Особливості відбудови в Україні

Радянський уряд відмовився в 1947 р. від участі у плані Маршалла, спрямованому на економічне відродження Європи, і розпочав насильно впроваджувати в Центральній та Східній Європі відверто комуністичні уряди, здійснюючи соціалістичні перетворення, що ще більше загострило відносини із США. Країна не тільки повернулася до попередньої моделі економіки, а й перебувала буквально в передвоєнному режимі, що визначило особливості відбудовного періоду в Україні.

По-перше, це не лише опора на внутрішні ресурси і сили, а й різноманітна допомога іншим країнам соціалістичного табору.

По-друге, на відміну від Заходу, де відбудову почали зі стабілізації національної валюти, відновлення інфраструктури (доріг, засобів зв'язку тощо), розвитку сільського господарства та легкої промисловості, потім реконструкції та технічного переоснащення важкої індустрії, в СРСР ставку робили насамперед на відновлення діяльності важкої індустрії, економію та накопичення фінансів і ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери. У 1946—1950 рр. на потреби важкої промисловості як основи ВПК спрямували 80 % капіталовкладень. Це, безумовно, відобразилося позитивно на галузях, орієнтованих на ВПК (електроенергетиці, металургії, машинобудуванні тощо), але разом із тим гальмувало та деформувало процес виробництва споживчих товарів і розвитку сільського господарства.

Повоєнне українське село фінансували за залишковим принципом (не більш як 7 % загального обсягу асигнувань). Воно було змушене виконати щонайменше три завдання: забезпечити потреби промисловості в сировині, розв'язати проблему постачання міст продовольством, виробити достатню кількість сільськогосподарської продукції для експорту в країни Східної Європи. Намагаючись здійснити це в умовах хронічної нестачі коштів, офіційна влада практикувала традиційні командні методи: посилення тиску на село; встановлення жорсткого порядку — кампанія у справі ліквідації порушень колгоспного статуту (1946 р.); прямі репресії — депортації до Сибіру осіб, які "злісно" ухилялися від трудової діяльності у сільському господарстві (з 1948 р.); спроби структурної перебудови організації сільськогосподарського виробництва — політика укрупнення колгоспів (1950 р.).

По-третє, форсування розвитку важкої промисловості і ВПК, як і перед війною, супроводжувалося потужними мобілізаційно-пропагандистськими заходами — рухами передовиків і новаторів, соціалістичним змаганням тощо. Рух за дострокове виконання п'ятирічного плану та підвищення продуктивності праці охопив у 1946 р. 80 % українських робітників і службовців, наприкінці 1948 р. — уже 90%.

По-четверте, колосальне в XX ст. використання позаекономічного примусу. Репресії не припинялася в період війни, а після її закінчення посилилися. Протягом 1945—1953 рр. лише в таборах і колоніях ГУЛАГу зросла у 1,8 разу (за іншими даними, майже вчетверо) кількість в'язнів, значна частина яких була з України. Сфера в'язнично-табірної, по суті рабської, праці була важливою невід'ємною частиною радянської економіки. Міністерство внутрішніх справ стало величезним господарським відомством. В'язні споруджували численні великі об'єкти четвертої та п'ятої п'ятирічок в атомній, металургійній, енергетичній промисловості, на транспорті.

По-п'яте, надзвичайне одержавлення економіки, що, зокрема, давало можливість за короткий час мобілізувати значні матеріальні та людські ресурси, швидко переводити їх з одного місця н інше і концентрувати на відбудові чи побудові необхідного об'єкта.

Поиск по сайту: