безпосередньої практики соціаль­ної роботи.

Це дозволяє говорити про людину, яка викопує означені функції й здійснює організацію різних видів діяльності, як про цілісний суб'єкт професійної діяльності, що досить повію характеризує особистість соц­іального працівника. Структура особистішого потенціалу при цьому вклю­чає такі компоненти:

а) професійні знання, вміння і навички (кваліфікаційний потенціал);

б) інтелектуальні здібності (освітній потенціал);

в) працездатність (психофізіологічний потенціал);

г) креативні здібності (творчий потенціал);

д) готовність до співпраці і взаємодії (комунікативний потенціал);

є) ціїшіспо-мотиваційпа сферу (морально-етичний потенціал).

За останні вісім років в результаті вивчення особливостей практич­ної діяльності соціальних працівників в Україні вдалося виокремити гру­пи професійно обумовлених особистіших якостей, необхідних спеціалі­сту, і які водночас с підґрунтям для його професійпо-особистісного роз­витку і саморозвитку:

— інтелектуальні (професійна компетентність, ерудиція, гнучкість,
апалітичність, оперативність мислення і прийняття рішень, розмірковаиість,
кмітливість, орієнтація на навчання);

— моральні (гуманність, громадянськість, доброзичливість, так­
товність, терпимість, принциповість, повага до людей, чесність, винахід­
ливість, оптимістичність);

— комунікативні (комунікабельність, адаптивпість, контактність,
емоційність, уміння слухати і чути, уміння перекопувати, почуття гумору);

— вольові (наполегливість, витримка, рішучість, організованість,
врівноваженість, сміливість, вимогливість, дисциплінованість);

— організаторські (активність, ініціативність, відповідальність, впев­
неність у собі, цілеспрямованість, підприємливість).

Це дозволяє говорити про те, що соціальний працівник повинен во­лодіти чималим арсеналом умінь і навичок, володіти глибокими знаннями в галузі наук про людину: психології, медицини, соціології, педагогіки, економіки, права, етики тощо. Знання теорії, методики і технології соц­іальної роботи. Вміння застосувати їх у поєднанні з відповідними особи­стішими якостями і здібностями до творчості можуть розглядатися, як готовність спеціаліста до професійної діяльності.

Проте, ми вважаємо, що неможливо об'єктивно побудувати структу­ру і зміст кваліфікаційних характеристик лише за допомогою зіставлен­ня теоретичної і практичної моделей професіоналізму. Необхідно врахо­вувати вимоги до властивостей, якостей особистості і розвиненості різних компонентів свідомості, психології і практичної діяльності соціального працівника, які потребує реальне життя. Без сумніву, професійно обу­мовлені якості є необхідною умовою для ефективної діяльності. Проте не менш важливими компонентами особистості спеціаліста є такі, як його світогляд, культура, гуманістична й етична спрямованість усього життя. Істотно впливають па особистіші і професійні якості спеціаліста простір соціальних відносин у суспільстві, становлення нового типу взаємодії спеціаліста соціальної роботи і клієнта, моральпо-правовий статус соц­іального працівника в суспільстві та ін.

38 Соціальна робота

Отже, вивчення наукової літератури, практики соціальної роботи дозволяють вичлепити у характеристиці особистості соціального праців­ника, як суб'єкта діяльності, такі концептуальні основи:

1. Особистість соціального працівника є суб'єктом професійної діяль­
ності, включений в конкретні соціокультурні умови.

2. Особистість соціального працівника — це професіоналізований
індивід, який здійснює свою професійну діяльність у системі "людипа-
людина".

3. Особистість соціального працівника — це цілісність, але не замк­
нута па собі, а така, що знаходить вихід у професійній діяльності. Цілісність
особистості можна уявити як єдність природного і результатів соціаль­
ного та персоналізації; єдність соціального, морального, психологічного,
загальнокультурного, професійного; нерозривність професійно обумов­
лених якостей особистості з діяльністю.

4. Особистість соціального працівника формується, розвивається, са-
мореалізується, удосконалюється у професійній діяльності і як активний
суб'єкт усієї діяльності, вона змінює себе й діяльність.

Таким чином, означені компоненти, функції, ролі і види діяльності соціального працівника, дають можливість говорити про невні блоки умінь, необхідних соціальному працівникові для реалізації як глобаль­них завдань, окреслених соціальною політикою, так і завдань на рівні регіональному, місцевому чи індивідуальному.

Спеціаліст соціальної сфери, працює у взаємодії з управлінням соц­іального захисту населення, службами зайнятості населення, опікунськи­ми службами, інспекціями у справах неповнолітніх, виправно-трудовими колоніями, житловими управліннями, загсами, прокуратурою, народними судами, структурами МВС, Збройних Сил України, пансіонатами для учасників війни та ветеранів праці, радами ветеранів праці та війни, спецішерпатами, інтернатами для інвалідів, реабілітаційними службами для безпритульних, комерційними та іншими структурами.

Установи, в яких може працювати соціальний працівник, можуть мати державшій, громадський чи громадсько-державпий характер.

Спеціаліст за рівнем підготовки "бакалавр" може залучатись до та­ких видів виробничої діяльності, (за ДК 009-96):

40 Соціальна робота

Продовження таблиці

Теоретичні основи соціальної роботи 41

Соціальний працівник шдюговлепий па рівні бакалавру здагшш ви конукаш зазначену нижче професійну робоїу і може займати первинні посади

Згідно із зазначених вище, соціальний працівник має вирішувати такі проблеми і задачі соціальної діяльності

42 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 43

■^ засвоювати досягнення світової цивілізації та національної спад­щини українського народу;

■^ з наукової точки зору оцінювати і прогнозувати соціально-пол-ітичні, економічні, культурні процеси та явища;

^ володіти комплексною системою знань з різних галузей наук про суспільство і людину в ньому;

^ досконало володіти державною та щонайменше однією з іноземних мов на рівні професійного і побутового спілкування;

■^ шукати і набувати знання, вміння, прогресивні технології;

^ розуміти та викопувати норми державного законодавства та міжна­родних правових актів;

■^ застосовувати екосистемний підхід до аналізу соціальних процесів та здійснення професійного втручання у практичній соціальній роботі;

^ достатньою мірою володіти знаннями у галузі сучасних інформац­ійних технологій, комп'ютерною та офісною технікою;

^ керуватися нормами етичного кодексу фахівця соціальної роботи в практичній діяльності;

•^ ініціювати та впроваджувати інновації в системі надання соціаль­них послуг групам, особам, громадянам;

^ ініціювати та керувати процесами запланованих змін в мезо- та мікросоціальиих системах;

•^ розуміти філософію незалежного способу життя неповноправних;

^ володіти соціальним обладнанням для реабілітаційної роботи, за­безпечення життєдіяльності неповноправних;

■^ організовувати та вмотивовувати волонтерів, представників гро­мади до участі в соціальній роботі;

■^ бути здатним та вмотивованим до професійного зростання;

-^ вести і пропагувати здоровий спосіб життя, формувати павички фізичного самовдосконалення;

•^ оцінювати політичні, економічні, соціальні та культурні фактори, що впливають на розвиток соціальної роботи в різних країнах, їх схожість та відмінність з вітчизняним надбанням;

^ застосовувати ефективно принципи соціального розвитку для ана­лізу природи соціальних проблем та пошуку шляхів їх вирішення;

^ розробляти та впроваджувати інноваційні програми, базовані на потребах громади, особистості, суспільства;

^ критично оцінювати чинні законодавчі акти, що стосуються право­вого захисту різних категорій населення;

^ оцінювати зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на роботу закладів соціального захисту населення;

■^ оцінювати ефективність професійного втручання, зокрема в кризо­вих ситуаціях чи в клінічній соціальній роботі;

Для реалізації окреслених професійних здатностей соціального прац­івника необхідне воло; іння спеціалістом відповідними уміннями:

/. Аналіз основних закономірностей, тенденцій розвитку і вирішен­ня соціальних проблем па основі соціологічних та емпіричних даних: готувати підсумковий звіт соціологічного дослідження та опрацьовувати рекомендації для вирішення проблем, прогнозувати тенденції розвитку досліджуваних явищ.

2. Чітко визначатити соціальну проблему, яка є об'єктом дослід­
ження, вичленовувати її найсуттєвіші елементи і фактори, діагностувати
і обґрунтовувати її актуальність; методологічно вірно обґрунтовувати
інструментарій соціологічного дослідження та логіку аналізу і інтерпре­
тації отриманих емпіричних даних (в результаті збору первинної соціо­
логічної інформації).

3. Обробляти та аналізувати емпіричні дані, в тому числі за допо­
могою спеціалізованих програмних засобів (ОСА,5Р55); оформляти
підсумкові документи за результатами соціологічного дослідження (офор­
млення таблиць, аналітичний звіт).

4. Розробляти і впроваджувати програми соціальної роботи: анал­
ізувати соціальні проблеми (соціальний стан певної категорії клієнтів),
причини їх виникнення, тенденції розвитку, наслідки; визначати мету,
завдання, принципи соціальної роботи в конкретному випадку; добирати
та адаптувати відповідно до мети, особливостей клієнтів і реальної ситу­
ації, методи та завдання професійного втручання; налагоджувати і підтри­
мувати зв"язки з зацікавленими установами і організаціями.

5. Застосувати відповідні технології професійного втручання: за­
стосовувати оптимальні для даного випадку технології професійного втру­
чання на мікро-, мезо- та макрорівнях, які спричинятимуть бажані зміни;
визначати соціальні потреби та проблеми особистості, групи, громади;
проводити мотиваційне консультування клієнта; проводити професійне
втручання у кризовій ситуації; визначати міру втручання у конфлікти
сторін і обирати доцільну процедуру їх розв"язаппя; застосовувати
відповідні моделі вирішення проблем у практиці роботи з окремими осо­
бами, цільовими та терапевтичними групами; діяти у відповідності з етич­
ними нормами практики, що ґрунтується на цінностях; виконувати роль

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи______ 45

фасилітатора (організатора) груп. Вести групу через процес змін; оціню­вати ефективність професійного втручання.

6. Соціальний захист та представництво інтересів клієнта: анал­
ізувати інаявиу нормативну базу, що визначає становище клієнта (соц­
іальної групи) і шляхи подолання ним своєї проблеми; виявляти дер­
жавні установи і громадські організації які компетентні вирішувати пи­
тання стосовно проблем клієнта; інформувати клієнта про його права і
можливості подолання проблеми.

7. Уміти розробляти, адаптувати і впроваджувати інноваційні
технології соціальної роботи: аналізувати наявний досвід роботи, ефек­
тивність застосування його форм і методів до певної категорії иробле і
клієнтів в реальних умовах; виявляти і аналізувати соціальні, психологічні,
демографічні особливості соціальних груп та окремих індивідів, які є
об"єктом соціальної роботи; співвідносити методики соціальної роботи з
конкретною проблемою, на вирішення якої спрямована соціальна робота.

8. Уміти організовувати і проводити навчальні семінари та по­
шукову роботу: виявляти реальний рівень знань, умінь і навичок спец­
іалістів, залучених до навчання, їх особистіші характеристики, мотива­
цію; відбирати і застосовувати доцільні методики навчання і колективно­
го пошуку; вирішувати організаційні питання проведення семінарів (виз­
начення часу, підготовка приміщення, матеріальне та інструментальне
забезпечення, інформування учасників тощо); визначати необхідний об­
сяг знань, умінь, павичок, необхідних для соціальної роботи на гро­
мадських засадах у конкретній сфері; проводити оцінку готовності во­
лонтерів, які пройшли навчання, до виконання соціальиої роботи.

9. Організовувати і проводити заходи соціальної попереджуваль­
но-профілактичної роботи: виявляти причини поширення певної про­
блеми (негативного явища) серед конкретної соціальиої групи, шляхи
поширення, чинники, які на це впливають; добирати технологію проф­
ілактики у відповідності до проблематики і категорії клієнтів; вирішува­
ти організаційні питання проведення профілактичних заходів (час, місце,
матеріали, кадрове забезпечення).

10. Розробляти і впроваджувати соціальну рекламу: аналізувати особ­
ливості категорії людей, па яких спрямований вплив соціальної реклами,
капали поширення інформації серед них; вирішувати організаційні питання
(залучення коштів, технічних засобів, взаємодії з каналом поширення інфор­
мації); залучати представників певної соціальної групи до поширення рек­
ламної продукції; аналізувати ефективність соціальної реклами.

11 .Впроваджувати інформаційно-просвітницькі програми: визначати та аналізувати рівень поінформованості певних верств населення стосов­но соціальних і особистіспих проблем та шляхів і засобів їх подолання; аналізувати канали поширення соціальної інформації серед певних верств населення; добирати адекватні форми і методи роботи відповідно до особливостей конкретної категорії населення (соціальної групи).

12. Організувати медичну психолого-педагогічну, юридичну та соц­
іальну допомогу вразливим верствам населення: встановлювати довго­
строкові стосунки зклієптом; виявляти дійсні потреби клієнта щодо на­
дання йому медичної, психологічної, юридичної і соціальної допомоги;
визначати форми і методи надання психолого-педагогічпої, медичної,
юридичної та соціальної допомоги клієнту у відповідності до його про­
блем і особистіспих характеристик; мотивувати клієнта до активної взає­
модії та самодопомоги у вирішенні проблеми; оцінювати ефективність
соціальної допомоги клієнтові.

13. Розробляти і впроваджувати соціально-реабілітаційні програ­
ми: виявляти особливості клієнтів, па яких поширюється соціальна робо­
та за певною програмою; добирати та адаптувати відповідно до мети
соціальної програми, особливостей клієнтів і реальної ситуації, методи
та завдання соціальної роботи; визначати фізичні звичаєві, психологічні
та іпституційпі бар"єри щодо повного залучення неповноправних у всі
сфери суспільного життя та вироблення рекомендацій щодо їх усунення;
забезпечувати підтримку проектів з боку посадових осіб, недержавних
організацій, громадськості; аналізувати ефективність реалізації програ­
ми, коректувати її в процесі реалізації.

14. Сприяти організації діяльності груп самодопомоги: визначати
мету, зміст і засоби колективної дії; керувати груповим процесом, підтри­
мувати позитивну психологічну атмосферу в групі; виявляти коло про­
блем, які доцільно вирішувати за допомогою самореалізації й активних
дій клієнтів; мотивувати клієнтів зі спільною проблемою до організації в
групи соціальної дії та самодопомоги.

15. Підтримувати діяльність громадських організацій соціальної
сфери: визначати сфери соціальиої роботи, де можлива співпраця з рііюп-
рофільними громадськими організаціями.

Таким чином, визначені компоненти, які можуть сприяти вирішенню чималої кількості проблем клієнтів у сфері їх життєдіяльності і, підтвер­джуються невідворотність ирофесіаналізації діяльності соціальних праці­вників.

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 47

Література

1. Бочарова В.Г. Социально-педагогическая концепция социальїюй
работьі в Росли: проблеми, перспективьі//Социальііая работа. — М.,
1992. - №6. - С. 18-24.

2. Пипкус А., Минахан А. Практика социальїюй работм (формьі и
методьі). Первод с апглийского/Под. Ред. В.И. Жукова, С.Н. Козлова
идр. - М.: Союз, 1993.

3. Берилер Г., Юпссон Л. Теория соцьіальио-исихологической рабо-
тьі. Перевод со швед./Под. Ред. СЮ.Горлова. — М.: Союз, 1992.

4. Соціальна педагогіка: Підручиик/За ред. А.Й. Капської. — К.:
ДЦССМ, 2003.

5. Каиська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти соціальної роботи з
дітьми та молоддю. - К.: ІДЦССМ, 2001.

Питання для самоперевірки

1. Розробити суть професійної компетентності.

2. Які особливості якості взаємодіють з професійною діяльністю соц­
іального працівника.

3. Розкрити концептуальні осиоеи лежать в основі характеристики
особистості соціального працівника.

4. Охарактеризувати типові задачі, які має вирішувати соціальний
працівник.

5. Окреслити основні професійні уміння, якими має володіти соц­
іальний працівник.

2. Методи соціальної роботи

Досягнення успіху соціально-економічиого розвитку держави сьо­годні можливо тільки за умови застосування новітніх, результативних технологій соціального функціонування суспільства. В контексті цього завдання технології соціальної роботи слід розглядати як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Тому можна зробити висновок, що основним зав­данням технологій соціальної роботи сьогодні є розробка методів та форм соціальної роботи, що являють собою специфічний інструментарій науково-практичних засад роботи у соціальній сфері.

Грецьке слово "метод" означає шлях, спосіб пізнавальної, практич­ної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності [10 — 74]. Нині під методом розуміють иайкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям.

Метод у соціальній роботі виконує подвійну роль, оскільки він вис­тупає як спосіб, шлях пізнання і застосування знань, що вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з іншого боку — як конкретна дія, що сприяє якісній зміні існуючого об'єкту (суб'єкту). З цим підходом І.Г.Зайнишева перегукується визначення "метод соціальної роботи", що запропоновано російськими вченими М.В. Ромм та Т.А. Ромм. Вони розглядають метод як спосіб раціонального дослід­ження і перетворення дійсності, найкоротший шлях досягнення мети.

Ґрунтуючись на цих підходах, будемо під методом соціальної робо­ти розуміти спосіб організації соціальної роботи, що призводить до досягнення оптимального результату і забезпечує позитивні зрушен­ня в розвитку об'єкту(суб'єкту)соціальної діяльності. По відношен­ню до соціальної роботи можна говорити про дві групи методів: методи соціальної роботи як наукового знання і як практичної діяльності [6].

Торкаючись питання класифікації методів соціальної роботи, варто зазначити, що цей компонент організації соціальної роботи в спеціальній літературі знаходиться лише в стадії становлення. Але помітною є тен­денція розгляду класифікацій методів соціальної роботи через призму ступеню спільності, що обумовлено інтегративним характером теорії та практики соціальної роботи. На цій підставі в класичній літературі з соціальної роботи визначають наступні групи методів:

1 .Загальні (філософські) методи, які існують як єдність світогляд­ної методологічної позиції суб'єкта соціальної роботи в різних видах діяльності. Загальні методи визначають шлях, спосіб пізнання і перетво­рення дійсності, мислення. Одним із основних методів соціального пізнання є метод матеріалістичної діалектики, сутність якого полягає в тому, що процес виявлення і осмислення фактів, подій, явищ ґрунтується па відбитті у свідомості дослідника об'єктивної діалектики самої соціальної дійсності. При цьому, будь-яке явище чи подія розглядаються в стані свого станов­лення та розвитку, що відкидає можливість суб'єктивності у відсіюванні та тлумаченні фактів. Діалектика як метод наукового дослідження роз­ширює можливості соціального передбачення та прогнозування тому, що

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

дозволяє віднайти найбільш глибинні причини і зв'язки подій, що відбу­ваються, визначити їх внутрішні закономірності, і внаслідок цього, по­значити тенденції, що в них зароджуються. Для матеріалістичної філо­софії соціальна робота — це діяльність, результатом якої є створені матеріальні і духовні цінності, яка спрямована, перш за все, па створен­ня матеріального продукту. На відміну від цього ідеалістична філософія дивиться на будь- яку діяльність по формуванню людини,як па "звору­шення і піднесення всієї людської істоти, спрямованої па інше, вище життя, нове буття". Тому визначення методологічного підходу (матеріа­лістичного чи ідеалістичного) па сьогодні в теорії соціальної роботи є одним з найменш окреслених питань [ 8 ].

І.Загальнонаукові методи застосовуються в багатьох галузях сусп­ільної діяльності, в тому числі і в соціальній роботі. Вони визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. В сучасній літера­турі з проблем соціальної роботи [б, 11, 12] найбільш часто згадуються такі загальпопаукові методи:

—метод наукової абстракції;

—метод аналізу та синтезу;

—метод індукції та дедукції;

—метод єдності спільного та особливого;

—історичний метод;

—метод пересування від простого до складного;

—метод єдності якісного та кількісного аналізу;

—генетичний метод;

—копкретіїо-соціологічпий метод;

—метод формалізації;

—метод аналогії;

—системпо-структурний метод.

3. Спеціальні наукові методи — це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань. Ці методи після відповідної трансформації викорис­товуються в соціальній роботі. Варто зазначити, що відносно цієї групи методів в літературі не існує єдності визначень. Одну систему дій деякі автори називають методом, другі — методикою, інші -технікою чи тех­нологією. Така різниця у підходах пов'язана, на нашу думку, з тим, що методи соціальної роботи багато в чому обумовлюються специфікою об'єкта, а також — спеціалізацією соціального працівника, структурою соціальних служб, підрозділів тощо.

У професійній діяльності соціального працівника метод є способом реалізації діяльності, він мов би опосередковує мету і результат, задає "векторпість" досягнення оптимального результату. Інколи визначення методів соціальної роботи накладається на загальне поняття соціальних технологій. Щоб розвести ці два терміни, зазначимо, що соціальні тех­нології в нсихолого-педагогічній літературі розглядаються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються для досягнення мети соціального розвитку. Типовим є погляд на соціальні технології як уза­гальнення набутих і систематизованих знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності. Соціальні технології також розг­лядаються як сукупність способів професійного впливу па соціальний об'єкт з метою його покращення, забезпечення оптпмізації функціону­вання при можливому тиражуванні даної системи впливу [ 9].

В сучасних дослідженнях з проблем соціальної роботи основою для класифікації методів практичної діяльності соціальної роботи виступа­ють як інтереси, потреби індивідів так і соціальні інтереси управлінських систем. Так, Р.В. Овчарова, в класифікації методів роботи, що викорис­товуються в соціальііо-педагогічиій практиці пропонує і класифікаційні ознаки для методів загальної соціальної роботи, а саме визначає: методи соціальної діагностики, соціальної профілактики, соціального контролю, соціальної реабілітації, соціальпо-екопомічні і організаційпо-розноряд-жувальиі методи [5, 274].

У більшості джерел з проблеми класифікації методів соціальної ро­боти визначаються такі групи спеціальних методів соціальної роботи: оргаііізацшні(адміиістратнвш), соціальпо-екопомічні, педагогічні та пси­хологічні. На нашу думку, до цього переліку методів у соціальній роботі слід також додати соціологічні методи. Крім того, інноваційна практика соціальної роботи породжує нові методи соціальної взаємодії, які не підлягають під існуючі класифікаційні ознаки. До таких методів роботи належить вулична соціальна робота та метод "рівипй-рівпому". На ха­рактеристиці окремих методів ми зупинимось більш детально.

До соціально-економічних методів соціальної роботи належать всі існуючі засоби, за допомогою яких спеціалісти соціальної роботи здійсню­ють вплив па матеріальні, моральні, сімейні, національні, та інші соц­іальні інтереси та потреби клієнта. До соціальпо-економічних способів впливу належить натуральна та грошова допомога, моральне заохочення клієнта, встановлення пільг, здійснення патронажу, соціального супро­воду, допомоги в побутовому обслуговуванні.

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Організаційні (адміністративні) методи соціальної роботи розг­лядаються в контексті управлінського аспекту організації діяльності струк­тури соціальних служб. Реалізація цієї групи методів можлива тільки за умови підґрунтя нормативпо-нравових документів. Організаційні методи закріплюють права та повноваження, обов'язки, відповідальність кожної лапки в органах управління соціальними службами; дозволяють здійсни­ти оперативне втручання, уточнення і вирішення епізодичних завдань. До основних методів цієї групи відносять: регламентування, нормування та інструктування [6].

Регламентування — спосіб організаційного впливу, що полягає в розробці і введенні в дію організаційних положень, обов'язків для вико­нання в органах управління соціальними службами та установами (нака­зи, типові положення, посадові інструкції тощо).

Нормування — встановлення нормативів з обмеженнями, що висту­пають орієнтирами в діяльності соціального працівника (наприклад, нор­мативи чисельності клієнтів із розрахунків на одного соціального праці­вника, нормативи часу обслуговування тощо).

Інструктування — метод організації найбільш толерантного соціаль­ного виливу, сутність якого полягає в роз'ясненні завдання, можливих шляхів його вирішення, перешкод і наслідків невірних дій клієнта, зас­тереження його від можливих помилок. Найбільш розповсюдженими прийомами інструктування є консультування та інформування.

Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соціально-педагогічній практиці є різновидами методів виховання. Методи форму­вання свідомості спрямовані на формування певних понять, оцінок, суджень, світогляду особистості. Переконання —■ це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок, оцінок у об'єкта впливу. Навіювання — це спосіб впливу на особистість, засно­ваний на некритичному сприйманні інформації об'єктом впливу. Важли­вою відмінністю навіювання від переконання є його спрямованість не на логіку та розум особистості, її здатність мислити та розмірковувати, а на емоції людини, її готовність отримати готові інструкції до дії. При­клад — метод виховання, заснований на свідомому відтворенні особист­істю певних способів поведінки.

Методи організації діяльності — це способи закріплення, форму­вання позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків. Як найбільш типовий метод організації діяльності називають методи дору­чення, соціального навчання та закріплення позитивного досвіду.

Доручення є методом організації соціальпо-керованої діяльності. За типологією виділяють управлінські та виконавські дор>ченпя, постійні та тимчасові (змінні), індивідуальні та групові. В соціальпо-педагогічній практиці отримав розповсюдження метод чергування творчих доручень. До соціально-иедагогічних умов успішного застосування методу дору­чення слід віднести: наочність, гласність виконання доручення, забезпе­чення методичної підтримки його виконання, урахування інтересів та соціального досвіду клієнта.

До методів організації діяльності більшість авторів відносить гру як спосіб соціальної взаємодії і розвитку творчої особистості клієнта. Спе­цифіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи поля­гає, па наш погляд, в профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля, запобіганні асоціальній діяль­ності клієнтів. У цьому контексті гра є одним з провідних інструментів в арсеналі соціального працівника ще й тому, що її можна застосовувати з метою діагностики, психокорекції міжособистіспих стосунків. Крім того, гра сприяє духовному і фізичному звільненню, зняттю напруги, посилен­ню відчуття радості від подолання певних труднощів, перешкод. Під час гри людина відчуває насолоду від вільного прояву своїх здібностей. Ця ситуація ігрової творчості, що неодноразово повторюється, закріплюєть­ся і створює певний "творчий ключ", яким кожний соціальний працівник може користуватись у своїй діяльності.

Досвід застосування ігрових технік в соціальній роботі дозволяє нам запропонувати таку класифікацію ігор:

— за кількістю учасників (з обмеженою кількістю учасників, гру­
пові, масові);

— за напрямом виховних дій (музичні, танцювальні, інтелектуальні);

— за видами обладнання, що використовується (естафети, настільні,
аукціонні та іи.);

— за ставленням до творчості (репродуктивні, конструкторські, но­
ваторські).

До умов застосування гри в соціальній роботі ми відносимо:

— визначення творчого потенціалу гри;

— визначення місця і часу проведення,

— визначення кількості учасників;

— забезпечення комфортності і природності гри;

— урахування вікових та аиатомо-фізіологічиих властивостей учас­
ників гри;

Поиск по сайту: