Розвиток капіталістичного фермерства

У XVIII ст. Англія була переважно сільськогосподарською країною. Щоб стимулювати розвиток кормової бази й експорт зерна, уряд у 1660 р. увів високі мита на імпорт хліба, худоби, м'яса, із 1689 р. — на пшеницю, яку вивозили, сплачуючи премію б шилінгів за квартер (2,9 л), якщо ціна на неї не перевищувала 48 шилінгів, за винятком неврожайних років. Ухвалили закон про осілість з метою забезпечення сільського господарства робочою силою. Згідно з цим документом сільськогосподарським працівникам забороняли самостійно покидати приходи, де вони працювали за наймом. Якщо робочої сили було надто багато, прихідська влада могла висилати працівників. Така політика загалом сприяла збільшенню обсягів вирощування зернових, у тому числі на експорт. Наприклад: у 1706—1725 рр. експортували 5,4 млн квартерів; у 1726—1745 — 7; у 1746—1765 рр. — 9,5 млн квартерів зерна.

Стабільний розвиток зовнішнього і внутрішнього ринків забезпечував сільському господарству постійний стимул для вдосконалення техніки.

Із 90-х років XVIII ст. прогрес у сільському господарстві визначався його інтенсифікацією. Ввели чотирирічну сівозміну, землю орали глибше, старанніше розпушуючи ґрунт і очищаючи його від бур'яну. За рахунок огороджування навчилися годувати худобу протягом зимового періоду, не завдаючи збитків врожаю.

Особливість огороджування у XVIII ст, полягала в тому, що орні землі перетворювали на пасовиська для овець і відкриті поля, котрі спільно обробляли, на великі ферми, де успішно розвивалося зернове та скотарське господарства. Крім того, на основі узаконених звичаями прав огородили велику площу необроблюваних земель, які використовували сільські жителі для пасовища, з метою вирубування лісу та видобування торфу, а також багато пустирів, котрі з 1740 р. закріплювали за господарем у парламенті. Незначних фермерів-орендарів в окремих районах поступово виганяли із землі або розоряли шляхом орендної плати, що в 4,5 і навіть у 10 разів перевищувала звичайну. Багато невеликих фригольдерів продавали свої землі, оскільки не могли конкурувати з удосконаленими методами ведення господарства, які застосовували багаті сусіди. Високі земельні податки призводили до того, що лендлорди здавали в оренду на тривалий термін маєтки великим фермерам-орендаторам (як правило, на 99 років), котрі обробляли від 80 га землі й більше. Це спричинило загальне закріплення ділянок і витіснення орендарів малих ферм. Такі господарства — капіталістичні аграрні підприємства, де використовували переважно найману працю, застосовували вдосконалені знаряддя праці, передові агротехнічні прийоми.

Огороджування зумовлювало концентрацію землеволодіння і землекористування; воно супроводжувалося безжалісним порушенням прав селян. Лише деякі з них домагалися узаконення встановлених звичаєм прав на загальний селянський вигін, і лише одиниці отримували відповідні компенсації за втрату цих прав. Раніше селяни заробляли на прожиття тим, що займалися домашньою промисловістю, тримали худобу або домашню птицю і наймалися на постійну або тимчасову роботу. Під час огороджувань вони могли заробляти лише роботою за наймом. Це був період руйнування домашньої промисловості у зв'язку з конкуренцією, що виникла з боку нових ферм і фабрик.

Унаслідок революції в сільському господарстві відбулися такі зміни:

1) зросла продуктивність землі, що дало змогу відповідно забезпечити зростаюче міське населення продуктами сільського господарства;

2) утворився резерв працівників — люди звільнені від будь-якої роботи із землею, не прив'язані ні до місця, ні до власності. Виник суспільний клас вільних працівників відповідно до розвитку вільного капіталу. Організованому формуванню ринку робочої сили сприяли створені в другій половині XIX ст. бюро при міських органах самоврядування, до яких зверталися особи, котрі шукали роботу, та роботодавці. Біржу праці, що координувала ринок праці в масштабах усієї країни, заснували на початку XX ст.;

3) значно збільшився внутрішній ринок збуту промислових товарів. Селянин періоду натурального сільського господарства, займаючись домашньою промисловістю і будучи відірваним від зовнішнього світу, міг купити дуже мало. Пролетарям, звичайно, доводилося споживати набагато менше, але все це вони мали купувати, що сприяло появі місткого внутрішнього ринку.

Перетворення Англії на "фабрику світу"

Колосальні багатства Англія отримувала у результаті пограбувань колоній. Це давало змогу капіталістам-підприємцям організовувати великі централізовані мануфактури, легко знаходити засоби для їх розширення і введення найдорожчих удосконалень, якщо вони забезпечували високі прибутки. Розвитку мануфактур сприяло створення машин, а наявність вільних капіталів забезпечувала їм швидке поширення і практичне застосування винаходів та удосконалень. Через 100 років після виникнення Англійського банку (1694) у країні функціонувало 350 банків, котрі більше уваги приділяли кредитуванню зовнішньої торгівлі, але для економічної історії країни важливим було формування банківської системи, очолював яку "банк банків". Маючи емісійне право, Англійський банк керував кредитною системою країни. Англію вважали не тільки світовим перевізником і виробником товарів, але і світовим банкіром (середина XIX ст.).

Поиск по сайту: