Поняття та види цінних паперів

Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів госпо дарювання (ч. 7 ст. 139 ГК). їх правовому режиму присвя чені, зокрема, положення Глави 17 ГК (ст.163-166), а та кож норми Глави 14 (ст.194-198) ЦК України. Відносини, що виникають під час розміщення та обігу цінних паперів, регулюються Законом України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок».

Суб'єкти господарювання, якщо це входить до їх ком петенції, мають право випускати (емітувати) цінні папе ри, реалізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені іншими суб'єктами господарювання.

Цінним папером є документ встановленої форми з відпо­відними реквізитами, що посвідчує грошове або інше май­нове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також мож­ливість передачі прав, що випливають з цього документа іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК).

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шля­хом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.

Цінний папір має бути складений у визначеній зако­ном формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюєте ся законодавством.

Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньо­му мають бути чітко засвідчені права володіння або відно­сини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одержання доходу у вигляді дивідендів або про­центів чи певного майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю пе­редачі грошових та інших прав, що випливають з цих до­кументів, іншим особам. Способи передачі та можливі об­меження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різними - від вільного обігу до повного індо­саменту або до заборони передачі іншим особам.

Як зазначалося вище, здійснення суб'єктивного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного паперу. Тому втрата цінного паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випус­тили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, то вона може в порядку, встановленому Главою 7 Розділу IV Цивільного процесу­ального кодексу України від 18 березня 2004 p., просити суд про визнання папера недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.

, Види цінних паперів закріплені в ст. З Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», згідно з якою цінні папери поділяються:

а) за порядком їх розміщення (видачі) на:

- емісійні;

- неемісійні.

Емісійні цінні папери - цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску сто­совно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емі­тент). До емісійних цінних паперів належать акції; об­лігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні об­лігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сер­тифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України;

б) за формою існування на:

- документарні;

- бездокументарні;

в) за формою випуску:

- на пред'явника (права, посвідчені цим цінним папе ром, належать його пред'явникові);

- іменні (права, посвідчені цим цінним папером, нале­жать особі, зазначеній у цінному папері);

- ордерні (права, посвідчені цим цінним папером, на­лежать особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 163 ГК, в Україні можуть випус­катися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. Ширший, хоч теж неповний, перелік груп цінних паперів, що можуть бути в обігу в Україні, встановлює ч. 1 ст. 195 ЦК. Це, зокрема, такі групи[86]:

1) пайові цінні папери - цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвести­ційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зок­рема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До цієї групи відносяться акція та інве­стиційний сертифікат.

Акція - це іменний цінний папір, який посвідчує май­нові права його власника (акціонера), що стосуються акці­онерного товариства, включаючи право на отримання час­тини прибутку акціонерного товариства у вигляді диві­дендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління ак­ціонерним товариством, а також немайнові права, перед­бачені Цивільним кодексом України та законом, що регу­лює питання створення, діяльності та припинення акціо­нерних товариств (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство. Поря­док прийняття відповідним органом акціонерного товари­ства рішення про розміщення акцій визначається законом, що регулює питання утворення, діяльності та припинен­ня акціонерних товариств.

Акція має номінальну вартість, установлену в націо­нальній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою, ніж одна копійка.

Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. Режим іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій в принципі вільно розпоряджаються ними (продають, передають, відчужують іншим способом), але з дотриманням цих правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою-суб'єктом підприєм­ницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укладення відповідного договору (п. 1 ст. 9 Закону України від 10 груд­ня 199 7 р. "Про Національну депозитарну систему та особли­вості електронного обігу цінних паперів в Україні"[87]).

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить інформацію про емітента; інформацію про реєстра­тора; інформацію про випуск (категорію) цінних паперів, для якого складено реєстр; інформацію про власників іменних цінних паперів, зареєстрованих у системі реєстру; інфор­мацію про номінальних утримувачів; інформацію про влас­ників іменних цінних паперів-клієнів номінальних утри­мувачів; інформацію іменні цінні папери, які обліковують­ся на особовому рахунку емітента (п. 3.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних па­перів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60).

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Права на участь в уп­равлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесен­ня змін до реєстру власників іменних цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"). Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають передачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного індосаменту. В цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є передавальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваженої нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін в реєстр, крім передавального доручення, є такі документи: договір купівлі-продажу; договір дарування; договір міни; договір застави; рішення суду та інші документи згідно з чинним законодавством України.

У сертифікаті акції зазначаються, вид цінного паперу, найменування та місцезнаходження акціонерного товари­ства, серія і номер сертифіката, номер і дата випуску, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, тип і номінальна вартість акції, ім'я власника, кількість акцій, що випускаються.

Акціонерне товариство розміщує акції двох типів -прості та привілейовані.

Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді ди­відендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинен­ня акціонерних товариств. Прості акції надають їх влас­никам однакові права.

Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання час­тини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в уп­равлінні акціонерним товариством у випадках, передбаче­них статутом і законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акціонерне товариство розміщує привілейовані акції різних класів (з різним обсягом прав), якщо така мож­ливість передбачена його статутом. У такому разі умовою їх розміщення є черговість отримання дивідендів і виплат з майна ліквідованого товариства для кожного класу при­вілейованих акцій, розміщенихакціонерним товариством, яка встановлюєтьеяетатутвмжевариетвді Залежне від умов розміщення привілейовані акції певних класів можуть бути конвертовані у прості акції або у привілейовані акції інших класів.

. Частка привілейованих акцій у статутному капіталі ак­ціонерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.

Реєстрацію випуску акцій здійснює Державна комісія з.цінних паперів та фондового ринку в установленому нею цррядку. Обіг акцій дозволяється після реєстрації Держав­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення акцій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.

Особливості емісії, обігу, обліку та викупу акцій корпора­тивних інвестиційних фондів визначаються законодавством.

Інвестиційний сертифікат - цінний папір, який роз­міщується інвестиційним фондом, інвестиційною компа­нією, компанією з управління активами пайового інвести­ційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвести ційної компанії та пайовому інвестиційному фонді.

Емітентом інвестиційних сертифікатів виступає інвес тиційний фонд, інвестиційна компанія або компанія з уп равління активами пайового інвестиційного фонду.

Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пай ового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії.

Строк розміщення інвестиційних сертифікатів відкри­того та інтервального пайових інвестиційних фондів не об­межується.

Інвестиційні сертифікати можуть надавати його влас­нику право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального пайового інвестиційних фондів не нара­ховуються і не сплачуються.

Розміщення похідних (деривативів) цінних паперів, базовим активом яких є право на отримання інвестицій­них сертифікатів, не допускається.

Особливості емісії, розміщення, обігу, обліку та погашен­ня інвестиційних сертифікатів визначаються відповідним законодавством[88]. В літературі справедливо зазначається на відсутність у інвестиційного сертифіката таких ознак пай­ового цінного паперу як засвідчення участі у статутному капіталі, права власника такого цінного паперу на участь в управлінні емітентом та на одержання частини прибутку, а також частини майна при ліквідації емітента[89].

У господарському обігу багатьох країн знаходиться та­кий вид цінного паперу, як депозитарне свідоцтво (роз­писка) — документ, який випускається іноземною депози­тарною установою згідно із законодавством відповідної держави на акції товариства;

2) боргові цінні папери — цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'я зання. До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі.

Облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між влас­ником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не пе­редбачено умовами розміщення.

Облігації розміщуються у документарній або бездоку-ментарній формі.

Емітент, у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації - облігації, за якими передбачаєть­ся виплата відсоткових доходів.

Цілгюві облігації - облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації - облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації вип­лачується власнику облігації під час її погашення і стано­вить доход (дисконт) за облігацією.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком погашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення облігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщен­ня облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.

Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігація має номінальну вартість, визначену в націо­нальній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщен­ня облігацій - в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою, ніж одна копійка.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєст­рації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та ви­дачі свідоцтва про реєстрацію випуску облігацій.

У сертифікаті облігації зазначаються назва виду цінно­го паперу, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсот­кової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвід­чений печаткою емітента.

Державною комісією з цінних паперів та фондового рин­ку можуть встановлюватися додаткові реквізити сертифі­ката облігації.

У сертифікаті іменної облігації обов'язково зазначаєть­ся ім'я власника.

До сертифіката відсоткової облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування і місце­знаходження емітента, строки виплати відсотків. На кож­ному купоні (купонному листі) зазначається його поряд­ковий номер.

Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх роз­міщення, - в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» облігації підприємств розміщуються юридичними особами тільки після повної сплати свого ста­тутного капіталу.

Облігації підприємств підтверджують зобов'язання емі­тента за ними та не дають право на участь в управлінні емі­тентом.

Не допускається розміщення облігацій підприємств для формування і поповнення статутного капіталу емітента, а також покриття збитків від господарської діяльності шля­хом зарахування доходу від продажу облігацій як резуль­тату поточної господарської діяльності.

Юридична особа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного ка­піталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами.

Умови розміщення облігацій, що розміщуються акціонер­ним товариством, можуть передбачати можливість їх конвер­тації в акції акціонерного товариства (конвертовані облігації).

Рішення про розміщення облігацій підприємств прий­мається відповідним органом управління емітента згідно з нормами законів, що регулюють порядок створення, діяльності та припинення юридичних осіб відповідної організаційно-правової форми.

Реєстрацію випуску облігацій підприємств здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

Ст. 9 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» відносить до облігацій місцевих позик облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

Особливості погашення та реалізації прав за облігація­ми місцевих позик визначаються умовами їх розміщення.

Державні облігації України можуть бути:

довгострокові - понад п'ять років;

середньострокові - від одного до п'яти років;

короткострокові - до одного року (ч. 1 ст. 10 Сдкону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України - дер­жавні цінні папери, що розміщуються виключно на внут­рішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України -облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є дже­релом фінансування дефіциту державного бюджету в обся­гах, передбачених на цю мету законом про Державний бю­джет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.

Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого за­коном про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінан­сування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відпові­дний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кре­дитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим установленням дати обслуговуван­ня та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслугову­вання та погашення цільових облігацій внутрішніх дер­жавних позик України.

Облігації зовнішніх державних позик України - дер­жавні боргові цінні папери, що розміщуються на міжна­родних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх но­мінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бю­джетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Емісія державних облігацій України регулюється зако­ном України про Державний бюджет України на відповід­ний рік, яким встановлюються граничні розміри держав­ного зовнішнього та внутрішнього боргу.

Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випус­ку приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Розміщення державних облігацій України здійснюєть­ся у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передба­чених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розмі­щення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Національний банк України виконує операції з обслу­говування державного боргу, пов'язані з розміщенням об­лігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, вста­новлюється Національним банком України за погоджен­ням з Міністерством фінансів України. Особливості про­вадження депозитарної діяльності з державними обліга­ціями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністер­ство фінансів України, яке може залучати для цього бан­ки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністер­ством фінансів України і цими організаціями регулюють­ся відповідними договорами.

Витрати на підготовку розміщення, а також на розмі­щення, погашення державних облігацій України, випла­ту доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних облігацій України за рахунок коштів, передба­чених на такі цілі у Державному бюджеті України.

Державні облігації України можуть бути іменними або на пред'явника.

Державні облігації України розміщуються у докумен­тарній або бездокументарній формі.

Продаж облігацій внутрішніх державних позик здій­снюється в національній валюті, а облігацій зовнішніх дер­жавних позик України - у валюті запозичення.

Виплата доходів і погашення державних облігацій Ук­раїни здійснюються грошима або державними облігація­ми України інших видів за згодою сторін.

Ощадний (депозитний) сертифікат - цінний папір, який підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (власника сертифіката) на одержання зі спли-вом встановленого строку суми вкладу та процентів, вста­новлених сертифікатом, у банку, який його видав.

Ощадні (депозитні) сертифікати розміщуються на пев­ний строк (під відсотки, передбачені умовами їх розміщен­ня). Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути іменни ми або на пред'явника. Іменні ощадні (депозитні) сертифі­кати розміщуються у бездокументарній формі, а на пред'яв­ника - у документарній.

В ощадному (депозитному) сертифікаті у документарній формі зазначаються вид цінного паперу, найменування і місцезнаходження банку, що випустив сертифікат, серія і номер сертифіката, дата випуску, сума депозиту, процентна ставка, строк отримання вкладу, підпис керівника банку або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою банку.

Відступлення ощадного (депозитного) сертифіката здійснюється шляхом укладення договору між особою, що відступає права за сертифікатом, та особою, що набуває ці права.

Доход за ощадними (депозитними) сертифікатами вип­лачується під час пред'явлення їх для оплати в банк, що розмістив ці сертифікати.

У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозит­ного) сертифіката до оплати банк виплачує суму вкладу та відсотки (за вкладами на вимогу), якщо умовами випуску сертифіката не передбачено інший розмір відсотків.

Вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне гро­шове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення опе­рацій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

3) іпотечні цінні папери - цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітен­та належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відно­сяться: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні; г) сертифікати ФОН.

Заставна, як зазначено в ст. 20 Закону України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку»[90] - це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отриман­ня від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання - право зверну­ти стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюєть­ся, якщо її випуск передбачений іпотечним договором.

Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту відповідно до Закону «Про іпотеку». Наступний власник заставної має ті ж пра­ва, що мав іпотекодержатель згідно з договором, яким обу­мовлене основне зобов'язання, та іпотечним договором, на підставі якого була оформлена заставна.

У разі видачі заставної припиняються грошові зобов'я­зання боржника за договором, який обумовлює основне зо­бов'язання, та виникають грошові зобов'язання боржника щодо платежу за заставною. Після оформлення заставної виконання основного зобов'язання та звернення стягнен­ня на предмет іпотеки може бути здійснено лише на підставі вимоги власника заставної. Звернення стягнення на предмет іпотеки власником заставної здійснюється у порядку, встановленому розділом V Закону «Про іпотеку».

Анулювання заставної і видача нової заставної здійсню­ються за згодою між іпотекодавцем, боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та власником заставної. Відо­мості про анулювання заставної і видачу нової заставної підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Заставна не може видаватися, якщо іпотекою забезпе­чене грошове зобов'язання, суму боргу за яким на момент укладення іпотечного договору не визначено і яке не містить критеріїв, що дозволяють визначити цю суму на конкретний момент.

Заставна підлягає державній реєстрації у встановлено­му законом порядку разом з державною реєстрацією обтя­ження відповідного нерухомого майна іпотекою. Після реєстрації випуску заставної її оригінал передається іпо-текод ержате лю.

Відповідно до ст. 21 Закону «Про іпотеку» заставна скла­дається в письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми, яка встановлюється Державною комі­сією з цінних паперів та фондового ринку. На всіх оригіналь­них примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформлення заставної.

У заставній обов'язково мають міститися такі реквізити:

1) слово «Заставна» як складова частина назви докумен­та та визначення про зобов'язання боржника виконати пе­ред іпотекодержателем у встановлений строк основне зо­бов'язання;

2) для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя - юридичних осіб:

резидентів - найменування, місцезнаходження та іден­тифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підпри­ємств та організацій України;

нерезидентів - найменування, юридична адреса та дер­жава, де зареєстрована особа;

для іпотекодавця, боржника (якщо він є відмінним від іпотекодавця) та іпотекодержателя - фізичних осіб:

громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, адреса постійного місця проживання та індивідуальний іденти­фікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб -платників податків та інших обов'язкових платежів;

іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адреса їх постійного місця прожи­вання за межами України;

3) посилання на реквізити іпотечного договору та дого-ВОРУ. Що обумовлює основне зобов'язання;

4) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифі­кації, та/або його реєстраційні дані;

5) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і поря­док його виконання;

6) спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо він передбачений іпотечним договором;

7) відмітка про реєстраційний номер, дату та місце дер­жавної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою (цей реквізит вноситься держателем відповідного держав­ного реєстру).

За згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем за­ставна може містити інші положення, які відтворюють зміст основного зобов'язання та іпотеки. Якщо зміст зас­тавної не відповідає положенням іпотечного договору чи договору, який обумовлює основне зобов'язання, положен­ня заставної мають перевагу.

Заставна підписується іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Іпотекодавець, бор­жник, якщо вони - юридичні особи, засвідчують підпис уповноваженої особи печаткою.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про іпотеку" зас­тавні можуть забезпечувати випуск іпотечних цінних па­перів - іпотечних облігацій і іпотечних сертифікатів. Емітентом іпотечних цінних паперів можуть бути банки та інші фінансові установи, які мають право на проваджен­ня такого виду діяльності відповідно до закону.

Порядок випуску та обігу іпотечних облігацій цінних паперів встановлюється Законом України від 22 грудня 2005 р. «Про іпотечні облігації»[91]. Відповідно до цього За­кону іпотечними облігаціями є облігації, виконання зобо­в'язань емітента за якими забезпечене іпотечним покрит­тям у порядку, встановленому цим Законом. Іпотечні об­лігації є іменними цінними паперами. Іпотечна облігація засвідчує внесення грошових коштів її власником і підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цієї облігації та грошового доходу в порядку, встановленому цим Законом та проспектом емісії, а в разі невиконання емітентом зобов'язань за іпотечною облігацією надає її власнику право задовольнити свою ви­могу за рахунок іпотечного покриття.

Згідно з Законом можуть випускатися такі види іпотеч­них облігацій:

1) звичайні іпотечні облігації;

2) структуровані іпотечні облігації.

Емітентом звичайних іпотечних облігацій є іпотечний кредитор, що несе відповідальність за виконання зобов'я­зань за такими іпотечними облігаціями іпотечним покрит­тям та всім іншим своїм майном, на яке відповідно до зако­нодавства може бути звернено стягнення.

Емітентом структурованих іпотечних облігацій є спе­ціалізована іпотечна установа, яка несе відповідальність за виконання зобов'язань за такими іпотечними облігаці­ями лише іпотечним покриттям.

Іпотечний сертифікат - це іпотечний цінний папір, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Іпотечні сертифікати мають строк обігу, сертифікати з фіксованою дохідністю - номінальну вартість, сертифікати участі - ча­стку консолідованого іпотечного боргу, що припадає на один сертифікат. Номінальна вартість та строк обігу сертифікатів одного випуску мають бути однаковими. Номінальна вартість може бути встановлена в національній валюті з ура­хуванням інфляційного застереження.

Процедура емісії та обігу іпотечних сертифікатів вста­новлена ст. 16-25 Закону України від 19 червня 2003р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотеч­ним боргом та іпотечні сертифікати»[92].

Сертифікат фонду операцій з нерухомістю (сертифі­кат ФОН) - це цінний папір, що засвідчує право його влас­ника на отримання доходу від інвестування в операції з нерухомістю. Правовий режим сертифікатів ФОН (в тому числі умови їх випуску та обігу) встановлено Законом Ук­раїни від 19 червня 2003 р. «Про фінансово-кредитні меха­нізми і управління майном при будівництві житла та опе­раціях з нерухомістю»[93];

4) похідні цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів.

Одним з видів похідних цінних паперів є дериватив, поняття якого містить Закон України від 28 грудня 1994р. (в редакції від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування при­бутку підприємств».

Дериватив - стандартний документ, що засвідчує пра­во та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому.

Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством. Зокре­ма, постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1999 р. № 632 затверджено Положення про вимоги до стан дартної (типової) форми деривативів[94].

До деривативів належать:

а) форвардний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні па пери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого форвардного контракту.

При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наяв­ності згоди іншої сторони контракту або у випадках, виз­начених цивільним законодавством.

Претензії щодо невиконання або неналежного виконан­ня форвардного контракту можуть пред'являтися виключ­но емітенту такого форвардного контракту.

Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту.

Покупець форвардного контракту має право без погод­ження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаю­чи продавця такого форвардного контракту;

б) ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умо­вах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту.

При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наяв-

ності згоди іншої сторони контракту або у випадках, виз­начених цивільним законодавством.

Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту;

в) опціон - стандартний документ, який засвідчує пра­во придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на виз­начених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту.

Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного кон­тракту.

Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (то­варів, коштів).

Претензії стосовно неналежного виконання або невико­нання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'яв­лятися виключно емітенту опціону.

Опціон може бути проданий без обмежень іншим осо­бам протягом строку його дії.

Відповідно до виду цінностей деривативи розподіляють­ся на:

а) фондовий дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити цінний папір на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу фондових деривативів затверджені рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. № 13[95];

б) валютний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити валютну цінність на обумовлених умовах у майбутньому. Правила випуску та обігу валютних деривативів затверджені постановою Національного банку України від 7 липня 1997 р. № 216[96];

в) товарний дериватив - стандартний документ, який засвідчує право продати та/або купити біржовий товар (крім цінних паперів) на обумовлених стандартних умо­вах у майбутньому. Правила випуску та обігу товарних де­ривативів установлюються органом, на який покладаються функції регулювання товарного біржового ринку. Так, наказом Міністерства аграрної політики України від 10 липня 2002 р. № 186 затверджено пілотний проект «Пра­вила випуску та обігу товарних деривативів на При­дніпровській товарній біржі»;

5) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їх дер­жателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих до­кументах. Товаророзпорядчими документами є коноса­мент і складське свідоцтво.

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що по­свідчує право його утримувача розпоряджатися зазначеним в коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершен­ня перевезення. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні морських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізи­ти коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мо­реплавства України. Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для пере­дачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може переда­ватися за іменними або бланковими передаточними написа­ми; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шля­хом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Складські свідоцтва - це товаророзпорядчі складські документи на пред'явника або іменні, що посвідчують пра­во власності на товар, який зберігається на сертифіковано-му складі. Складські свідоцтва бувають двох видів - прості складські свідоцтва і подвійні складські свідоцтва.

Просте складське свідоцтво видається на пред'явни­ка. У простому складському свідоцтві зазначаються відо­мості згідно із ст. 962 ЦК.

Подвійне складське свідоцтво складається з двох час­тин - складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варан­та), які можуть бути відокремлені одне від одного.

Подвійне складське свідоцтво є іменним. У подвійному складському свідоцтві зазначаються відомості згідно із ст. 962 ЦК, а саме: у кожній з двох частин подвійного складсь­кого свідоцтва мають бути зазначені:

1) найменування та місцезнаходження товарного скла­ду, що прийняв товар на зберігання;

2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної осо­би, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаход­ження або місце проживання;

4) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару - число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вка­зівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;

6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

7) дата видачі свідоцтва.

Кожна з двох частин подвійного складського свідоцтва повинна також містити підпис уповноваженої особи та пе­чатку товарного складу (ч. 2 ст. 962 ЦК).

Відносини, пов'язані з оформленням, видачею, пога­шенням простих і подвійних складських свідоцтв, поря­док їх реєстрації, правові, економічні та організаційні умо­ви функціонування цих документів під час зберігання то­варів на товарних складах, регулюються Законом України від 23 грудня 2004 р. «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва»[97].

Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів (ч. 1 ст. 195 ЦК).

Цінні папери можуть бути використані суб'єктом гос­подарювання для здійснення розрахунків, а також як зас­тава для забезпечення платежів і кредитів.

Суб'єкт господарювання може використовувати цінні папери для здійснення розрахунків. Порядок застосуван­ня форм розрахунків визначається Законом України від 5 квітня 2001 р. «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»[98] та нормативно-правовими актами Національно­го банку України.

Цінні папери можуть бути використані також як застава для забезпечення платежів і кредитів. Особливості застави цінних паперів встановлені, зокрема, положеннями Розді­лу VI Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про заставу»[99]. Крім цього, ч. 1 ст. 86 ГК та інші норми чинного зако­нодавства (наприклад, ч. 1 ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», ч. 1ст. 10 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», Закон України від 7 березня 1996 р. «Про страхування») встановлюють можливість використан­ня (іноді з певними обмеженнями) цінних паперів для фор­мування статутних фондів господарських товариств.

Поиск по сайту: