Позитивний та нормативний складники економічної науки

У сучасній світовій економічній думці загальновизнаним є поділ економічної науки на позитивну і нормативну. Фактично позитивні та нормативні судження мали місце вже в економічній думці мислителів Стародавнього Світу і Середньовіччя. Вважається, що попередником розрізнення цих двох складників науки був видатний шотландський філософ і економіст Д. Юм (1711—1776). У праці основоположника політичної економії А. Сміта "Дослідження про природу і причини походження багатства народів" (1776) таке розмежування послідовно проведено за їх суттю під час розгляду різних питань політичної економії. Вчений чітко визначив два різні завдання, що ставить політична економія, котру розглядають як особливу галузь знання, вкрай потрібну державному діячеві або законодавцеві: збагачення і народу, і правителя. По суті, це формулювання А. Смітом нормативного підходу (завдань) економічної науки на відміну від теоретичного розгляду економічного ладу.

Питання про розвиток політичної економії (економічної теорії) щодо співвідношення двох її складових — позитивної та нормативної — розглядалося у працях багатьох відомих учених-економістів. Професор провідних університетів Франції (Паризького, Сорбонського, Бордо) А. Еспінас (1844—1922) відмітною віхою у розвитку цього питання вважав поділ, проведений А. Смітом, між позитивною частиною політекономії, яка вивчає закони розвитку багатства, і практичною, як мистецтвом виробництва та розподілу багатства. Попередники А. Сміта поєднували суто економічні теорії із дослідженнями питань права й постійно спотворювали картину економічних інститутів у їх історичному розвитку, приєднуючи до неї плани майбутньої економічної організації відповідно до своїх економічних та етичних ідеалів. На думку вченого, А. Сміт вивчав економічні явища ізольовано, без зв'язку їх з іншими питаннями соціального життя, чітко розрізняв закони історичного розвитку від практичних правил. "У цьому полягає значна заслуга Сміта перед потомством, — вважає А. Еспінас, — адже вивчення законів природи (тобто об'єктивних економічних законів. — Авт.) може дати певні правила практичної діяльності лише у тому випадку, коли це знання розробляється шляхом тільки об'єктивного вивчення і не залежить від тих чи інших упереджених практичних систем"1. Учений зазначає, що цієї важливої відмінності, зробленої А. Смітом між теоретичною частиною політичної економії ("аналіз органів і відправлень, що слугують для живлення й підтримання соціального тіла") та частиною практичною ("аналіз тих норм, яких має дотримуватись суспільство у виробництві, обігу та розподілі багатств"), його послідовники не витримували. Проте воно знову з'явилося вже у другій половині XIX ст. Теоретичний розгляд питання здійснили Дж.С. Мілль, Дж.Н. Кейнс, Дж.Е. Керне та інші відомі представники класичної політичної економії цього періоду.

Професор Кембриджського університету Дж.Н. Кейнс (батько автора "Загальної теорії зайнятості, процента і грошей" Дж.М. Кейнса) чітко здійснив цей поділ і розкрив зміст кожної зі складових економічної науки.

"Позитивну науку можна визначити як сукупність систематичних знань, віднесених до того, що є, — зазначав учений, — а нормативна або регулятивна наука — як сукупність систематичних знань, які належать до того, що має бути, і тому їх предметом є ідеальне, як щось відмінне від дійсного".

На думку Дж.Н. Кейнса, основна мета позитивної економічної науки полягає у пізнанні сутності економічних процесів, головне завдання нормативної економічної теорії — у розробці економічно повинного, певних принципів і методів, котрі б ідеально регулювали функціонування економічної системи.

З метою підтвердження думки про цілковите прийняття за суттю цих визначень сучасною економічною теорією доречно порівняти їх із типовими формулюваннями складників економічної науки авторів підручників "Економікс". Наприклад, відомі американські вчені К. Макконнелл і С. Брю зазначали: "Позитивна економікс має справу з фактами (що вже відібрані та перейшли на рівень теорії) і вільна від суб'єктивних оцінних суджень. Вона намагається формулювати наукові уявлення про економічну поведінку. На противагу цьому нормативна економікс уособлює оцінні судження певних людей щодо того, якою має бути економіка або яку конкретну політичну акцію потрібно рекомендувати, спираючись на певну економічну теорію або економічні відносини.

Тобто позитивна економікс вивчає те, що є, тоді як нормативна виражає суб'єктивні уявлення про те, що має бути. Позитивна економікс досліджує фактичний стан економіки; нормативна визначає, які конкретні умови або аспекти економіки бажані чи небажані"1.

Виникає запитання: чи поширюється положення про поділ економічної науки на позитивну і нормативну складові на історію економіки й економічної думки? Ми вважаємо, що відповідь на це запитання ствердна. Проте стосовно історії економіки та економічної думки є специфіка їх розрізнення. По-перше, економ-історик має віднайти розрізнення на позитивну і нормативну частини у поглядах чи ученнях тих представників економічної науки, які він аналізує. Сукупність обох складових становить позитивну історію економіки та економічної думки, тобто історію фактів та ідей, які можна розглянути, охарактеризувати. Кожній історико-економічній науці властива своя позитивна історія. По суті, йдеться про об'єкт дослідження цих наук.

Учені досліджують історію економіки та історію економічної думки, як і інші історико-економічні науки, з оціночно-нормативних позицій в єдності їх позитивної та нормативної складових. Такий підхід відповідно відображається й у викладенні та вивченні інтегрального навчального курсу, коли історія економіки та економічної думки розглядається з погляду відображення у ній, по-перше, позитивного й нормативного аспектів економічних теорій, шкіл, напрямів, що вивчаються, по-друге, позитивного і нормативного складників у власне історико-економічній науці. Трактування такої позитивної історії з тих чи інших теоретико-методологічних позицій дослідника — це нормативна історія.

В економічній теорії парадигма позитивної та нормативної складових залишається незмінною у кожний конкретний період розвитку, в межах тих чи інших шкіл або напрямів теорії, безвідносно до тих чи інших їх подальших трактувань. В історії економіки та економічної думки її позитивна складова залишається незмінною, безвідносно до конкретного періоду дослідження, але нормативна — неминуче множинна та різна, що зумовлено різними світоглядними позиціями різних дослідників. Щоб переконатися у цьому, варто порівняти трактування становлення, розвитку та суті теорій, шкіл, напрямів економічної науки з позицій марксизму, неокласики, інституціоналізму тощо.

Розрізнення позитивної і нормативної складових історії відкриває додаткові можливості для ліпшого, тобто ширшого і глибшого, з'ясування питань історико-економічних наук у навчальному курсі "Історія економіки та економічної думки". Дослідник історії економіки й економічної думки, як і теоретик, не може повністю звільнитися від суб'єктивних оціночних суджень. Проте він має прагнути до максимальної об'єктивності та вміти розрізняти науковий аналіз від оціночних ідеологічних суджень. "Завдання історика економічної думки, — зазначає М. Блауг, — показати, як певні переконання ведуть до різних видів аналізу, а потім поставити запитання, чи зберігає цей аналіз своє значення, якщо його звільнити від ідеологічного підґрунтя".

Поділ економічної науки на позитивну і нормативну не слід плутати з поділом економічної теорії на такі її складові, як мікро-, мезо-, макро- та глобальна економіки. Важливо розуміти, що ці поділи здійснюються за різними критеріями. У першому випадку розрізнення відбувається за лінією сущого і бажаного, а У другому — за лінією дослідження економічних законів і залежностей різних за масштабами (величиною, охопленням) об'єктів аналізу. В історії економіки та економічної думки такі об'єкти "переосмислюються" через певні теорії, школи, напрями, що охоплюють різні за масштабами одиниці аналізу (народне господарство, галузь, фірма, домашнє господарство тощо).

У науковій та навчальній літературі з політичної економії (економічної теорії) увагу привертає, як правило, відносна єдність поглядів учених у позитивній складовій економічної науки і різноманітність та розбіжності поглядів у нормативній частині. Проте не менша різноманітність і розбіжність поглядів спостерігається як у позитивній, так і в нормативній частинах історії економіки та економічної думки. Така ситуація об'єктивно зумовлена тим, що позитивна складова історії економії та економічної думки — це сукупність теорій, шкіл, напрямів економічної теорії, котрі можна критично розглянути, а власне нормативна частина (нормативний аналіз) — суб'єктивні судження вчених — представників різних економічних шкіл і напрямів — щодо змісту, ролі, функцій, місця економічних теорій, шкіл, напрямів в їх хронологічному та просторовому розвиткові. До того ж нормативна складова зайнята аналізом нормативних суджень представників економічної теорії та їх впливом на економічну політику, економічну поведінку людей. Це сприяє посиленню різноманітності та розбіжностей поглядів дослідників у нормативній складовій історії економіки та економічної думки.

У курсі історії економіки та економічної думки важливо звернути увагу на специфічний розрив між позитивною і нормативною складовими економічної теорії та реальністю у працях відомих учених. Найчастіше це показують на прикладі праць провідних представників неокласичної школи. Професор Фрібурзького університету (Швейцарія) Г. Бортіс зазначає: останні у багатьох випадках при спробах характеризувати реальність у термінах відхилень від рівноваги іноді втягнуті у пояснення настільки, що забувають про власне модель рівноваги, яка була їм відправною точкою. Про це свідчить порівняння положень із праць Й.А. Шумпетера "Історія економічного аналізу" та "Капіталізм, соціалізм й демократія". Перша з них сфокусована на системі рівноваги Л. Вальраса. Однак у другій книзі учений перераховує капіталістичні реалії суто в класико-кейнсіанському дусі, тобто незалежно від неокласичної теорії рівноваги.

На думку Г. Бортіса, особливо цікавою є ситуація з економічними поглядами Дж.М. Кейнса. По суті, він залишався прихильником неокласичної рівноваги, проте водночас вважав, що довгострокова рівновага не можлива. її можна очікувати 20, 30 чи навіть 50 років, навіть коли вважають, що така ситуація нічим не порушується, чого взагалі не буває. Тому він зосередився на розгляді короткострокових ситуацій, де й відбуваються всі події. До цього прагматичного способу розгляду речей ученого привів аналіз світових проблем, зокрема вимушеного безробіття. У процесі розробки короткотермінової теорії зайнятості він заново відкрив "старий" принцип ефективного попиту, відомий деяким меркантилістам. При цьому вчений заклав наріжний камінь економічної теорії гуманістичного серединного шляху між олігополістичним капіталізмом із порівняно слабким державним втручанням та соціалізмом із централізованим плануванням.

Вважають, що Дж.М. Кейнс усвідомлював двоїсту сутність неокласичної економічної теорії, тобто теоретичного аналізу рівноваги й аналізу реальності. Доказом цього є таке положення із праці Дж.М. Кейнса "Теорія ймовірності" (1921): "Поки економісти займаються так званою [неокласичною!] теорією вартості, вони зазвичай научають, що ціни визначаються умовами пропозиції та попиту, зокрема визначну роль грають зміни граничних витрат виробництва та еластичність короткострокової пропозиції. Однак, коли вони потім у другому томі чи, частіше, в окремому трактаті, переходять до теорії грошей та цін, ми більше нічого не чуємо про ці повсякденні та прості поняття, і занурюємося у світ, де ціни визначаються кількістю грошей, швидкістю їх обігу стосовно доходів,...зберіганням готівки, вимушеними заощадженнями, інфляцією та дефляцією et hoc genus опте (лат. — і тому подібне). Ми звикли до того, що опиняємося то на одному, то на другому боці Місяця, не маючи гадки, який шлях з'єднує ці два боки, подібно тому, як не пов'язані наше реальне життя та сновидіння".

Політична економія (економічна теорія) виконує важливі функції в історико-економічних дослідженнях. Тому у дослідженні та вивченні історико-економічних наук значне місце посідає з'ясування їх зв'язків та взаємодії з політичною економією (економічною теорією). Ще у 1885 р. ця проблема вже стояла під різними кутами зору в знаменитому так званому Methodenstreit ("суперечці про метод") останньої третини XIX ст. між представниками австрійської неокласичної та німецької історичної шкіл, насамперед між основоположниками останніх — відповідно К. Менгером і Г. Шмоллером. Під час спеціального досить ґрунтовного розгляду відмінностей та спільних ознак політичної економії й економічної історії Дж.Н. Кейнс звернув увагу на таке: замінити одна одну вони не можуть, оскільки, з одного боку, історичних досліджень недостатньо для розв'язання теоретичних проблем, а з іншого — еволюцію господарських звичаїв та умов не можна конструювати апріорі. Водночас економічна історія й економічна теорія різноманітними шляхами підтримують і перевіряють одна одну; їх зв'язки набувають особливої значущості в міру наближення історії до того періоду, яким переважно займається теорія3.

Специфічні функції економічної історії щодо теоретичних завдань політичної економії вчений розглянув у таких трьох частинах: 1) ілюстрація та перевірка висновків, які самі по собі не ґрунтуються на історичних доказах; 2) з'ясування меж застосування економічних теорій; 3) постачання даних з метою безпосереднього встановлення економічних істин теоретичного характеру.

Стосовно історичних ілюстрацій економічних теорій вчений вважав, що потрібно наводити (за можливості) історичні приклади навіть тоді, коли загальний хід економічного дослідження має дедуктивний характер, що надає рельєфність обмеженням, необхідним при застосуванні теоретичних висновків до проблем реальності. Водночас це нагадує досліднику про те, що гіпотеза та абстрагування (відволікання) від другорядностей у досліджуваних явищах і процесах використовуються лише як засоби для певної мети, оскільки завдання науки полягає у викладенні та тлумаченні явищ економічної дійсності. Крім того, історичні відступи дають змогу легко сприймати істинний смисл тієї частини дослідження, яка сама по собі суто абстрактна.

У сфері історичної критики економічних теорій головним завданням економічної історії, на думку Дж.Н. Кейнса, було визначення меж дійсного застосування теорій. Вона змушує звертати увагу на мінливість господарських умов і показує відповідну зміну (в крайньому разі деяких) начал, що управляють господарськими явищами. Визнання сучасними економістами теорій, принаймні щодо конкретних економічних доктрин, учений вважав "однією з найбільших і правомірних перемог історичної школи".

Вихідним пунктом при розгляді питання про історичне обґрунтування економічних теорій було таке положення: є багато проблем, розв'язання яких потребує рівноцінного поєднання дедуктивного та історичного дослідження; проте існують й інші проблеми, при вирішенні котрих доводиться спиратись переважно на історичні узагальнення. До таких питань належать, наприклад, вплив машин на заробітну плату, обіг кредиту, вплив відкриття нових родовищ золота або браку золота на торгівлю і промисловість, дія системи прогресивного оподаткування, економічні наслідки різних систем податків на користь бідних і різних видів державного втручання в економіку. Вчений не протиставляв індукцію дедукції, визнавав необхідність останньої у дослідженнях з метою надання їм доказової сили. Проте наведені приклади одразу ж виявляють недоречність думки, що нібито економічна історія ніколи не дає посилань економісту і не є основою для його теоретичних формувань.

Дж.М. Кейнс зробив такий загальний висновок: "Реалістичне та історичне розуміння політичної економії відбувається одночасно, і ті її сфери, в яких їх найчастіше застосовують, у більшості випадків збігаються".

Поиск по сайту: