Економіка періоду світової кризи

У 1930 р. світова економічна криза спостерігалася і у Франції. У зв'язку з низкою причин вона виявилася особливо затяжною і тривала до 1936 р. У кризовий період украй радикалізувалися внутрішньополітичні відносини, що зумовлювалося відмінною від інших країн соціальною структурою суспільства, а також політичними традиціями країни. Поряд із посиленням демократичних та ліворадикальних течій підсилилась фашизація країни за прикладом Італії та Німеччини. Боротьба між різними політичними силами не лише визначила особливості антикризової політики, а й значно вплинула на тривалість кризи.

Вихід із кризи французький уряд шукав у реформуванні економіки на шляху політики дирижизму (посилення державного регулювання економіки). Це була економічна політика держави, що здійснювалася в умовах ринкової економіки і переважання приватної власності. Зачіпала вона в основному інтереси державного сектору. Уряд продовжував політику, спрямовану на збільшення державних замовлень для підприємств військово-промислового комплексу, надаючи їм кредити, податкові та митні пільги. Розроблено також соціальну програму допомоги безробітним, що позитивно вплинуло на формування ефективного попиту в країні.

Перемога на виборах 1936 р. дала змогу створити уряд Народного фронту на чолі з прем'єр-міністром Л. Блюмом (1872—1950) і почати виконувати програму, що передбачала розв'язання соціальних проблем і закріплення демократичних свобод. Уже через три дні після формування уряду уклали угоду між Загальною конфедерацією праці і підприємцями про збільшення заробітної плати, визнання профспілок та інституту цехових старост. Згідно з цими документами вводили 40-годинний робочий тиждень, надавали оплачувану відпустку, визнавали систему колективних договорів. Ці та інші положення Народного фронту закріпили через кілька днів шляхом прийняття рішення французького парламенту.

Уряд Блюма реалізував низку пунктів програми, яка випливала з кейнсіанської теорії ефективного попиту: підвищив заробітну плату шахтарям і державним службовцям, збільшив пенсії колишнім фронтовикам, організував громадські роботи, ліквідував податок на виплати з безробіття, встановив у 1937 р. для малих підприємств, як наслідок податкової реформи, 2-відсотковий податок з обігу, а для великих — 6-відсотковий, підвищив податки на великий спадок і високі доходи, у тому числі на прибутки акціонерних компаній, установив контроль над діяльністю Французького банку, здійснив часткову націоналізацію військової промисловості та повністю націоналізував залізниці; створене Національне зернове бюро регулювало ціни на зернові продукти, закуповувало зерно в селян за цінами, що іноді в 2—3 рази перевищували низькі кризові ціни.

Проведення антикризового курсу, що виявилося насамперед у збільшенні витрат за соціальними статтями, поставило уряд Блюма перед гострою проблемою дефіциту державного бюджету. Уряд змушений був здійснити першу девальвацію франка, що негативно відобразилося на життєвому рівні широких верств населення. Ліва спрямованість політики уряду, крім того, сприяла значному відпливу капіталу з країни, процесу скорочення виробництва, протидії урядовому курсу з боку капіталу. У другій половині 1937 р. країну охопила нова економічна криза.

Нестабільність економіки Франції аж до кінця 30-х років XX ст. стала наслідком непослідовності антикризових заходів і відсутності загальнонаціональної програми виходу з кризи. У результаті цього країна суттєво поступилася своїми позиціями на світових ринках. Державне асигнування на воєнне будівництво сприяло інтенсивному розвитку економіки перед війною, але головні проблеми залишалися нерозв'язаними.

Разом з тим, досвід Народного фронту підтвердив можливість і об'єктивну потребу державного регулювання економіки в інтересах суспільства, свідчив про ефективність спільних зусиль держави та частини суспільства в протистоянні тоталітаризму й фашизму.

Отже, в кінці 30-х років XX ст. було визначено два способи виходу з тривалої світової економічної кризи 1929—1933 рр.: 1) шлях держав, які розвивалися в умовах ринкової економіки і буржуазної демократії (США, Англія, Франція); 2) метод країн з тоталітарним режимом: фашистська диктатура в Італії та Німеччині, диктатура мілітаристських кіл в Японії.

Економічна думка

Починаючи з 30-х років XX ст., формуються орієнтовані на розв'язання зазначених вище проблем теорії, які з позиції сьогодення правомірно поділити на два напрями. Один із них випливає з учення Дж.М. Кейнса (1883—1946) і його послідовників, а рекомендовані ними засоби державного втручання в економічні процеси отримали назву кейнсіанських. Другий напрям — це теорії, що обґрунтовують протилежні кейнсіанству заходи. Його представники — неоліберали (див. додатки).

Систему економічних поглядів Дж.М. Кейнса подано на рис. 9.1.

Основний зміст своєї концепції Дж.М. Кейнс виклав у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936). За оцінками багатьох провідних економістів, цю працю вважають поворотним пунктом в економічній науці XX ст., вона стала теоретико-методологічною базою програм стабілізації економіки на державному рівні в низці країн Європи та США і багато в чому визначає розвиток економічної теорії та економічну політику і нині. її головна і нова ідея полягала в тому, що система ринкових економічних відносин не є досконалою і саморегулювальною. Рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції можна встановити не тільки за повного використання ресурсів, але і за неповного. Саме звідси і висновок, що максимальну зайнятість та економічне зростання можна забезпечити

Рис. 9.1. Система економічних поглядів Дж.М. Кейнса

лише шляхом активного втручання держави в економіку. Сприйняття цієї ідеї прогресивним суспільством зумовлено тим, що до 30-х років XX ст. теза про ефективність конкуренції між багатьма невеликими фірмами, що діють на кожному ринку, виявилась сумнівною. Адже нерівновага, яка виникла в результаті функціонування монополії й олігополії, поширюється на всю економіку, стає загальною, і саме тому її можна виправити за допомогою активного втручання держави.

Новизна економічного вчення Дж.М. Кейнса в методологічному плані полягала:

1) у застосуванні макроекономічного аналізу, що зробило автора засновником макроекономіки як окремого розділу економічної теорії. Особливу увагу У ПР°" цесі аналізу він звернув на макроекономічні сукупні агреговані показники — потоки інвестицій, доходів, нагромаджень і вкладів, споживання і виробництво в масштабі всього суспільства;

2) обґрунтуванні концепції так званого ефективного попиту, тобто потенційно можливого і регульованого державою.

Спираючись на власну, "революційну" на той час методологію дослідження" економіст, на відміну від своїх попередників і всупереч панівним економічним

поглядам стверджував необхідність недопущення з боку держави зменшення номінальної заробітної плати як головної умови ліквідації безробіття. Центральна категорія у вченні Дж.М. Кейнса — ефективний попит, чинники якого показані ва рис. 9.2. Учений вважав, що споживання, внаслідок психологічно зумовленої схильності людини до заощадження, зростає набагато повільніше, ніж доходи. Тобто Дж.М. Кейнс подолав суто функціональний підхід до економічних категорій і повернувся до каузального методу: в його теоретичній системі виокремлені активні чинники (схильність до споживання, гранична ефективність капіталу, норма процента), що мали первинний вплив на залежні змінні (зайнятість і національний дохід).

Рис. 9.2. Чинники ефективного попиту за Дж.М. Кейнсом

У своїй роботі вчений зосередив увагу на недостатній ефективності сукупного споживчого попиту, до складу якого входять: споживчий (попит на товари і послуги особистого споживання) і інвестиційний (попит на засоби виробництва). Саме попит, на його думку, відіграє вирішальну роль у стимулюванні та розвитку виробництва. Тобто обсяг виробництва національного доходу, а також його динаміка визначаються безпосередньо не факторами пропозиції (розмірами застосованих праці, капіталу, їх продуктивності), а чинниками платоспроможного попиту.

З'ясуємо, що потрібно здійснити для підвищення ефективності попиту. Потрібно знайти важіль розвитку суспільного (сукупного) попиту — попиту на споживчі й інвестиційні товари, адже сукупний попит — це сума споживчих витрат та інвестицій.

Якщо сукупний попит більший, ніж пропозиція, то "працюють" стимули зростання виробництва. В такому разі сукупний попит справді ефективний, сприяє забезпеченню високої зайнятості, повнішому використанню виробничих потужностей, зростанню прибутків. До головних компонентів сукупного попиту належать: споживання, приватні інвестиції та державні витрати. Основні чинники, що впливають на сукупний попит, — схильність до споживання, очікувана прибутковість капіталовкладень, перевага ліквідності.

Тому теорію Дж.М. Кейнса називають теорією ефективного попиту, визначаючи таким чином найголовнішу ідею — шляхом активізації та стимулювання сукупного попиту (загальної купівельної здатності) впливати на виробництво й пропозицію товарів і послуг, підвищувати рівень зайнятості. Зі збільшенням сукупного реального доходу сукупне споживання абсолютно зростає, але меншою мірою ніж дохід. Такий характер функції споживання вчений пов'язував із основним психологічним законом, згідно з яким із підвищенням доходів схильність до споживання зменшується, а схильність до заощадження збільшується. За певною межею збільшення доходу індивід віддаляється від становища найманого робітника, який витрачає більшу частину доходу на особисте споживання, і наближається до становища капіталіста, суспільна функція якого полягає у нагромадженні капіталу.

Отже, на думку Дж.М. Кейнса, зі зростанням доходу частка ефективного капіталу, що забезпечується особистим споживанням, падає, тому обсяг вкладів, який розширюється, постійно поглинається попитом на інвестиції. їх величина — головний фактор ефективного попиту, а через його посередництво — головний фактор зайнятості та національного доходу: інвестиції мають дорівнювати вкладам (/ = 5).

Обсяг реальних інвестицій, за Дж. Кейнсом, залежить від двох величин:

1) очікуваного обсягу доходів від капіталовкладень, або їх граничної ефективності —-, тобто рентабельності останньої інвестиційної одиниці капіталу;

2) норми процента.

Наприклад, якщо норма прибутковості дорівнює 12 %, а процентна ставка — 6, то очікувана ефективність капітальних вкладень досить висока і приваблива для інвесторів. Якщо норма прибутковості становить 6 % і процентна ставка також 6 %, то розрахунок на отримання досить високих доходів від розширення і модернізації виробництва, збільшення запасів сировини і комплектуючих виявляється необгрунтованим. Попит на інвестиційні товари падає.

Дж.М. Кейнс довів, що у сучасних умовах немає вільного руху цін у бік зниження і під впливом попиту і пропозиції (тобто існує жорсткість цін). Неможливо без кінця знижувати процентну ставку. На певному етапі може виникнути така ситуація, коли власники грошей виявлятимуть обережність і припинять давати їх як позику, тримаючи гроші в запасі на випадок непередбачених обставин. Тому формування норми процента економіст розглядав як зв'язувальну ланку, за посередництвом якої грошова сфера впливає на виробництво національного доходу: М (монетарний фактор) -> Я (норма процента) -> і" (інвестиції) -" Y (національний дохід). Він зробив висновок про необхідність грошово-кредитного регулювання капіталістичної економіки.

Зазначимо головні положення, на яких ґрунтується аналіз автора "Загальної теорії зайнятості, процента і грошей":

1) сукупний попит не рівнозначний із сукупним доходом. Доходи в загальному вигляді поділяються на дві частини: споживання і заощадження;

2) заощадження не обов'язково дорівнюють інвестиціям, вони внаслідок різних причин "відстають" і не перетворюються на інвестиції;

3) у процесі аналізу ситуації, коли виникає нерівність на макрорівні, потрібно йти не від виробництва, а від попиту. Обсяги попиту відіграють важливішу роль під час забезпечення повної зайнятості та використання виробничих потужностей, ніж рух і гнучкість цін;

4) розглядати функціональні зв'язки між найважливішими категоріями потрібно на макрорівні, що дасть змогу виявити чинники, які впливають на економічне зростання і рівновагу.

Крім теоретичних основ, варто звернути увагу і на рекомендації, запропоновані Дж.М. Кейнсом з метою забезпечення ефективного попиту як визначального фактора підвищення рівня зайнятості.

1. Грошова політика, регулювання процентної ставки. Пропонувалося знизити проценти на кредити, що дасть змогу збільшити розрив між вартістю кредитів і очікуваною прибутковістю капіталовкладень, а пізніше — їх "граничну ефективність". Підприємці вкладатимуть кошти не у цінні папери, а в розвиток виробництва. Але зниження процентної ставки — це не головний шлях. Економіст попереджав, що можлива ситуація, коли грошова маса продовжує зростати, а зменшення процентної ставки практично зупиняється. Виникає "пастка ліквідності".

2. Бюджетна політика. Для стимулювання ефективного попиту вчений пропонував збільшити державні витрати, інвестиції й закупівлю товарів, а податки зменшити. Але основним Дж.М. Кейнс вважав зростання витрат. У подальшому збільшення витрат частини держбюджету компенсуватиметься новими податковими надходженнями, що утворюються шляхом збільшення виробництва і розширення зайнятості.

Розрахунок робився на те, що держава братиме на себе більшу відповідальність за пряму організацію інвестицій. Передбачалося, що розширення інвестиційної діяльності держави спрямовуватиметься насамперед на організацію суспільних робіт — будівництво шляхів, освоєння нових районів, спорудження підприємств.

3. Перерозподіл доходів в інтересах соціальних груп, які отримують найнижчі доходи. Така політика мала збільшити попит цих соціальних груп, підвищити груповий попит масових покупців. Схильність до споживання у суспільстві мала збільшитися.

4. Політика повної зайнятості, спрямована на недопущення значного безробіття, розширення системи соціального забезпечення. Пропонувався комплекс соціальних заходів, включаючи виплату грошової допомоги, розвиток системи довготермінового кредиту та ін.

Дж.М. Кейнс розглядав бюджетну політику як основний інструмент, в тому числі збільшення видатків та розширення інвестиційної діяльності власне держави. Непрямі методи регулювання, зокрема зниження процентної ставки, вважав малоефективними. Разом із тим в окремі періоди, залежно від ринкової ситуації, на думку вченого, потрібно підвищувати рівень податків з населення, щоб не допустити нагромадження надмірних вкладів. З цією самою метою варто періодично заморожувати розмір заробітної плати.

Важливу роль у кейнсіанській теорії відіграє концепція мультиплікатора, яку слід враховувати під час прийняття рішень на макроекономічному рівні.

Сказане свідчить про те, що в методології дослідження Дж.М. Кейнса враховано і такі не менш важливі стосовно впливу на економічне зростання неекономічні чинники, як держава, що стимулює споживчий попит на засоби виробництва і нові інвестиції, та психологія людей, яка визначає ступінь усвідомлених взаємовідносин суб'єктів господарювання. Разом із тим до складу кейнсіанського вчення входить сукупність методологічних принципів неокласичного напряму економічної думки. Адже і сам Дж.М. Кейнс, і його послідовники, як і неоліберали, дотримуючись поняття чистої економічної теорії і зважаючи на пріоритетне значення в економічній політиці суспільства насамперед економічних факторів, визначали кількісні показники в економіці і зв'язки між ними, як правило, на основі методів граничного і функціонального аналізу, економіко-математичного моделювання.

З часу, коли була запропонована Дж.М. Кейнсом макроекономічна модель, минуло понад піввіку, і хоч такі важливі змінні, як дохідність і процентна ставка, враховують у сучасній теорії попиту на гроші, загалом сучасна модель істотно відрізняється від кейнсіанської. Відмінність полягає в тому, що в сучасній моделі висвітлюють й інші форми грошових активів, а не тільки готівкові гроші та вклади до запиту. Тобто поряд із грошовим агрегатом M розглядають багато з того, що входить до складу М2 (термінові вклади, що дають процент, взаємні фонди грошових ринків та ін.). Окрім того, сучасна теорія вважає багатство вирішальним фактором попиту на гроші. Якщо збільшується загальне багатство, то швидше зростатимуть і гроші. Сучасна теорія попиту на гроші враховує інфляцію, оскільки вона порушує корисність грошей як засобу заощадження.

Поиск по сайту: