|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Ставлення єврейської громади міста до українсько-польської збройної боротьби за Львів у листопаді 1918 рПроблема конкретного вибору постала перед єврейською громадою зі всією гостротою після подій 1.11.1918, коли владу у місті та на теренах Сх. Галичини обійняла Укр Нац Рада, а у Львові розпочався укр.-пол конфлікт. Єрейське населення і насамперед його суспільно-політичні провідники не були готові стати на боці того чи іншого табору. Причини полягають не у рівні політичної зрілості єврейської спільноти чи навіть у політичній поляризації єврейського суспільства. Йдеться про євр ментальність яка формув упродовж 2 тис років розсіяння і вигнання, гноблення і утисків. Замкнене коло суто євр проблем подолати було занадто важко. До того ж, львів євреї пам’ятали погроми, що вчинили під час окупації Сх. Галичини рос. козачі підрозділи. З перших днів листопадових боїв у Львові утворився Комітет єврейської безпеки, що проголосив нейтральність єврейського населення в українсько-польському конфлікті. На єврейське населення міста, особливо ту його частину, що була сіоністично орієнтована, не могли не впливати декларації Укр Нац Ради щодо признання іншим народам прав нації. Так, у відозві до народу від 1 листопада 1918 p. проголошувалось надання усім громадянам Української держави, не залежно від національности і віросповідання, рівних громадянських прав. Природно, що українці у своїх визвольних змаганнях шукали союзників. Вони з радістю вітали кожний прояв підтримки, здійснений в той чи инший спосіб. Широкого розголосу набуло повідомлення Начальної команди українських військ про допомогу відділу єврейської міліції в районі вулиці Клепарівської. Повідомлялося про спільні бойові дії єврейської міліції з українськими відділами проти польських сил. З часом, після окупації Сх Галичини польськими військами, повідомлення такого типу перетворились на підставу для низки звинувачень державної адміністрації проти львівських євреїв. Упродовж певного періоду, вже після листопадових подій, у польських державних колах вперто обговорювались так звані антипольські вчинки євреїв. Так, повідомлялося, що вони у листопаді 1918 р. були озброєні і стріляли у польських військових. Єврейська інтелігенція, яка підтримувала сіоністські ідеї, хоча й була вихована на польській культурі, розуміла слушність національно-визвольних українських змагань. Проголошення нейтральности не означало іґнорації єврейською стороною боротьби українців за створення власної держави. Внаслідок українсько-польської війни єврейське населення опинилось між двох сил, а громадськість була поставлена перед альтернативою. Окрім того вибір цей мусив бути не лише політичним, а у воєнний час і суто практичним, тобто з врахуванням долі цивільного населення. Тому у політичному сенсі сіоністські кола підтримували ідеї української державности, а випадках небезпеки для мирного населення ті ж кола проголошували нейтралітет. Характерно, що єврейські діячі декларували нейтралітет щодо воюючих сторін не залежно від того, яка з них була при владі: чи то у Львові, що з кінця листопада 1918 р. був під польським контролем, чи у Станіславові, новій столиці ЗУНР. Єврейська преса відзначала, що укр адміністрація визнає право представництва Єврейських національних рад, а Єврейська рада Східної Галичини у Станіславові визнана верховним представницьким органом, який має право визначати кількість податків, що стягуються державою з єврейського населення14. Однак, єврейське населення надалі було у небезпеці, тому з’їзд Єврейських національних рад, що проходив у Станіславові 18-20 грудня 1918 p., також проголосив нейтралітет в укр-пол. війні. Проголошення нейтралітету не означало повного невтручання євреїв у боротьбу на тому чи иншому боці. Можна наводити приклади допомоги євреїв українцям, що мали місце під час збройної боротьби, згадувати конкретних осіб, які брали у ній участь, проте навряд чи це буде доказом одностайних симпатій щодо української справи, оскільки також можна навести приклади участи євреїв у боротьбі на польському боці. Це було природно у політично поляризованому єврейському суспільстві.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |