Біженці / ребіженці часу Першої світової та українсько-польської воєн

Уже з перших днів збройного конфлікту Рос. Імперія постала перед новим сусп. явищем – біженством. Біженство стало кількарічним випробуванням для державної системи та суспільного загалу. Перші валки з біженцями в Рос. Імпер. зяв. вже восени 1914, головним чином із її зх. губерній. Цей рух був стихійним, мав добровільний характер і був «…природнім наслідком наступу ворога на нашу територію». У цей час зафіксована поява біженців і на території українських губерній. Проте вже навесні 1915 р. ситуація різко змінилася. У результаті наступу німецьких військ 2 травня 1915 р. розпочалася Горлицька операція – одна з найбільших оборонних операцій Рос армії у роки І СВ. Її наслідком став прорив російського фронту в районі Карпат «Почалося масове виселення людей, у першу чергу чоловіків від 17 до45 років». На шляху руху біженців з Правобережжя у центральні та східні губернії України постала значна водна перешкода – Дніпро, через яку вони переправлялися головним чином біля Канева, рухаючись далі на північний схід на Чернігівщину і південний схід на Катеринославщину. З Полісся біженці евакуювалися, рухаючись вниз Дніпром «на баркасах і човнах». Частина біженців переправлялася в районі Черкас і Кременчука. На час приходу до влади Центральної Ради в українських губерніях перебувала значна кількість біженців. У середині червня 1917 р., за останніми даними російських істориків, на території колишньої Російської імперії знаходилося 3846917 біженців, із них в Україні – 849523, у лютому 1918 р. – уже 914000. Однією із причин збільшення кількості біженців в українських губерніях було усвідомлення, що війні невдовзі прийде кінець, а відтак це давало їм надію на швидке повернення додому. Реевакуація біженців-українців зі сходу на захід країни розпочалася з другої половини липня 1918 р. Упродовж 1914 – 1918 рр. на українських землях офіційну політику щодо біженців формували МВС Російської імперії та Особлива нарада з улаштування біженців, у часи Української революції – Крайова нарада у справах біженців та біженецький департамент секретарства внутрішніх справ Української Центральної Ради, а згодом –Міністерство внутрішніх справ УНР, і нарешті – біженецький департамент Української Держави. Центральна Рада серйозно звернулася до цієї проблеми восени 1917 р., коли стало зрозуміло, що Тимчасовий уряд всіляко чинить перешкоди її внутрішній політиці, та і загалом стоїть на порозі свого політичного краху, ініційованого більшовиками. На час правління П.П. Скоропадського випали надзвичайно складні випробу-Жванко Л.М. Біженство Першої світової війни в Укр. Загалом же процес повернення біженців до своїх домівок у межах колишньої Російської імперії тривав до середини 20-х рр. З падінням Гетьманату, вже по закінченні Першої світової війни, в Україні склалися інші політичні умови, творилося інше законодавче поле, зумовлене політичною доцільністю, а не потребами пересічної людини…

Поиск по сайту: