Рента та джерела її виникнення

Щодо сутності ренти вчений, як і переважна більшість економістів тієї доби в Росії та Україні, залишився на позиціях теорії диференціальної ренти Д. Рікардо. Розглядав ренту як результат природних стійких відмінностей у продуктивності праці у різних пунктах виробництва і визначав її як "нетрудовий дохід, що випливає з користування стійкими корисними властивостями землі". Він розрізняв три джерела виникнення земельної ренти:

1) відмінність земельних ділянок за місцем їх розташування;

2) дія закону спадної продуктивності землеробської праці або спадної продуктивності наступних витрат у землеробстві (як відомо, марксисти не визнавали такий закон, а неокласики, поширивши його на всі сфери і види виробництва як об'єктивну потребу врахування обмеженості ресурсів у розпорядженні суспільства з метою їх ефективного використання, здійснили революцію у політичній економії, створили нову класичну ситуацію в ній);

3) відмінність земельних ділянок за родючістю.

Обсяг ренти, як вважав учений, визначається різницею у продуктивності праці у певному пункті виробництва та граничному пункті виробництва, де останнє не дає жодного надлишкового доходу і тільки відновлює із звичайним прибутком витрачений капітал. З огляду на таке трактування сутності ренти М. Туган-Барановський розглядав її зростання як ознаку прогресу землеробства, переходу його до більш інтенсивного та продуктивного господарства.

Саме в інтенсифікації сільськогосподарського виробництва у різних його формах (і великих, і невеликих), в їх раціональному поєднанні за співіснування різних форм земельної власності, здійсненні відповідних реформ, які б сприяли розвитку кредиту, кооперації, ліквідації середньовічних пережитків у сільському господарстві тощо, економіст вбачав шлях його подальшого розвитку.

Розійшовшись у поглядах із марксистами стосовно визначення тенденцій і наслідків розвитку сільського господарства за капіталізму, вчений, однак, продовжував оцінювати як найсильнішу ідею К. Маркса про концентрацію та централізацію суспільного виробництва. Але, на противагу уявленням К. Маркса, який прогнозував у майбутньому хронічну кризу, що зовсім зупинить рух капіталістичного виробництва і таким чином негативно вплине на увесь капіталістичний устрій, М. Туган-Барановський зробив зовсім інший висновок, справедливість якого підтвердив наступний історичний процес. "Зростаюча концентрація та централізація суспільного виробництва найлегше пояснюють, як капіталістичний господарський лад перетворюється на свою протилежність, яким чином з нещадної боротьби, гноблення, експлуатації та ненависті, що панують нині, виростає, з необхідністю природного процесу, сім'я мирної, вільної та рівноправної асоціації майбутнього", — зазначав він, підносячи висновки К. Маркса на вищий рівень суспільно-економічних уявлень кінця XIX — початку XX ст.

З цієї теоретико-методологічної позиції вчений дослідив і такі найновіші явища капіталістичної системи господарювання, як зміни у ролі кредитно-банківської системи, утворення фінансового капіталу та розвиток його продуктивної функції, виникнення монополістичних об'єднань різних видів і форм та їх вплив на соціально-економічні процеси, підвищення економічного значення держави, організацію профспілок, кооперації тощо. Головна визначальна ознака цих та інших проблем переважання позитивного підходу, розуміння усієї складності явищ, що характеризують монополістичну стадію капіталізму як результат розвитку й ускладнення ринкових відносин відповідно до об'єктивної потреби неухильного розвитку продуктивних сил суспільства.

Поиск по сайту: