Загальна характеристика епохи. Після великої циклічної кризи 1873— 1878 рр., що мала загальносвітовий характер, швидкими темпами відбувалася трансформація пануючої в провідних країнах світу

Після великої циклічної кризи 1873— 1878 рр., що мала загальносвітовий характер, швидкими темпами відбувалася трансформація пануючої в провідних країнах світу економічної системи. Місце сотень виробників у кожній галузі почали займати одиничні найбільші компанії — монополії. Типові приклади: компанія "Стандарт ойл", частка якої наприкінці XIX ст. становила майже 90 % нафтовидобутку в США і майже 60 % світового видобутку нафти, "Форд моторс”, частка якої у 20-х роках XX ст. становила 80 % американського автомобільного ринку і дві третини світового, "Юнайтед стейте стіл", "Юнайтед фрутс", компанії Крупна, Нобеля та інших найбільших промисловців.

Змінився також характер товару. Замість звичайних традиційних з'являлися марочні товари — бренди: "Кока-кола", "Кемел", "Лівайс", "Еріксон", "Проктореад Гембл" тощо. У конкуренції марок провідну роль відігравали нецінові чинники.

Різко піднялися межі входження в галузі, особливо у нові капіталомісткі -автомобілебудування, хімічну промисловість, металургію, електроенергетику, виробництво зброї, авіа- й судноспорудження, шляхове будівництво.

Посилилося законодавче регулювання підприємницької діяльності: спочатку в сфері антимонопольного законодавства, потім у галузі регулювання відносин між працею і капіталом. На кінець епохи виникли перші законодавчо встановлені соціальні гарантії. Проте загалом у вирішення економічних питань держава, як і раніше, безпосередньо не втручалася, за винятком СРСР і Заходу періоду Великої депресії.

Із виникненням нових засобів поширення інформації (телеграф, телефон, радіо) доступ до комерційно важливої інформації, з одного боку, технічно став легшим, а з другого — був відповідно менш доступним.

Отже, умови, характерні для економіки вільної конкуренції, зникли, і економічна система стала якісно новою. її назвали системою (економікою) монополістичної конкуренції. Вона проіснувала майже 70 років — з кінця XIX до середини XX ст.

Для монополістичної системи властиве різке загострення боротьби між найбільшими компаніями світу й між урядами національних держав, які підтримували їх, за контроль над джерелами дешевої сировини та ринками збуту. Це призвело до значного посилення ролі мілітаристських кіл (військово-аристократичної партії), особливо в Німеччині, Японії, Великій Британії, Італії, Австрії та Росії, а також до розв'язання двох світових воєн і безлічі регіональних конфліктів.

Невдала, незавершена модернізація і поразка в Першій світовій війні сприяли тому, що до влади в Росії прийшла партія більшовиків. Вона почала формувати в окремо взятій країні безкласове суспільство і господарську систему, що ґрунтувалося на суспільній (державній) власності на засоби виробництва.

В епоху монополістичної конкуренції поліпшилися рівень і якість життя всіх без винятку соціальних груп населення. Це відбулося завдяки успіхам медицини і поширенню освіти, з одного боку, та значному розвитку виробництва — з іншого. Збільшення обсягів виробництва забезпечили шляхом упровадження в промисловість досягнень так званої другої хвилі науково-технічної революції (двигун внутрішнього згорання, турбогенератор, електрика, синтетичні матеріали та ін.), а також наукової організації праці (хронометраж, конвеєр, раціоналізація).

Поліпшення добробуту було відносно значним і вкрай нерівномірним як у регіонах, так і в соціальних групах. Найбільші обсяги споживання спостерігалися в "середніх" соціальних групах, найменші — у селян і найманих робітників сільського господарства. Найвищі показники зростання були у США, Німеччині та Японії. Однак у другій і третій країнах, а також у Росії, до складу якої входила й Україна, економічні досягнення використовували на фінансування військового сектору.

Економічне зростання періодично переривали циклічні економічні кризи, найзначніша з них — Велика депресія 1929—1933 рр. — стала найбільшим випробуванням як для ринкової економічної системи, що після кризи почала в черговий раз трансформуватися, так і для економічної теорії.

В епоху монополістичної конкуренції в Європі та Північній Америці завершився демографічний перехід. Чисельність населення стабілізувалася на рівні 400 і 200 млн осіб. Потім помірне збільшення населення підтримувалося (якщо таке було) винятково за рахунок міграції вихідців з Азії та Африки.

Економічна думка

Відповідні суспільні зміни вплинули і на формування нової економічної думки. У 1933 р. на протилежних берегах Атлантики американець Едуард Чемберлін (1899—1967) й англійка Джоан Робінсон (1903—1983) видали свої праці, назвавши їх "Теорія монополістичної конкуренції: реорієнтація теорії вартості" та "Економічна теорія недосконалої конкуренції".

У цих творах досить детально проаналізовано й обґрунтовано функціонування ринкового механізму в обставинах, котрі порушують (виключають) умови вільної конкуренції. Зокрема, обидва автори виходять з того, що ринкову ціну формують не колективні дії учасників ринку, оскільки неоднорідність товарної продукції (диференціація) позбавляє можливості покупців отримувати повну інформацію про ціни на неї, а фірми-виробники конкурувати між собою у зв'язку з браком вибору ефективнішої діяльності. Тобто неокласики (Е. Чемберлін і Дж. Робінсон) головну причину порушення рівноваги в економіці традиційно вбачали у "категоріях" і "законах" економічного середовища, у той час як в інституціоналістів недосконала конкуренція — результат впливу на економічне зростання насамперед людського чинника, який зумовлює соціально-психологічні, правові та інші проблеми суспільного розвитку, в тому числі у сфері економіки.

Поиск по сайту: