Становлення і зміцнення візантійського міста

Східне місто розвивалося по-іншому, ніж європейське, західне. Цьому сприяла і більша урбанізація східної цивілізації у середні віки, порівняно з європейською. До XVI ст. міське населення східних імперій становило 10—20 %, порівняно з 5—7 % у країнах Західної Європи. У Китаї були міста-мільйонники, в той час як у Європі чисельність населення міст не перевищувала декількох десятків тисяч (за винятком Мілана, кількість населення якого в XIII ст. досягла 200 тис. осіб).

Розглянемо візантійське місто, розвиток якого відбувався у кілька етапів. У ранній Візантії зберігалися великі міста, де жили в основному рабовласники і значна частина рабів. Багаті міста залишались економічною опорою центральної влади, центром освіти та культури, тоді як на Заході міста, спустошені варварами, перебували в руїнах. Розвивалися ремесла. Ремісник працював у власній майстерні (ергастерії), що була йому і житлом, і крамницею. До багатого прошарку міського населення належали будівельники-підрядники, а також лікарі, вчителі, адвокати, купці й судновласники приморських міст.

Багатством, красою палаців і замків, вишуканістю культури в V—VI ст. славились Антіохія в приморській Сирії, Александрія в Єгипті, Єрусалим у Палестині, Бейрут у Фінікії. Афіни втрачали економічне значення. Зручне стратегічне становище на межі Європи й Азії, наявність протоки, що з'єднувала Середземне і Чорне моря, забезпечували Константинополю значно ліпші умови розвитку, домінуюче становище в державному управлінні, обороні країни, у торгових зв'язках із Сходом і Заходом. Сюди перемістилися центри ремесла. Константинополь був відомим виробами своїх ювелірів, художників, мозаїстів, майстрів емалевих виробів.

Рівень виробів візантійських ремісників залишався недосяжним для ремісників багатьох інших країн, що свідчило про значно вищий рівень міських ремесел і торгівлі порівняно із Заходом. Саме звідси в країни Заходу постачали найкращі знаряддя праці для ремесел і сільського господарства. Славилась імперія текстильним виробництвом — найтоншими полотняними, шерстяними, а з VI ст. візерунчастими шовковими тканинами.

Прогрес точних наук, насамперед механіки, математики, фізики, сприяв успіхам у VI ст. у будівництві. По всій імперії зводили захисні споруди, міста прикрашали палацами та замками. Поліпшилася іригація, навігаційна справа, що було пов'язано з досягненнями в галузях астрономії та географії.

У торгівлі з країнами Заходу візантійські купці тривалий час залишалися монополістами. Збільшились масштаби торгівлі Візантії з країнами Причорномор'я і Кавказу. Золоті соліди мали великий попит і відігравали роль міжнародної валюти. Це був період найвищого розквіту візантійської торгівлі, який змінився занепадом у часи арабського завоювання (VII ст.), коли араби захопили візантійську Північну Африку, вторглися на територію Малої Азії й утвердили своє панування на морі.

Поступово з центрів торгівлі й ремесел візантійські міста перетворювалися переважно на торгові центри. Послаблення торговельних зв'язків призвело до того, що заможних купців, багатих судновласників і лихварів змінили невеликі торговці. Місто стало центром місцевого обміну, залежало від сільської округи. Зникла система примусових ремісничо-торговельних корпорацій. Ремесла були вільними (раніше держава регламентувала ремесла і торгівлю. — Авт.), але кількість ремісників зменшилася. Залишалися могутніми лише ті міста, що здійснювали обмін із сусідніми регіонами. Місто вже не панувало над селом. За умовами життя міське населення мало чим відрізнялося від сільського, виняток становили лише жителі Константинополя.

Для збереження торговельних зв'язків Візантії зі Сходом у другій половині IX ст. почали відокремлювати міські республіки — Венецію, Геную, Флоренцію — від імперії. У XI—XII ст. в Італії, раніше, ніж в інших країнах Європи, застосовували найману працю у ремісничому та сільськогосподарському виробництві. Тут же виникли перші європейські приватні комерційні банки з новим комплексом активних і пасивних операцій. Відомий на всю Європу банк "Сан-Джорджо" заснували у Генуї, яка однією з перших у XI ст. здобула незалежність від місцевих маркграфів. У X—XI ст. в Італії (потім і загалом в Європі) розвивається оптова ярмаркова торгівля. Перший великий флорентійський ярмарок відбувся у 1024 р., а у XII—XIII ст. ярмаркова торгівля поширилася в Європі. Відомі ярмарки європейського рівня у Шампані, Бронзі, Кельні, Женеві, Ліоні.

В арабському світі міське життя розвивалось у той період, коли розпочався розпад Арабського халіфату (VIH—XV ст.). Послаблення центральної влади сприяло активізації підприємницької діяльності жителів міста, розквіту науки і культури, зосереджених у містах. Проте на арабському сході у X—XIII ст., коли в Європі виникли ознаки демократії, не було жодних політичних свобод або правових гарантій. Голови численних корпорацій підкорялися міській адміністрації, наміснику — хакіму, градоначальнику — раісу, наглядачу — мухтасібу, начальнику охорони та судді — наді.

У Туреччині у XV—XVI ст. у містах формувалася система цехів. її відмінність від цехової системи Європи полягала у повній залежності від влади і практично відсутньому самоуправлінні. До того ж більшість міського населення була іновірцями. Процес створення цехів охопив країни Близького Сходу, Японію, Китай. В Індії міське життя організовували кастові старости. Керівників цехів, гільдій і каст призначали або зверху, або за згодою влади. До початку XVI ст. міста східних цивілізацій втратили самостійність і ними почали управляти державні чиновники. У таких умовах міське життя Сходу, за винятком Японії, переходило в застійний стан, що сприяло легкій їх колонізації.

Поиск по сайту: