АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Єдність теорії та історії — відмітна риса курсу

Читайте также:
  1. IV. Номінації конкурсу.
  2. Альтернативні макроекономічні теорії.
  3. Альтернативні теорії макроекономічного регулювання
  4. Аналіз класичних теорії міжнародної торгівлі.
  5. Аналіз навчально-методичного комплексу для учнів 7-го класу з історії України
  6. Бюдж.-податкова пол.дер. за ум. фіксованого вал. курсу.
  7. В історії оподаткування (у глобальному масштабі) зазвичай виділяють три етапи.
  8. Вcеукраїнського конкурсу-фестивалю сучасного музичного та вокального мистецтва
  9. Валютний курс. Форми котирування валютного курсу.
  10. Варіант 13 Західні соціологічні теорії соціальної стратифікації
  11. ВВЕДЕНИЕ К КУРСУ
  12. Взаємозв'язок мови та історії народу.

Вивчення курсу передбачає перехід від одного теоретико-методологічного рівня — формацій но-цивілізаційного — до іншого, менш глибокого, проте більш конкретного. Йдеться про пізнання та вивчення на рівні моделей.

Модель — матеріальний або ідеальний аналог, що відображає чи відтворює об'єкт дослідження і може дати про нього принципово нову інформацію.

Метод економічного моделювання став одним із найважливіших методів економічної науки, у тому числі історико-економічної. Створення різних моделей в економіці було і залишається надзвичайно поширеним.

Формаційно-цивілізаційний підхід, позитивний та нормативний складники економічної науки є зручною початковою точкою для класифікації соціально-економічних моделей. Визначають два типи позитивних моделей:

1) чисті (або ідеального типу);

2) прикладні (реального типу).

Чисті моделі розглядають принципи або причини, що регулюють окремі явища та їх еволюцію, наприклад: принципи, за якими впорядковуються вартість і розподіл доходів та переходи до стаціонарного стану (Д. Рікардо); принципи становлення, розвитку й еволюції капіталістичного способу виробництва (К. Маркс); мультиплікатор Дж.М. Кейнса.

Прикладні моделі застосовують принципи чистих моделей до конкретних ситуацій реального світу, що призводить до системи їх пояснень, приміром способи (методи) регулювання рівня зайнятості у певній країні або регіоні у відповідний період часу.

Для поєднання теорії та історії корисно інтегрувати чисті та прикладні моделі за допомогою двох понять: ідеальний тип та реальний тип.

Моделі ідеального типу еквівалентні чистим моделям, які є засобами мислення для можливого оволодіння знанням про те, як окремі об'єктивно задані чинники спрацьовують у принципі. Величина істинності, втіленої у цих знаннях, визначається ймовірним ступенем відповідності між змістом думок та при-чинно-наслідковими зв'язками, що об'єктивно існують. Моделі ідеального типу створені з тією метою, щоб з'ясувати суть причинно-наслідкових зв'язків та виявити принципи, котрі, можливо, спрацьовують в окремих сферах соціально-економічного типу. Змінні та параметри (наприклад, рівні зайнятості та обсяги інвестицій), закладені в чистих моделях, і співвідношення між ними, приміром мультиплікатори, також належать до ідеального типу. У широкому розумінні такі соціологічні, політичні, правові та історичні поняття, як капіталізм, робітничий клас, парламентська демократія, праве (політичне) крило, контракт, акціонерне товариство, середньовічне місто, середньовіччя — це ідеальні типи. З іншого боку, моделі реального типу — пояснювальні схеми, в яких розглядаються певні ситуації і на які впливає величезна кількість причинно-наслідкових сил. Схеми для пояснення наслідків розподілу чи рівнів зайнятості на основі певної сукупності принципів, скажімо, класико-кейнсіанської або неокласичної теорії в окремій країні чи регіоні, і будуть моделями реального типу. Згідно з цим, поняття, наприклад, вимушеного безробіття у Франції належить до реального типу.



На відміну від позитивних, нормативні моделі відображають бажаний стан економічних явищ та процесів. Такі моделі містять характеристику гармонійного впорядкування елементів реального світу, приміром модель повної зайнятості та справедливого розподілу доходів, що становлять головні соціально-економічні складові суспільного блага. Нормативними, на думку сучасних західних економістів, е також конкуренти — неокласичні рівноважні моделі, що представляють модель Парето, — оптимальність та повну зайнятість.

У знаменитій "суперечці про метод" К. Менгер, даючи відповідь німецьким економістам-історикам, особливо Г. Ш мол л еру, розкрив єдність теорії та історії, їх взаємодоповнення та взаємодію. Чиста теорія розглядає питання на рівні принципів, тобто фундаментальних причин, які діють в особистому та суспільному житті. Такі моделі ідеального типу допомагають організувати історичні дослідження за допомогою моделей реального типу. Проте К. Менгер намагався тлумачити соціальні явища як поведінку індивідів; його, на думку Г. Бортіса, можна називати засновником методологічного індивідуалізму.

Важливо зіставити теоретичні позиції Г. Шмоллера і К. Менгера щодо засобів економічного пізнання. Г. Шмоллер виокремив синтетичний і аналітичний способи пізнання, визначав сильні та слабкі сторони кожного з них і звернув увагу на потребу їх поєднання. За критерієм об'єктивності та надійності знання німецький учений надавав першість аналітичному методові. "Розподіляючи явище на невеликі та найменші складові, він (людський розум. — Авт.) спостерігає за останніми, описує, називає, класифікує, використовуючи індукцію та дедукцію, пояснює причини, з котрих випливає кожне явище, — зазначав Г. Шмоллер. — Результати цього методичного, емпіричного вивчення окремих явищ виявляються однаковими для кожного дослідника, оскільки він застосовує правильні прийоми вивчення; тут немає жодних сумнівів і коливань"1. Проте потім учений вважав, що аналітичний метод пізнання відіграє допоміжну роль, а пріоритетним є синтетичний шлях, що веде до пізнання емпіричних законів, які характеризують зміни господарських форм, і так звані закони розвитку, що розкривають причини, котрі зумовлюють порядок зміни явищ. Загальний висновок Г. Шмоллера такий: вивчення народного господарства стає власне наукою, відокремлюючись як самостійна частина від етики. На основі пізнання окремих частин вона прагне давати попередні образи цілого, виставляти ідеали та практичні учення.

‡агрузка...

Неокласичні підходи виражаються у поглядах провідного представника австрійської школи К. Менгера. На противагу німецькій історичній школі, яка надавала абстрактному теоретичному аналізу підпорядковане значення, порівняно з емпіричним вивченням історичного досвіду економічної діяльності, як основному завданню вченого-економіста, представники австрійської школи відкидали подібне приниження наукового абстрагування. К. Менгер визначив "відношення теоретичних наук до практичних і обох їх до практики народного господарства" таким чином: "теоретичне вчення про народне господарство має представити нам загальну (родову) сутність і загальний (родовий) зв'язок (закони) народногосподарських явищ, тоді як завдання народногосподарської політики і фінансової науки полягає в тому, щоб дати нам максими, згідно з якими за певних обставин можна найкраще сприяти народному господарству і найдоцільніше організувати фінансове господарство. Практика народного господарства передбачає застосування публічною владою практичних наук про народне господарство відповідно до особливих умов окремих країн і народів"1.

Важливо застосувати положення про тісний взаємозв'язок і взаємодію різних складників суспільства, його підсистем, формаційного та цивілізаційного підходів до трактування питань курсу. Загальновизнано, що процес виробництва знання не є повністю незалежним від політичних, економічних та інших зовнішніх чинників. Однак існує низка дискусійних питань. Зокрема, чи можна вважати думку К. Поппера про дію цих "позаринкових" факторів тимчасовою і у довготерміновій перспективі такою, що зникає, чи вона (дія) має у певному розумінні незворотний характер (впливає за типом path dependence, тобто залежить від минулого шляху розвитку)? Розбіжність думок тут значна: від позиції про постійний брак свободи науки від влади і постійний вплив влади на розвиток науки та виконання нею епістемологічних функцій до уявлень про науку як "чисте" виробництво об'єктивного знання. Т. Кун спочатку мав на увазі "чистий" процес зростання знання, проте у "Доповненні 1969 року" визнав значення доступу однієї з конкуруючих наукових груп до влади з метою усунення розбіжностей і встановлення власного домінування.

Наприкінці XIX ст. Дж.М. Кейнс зазначив, що економічні теорії потрібно розглядати не лише щодо їх абсолютної істинності або хибності, але й стосовно тих господарських явищ, котрі сприяли їх виникненню, а також і тих, виникненню яких сприяли ці теорії.

Учений виокремив три головні напрями взаємодії економічної історії та економічних учень.

1. Вивчення поширених у певний період економічних теорій з метою з'ясування дійсних господарських явищ певного періоду. "Вивчення теорій може відкрити нові погляди, з яких потрібно розглядати факти, — вважав учений, — і дати нову керівну нитку для глибшого розуміння справжнього перебігу подій".

2. Розкриття безпосереднього впливу домінуючих у певний період теорій на подальші справи. "Процес економічного розвитку контролюється і видозмінюється не лише діючим у певну епоху законодавством, але й усім суспільним ладом і пануючим складом суспільної думки, — писав Дж.Н. Кейнс. — Зрозуміло, що все це перебуває під впливом теорій та ідей"4. Як переконливі приклади, вчений навів учення А. Сміта, зокрема про його вплив на підготовку умов для торжества системи laisez faire та прямий і непрямий вплив творів Т.Р. Мальтуса на англійський закон про бідних (1834 p.).

3. Взаємодія теорій та фактів, майже постійне обґрунтування теорій кожної конкретної епохи, у крайньому разі частково, на припущеннях, що мають соціальне застосування до дійсних умов цієї епохи. "Жоден письменник неспроможний повністю звільнитися від характерних впливів своєї країни й епохи, та таке звільнення й небажане, — зазначав учений. — Звідси випливає, що не можна добре зрозуміти теорій минулого і правильно оцінити ступінь їх правильності, якщо не порівнювати їх з тими явищами дійсності, на які тоді звертали особливу увагу і котрі брали участь у процесі формування ідей"1.

Приклади, наведені Дж.М. Кейнсом на підтвердження цієї думки, охоплювали погляди стародавніх і середньовічних мислителів, меркантилістів, фізіократів, основоположників англійської класичної політекономії А. Сміта і Д. Рікардо на різні актуальні питання свого часу.

Очевидно, що міркування Дж.М. Кейнса щодо зв'язку і взаємодії історії економіки та економічної думки мали загально-методологічний характер і не втратили актуальності.

Привернемо увагу до специфіки використання термінології в інтегральному курсі. У свій час видатний французький учений М. Блок писав: "Історик переважно отримує свій словник від самого предмета власних знань. Він бере його, коли він пошарпався і пошкодився внаслідок тривалого використання, а на додаток ще й із самого початку двозначний, як будь-яка система вираження, не створена суто узгодженою працею спеціалістів".

Дослідника, який використовує такий "словник", очікує дві небезпеки: або нав'язування власної сучасної термінології минулому, або, навпаки, захоплення термінологією минулого.

"Документи прагнуть нав'язати нам свою термінологію; якщо історик до них прислуховується, він пише кожного разу під диктовку минулого, — вказував М. Блок. — Термінологія, нав'язана минулому, неодмінно призводить до його спотворення, якщо метою (або просто результатом) є зведення категорій минулого до наших, піднесених для такого випадку у рівень вічних. Щодо таких етикеток є лише одна розумна позиція — їх потрібно усувати"

Предмет курсу

Щоб зрозуміти предмет історії економіки та економічної науки, важливо з'ясувати сутність, зміст та підпорядкування таких ключових понять: "економіка як наука", "економічна думка", "політична економія", "економічна теорія", "економічний аналіз" та ін. Вони належать до розряду понять, які використовують не лише при викладанні курсів загальної економічної теорії, мікро-, макро-та глобальної економіки, але й історії економіки та економічної науки.

За кожним із них стоять власна історія, часто різне розуміння сутності категорії, практика застосування їх у різні історичні періоди тощо. Видатний учений-економіст Й.А. Шумпетер (1883—1950) дав низку визначень поняття "наука", найширші серед котрих такі: 1) будь-який вид знання, що є об'єктом свідомого удосконалення; 2) будь-яка галузь знання, що виробила спеціалізовану техніку пошуку та інтерпретації (аналізу) фактів; 3) удосконалений здоровий розум (глузд); 4) знання, озброєне інструментами. Процес удосконалення, зазначив учений, породжує певні прийоми мислення — методи або техніку дослідження. Ступінь осмислення фактів, що досягається за її допомогою, виходить за межі можливостей повсякденної свідомості. "Оскільки економісти використовують техніку аналізу, що недоступна широкій публіці, економічна наука, безумовно, — це наука у зазначеному вище розумінні поняття", — зробив висновок Й. Шумпетер.

Отже, з такого погляду історія економічної науки — історичний процес застосування та удосконалення спеціальної техніки, методів аналізу дослідниками або ученими.

Первісне визначення науки як "знання, що озброєне інструментами", зумовлює принципову неможливість точного датування (хоч би десятиріччями) зародження науки (на відміну від зародження певного методу або школи). Звідси Й. Шумпетер виводить загальний "закон" виникнення та розвиток наук відбувається "шляхом використання повсякденного досвіду або з інших наук, шляхом повільного прирощення знань, поступової диференціації, під благотворним чи неблаготворним впливом середовища й окремих особистостей. Історичне дослідження дає змогу лише звузити межі того періоду, коли з однаковою підставою можна визнавати чи заперечувати існування цієї науки"2.

Проте у подальшому викладенні історії економічного аналізу вчений визнавав також реальність зміни так званих класичних ситуацій (за сучасною термінологією, наукових революцій або науково-дослідних програм, що конкурують).

У дослідженні історії економічної науки важливе значення має низка загальних методологічних положень, сформульованих Й. Шумпетером, котрі актуальні й нині:

1) вивчення зародження і розвитку економічної науки становить особливу складність, оскільки співвідношення між повсякденними і науковими знаннями зміщено у бік перших набагато більше, ніж в інших галузях наукових досліджень. Наприклад, примітивний апарат теорії попиту і пропозиції є науковим. Проте наукові досягнення у цьому випадку настільки скромні, що розрізнити здоровий глузд і наукове знання можна лише за суб'єктивними критеріями;

2) розвиток економічної науки відбувається не лише шляхом повільного прирощення знань, поступової диференціації, але й водночас внаслідок зміни так званих класичних ситуацій, тобто шляхом наукових революцій;

3) варто чітко розрізняти поняття "економічна думка", "економічна теорія", "економічна наука" або "економічний аналіз" та історію економічної думки, історію економічної теорії, історію економічного аналізу.

За визначенням Й. Шумпетера, економічна думка — це сукупність усіх поглядів і побажань з економічних питань (особливо в галузі економічної політики), що є у свідомості суспільства у певний час і у конкретному місці1. Учений зауважує, що вони належать швидше економічній історії, ніж історії економічної науки. Й. Шумпетер особливу увагу звертає на положення про неоднорідність суспільної свідомості та відображення нею поділу певного суспільства на групи і класи різної природи. Тобто суспільна свідомість відображає класову структуру суспільства, існування різних видів групової свідомості, залежність останніх від становища й інтелекту індивідуумів, котрі належать до тієї чи іншої групи. Суспільна свідомість може виявлятися у системах політичної економії, а також межувати чи пересікатись зі сферою економічного аналізу. У такому разі завдання дослідника полягає у вирізненні аналітичних досягнень із загального потоку економічної думки.

Є різні погляди щодо значення терміна "політична економія", її предмета і методу. Проте багато сучасних учених продовжують асоціювати цей термін зі специфічними рекомендаціями, що їх виносять один чи декілька економістів уряду або громадськості загалом із загальних політичних питань чи конкретних, тобто використовують його як синонім поняття "нормативна економічна наука".

"Історія економічної думки розпочинається з письмових джерел теократичних держав стародавнього світу, — вважав Й. Шумпетер, — але історія економічного аналізу починається лише з греків"2. Слід зробити два застереження. По-перше, переважна більшість сучасних учених початки економічної думки (а отже, і її історії) не пов'язує лише з письмовими джерелами стародавніх держав, а вважає, що вони належать до значно раніших періодів розвитку людського суспільства. По-друге, помітне значне применшення вченим значення стародавніх неєвропейських цивілізацій (стародавніх Китаю, Індії, Єгипту та ін.), а отже, й їх історії економічної думки (так званий євроцентризм).

Економічна історія (історія економіки) — це економічна наука, що досліджує господарські процеси в їх хронологічній послідовності, спонтанному розвиткові.

Історія економічних учень (історія економічної думки) — економічна наука, що вивчає генезис і еволюцію економічного знання у контексті різних теорій, шкіл, напрямів та окремих учень тих чи інших великих економістів. Як правило, викладення всіх цих теорій, шкіл, напрямів і учень здійснюється у хронологічній послідовності з метою чітко і точно простежити походження тих чи інших економічних ідей8. Тому Й.А. Шумпетер (а за ним і сучасні дослідники) виокремлюють як самостійні відповідно: історію економічної думки, історію економічної теорії, історію економічного аналізу тощо. Найширшою з них є історія економічної думки, яка охоплює історію розвитку економічних поглядів від первісного суспільства до сучасності.

Систему політичної економії вчений розглядав як викладення системи економічної політики, котру відстоювали з огляду на єдиний нормативний принцип: економічний лібералізм, соціалізм та ін.

Економічна теорія — це сукупність усіх інструментів аналізу, включаючи й корисні передумови1. Й. Шумпетер небезпідставно зазначав, що були часи, коли економічною теорією вважали те, що вище названо політичною економією. Терміни "ліберальна", "соціалістична" або "меркантилістська" теорії означали політичні доктрини або, у крайньому разі, практичні рекомендації. Проте нині економічну теорію переважно трактують як інструмент дослідження, а отже, особливу увагу звертають на її інструментальний характер.

До цих загально-методологічних проблем світової історико-економічної науки в історії української економіки та економічної думки долучаються ще й суто національні. Вони пов'язані з відсутністю протягом тривалого часу державності України, розчленуванням її між окремими імперіями та необхідністю в таких умовах боротьби за самоутвердження української економічної думки. Як справедливо зазначає член HAH України американський професор І.-С. Коропець-кий, навіть у несприятливих для розвитку економічної науки умовах українські економісти спромоглися певною мірою зберегти своє національне обличчя. Крім праць з економічної теорії, вони писали також на прикладі теми, аналізуючи економічні та соціальні відносини в Україні. Водночас українські економісти майже не торкалися питання про майбутнє общини — цієї типово російської сільськогосподарської інституції, тобто питання, що полонило розум російських економістів на ранньому етапі індустріалізації3. Певне уявлення про багатий спектр наукових інтересів провідних українських економістів у галузі конкретних економічних наук може дати навіть невеликий перелік їх головних публікацій. Це праці IM. Mиклашевського "Очерки крестьянского хозяйства России" (1887), "К истории сельскохозяйственного быта Московского государства. Заселение и сельское хозяйство южной окраины России 17 века" (1894); В.Ф.Левитського "Аграрный вопрос в России с точки зрения основных течений в развитии современного народного хозяйства" (1906); П.І. Лященка "Очерки аграрной эволюции в России" в 2 томах (1908—1913); В. Косинського "К вопросу о мерах к развитию производственных сил России" (1904), "К аграрному вопросу" (1906); К.Г. Воблого "Тенденции в аграрной эволюции в Германии" (1910), "Земельный вопрос в программах различных партий" (1917); М.М. Соболева "Очерки экономической политики промышленности и торговли" (1916); ПЛ. Фоміна "Общая характеристика русских финансов" (1912) тощо. Ці та інші численні дослідження сприяли, як зазначають сучасні провідні дослідники української історії економіки та економічної думки (Л.П. Горкіна, М.Г. Чумаченко та ін.)4, становленню в Україні таких галузей економічної науки, як економічна історія, економіка сільського господарства та промисловості, фінанси і кредит, теорія кооперації, демографія, статистика тощо. Яскраво виражена українська національна лінія у низці оригінальних досліджень українських учених на межі XIX і XX ст. Серед них праці МЛ. Яснопольського "Экономическая будущность Юга и современная его отсталость" (1871), "О географическом распределении государственных доходов и расходов России" в 2 томах (1891, 1897); М. Стасюка "Автономія і розвиток продуктивних сил на Вкраїні" (1911); М.Порша "Із статистики України" (1907), "Україна і Росія на робочому ринку" (1918), "Україна в державному бюджеті Росії" (1918) та ін. З'ясовувався стан народного господарства України в економіці Російської держави. Працею "Ukraine, Land und Volk" (Відень, 1916) С. Рибницький започаткував українську національну географію. Проблеми української економіки у різних її аспектах — історичному, географічному, правничому, демографічному тощо — відображені у матеріалах М. Грушевського, С. Рудницького, О. Русова, В. Охримовича, С. Томашівського, О. Єфименко у першій двотомній українській енциклопедичній праці "Украинский народ в его прошлом и настоящем" (Петроград, 1914—1916).

Лише у другій половині XIX — на початку XX ст. перу українських і російських учених належало кілька сот монографій з історії економіки та економічної думки. Серед них праці І. Вернадського, Г. Цехановецького, М. Бунге, М. Зібера, М. Алексєєнка, І. та О. Миклашевських, М. Вольського та багатьох інших видатних українських економістів.

На початку XX ст. почав формуватися специфічний варіант української лінії в історико-економічних дослідженнях — з'ясування стану залежності та визиску України Росією (П. Мальців, М. Порш та ін.). Проте вже у 20-ті роки XX ст. спроби окремих економістів, зокрема Ю. Кривченка ("Внешняя торговля Украины в настоящее время и до войны", 1923), М. Шрага ("Зовнішня торгівля УРСР та її ближчі перспективи", 1924), О. Попова ("Хлебная торговля Украины", 1927), В. Доброгаєва ("Финансовые ваимоотношения Союза и республик" та інші статті в журналі "Хозяйство Украины" за 1926—1927 pp.), М. Волобуєва ("До проблеми української економіки" в журналі "Більшовик України", 1929), розкрити великі можливості економіки України як окремої одиниці, показати її втрати та деформацію в умовах централізованої планово-розподільної системи СРСР були засуджені владою як сепаратистські ("економічний націоналізм", "волобуєвщина"). У 1928 р. в Україні було закрито кооперативні періодичні видання "Сільський господар", "Кооперативне село". Після виступу Й. Сталіна на конференції аграрників-марксистів (грудень 1929 р.) із закликом "викорчувати" всілякі буржуазні та дрібнобуржуазні теорії почалася не тільки ідеологічна, а й фізична розправи над економістами-теоретиками і практиками, які хоча б незначною мірою відходили від догматизованого офіційною владою марксизму та її імперської за своєю суттю політики.

Навпаки, для економістів української діаспори ця тематика під гаслом "економічного колоніалізму" стала провідною у дослідженнях української економіки та історії економічної думки2.

Протягом 20—90-х років XX ст. на різних етапах соціально-економічного розвитку в умовах державного соціалізму інтерес науковців до вивчення історії української економіки та економічної думки під впливом багатьох обставин і чинників мав хвилеподібний характер — від затухання до активізації вивчення і знову до затухання. Загалом повна об'єктивна оцінка внеску українських учених у розвиток національної та світової економічної думки — справа майбутнього.

Важливою загальною проблемою в історико-економічних науках було і продовжує залишатися вирішення питання про своєчасне врахування у курсі історії та економічної думки нових зрушень в економіці, економічній теорії та інших економічних науках. В такому аспекті особливої уваги заслуговує розкриття змін у галузі економічної теорії (відповідно — історії економіки та історії економічної думки) у зв'язку з розвитком неоінституціоналізму і новітньої економічної історії. У додатках вони подані, відповідно, як лівоцентристські економічні теорії, що входять до інституціонально-еволюційного напряму сучасної економічної думки Заходу (рис. 1), і центристські економічні теорії (неоінституціоналізм), що включені до неоінституціоналізму — складової західного мейнстриму (рис. 2).


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)