Розвиток у 70—90-х роках

У Німеччині протягом 60-х років зменшувалися темпи економічного зростання, а в 1966—1967 рр. сталася перша післявоєнна циклічна криза. У зв'язку з цим прийняли Закон про підтримання стабільності й економічного зростання, відомий як стабілізаційний закон. Згідно з ним уряд мав здійснювати активну кон'юнктурну і структурну економічну політику, щоб протидіяти кризовим явищам і пришвидшити економічне зростання. У документі передбачалося планування державного бюджету, державних інвестицій, а також створення спеціального Фонду вирівнювання кон'юнктури. Уряд був зобов'язаний проводити антициклічну бюджетну політику, сутність якої полягала у збільшенні державних витрат з метою пожвавлення попиту під час погіршення кон'юнктури, і, навпаки, зменшення витрат в умовах економічного зростання. Варто зазначити, що цей нормативно-правовий акт започаткував перехід у Західній Німеччині від ідеї вільного ринкового господарства через теорію соціального ринкового господарства до концепції ринкового господарства з глобальним регулюванням, яка по суті була своєрідним синтезом ідей В. Ойкена і Дж. Кейнса. Як і в інших країнах, у ФРН в соціальне ринкове господарство вбудовувалося неокейнсіанське глобальне регулювання економікою.

Визначають такі найважливіші ідеї В. Ойкена:

— у різних типах економічних систем господарську діяльність можуть регулювати або плани адміністративного апарату, притаманні централізованій економіці, або самостійні плани численних економічних суб'єктів господарювання, які поєднуються в процесі взаємодії та регулюються ринком;

— переважання в економіці адміністративного типу господарювання характеризується зміною господарської кон'юнктури коливаннями споживання, а домінування ринкової моделі виявляється зі зміною кон'юнктури у коливаннях рівня зайнятості трудових ресурсів;

— з огляду на таку ситуацію кожен тип господарювання може здійснювати інвестиції або шляхом скорочення споживання, будівництва нових фабрик і заводів (в умовах адміністративної системи), або з метою стимулювання споживання, ефективно використовуючи робочу силу і матеріальні засоби виробництва для випуску споживчих благ і надання послуг (в умовах ринкової системи);

— кожній із двох економічних моделей властиві такі головні параметри, як потреби, природа, праця, пов'язана з керівництвом і виконанням, запаси споживчих благ, технічне значення, соціальна та правова організація господарства, що зумовлює в господарській практиці значну сукупність їх комбінацій;

— економічний порядок існує разом із правовими й політичними аспектами, це ті форми, в яких здійснюється діяльність підприємств, організацій та індивідів;

— головна проблема на шляху створення конкурентного порядку полягає у виявах монополізму і жорсткій системі державного регулювання, потрібна політика "середнього шляху".

Поиск по сайту: