АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Формування внутрішнього ринку

Читайте также:
  1. V. Формування нових знань.
  2. Автоматизоване формування проводок при нарахуванні зносу ОЗ і НМА
  3. Активне соціально-психологічне навчання у процесі формування професійної компетентності фахівця.
  4. Анатомія внутрішнього вуха
  5. Анатомія присінку внутрішнього вуха.
  6. Аудит розрахунків з бюджетом. Формування аудиторських доказів та оформлення робочих документів аудитора.
  7. Взємодія попиту та пропозиції на ринку праці
  8. Вибір способів формування ООД у тих, кого навчають з теми «Класифікація способів захисту інформації», та способи реалізації
  9. Види майна суб'єктів господарювання та джерела його формування
  10. Визначення місця даного готелю на ринку туристичних послуг. Охарактеризувати контингент мешканців та середній рівень завантаженості протягом року і порівняно з минулим
  11. Виконавчі комітети місцевих рад: формування, склад основні форми і методи діяльності
  12. Виробнича функція та її вплив на формування сукупної пропозиції.

На початку XX ст. прогресувала тенденція до нерівномірності розвитку регіонів. Найвідсталішою територіальною одиницею, де зберігалися залишки кріпацтва, було Лівобережжя. У цей період сформувалася певна спеціалізація промислових регіонів України. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової. Ці осередки промислового виробництва згодом набули загальноросійського значення, а частка промисловості України в загальному обсязі продукції всього народного господарства становила 48,2 %.

У 1913 р. виробляли 69 % загальноросійської продукції чавуну, 57 — сталі та 58 — прокату. На Україну в цей час припадало 20,2 % усієї продукції машинобудування (65 підприємств сільськогосподарського машинобудування здійснювали майже 70 % загальноімперського виробництва сільськогосподарських знарядь) і металургійної промисловості, 70 % видобутку сировини та виготовлення напівфабрикатів Російської імперії. Тривало підпорядкування української промисловості імперському центрові. Це певною мірою визначило характер розвитку економіки України загалом: вона залишалася сільськогосподарським районом імперії, у селах якого проживало 80 % населення.

Важливу роль у завершенні формування внутрішнього ринку та капіталістичного промислового виробництва мало шляхове будівництво. На території України першу залізницю Львів — Перемишль проклали в 1861 р. До 1900-го довжина залізничних колій становила 8417 км. Харківський і Луганський паровозобудівні заводи, що виникли наприкінці XIX ст., до 1900 р. випустили 233 паровози. Збільшення обсягів промислового виробництва і розвиток мережі залізниць сприяли розширенню стаціонарної торгівлі, яка з 80-х років почала переважати. Ярмарки та базари поступаються місцем стаціонарній роздрібній мережі — крамничній і магазинній торгівлі.

Розвиток ринкових відносин потребував створення стабільної державно кредитної системи. У 1860-му уряд Росії ліквідував старі дореформені банки і створив якісно новий Державний банк, завдання якого полягало у зміцненні та роз витку грошової й кредитної систем. В Україні функціонувало три контори цієї установи — у Києві, Харкові й Одесі — та 24 відділення в інших містах, що кредитували торгівлю, промисловість і сільське господарство. У 1897 р. банк отримав право самостійно здійснювати емісію грошей.

У 60—70-х роках сформувалася мережа комерційних банків. У Росії перший акціонерний Комерційний банк заснували в Петербурзі в 1864-му. У 1868 р. утворили Київський приватний комерційний банк і Харківський торговельний банк, у 1871-му— Київський промисловий, 1872-го— Катеринославський комерційний з філіями в Полтаві та інші великі банки. У 1873 р. в Україні діяло 10 акціонерних комерційних банків, які використовували власні засоби як позиковий капітал та з метою надання позик під цінні папери або заставу товарів. Для їх діяльності характерне розширення операцій, що зумовлено значним попитом на кредити в умовах буму залізничного будівництва. Проте 1871 р. став для багатьох із них роком великих збитків, низьких дивідендів і великих списань безнадійних боргів, спричинених частковими банкрутствами. Потрібен був час, щоб акціонерні комерційні банки знову посіли належне місце у фінансово-кредитній системі.

У 80-х роках створено нові державні земельні банки: Селянський (1882) і Дворянський (1885). Державний Селянський банк підпорядковувався Міністерству фінансів і мав дев'ять філій в Україні. Його основна функція полягала в наданні довготермінових позик селянам під заставу землі, яку вони викупляли у поміщиків, на умовах оплати 7,5—8,5 % обсягу кредиту щороку. Державний Дворянський банк мав в Україні сім філій, котрі надавали довготермінові позики спадковим дворянам-землевласникам.

Призупинення падіння курсу рубля і зміцнення національної валюти внаслідок політики девальвації та курсу на золоту валюту міністра фінансів М. Бунге мало важливе значення для розвитку економіки. Нагромадження золота у Державному банкові дало змогу у травні 1895 р. Державній раді своєю постановою відновити дозвіл укладати угоди у золотій валюті (заборонено наприкінці 1863-го), а міністр фінансів І. Вишнеградський мав право дозволяти приймання золотих монет для сплати податків, а також встановлювати й змінювати курс золотої монети за платежами в казну. Після того, як постанову затвердив цар, вона набула чинності закону, що фактично означало офіційне визнання золота як грошей. У січні 1897 р. Державна рада ухвалила закон "Про карбування й випуск і обіг золотих грошей", що давало змогу вільно обмінювати паперові кредитні рублі на золото за фактичним курсом. Розпочалася активна хлібна експансія на За хід, що дало можливість ліквідувати дефіцит державного бюджету.

Монети з чистого золота карбували вартістю 5,10,15 рублів (імперіали), встановили фіксований курс кредитного рубля — 7 руб. 40 коп. за золотий напівімперіал номіналом 5 рублів. Один рубль прирівнювався до 0,77 г золота. У так званій миколаївській десятці чистого золота було 7,7 г (золотий паритет основних у той час валют був таким: 1 долар — 1,5 г, 1 фунт стерлінгів — 7,8, 1 франк — 0,29,

1 марка — 0,35 г). Державний банк мав виключне право емісії банкнот, котрі забезпечували державним золотим запасом і обмінювали на золото як і в провідних країнах світу. Це значно зміцнило фінансово-кредитну систему країни, що сприяло розвитку економіки, розширенню торгівлі та посиленню зовнішньоекономічних зв'язків.

Важливу роль у товаризації виробництва на селі відіграла столипінська аграрна реформа. Сутність указу 1910 р. полягала в утвердженні на селі приватної селянської власності, що передбачало спадкове володіння, купівлю-продаж та заставу землі. Мета — формування міцних селянських господарств фермерського зразка. В Україні (найбільше на Правобережжі й Півдні) на хутори й відруби виселилося 226 тис. селянських господарств, або майже половина загальної їх чисельності. Реформа сприяла розвитку аграрних відносин на селі, широкому застосуванню машин і добрив, що у свою чергу зумовило зростання обсягів товарності сільського господарства.

Україна на початку XX ст. забезпечувала 40 % експорту зернової продукції Російської імперії. Третину всієї продукції сільського господарства продавали на внутрішньому та зовнішньому ринках. Проте наявність 2 млн селян із середнім наділом 2 десятини (половина з них не мали ні коня, ні корови), 5 тис. поміщиків, які володіли в середньому 1600 десятинами (1914 р.), зумовлювала невисоку середню врожайність — 9—10 ц/га; село перебувало в постійній соціальній напрузі.

Велике значення в індустріалізації України мала протекціоністська політика російського уряду. Порівняно з 1868 р., у 1891-му мита на чавун збільшились у 10 разів, гас — утричі, рейки — у 4,5 разу, машини — у 8, паровози — у 4, на бавовняні тканини — у 2 рази. Сума мита в 1868 р. становила 17,6 % вартості товару, а в 1891-му — 33 % вартості вивозу. Для порівняння: в Італії цей показник становив 18 %, у Франції — 9, Німеччині — 8, у США — 30, у Бразилії він був вищим і дорівнював 40 %.

Значні митні збори на імпортовані іноземні товари забезпечували внутрішній ринок для вітчизняної промисловості та сприяли її розвитку. Разом із тим така політика спрямовувалася на імпорт не товарів, а капіталів.

Активний торговельний баланс і стійкий курс рубля підтримувався експортом хліба. У той період навряд чи хто чув про монетаризм, проте політика міністрів фінансів М. Бунге і І. Вишнеградського була монетаристською. Вони розпочали із фінансової стабілізації, надаючи їй пріоритетного значення. Продовжив цю політику й їх наступник С. Вітте, який розумів велике значення для ринкової економіки грошової стабілізації. Саме йому вдалося спрямувати фінансову політику на стимулювання виробничих інвестицій, адже економічне зростання є функцією інвестицій.

Отже, на початку XX ст. під впливом буржуазних реформ відбулися значні зміни в економічній сфері. Перетворення в аграрному секторі сприяли високому рівню концентрації землі, докорінному перерозподілу земельної власності (від становості до безстановості), застосуванню передової техніки, використанню вільнонайманої праці, поліпшенню структури посівів тощо.

Такі зміни дали змогу Україні перетворитися на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції не тільки імперського, а й світового значення. У 60—80-х роках XIX ст. завершився промисловий переворот, розпочалась індустріалізація економіки України. У пореформений період індустріалізований Південь України перетворився на головну паливно-металургійну базу імперії. Для промисловості властиві вищі, порівняно із загальноімперськими, темпи зростання, високий рівень концентрації та централізації виробництва, значний вплив іноземного капіталу, структурна й територіальна диспропорційність тощо. Внаслідок буржуазних реформ і закінчення промислового перевороту ускладнилася соціальна структура суспільства. Разом із тим до XX ст. економіка перебувала на перехідному етапі, коли жодна змістовна характеристика капіталізму не була у розвиненому вигляді. Отже, загалом капіталістична економіка існувала лише як тенденція, а не завершена система.

Економічна думка

На фоні боротьби за утвердження ринкової економіки розвивалися професійні економічні дослідження. Відмітною ознакою розвитку та викладання політичної економії в університетах було те, що воно ґрунтувалось на вищих досягненнях світової економічної думки. З початку XIX ст. чітко простежується зв'язок з ідеями А. Сміта, на основі яких формувалася політична економія в Україні. Видатний учений-економіст МА. Валудянський (1769— 1847) у своїй "Економічній системі" першим із українських та російських економістів у 1806—1808 рр. сформулював і спробував розвинути головні положення "Багатства народів". Він правильно трактував теорію А. Сміта, що ґрунтувалася на праці й обміні, як систему, за якою багатство народу полягало у міновій цінності всіх виробів. У 1802—1806 рр. чернігівський віце-губернатор М. Політковський уперше повністю переклав російською працю А. Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів". Скорочений переклад "Багатства народів" А. Сміта українською у 1913 р. видав О. Михалевич у Львові.

Харківський, Київський та Новоросійський (нині Одеський) університети стали своєрідними опорними пунктами класичної політичної економії не лише в Україні, але й у всій Російській імперії. Найвідоміші представники класичної школи— професори Т.Ф. Степанов, І.В. Вернадський, Г.М. Цехановецький, М.М. Вольський та ін. Українські вчені надавали пріоритет трактуванням проблем вартості та розподілу, капіталу, грошей тощо А. Сміта й Ж.Б. Сея. Разом із тим вони не визначали спрощено сутність людини як примітивний "гомо економікус" А. Сміта (тобто "людина економічна", котра у своїй діяльності керується виключно особистими егоїстичними інтересами). Турботу про примноження національного багатства поєднували з розумінням того, що досягнення успіху можливе лише на основі духовності, освіти і морального оздоровлення суспільства. Звідси випливає критика положень А. Сміта про продуктивну і непродуктивну працю, багатство, ширше і правильніше розуміння предмета політичної економії.

Для переважної більшості українських політекономістів класичного періоду характерне різко критичне ставлення до економічної теорії марксизму (М. Бунге, Д. Піхно, А. Антонович та ін.). Разом із тим окремі представники економічної науки (М. Зібер, М. Коссовський та ін.) докладно аналізували теорії вартості (цінності), капіталу й інші теорії класичної політичної економії та марксизму, прихильно ставились до економічної теорії К. Маркса і популяризували її.

Основу інтересу суспільства до економічної думки завжди становила потреба розв'язати актуальні та складні проблеми суспільно-економічного життя в той чи інший період. Зрозуміло, що ці питання змінювались залежно від становлення та розвитку суспільства й економіки. Тому в розвитку ідей класичної школи в Україні вирізняють два етапи. Перший охоплював період до 60-х років XIX ст., простежувався вплив фізіократії та пізніших варіантів класичної політичної економії. Найвідоміший представник фізіократичної школи в Україні, яка утворилась дещо пізніше, ніж на Заході, — В. Карашн (1773—1842), ініціатор заснування Харківського університету і здійснення реформи освіти в Російській імперії. Досить оригінально вчений вирішив питання про зв'язок народного добробуту, підприємництва та управління; розрізняв матеріальний, моральний і політичний добробут народу, стверджував, що він безпосередньо залежить від зростання народонаселення, а також від способу управління.

У прикладному аспекті фізіократію розглянуто у працях видатних випускників Києво-Могилянської академії, агрономів-економістів А. Самборського (1732—1815), М.Ліванова (1751—1800), А ПрокоповичаАчтонського (1762— 1848) та ін. Завдяки їх діяльності з'явилися агрономічні центри: Батуринський, Харківський, Ніжинський, Миколаївський та ін.

Важливе значення в розвитку ідей класичної школи в Україні мали роботи першого викладача політичної економії Харківського університету (1805—1806 та 1810—1819 pp.) професора И. Ланга. Випускник юридичного факультету Фрайбурзького університету (Німеччина) під час педагогічної діяльності в Харкові написав всі свої твори на економічні теми.

У першій праці "Про вищий принцип політичної економіки (1807) автор розвинув ідеї "Економічної таблиці" Ф. Кене і також створив трисекторну модель народного господарства. Але, на відміну від "Економічної таблиці" Ф. Кене, він поділив економіку на сільськогосподарський, промисловий і грошовий сектори. Кругообіг у народногосподарській системі вчений аналізував за допомогою простих лінійних рівнянь і цифрових прикладів, створюючи три так звані національні баланси. За сучасною термінологією, Й. Ланг розглянув статичну модель економічної рівноваги.

У другому творі — "Основні напрями політичної арифметики" (1810) — він поглибив першу макроекономічну модель народногосподарського кругообігу. Тут він теж розробив трьохсекторну модель економіки, але сектори виокремив дещо інші. Й. Ланг визначив їх як три класи: сільськогосподарський, промисловий і служилий (двір, чиновники, церква та ін.). Між ними вирізняв потоки продуктів та послуг і розраховував три баланси у вигляді системи лінійних рівнянь. Окрім абстрактних схем, учений намагався на основі своєї моделі порівняти економіку Російської імперії з економікою інших європейських країн.

У роботі "Що є гроші?" (1815, її оригінал розміщений у Історичній бібліотеці в Москві) Й. Ланг створив елементи того, що в сучасній економічній науці називають таблицями Flow of Funds (FOF) або Social Account Matrices (SAM). їх розробили в 70-ті роки XX ст., тобто Й. Ланг висунув власну ідею цих матричних таблиць за півтора століття до їх нинішнього оформлення.

За оцінками багатьох сучасних учених, професор Харківського університету хронологічно посів місце між Ф. Кене і К. Марксом, а за рівнем економічного аналізу його теорію суспільного відтворення, або кругообігу суспільного капіталу не тільки зіставляють із теоріями Ф. Кене та К. Маркса, але в дечому вона переважає їх.

У галузі політичної економії українські вчені Д. Журавський, Т. Степанов, І. Вернадський та інші представники класичної школи використовували теорію трудової вартості, фритредерство для обґрунтування потреби й можливості капіталістичного шляху соціально-економічного розвитку. Криза феодально-кріпосницької системи, поступове формування капіталістичних відносин у всіх галузях і сферах економіки — та вісь, навколо якої полемізували і до якої застосовували ключові поняття класичної політекономії.

На другому етапі поширення ідей класики (друга половина XIX ст.) центральною була проблема капіталістичного розвитку економіки України у складі Російської імперії. Відповідно змінилась не лише проблематика досліджень, але й створили сприятливіші умови для становлення економічної науки. У своїх працях представники класичної політекономії другої половини XIX ст. А. Антонович, Д. Піхно, Г. Цехановецький, М. Коссовський та інші критикували попередні теорії вартості і розподіл доходів, шукали нових концепцій.


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 | 100 | 101 | 102 | 103 | 104 | 105 | 106 | 107 | 108 | 109 | 110 | 111 | 112 | 113 | 114 | 115 | 116 | 117 | 118 | 119 | 120 | 121 | 122 | 123 | 124 | 125 | 126 | 127 | 128 | 129 | 130 | 131 | 132 | 133 | 134 | 135 | 136 | 137 | 138 | 139 | 140 | 141 | 142 | 143 | 144 | 145 | 146 | 147 | 148 | 149 | 150 | 151 | 152 | 153 | 154 | 155 | 156 | 157 | 158 | 159 | 160 | 161 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.)