Види майна суб'єктів господарювання та джерела його формування

Ст. 139 ГК визнає майном сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених зако­ном формах обліку майна цих суб'єктів.

Поняття речі вміщене у ст. 179 ЦК, яка під річчю ро­зуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть ви­никати цивільні права і обов'язки. З урахуванням поло­жень ст. 190 ЦК майном вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права і обов'язки, проте для виз­нання цих об'єктів речами в розумінні Господарського ко­дексу необхідно, щоб вони відповідали ознакам, зазначе­ним в ч. 1 ст. 139 ГК, а саме: а) мали вартісне визначення; б) вироблялися чи використовувалися у діяльності суб'єктії господарювання; в) відображалися в балансі цих суб'єктії або враховувалися в інших встановлених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерської обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказов Мінфіну України від 18 жовтня 1999 р. № 242 нематері­альний актив - це немонетарний актив, який не має мате­ріальної форми, може бути ідентифікований та утримуєть­ся підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в ад­міністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Майнові цінності в залежності від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, можуть належати до основних фондів, оборот­них засобів, коштів, товарів. Зміст цих понять та перелік об'єктів, що відносяться до тієї або іншої економічної фор­ми, встановлені в ст. 139 ГК, в законах та підзаконних нор­мативно-правових актах з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Визначення поняття «основні фонди» (основні засоби) міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Мінфіну Украї­ни від 27 квітня 2000 р. № 92, згідно з яким основні засоби -це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання то­варів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (екс­плуатації) яких більше одного року (або операційного цик­лу, якщо він довший за рік).

До основних фондів виробничого і невиробничого при­значення згідно з ч. З ст. 139 ГК відносяться будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено за­конодавством до основних фондів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні засоби кла­сифікуються, зокрема на основні засоби (земельні ділян­ки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнан­ня, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насаджен­ня тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліо­течні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нетитульні) споруди, природні ресурси, інвен­тарна тара, предмети прокату тощо), незавершені капі­тальні інвестиції.

Оборотні засоби (оборотні активи) - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 4 Положення (стандарту) бух­галтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. № 87).

Оборотними засобами відповідно до ч. 4 ст. 139 ГК є си­ровина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та пред­мети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Ч. 5 ст. 139 ГК у складі майна суб'єктів господарюван­ня виділяє кошти, під якими розуміє гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Під товарами у складі майна суб'єктів господарювання ч. 6 ст. 139 ГК визнає вироблену продукцію (товарні запа­си), виконані роботи та послуги.

Існують і інші визначення цього поняття. Так, відпові­дно до ст. 1 Закону України від 22 лютого 2000 р. «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»[61] то­варами є продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаю­чи електроенергію, а також послуги, пов'язані з постав­кою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів. Ще одне, вужче, визначення поняття «товари» наведено в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», яке під товарами розуміє товари, які придбані підприємством для наступного продажу (п. 25).

Вироблена (готова) продукція - це запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробуван­ня, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками і відповідають технічним умовам і стандар­там. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам (крім браку), та роботи, які не прийняті замовником, показують­ся у складі незавершеного виробництва (п. 24 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»).

Виконані роботи (роботи) - це будь-яка діяльність, по­в'язана з проектуванням, будівництвом нових, розширен­ням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставра­цією об'єктів і споруд виробничого та невиробничого при­значення, технічним переозброєнням діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутни-кова фотозйомки та інші, якщо вартість виконання цих по­слуг не перевищує вартості самого будівництва (ст. 1 Зако­ну України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за дер­жавні кошти»).

Під послугами зазначений закон розуміє будь-яку за­купівлю, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спе­ціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове об­слуговування

Цінні папери, як зазначено в ч. 7 ст. 139 ГК, є особли­вим видом майна суб'єктів господарювання. Види і право­вий резким цінних паперів, що відносяться до майна суб'єктів господарювання встановлені положеннями Гла­ви 17 ГК.

Загальні, найпоширеніші джерела, з яких формується майно суб'єктів господарювання, встановлює ст. 140 ГК.

Грошові та матеріальні внески засновників, як прави­ло, є джерелом формування статутного капіталу (фонду) гос­подарських товариств (ст. 86 ГК), майна виробничого коо­перативу (ст. 100 ГК) на стадії заснування цих суб'єктів. За рахунок майнових внесків (вступних, членських, цільових тощо) учасників формується майно об'єднання підприємств (ст. 123 ГК). При утворенні державного унітарного підприє­мства компетентним органом державної влади останній на­діляє таке підприємство майном - відокремленою частиною державної власності (ч. 1 ст. 73 ГК). Так само комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування на базі відокремленої частини комунальної власності (ч. 1 ст. 78 ГК).

Доходи від реалізації продукції (робіт, послуг) є основ­ним джерелом формування майна суб'єктів господарюван-ня-підприємців після їх утворення. Зміст доходів з джере­лом їх походження з України визначений п. 1.21 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»[62], згідно з яким це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на те­риторії України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, сплачених рези­дентами України, доходи від надання резидентам або не­резидентам в оренду (користування) майна, розташовано­го в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, при­писаного до портів, розташованих в Україні, доходи від продажу нерухомого майна, розташованого в Україні, до­ходи, отримані у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України, а також доходи страховиків-резидентів від страхування ризиків страхувальників-резидентів за межами України, інші до­ходи від господарської діяльності на митній території Ук­раїни або на територіях, що перебувають під контролем митних служб України (у зонах митного контролю, на спе­ціалізованих ліцензійних митних складах тощо).

Під доходами від цінних паперів розуміють суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником по­датку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким про­дажем, обміном або відчуженням (п. 7.6.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

До доходів від цінних паперів слід також відносити і дивіденд - платіж, який здійснюється юридичною особою-емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифі­катів на користь власника таких корпоративних прав (інве­стиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бух­галтерського обліку.

Капітальні вкладення як джерело формування майна суб'єкта господарювання - це інвестиції, спрямовані на створення і відновлення основних фондів. При цьому роз­різняють державні і недержавні капітальні вкладення. Державні капітальні вкладення - це інвестиції, спрямо­вані на створення і відновлення основних фондів, джере­лом фінансування яких є кошти державного бюджету, дер­жавних підприємств та організацій, а також місцевих бю­джетів. У їх складі виділяють державні централізовані ка­пітальні вкладення - інвестиції, що спрямовані на створення і відновлення основних фондів і фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та бюджетних по­зичок.

Недержавні капітальні вкладення - це інвестиції, що фінансуються за рахунок коштів інвесторів із недержав­ними формами власності, а саме:

власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амор­тизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

позичкових фінансових коштів інвестора;

залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одер­жані від продажу акцій, облігацій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян;

коштів іноземних інвесторів (іноземні інвестиції, як прямі, так і портфельні, капітальні трансферти, кредити).

Дотації можуть надаватися з державного або місцевого бюджетів неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України, а також на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутко­вим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать суб'єктам господарю­вання, придбання майна інших суб'єктів - одне з джерел формування майна, що поділяється на кілька складових: 1) виручка від продажу майнових об'єктів; 2) надходжен­ня у вигляді орендної плати як платежу за користування об'єктом оренди; 3) придбання майна інших суб'єктів (у власність, господарське відання або оперативне управлін­ня) відповідно до укладених договорів.

Кредити банків та інших кредиторів - це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або не­резидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розпо­діляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвес­тиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян складають незначне за розміром джерело формування майна суб'єктів господарювання.

Майно суб'єктів господарювання може формуватися та­кож за рахунок інших джерел, не заборонених законом.

Правовий режим майна суб'єктів господарювання вста­новлюється Господарським кодексом та іншими законами з урахуванням видів майна, зазначених у ст. 139 ГК (ос­новні фонди, оборотні засоби, кошти, товари, цінні папе­ри тощо).

Ч. 1 ст. 141 ГК узагальнено встановлює перелік об'єктів, що належать до державного майна у сфері господарювання.

Цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів - це господарські об'єкти із за­вершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і си­стемою енергопостачання (ч. З ст. 283 ГК). Оскільки таке визначення цілісних майнових комплексів державних підприємств стосується об'єктів оренди, для загальних цілей (в тому числі для визначення складу майна підприє­мства як єдиного майнового комплексу) можна керувати­ся положеннями ч. 2 ст. 191 ЦК, згідно з якою до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнаєть­ся нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених Господарсь­ким кодексом та законами, прийнятими відповідно до ньо­го (ч. З ст. 66 ГК).

Нерухоме майно державних підприємств (в ч. 1 ст. 181 ЦК ще вжито терміни «нерухомі речі», «нерухомість») -це земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на зе­мельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширено законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підляга­ють державній реєстрації (ч. 2 ст. 181 ЦК).

Інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств - це майно (річ), яке наділене тільки йому властивими ознаками, що вирізняють його з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи його.

Акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господа­рювання різних форм власності (наприклад, 50% + 1 ак­ція, 25% +1 акція, або інша кількість акцій у статутних фондах відкритих акціонерних товариств, створених в про­цесі корпоратизації і приватизації; будь-яка кількість акцій, часток, паїв у статутних фондах (майні) інших суб'єктів господарювання).

Ст. 141 ГК називає серед державного майна суб'єктів господарювання також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхід­ної господарської діяльності, та майно, передане в безоп­латне користування самоврядним установам і організаці­ям або в оренду для використання його у господарській діяльності. На нашу думку, тут йдеться не про якісь ок­ремі види майна, а, скоріше, про певних суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність без мети одержання прибутку (некомерційну господарську діяльність), вико­ристовуючи при цьому державне майно, закріплене за ними на певному правовому титулі.

Держава через уповноважені органи державної влади здійснює права власника не лише стосовно майна, вказаного в ч. 1 ст. 141 ГК, але також і щодо об'єктів права влас­ності Українського народу, зазначених у ч. 1 ст. 148 ГК -землі, її надр, атмосферного повітря, водних та інших при­родних ресурсів, що знаходяться в межах території Украї­ни, природних ресурсів її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Відповідно до п. 5 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об'єктами державної влас­ності відповідно до закону. Декретом від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній влас­ності» Кабінет Міністрів України поклав здійснення функцій з управління зазначеним майном на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Орга­ни, які здійснюють управління майном, що є державною влас­ністю, реалізують надані їм повноваження таким чином:

приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності;

затверджують статути (положення) таких підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у зв'яз­ку з порушенням статутів (положень);

укладають і розривають контракти з керівниками підприємств, установ і організацій, заснованих на дер­жавній власності;

контролюють ефективність використання і збережен­ня закріпленого за підприємствами державного майна;

дають згоду Фондові державного майна України на ство­рення спільних підприємств будь-яких організаційно-пра­вових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є державною власністю;

готують разом з відповідними місцевими радами вис­новки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо роз­межування майна між державною, республіканською (Ав­тономної Республіки Крим) і комунальною власністю;

беруть участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів України з питань державної власності.

Згідно з ст. 19 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміні­страція здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та пере­дані до сфери її управління.

Крім центральних та місцевих органів виконавчої влади у випадках, передбачених законом, управління державним май­ном здійснюють також інші суб'єкти. Наприклад, як виня­ток, функції з управління майном, що є у державній власності, і закріплене за підприємствами і організаціями, що входять до складу корпорацій «Укрбуд», «Украгропромбуд», «Укр-монтажспецбуд», «Укрбудматеріали», «Укртрансбуд», «Укр-метротунельбуд» та концерну «Укрцемент», було делегова­но цим корпораціям і концерну (див.: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 19-93 «Про уп­равління майном, що є у загальнодержавній власності, в бу­дівництві та промисловості будівельних матеріалів»).

Кабінет Міністрів України встановлює перелік держав­ного майна, яке безоплатно передається у власність відпо­відних територіальних громад (комунальну власність). Передача об'єктів господарського призначення з держав­ної у комунальну власність здійснюється в порядку, вста­новленому законом.

Передача майна у зазначених випадках здійснюється у порядку, передбаченому Законом України від 3 березня 1998 р. «Про передачу об»єктів права державної та комунальної власності»[63], що регулює відносини, пов'язані з передачею об'єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність, а також об'єктів права комунальної власності у державну власність. Детально порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності врегульовано Положен­ням про порядок передачі об'єктів права державної та кому­нальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482[64].

Об'єктами передачі згідно з цими актами є:

а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприєм­ства). Структурний підрозділ підприємства може бути об'єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розпо­дільного балансу;

б) нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єк­ти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання в установлено­му порядку розподільного балансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудин-кової території);

в) інше окреме індивідуально визначене майно підпри­ємств (крім нерухомого);

г) акції (частки, паї), що належать державі у майні гос­подарських товариств (крім передачі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонер­них товариств, створених у процесі корпоратизації);

д) житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраст­руктури (далі - об'єкти соціальної інфраструктури), які перебувають у повному господарському віданні чи опера­тивному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статут­них фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Передача об'єктів права державної власності здійсню­ється за рішенням Кабінету Міністрів України та органів, уповноважених управляти державним майном, або само­врядних організацій залежно від видів об'єктів.

Передача об'єктів права державної власності від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти держав­ним майном, або самоврядної організації, здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.

Не можуть бути об'єктами передачі з державної у кому­нальну власність:

підприємства, що провадять діяльність, передбачену частинами першою, другою та третьою статті 4 Закону України «Про підприємництво»;

казенні підприємства.

Законом можуть бути визначені види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допус­кається, а також додаткові обмеження щодо розпоряджен­ня окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій.

Поиск по сайту: