Результати технологічної революції

Детально розглянемо головні наслідки технологічної революції.

1. Промисловий переворот XVIII—XIX ст. сприяв становленню машинної індустрії, зумовив зміни в соціальній структурі суспільства: утворення двох нових класів — буржуазії та найманих робітників, утвердження панування буржуазії. На відміну від нього, результатами другої технологічної революції були зміни в техніці й технології виробництва, реконструкція машинної індустрії, поступове перетворення науки на безпосередній чинник виробництва. Тому цю революцію називають не промисловою, а науково-технічною. Вона забезпечила різке зростання виробництва: за 1850—1900 рр. добування вугілля збільшилося в 10 разів, нафти — в 25, обсяги виплавки сталі за 1870—1900 рр. зросли більше ніж у 50 разів.

2. Друга технологічна революція сприяла появі багатьох нових галузей промислового виробництва: електротехнічної, хімічної, нафтопереробної, автомобілебудівної та ін.

3. Відбулася диверсифікація не тільки галузей, а й під галузей (машинобудування: виробництво локомотивів, автомобілів, літаків, кораблів — річкових і морських, трамваїв тощо).

4. Зміни в технології виробництва, застосування нових матеріалів і швидкий розвиток нових галузей та машинобудування зумовили зміни в структурі чорної металургії, унаслідок чого значно збільшився попит на сталь.

5. Технологічна революція зумовила зміни у світовій галузевій структурі промисловості. Перше місце посіли галузі важкої індустрії, значно випередивши за темпами зростання легку промисловість. Ці зміни привели до посилення концентрації виробництва, переважали великі підприємства. Такі структурні зрушення спричинили різке збільшення обсягів капіталу, необхідного для створення й діяльності окремого підприємства. Додаткові капітали залучали шляхом випуску акцій та організації акціонерних товариств.

6. Унаслідок другої технологічної революції замість індивідуальної приватної форми власності головною стала система акціонерного підприємництва, що відповідала новій формі організації виробництва, у сільському господарстві —- фермерська. Вирізняли два варіанти господарювання — американський (США і Канада) та прусський. Для Європи було характерним поєднання обох шляхів розвитку капіталізму в аграрному секторі. Розвивалися також кооперативна і муніципальна форми власності. У1913 р. у США на підприємствах, котрі належали акціонерним товариствам (28 % усіх підприємств), працювало 80 % робітників. У Німеччині створення акціонерних товариств охопило насамперед гірничу й металургійну промисловості, будівництво та залізниці. З дозволом випуску дрібних акцій номіналом до 1 фунта стерлінгів у 1895—1905 рр. відбулося значне збільшення кількості акціонерних товариств в Англії. Дещо повільнішими темпами цей процес здійснювався у Франції. Кооперативна власність виникла на основі добровільного об'єднання капіталів та засобів незначних товаровиробників, її використовували як форму їх захисту від експлуатації посередників і великих підприємців. Основними видами кооперації, які сформувалися до 1914 р., були споживча, кредитна, сільськогосподарська й житлова. До початку Першої світової війни Росія, до складу котрої входила значна частина українських земель, посідала перше місце у світі за чисельністю учасників кооперативного руху (24 млн осіб), об'єднаних у 63 тис. кооперативів. У Західній Європі 120 тис. кооперативів об'єднували 20 млн осіб, у США в 600 кооперативах перебувало 70 тис. осіб.

Економічна думка

Головну увагу в економічній думці приділяли аналізу змін технології виробництва та їх впливові на ефективність виробництва. Інновація — нововведення в галузі технології або організації виробництва. Новація — не просто "відкриття" або "винахід", це нововведення обов'язково прикладного характеру. Вона спрямована на підвищення продуктивності і, як правило, отримання додаткового доходу в результаті втілення новинок і створення ліпших за якостями ідей і технологій. Інновації охоплюють увесь спектр видів діяльності — від дослідження і розробок до маркетингу.

Поняття "інновація" ввів у практику австро-американський економіст И. Шумпетер (1883—1950). За своїми теоретичними поглядами вчений не належав до жодної з відомих економічних шкіл. Він ґрунтовно вивчав багато проблем, приділяючи увагу розробці цілісного уявлення про механізм функціонування і перспективи розвитку капіталістичної економіки. Одна з його головних праць — "Теорія економічного розвитку" (1912). Висунуті Й. Шумпетером на перший план найважливіші категорії відрізняються від стандартних концептуальних положень неокласиків. Інновації, нововведення, підприємництво у його теорії відіграють не менш важливу роль, ніж ціна чи вільна конкуренція в "Принципах економікс” (1890) А. Маршалла.

Й. Шумпетер вважав, що його теорія економічного розвитку ліпше пояснює закони, динаміку розвитку товарно-капіталістичного господарства, ніж аналітичний апарат А. Маршалла. Він провів чітку межу між статичною рівновагою системи та її динамічним розвитком, що перетворює структуру, взаємозв'язки між новим і класичним виробництвами. Вихідне положення економічної системи — чиста рівновага. Але потім на певному етапі розвитку відбувається втілення інновацій. Звичний кругообіг порушують дії підприємця-новатора. З метою здійснення інновацій беруть кредити у "старих" фірм і компаній. Інвестиції спрямовують у нові галузі, поступово залучаючи у процес "нову хвилю" учасників.

Нагромадження не є стійким, безперервним процесом, воно зумовлене технічними новинками, освоєнням нових інвестиційних проектів. Зростання національного продукту відбувається не рівномірно, плавно, а стрибкоподібно, ривками.

Економічна динаміка, за Й. Шумпетером, ґрунтується на поширенні нововведень у різних формах. Це виробництво нових товарів, застосування нових технологій і нової техніки, ефективніше використання вже відомих матеріалів, освоєння нових ринків збуту, перехід до раціональніших форм організації та методів управління, здійснення реорганізації або послаблення монопольного становища інших підприємств. Джерелом розвитку були внутрішні процеси, нові комбінації виробничих факторів на основі інновацій (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Нововведення за Й. Шумпетером

Здійснення "нових комбінацій", як зауважив економіст, — справа складна і доступна лише людям, які мають певні якості. Підприємець-новатор — це не завжди капіталіст, не обов'язково власник. Право власності не є визначальною ознакою підприємця. Ним може бути директор, адміністратор, засновник, менеджер, тобто той, хто здатний втілити нове у практику.

Виробляти — означає комбінувати речі й сили, створювати інші комбінації з них. Виробництво є не технічною, а економічною галуззю діяльності. Економічні й технічні методи та знання часто не збігаються. Економічна логіка отримує верх над технічною. Тому в реальному житті ми часто бачимо мотузки замість стальних тросів, поганих робочих тварин замість виставкових зразків, найпримітивнішу ручну працю замість досконалих машин, незграбне грошове господарство замість чекового обігу та ін.

Поиск по сайту: