Загальна характеристика країни

Месопотамія — один із найдавніших центрів землеробства (XI—УПІ тис. до н. е.). Так називали стародавні греки рівнинні землі між ріками Тигром і Євфратом, що у перекладі з грецької означало межиріччя. Великі території придатної для посівів землі сприяли розвитку землеробства і скотарства. Інтенсифікація її використання здійснювалася шляхом зрошування за допомогою іригаційних споруд. Поява значного додаткового продукту внаслідок зростання продуктивності праці привела до того, що наприкінці

IV тис. до н. е. на півдні Месопотамії утворилися міста-держави Шумер, Ніпур, Ур, Урук, Еріду, Лагаш, Ларе, котрі об'єдналися в царство Стародавній Шумер.

V Ш тис. до н. е. останнє унаслідок об'єднання з північним містом-державою Аккад та іншими містами цього регіону створили Шумеро-Аккадське царство, а у II тис. до н. е. економічної могутності набула Вавилонія, де і виникла перша державність.

Отже, у формуванні світової цивілізації велику роль відіграв міський чинник. Оскільки шумеро-аккадські міста очолювали насамперед представники жрецьких кіл — енси, то можна твердити про важливе значення у становленні цивілізації й релігійного (теологічного) чинника.

Жерці з великими наділами землі одні з перших виокремлювались, коли розпадались родоплемінні общини, на основі чого утворювалися храмові землі. У Месопотамії такий процес відбувався з одночасним визначенням господарств старійшин і вождів, що в перспективі приводило до створення царських земель. Таким чином поступово утверджувалася об'єднана форма власності у вигляді царсько-храмових земель — прообразу державних. Функціонував також общинний сектор в економіці, поступово формувався і приватновласницький. Отже, стосовно епохи Стародавнього світу йдеться про генезис багатоукладної економіки. Цей феномен пошириться лише у XX ст.

На базі спільних господарських інтересів, будівництва й експлуатації місцевих іригаційних систем відбувалося об'єднання міст на чолі з сильнішим. Однак таке було винятком, нормою залишався полісний устрій країни, зумовлений наявністю в країні низки важливих водних шляхів (Євфрат у межах півдня Месопотамії поділявся на кілька русел). Це давало змогу міським общинам споруджувати магістральні канали і в такий спосіб забезпечувати економічну та політичну самостійність. Очолював місто-державу ежі, влада якого переходила від батька до сина.

Отже, основу економічного розвитку півдня Месопотамії становило іригаційне землеробство. Використовували примітивні знаряддя обробітку (заступ, плуг, сівалка), жали глиняним серпом з уставленими в нього крем'яними зубчиками, молотили на току ціпом або спеціальними санками, у полозках яких розміщувались кремінці. Вирощували у XI—VIII тис. до н. е. ячмінь, пшеницю, просо, горох, боби, гірчицю тощо, лікарські рослини, культивували фінікові пальми. Населення Месопотамії вважало фінікову пальму справжнім "деревом життя", адже з неї виробляли майже 360 видів різноманітної продукції. З метою підвищення її врожайності застосовували штучне запилення. Також вирощували яблуні, гранатове дерево, а в другій половині III тис. до н. е. і виноград. Держава сприяла розвитку садівництва; якщо зрубували садові дерева у чужому саду, встановлювали штраф — півміни срібла (252 г). Головною технічною культурою був кунжут (сезам), з якого виготовляли олію для натирання та культових ритуалів. Розвивалося також тваринництво.

У Південній Месопотамії поширилися ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін. Убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти знаряддя праці, навіть інструменти, з глини. Велику кількість в'язкої алювіальної (наносної) глини використовували в гончарній справі. Перший на планеті гончарний круг зробили в Месопотамії в першій половині V тис. до н. е. Тут почали виробляти глиняну цеглу, що стала основним будівельним матеріалом.

Надлишки сільськогосподарської продукції та нестача сировини для розвитку ремесел зумовили пожвавлення зовнішньої торгівлі. У країні побутувала торгівля у формі простого обміну без купців та загального торгового еквівалента.

Населення об'єднувалось в іригаційно-землеробські общини (міські та сільські) і спільно володіло не тільки землею, а й водою для її зрошування. Держава підтримувала в належному стані всю іригаційну мережу, а община — окремі її ділянки. Общинна організація дуже міцна, але в ній не було ні майнової, ні соціальної рівності. Жрецтво й чиновництво становили її верхівку. Незначна частина збіднілих общинників виходили з неї і влаштовувалися за службовий наділ чи пайок.

Шумеро-аккадське суспільство (XXII—XXI ст. до н. е.) зазнало рабства, щоправда в патріархальній формі. Крім полонених, були боргова кабала, само-продаж і продаж членів сім'ї, спадкове рабство, обернення в рабство за вироком суду. Розрізняли рабів приватних і державних, їх використовували на іригаційних роботах, у ремеслах, що вважилося ганебним заняттям. Раба сприймали не як знаряддя праці, а як члена общини. Ціна за нього коливалася від 14 до 20 шекелів срібла (шекель — 8 г). Праця рабів не мала суттєвого виробничого значення. Головний виробник матеріальних благ і робоча сила у будівництві — одержавлені сусідські общини. У цьому полягала особливість економіки Сходу й основна причина консерватизму цивілізацій.

Поиск по сайту: