Розвиток сільського господарства

На початку 60-х років XIX ст. попит внутрішнього ринку, що постійно збільшувався, на продукцію сільського господарства сприяв швидкому зростанню товарності землеробства та тваринництва. Важливим наслідком орієнтації виробників аграрного сектору на потреби ринку стало поглиблення галузевої спеціалізації окремих регіонів країни, становлення котрих відбулося ще в колоніальний період.

На Північному Заході вирощували кукурудзу, одночасно простежувався значний розвиток тваринництва (передусім свинарства). У міру вирубування лісів збільшували ділянки для посіву жита, ячменю та вівса. З другої чверті XIX ст. культивували пшеницю, і вже в 1860 р. цей регіон став головним її виробником, посівши центральне місце в зерновому господарстві країни.

Для Заходу характерне високоінтенсивне тваринництво. З Англії привезли кращі породи корів, з Іспанії — довгошерстих овець (мериносів) тощо. Під тиском конкуренції дешевої продукції Північного Заходу (дешеве якісне зерно й м'ясні товари) регіон поступово переходив від екстенсивного господарства до інтенсивного з орієнтацією на виробництво молочної продукції, вирощування овочів, промислове садівництво.

Сільське господарство Північного Сходу пристосувалося до потреб індустріальних центрів. Розвиток залізничного транспорту сприяв процесу галузевої спеціалізації цих районів США.

Південь наприкінці XVIII ст. переорієнтувався з виробництва тютюну (він був нерентабельним унаслідок виснаження земель), рису (унаслідок війни за незалежність було втрачено англійські ринки рису), індиго на задоволення ринкового попиту, що зростав, на бавовну. У другій половині XIX ст. бавовник став головною культурою спеціалізації штатів Півдня і Південного Заходу. У 1860 р. вони здійснювали 66 % світового виробництва бавовни-сирцю, порівняно з 0,4 % у 1791-му, 1/4 якого переробляли американські підприємства. За рахунок бавовни забезпечувалися валютні надходження, оскільки в експорті вона становила 67%.

У США активно формувався фермерський шлях розвитку сільського господарства із застосуванням найманої праці та техніки. Його назвали американським. Забезпечення ферм землями (особливо в зоні колонізації) було значно вищим, ніж у Європі. У середині XIX ст. значну роль почали відігравати орендарі. На Середньому Заході їх частка серед землевласників становила майже 20 %. Господарства заможних фермерів, як правило, мали товарний характер. У них активно використовували сільськогосподарську техніку і найману працю. Ринок робочої сили для капіталістично організованого аграрного сектору формувався за рахунок іммігрантів та фермерів, котрі розорялися.

Розвиток аграрної економіки Півдня ґрунтувався на масовому застосуванні праці рабів-негрів. Незважаючи на заборону (з 1808 р.) ввозити рабів (щороку їх завозили контрабандою до 15 тис. осіб), підвищувати ціни на них (наприкінці XVIII ст. один раб коштував 300 дол. США, у 1860-му —1800), чисельність рабів постійно збільшувалася: у 1850 р. — 3,5 млн, 1860-му — 4,4 млн (12 % населення США).

Плантаторське господарство, залишаючись рабовласницьким за організаційною формою, перетворювалося, з одного боку, на постачальника сільськогосподарської сировини, насамперед бавовни, для промисловості, що розвивалася на капіталістичній основі Півночі США та європейських держав, з іншого — на ринок збуту індустріальних товарів, насамперед іноземних. Отже, плантаторська рабовласницька система до середини XIX ст. перебувала під впливом світового капіталістичного господарства і брала участь у процесі становлення промислового капіталізму в межах США. Проте одночасне існування капіталістичного господарства на Півночі й рабства на Півдні призвело до виникнення суперечностей між цими системами, що у свою чергу зумовило громадянську війну.

Поиск по сайту: