Суспільні відносини

В Індії у ведійську добу створили священне вчення про веди (буквально — знання). До складу вед входять збірники гімнів та жертовних формул (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа) та теологічні трактати (брахмани і упанішади). Всі вони належать до пам'яток староіндійської літератури (кінець П — початок І тис. до н. е.). Рігведа (XI—X ст. до н. е.) містить знання тогочасних людей про богів і демонів, космос, соціальний устрій, господарське життя, етику. Саме це джерело свідчить про наявність кастово варнового ладу — чотири замкнуті касти в суспільстві:

1) брахмани — жерці та вчителі;

2) кшатри — правителі й воїни;

3) вайші — землероби і ремісники;

4) не арійці — раби, збіднілі общинники.

Поділ на касти — одна з причин браку єдності населення. У результаті такого стану державний чинник відіграв надзвичайно слабку роль у розвитку Індії, тобто не було сильної влади, котра б об'єднала всіх проживаючих, щоб створити єдину централізовану державу, зміцнити її. Відповідно не було й економічно сильної державної форми власності. Це стало своєрідністю країни, яку Англія легко перетворила на свою колонію, де переважала колективно-общинна форма власності. Негативне значення мав аристократизм індійців, які від початку вважали себе вищими, ніж смагляві аборигени.

Основу індійського суспільства становили міська та сільська общини. Міські були самоврядними. До складу магістрату входили 30 посадових осіб, згрупованих у шість колегій. Одна колегія наглядала за ремеслами; друга — за іноземцями; третя — за народжуваністю та смертю жителів міста; четверта — за торгівлею; п'ята — за торгівлею тими ремісничими виробами, на яких ставили казенне тавро; шоста — за стягненням торгового мита. Проте у формуванні цивілізації провідну роль відігравала сільська община. Побудована на багатокастовій основі, система землеробських общин витримала всі політичні лихоліття і в пережиткових формах збереглася й донині.

У давньоіндійському суспільстві розвиток ремесел відбувався також у сільській общині, що сприяло її самозабезпеченню. За ремісничі вироби селяни платили здебільшого натурою. Общинники наймали також астролога, жерця, музикантів, танцівників тощо.

До класичної доби (II ст. до н. е. — V ст. н. е.) селяни-общинники мали земельну власність і були вільними виробниками. Вони платили державний податок, але ніхто не примушував їх працювати в царсько-храмовому господарстві чи на вельмож; у військо їх також не брали; общини були незалежними й адміністративно. Царські чиновники не втручались у їх внутрішні справи, не обмежували виключних прав органів общинного самоврядування — панчаятів.

Наука

Розвитку ремесел сприяли досягнення науки (насамперед, здобуття фізичних та хімічних знань). Ще на початку нашої ери в країні виникли перші буддійські університети. Найвідоміший університет у Наланді, де навчалося майже 8 тис. студентів і працювало понад 1,5 тис. викладачів. Конкурс у такий заклад становив 4—5 осіб на місце.

Здобутки у фізиці та хімії (ці науки вперше виникли в Стародавній Індії) привели до того, що населення вже виготовляло фарби, ліки, парфуми, цемент тощо. Винайдену індійцями в давнину оранжево-коричневу фарбу кашайя, якою у Варнасі фарбували текстиль, під назвою бенареська каттхаї широко використовують у країні й нині. Давньоіндійські металурги знали секрет виплавки чистого заліза, яке сьогодні добувають грамами лабораторним способом. У V ст. н. е. з нього вилили шеститонну колону, висота якої становила понад 7 м, а діаметр — майже 0,5 м. Вона простояла в умовах тропіків більш як 1500 років і на ній немає жодних слідів корозії.

Численні досягнення медицини успішно застосовують для лікування ревматичних, нервових і шкірних захворювань нинішні індійські, американські та європейські медики. Староіндійський медичний трактат Аюрведа ("Наука про життя") уважно вивчають гомеопати багатьох країн світу.

Великої майстерності досягли каменярі, У Піст. н. е. поблизу ступ (буддійських символічних і меморіальних споруд, сховищ реліквій) на місці кремації буддійських святих побудували скельні храми чайтья і монастирські келіївіхара. їх вирубували в скелі методом внутрішнього різьблення: спочатку вирубували приміщення, а потім у його стінах — скульптурні зображення Будди і святих. Фасад по всій площині прикрашали рельєфами, колонами, особливими "сонячними вікнами". Коли храм ставав тісним для ченців, поряд із ним видовбували нові печери, внаслідок чого виникали печерні комплекси. Найвідоміший із них — Аджанта в Махараштрі — 29 скельних печер у гористому обрамленні річки Вахуари. Аджанта прославився ще й чудовими розписами.

Викладене вище підтверджує, що господарство Стародавньої Індії ґрунтувалося на вільній найманій праці. Основою суспільного розвитку були міська та сільська общини, всередині них відбувався розвиток ремесел. Важливу роль відігравала зовнішня торгівля. У середні віки країна увійшла з общинно-кастовою структурою і слабкою за організацією державою. Разом із тим вона зробила вагомий внесок у світову економіку. Вже у І тис. до н. е. функціонували фінансові відомства, котрі збирали податки. Розвивалися шренні й орендні відносини, що в майбутньому поширяться на всю цивілізацію.

Староіндійську економічну думку IV—III ст. до н. е. узагальнено у трактаті "Артхашастра", до складу якого входили 15 книг. Його автор Каутілья — радник царя Чандрагупти І (кінець V ст. до н. е.). У назві твору розкрито його сутність. Вона походить від слів "артха" (користь, вигода, прибуток) і "шастра" (наука, науковий твір, учення). У праці особливу увагу звернуто на роль керівника держави (короля, царя) у розробці й реалізації "правильної" економічної політики. Державотворець мав регулювати ціни на товари, створюючи товарні фонди, і зберігати активним баланс державного бюджету — збільшувати доходи і зменшувати витрати.

Рабство визнавали природним явищем для "нагромадження багатства" і досягнення суспільної користі, адже тільки "для аріїв не мало бути рабства". Розділити долю нижчого стану суспільства (рабів) тимчасово чи на все життя повинні, згідно з трактатом, і ті, хто не сплачує борги та належні податки за одержану в користування землю. Автор висловлює думку про потребу удосконалення податкової системи для вирішення загальнодержавних завдань. Зокрема, передбачалося: сільськогосподарський податок має становити 1/6 частину зібраного врожаю; введення релігійного податку на користь церкви і податку з нагоди свят у царській сім'ї. (Передбачалися і пільгові податки з метою заохочення обробки цілинних земель, за відбудову або спорудження зрошувальних систем).

Каутілья зазначав, що державне багатство складається з результатів праці населення, тому винагорода за неї має відповідати загальнодержавним потребам, до яких віднесені зведення й охорона іригаційних споруд, пільгове землекористування, освоєння джерел руди, будівництво шляхів, боротьба з купцями-лихварями та ін.

В "Артхашастрі" відображено і проблему вартості речей; величину вартості визначали кількістю "днів роботи", а винагорода мала чітко відповідати результатам праці. У зв'язку з цим автор відрізняв ринкову ціну від вартості, звертаючи увагу на те, що "продавець, який конкурує, збільшував ціну на товар, роблячи її вищою, ніж справжня вартість". Щоб обґрунтувати регламентоване присвоєння прибутку купцями, торговцями, Каутілья зважає на те, що оскільки ціна товару на ринку формується не тільки з витрат на виробництво, а й з торговельних витрат, то насамперед слід установити частку прибутку торговця в ціні товару в обсязі 5 % ціни на місцеві товари та 10 % — на привізні. Держава жорстко контролювала міри і ваги з метою забезпечення чесної торгівлі. У разі розбіжності встановлених цін різницю вилучали у казну. Отже, трактат є свідченням того, що стародавні індійці мали уявлення про ціни, вартість та собівартість товару.

Як і в пам'ятках інших східних країн, у цьому творі велика роль відводилась державі. Саме вона, на думку Каутільї, забезпечувала охорону іригаційних споруд, пільгове землекористування, освоєння джерел руди, будівництво шляхів, розвиток промислів, боротьбу зі спекулянтами та ін.

Поиск по сайту: