Утворення Легіону Українських січових стрільців у 1914 р

Історіографія ЗУНР

Польський окупаційний режим намагався знищити або спотворити пам'ять про ЗУНР. З приходом рад влади ситуація погіршувалась, почалися репресії проти тих хто хотів сказазати хоч якусь правду про ЗУНР. 1957р стаття О. Карпенка про х-р революц руху в Сх Галичині 1918р. Незабаром у світ вийшла брошура «Історія однієї зради». Автор брошури комсомольський агітатор –лаяв, однак хоч і голосно але не переконливо («ЗУНР-викидень зах-української буржуазії, засіб обману народу, насильства над ним тощо»). Стаття завершувалась звичним тоді висновком: «ідея про революц. переворот на поч листоп 1918 у Сх Галичині вигадана бурж нац-стами для виправдання антинародної акції укр. конрреволюц буржуазії, яка завжди була найлютішим ворогом укр. народу». Лозинський М. «Галичина в рр. 1918-19190» (книга) автор об’єктивно проаналізував вн становище Австро-Угор 1918, що привело до революц вибуху в краях імперії, у тому числі й в укр.. Галичині, день за днем висвітлив державотворчу роботу політичного керівництва Республікою, укр.-пол війну й антиукр позицію щодо неї. Належно відображена у праці д-сть ЗУНР, спрямована на реалізацію ідеї соборності, що декларована Актом Злуки 1919. Близькими до праць згаданих авторів і за змістом і за ставленням до ЗУНР були і ін. праці профес істориків – М. Чубатого («Держ лад на Зх Обл Укр республіки»), В Кучабського, О. Кузьми («Листопадові дні 1918»), П. Олійника, П. Феденка колективну «Історію укр. війська», статті О. Назарука, С. Томашівського. Численні документи і спогади друкувалися і у період виданнях «Укр прапор», «Літопис Червоної калини», «Діло» і ін.. У 40-80 рр. тема 1 листоп і ЗУНР продовжувала привертати увагу укр.. істориків на еміграції. Світ побачили праці С. Ярославина, М. Стахіва, І. Витановича. Величезною є спадщина і польськ. істориків та мемуаристів про «оборонців Львова»та пол.-укр війну. Серед них – Ю. Пілсудський, В. Вітос, І. Дашинський, С. Гломбінський, С. Рутковський, генерали та старшини Б. роя, Е. Сікорський, Ч. Мончинський та ін.. За жанром – це переважно спогади, промови. Монографія Тадеуша Домбковського. Автор не піддає сумніву укр. х-р Сх Галичини, а звідси й права українців краю на нац. визвол. Дослідник спробував виявити об’єктивні причини поразки ЗУНР. Макарчук С. А. Українська республіка галичан. Л, 1997. Автор висвітлює історію українського нац.-визв.руху в Австро-Угорщині,що привів до створення у жовтні 1918 р.Української Національної Ради та проголошення ЗУНР.

9. Методологічні підходи до висвітлення історії ЗУНР в польській історіографії.

Утворення Легіону Українських січових стрільців у 1914 р

2 серпня 1914 р. чільні укр політики Галич й Буков — І. Боберський, М. Лозинський, К. Левицький, К. Трильовський, В. Старосольський, Л. Цегельський та ін. утв міжпартійну організацію — Головну Укр Раду (ГУР). Програма Ради передбачала створення незалежної Укр д-ви на Наддніпр Укр та нац-територ автономію укр земель Австро-Угорщини.Задля формування військ загонів укр добровольців 4 серпня 1914 р. у Львові було утв. Головну Бойову Управу (пізніше — Україн Бойова Управа). Остання стала організаційним і керівним центром майбутнього війська. До складу БУ увійшли представники ГУР, Укр Січового союзу, «Сокола-Батька»: І. Боберський, Д. Катамай, Т. Кормош, В. Старосольський, В. Темницький, С. Томашівський, Л. Цегельський. Головою Управи став Кирило Трильовський (згодом його замінив Степан Смаль-Стоцький).6.08.1914 р. ГУР видала відозву «Головна Українська Рада до всего українського народу», в якій закликала всіх, «хто тільки здатний, молодих і старших, інтелігенцію, селян, міщан і робітників… ставати однодумно в лави УССів під приказом УБУ». Наступного дня, 7.08.1914 р., УБУ опублікувала повідомлення про об’єднання всіх стрілецьких організацій в одну структуру — УСС, про створення громадських і повітових комітетів для запису добровольців, збір коштів на їхнє утримання, організацію військового вишколу, на потреби Укр. Червоного Хреста й Головного Україн. Бойового Скарбу. Через рос наступ на початку вер. 1914 р. БУ перебралася до Відня. Тут вона створила Збірну Станицю УСС — осередок, що безпосередньо займався набором добровольців. З цього часу БУ виконувала пропагандистські, видавничі і харитативні функції, однак до кінця війни залишалася політичним представництвом УСС. Свідченням популярності ідеї національного війська був багатотисячний наплив добровольців до УСС. Добровольці збиралися спочатку в повітових містах краю, а пізніше мали перебиратися до більших міст, таких як Станіслав, Тернопіль, Чортків, Коломия, Перемишль, Стрий, де розташовув. по укр. установах. За 3 тижні до УСС зголосилося приблизно 28 000 осіб, які представляли всі соціальні верстви населення та майже всі професії й землі галицьких українців. Як добровольці до УСС вступили відомі галицькі політики К. Левицький, І. Кивелюк, Л. Кульчицький, С. Баран. Але австр. уряд дозволив сформувати тільки один полк УСС к-стю 5 000 осіб. З боку австр. влади формування Легіону проводилося на підставі так званого «Цісарського патенту 1851 року» про добровільні воєнні формування. Ці формування підпорядковувалися Міністерству оборони Австр. імперії та, відповідно, вважалися частиною ландверу. Не слід останній плутати з німецьким ландвером — другорядним формуванням резервистів. Збройні сили Австро-Угорщини складалися з 3 формально рівноправних частин: австр. ландверу, угорськ. гонведу та найчисленнішого «спільного війська».Під час формування Укр. Легіону проявилася подвійна політика австр. влади: хоч уряд і дав дозвіл на формування укр військової частини, але на ділі не підтримував її організації. Структура Легіону УСС оформлювалася поступово протягом 1914—1916 років відповідно до імперських зразків. Український Легіон почав формуватися у серпні—вересні 1914 р. (споч у Львові, потім — у Стрию). Він складався з 2 500 осіб, розділених на 2 батальйони («курені») і 1 напівбатальйон («напівкурінь»). Спочатку батальйони Легіону ділилися на роти («сотня») по 220 осіб. Кожна сотня складалася з 4 взводів («нота»), а взвод — з 4 відділень («рій») по 10—15 осіб. Чисельність однієї сотні в бойових умовах становила 100—150 бійців, два ремісники, писар та його помічник. Після сформування Легіону УСС виявилося, що серед стрільців і старшин 38% інтелігенції, тобто в кожній сотні (180 вояків) було майже 70% недавніх громадсько-політичних діячів, адвокатів, педагогів, письменників, журналістів, митців, студентів. Нерідко стрільцями і підстаршинами були люди з вищою освітою. Таким чином, не бракувало вмілих організаторів виховної, ідеологічної та культурно-освітньої роботи й талановитих фахівців культури і мистецтва. Головна Укр Рада, як писав С. Ріпецький, «не мала ясної і виразної думки про завдання та роль УСС». З одного боку, укр політики проектували збільшення кількісного складу добровольчої формації з метою використання у військ діях, з другого — прагнули, щоб УСС несли прифронтову службу і проводили культ-освітню пропаганду на окупованих Австро-Угорщиною укр землях. Діячі СВУ вважали, що призначення укр військов. добровольців — праця на окупованих територіях «для роблення прихильного настрою». Через суперечки з приводу чисельності та керівництва формацією між укр.. політичним проводом і офіційними властями лише 3 вересня 1914 року в Стрию було складено присягу державі, під прапорами якої стрільці мали йти на бій за волю рідного краю. Окрім неї, стрілецтво склало іншу, набагато важливішу, присягу рідному народові: «Я, …, Український Січовий Стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму Рідному Краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплини кропи. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь». Таким чином, днем народження Легіону УСС вважається 3 вересня 1914 р.

Поиск по сайту: