Правове регулювання матеріально-технічного постачання та збуту

Ч. 1 ст. 264 ГК встановлює два види господарських дого­ворів, за допомогою яких опосередковується така форма господарсько-торговельної діяльності як матеріально-тех­нічне постачання і збут, - поставка і купівля-продаж. При­чому ці договори стосуються матеріально-технічного поста­чання та збуту як продукції виробничо-технічного призна­чення, так і виробів народного споживання, незалежно від того, чи є вони результатом власного виробництва, чи прид­бані у інших суб'єктів господарювання.

Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання. Ці особ­ливості, крім Положення про поставки продукції вироб­ничо-технічного призначення та поставки виробів народ­ного споживання, встановлюються також Особливими умо­вами поставки окремих видів товарів та іншими актами законодавства.

Законодавством передбачений особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Наприклад, Законом України від 22 грудня 1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб» встановлено загальні правові та економічні засади формування, розмі­щення і виконання на договірній (контрактній) основі за­мовлень держави на поставку (закупівлю) товарів для за­доволення державних потреб у суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності.

Відносини між суб'єктами господарювання (незалеж­но від форм власності) держав-учасниць СНД по міжнародних економічних зв'язках будуються відповідно до Угоди про загальні умови поставок між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, вчиненої в Києві 20 березня 1992 р.

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються положеннями ГК (ст. 179-187, 193-201, 265-270), іншими законодавчими актами (в тому числі ЦК).

Договір поставки - це господарський договір, за яким одна сторона - постачальник зобов'язується передати (по­ставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - по­купцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийня­ти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну гро­шову суму.

Предметом поставки є товари, під якими слід розуміти як продукцію виробничо-технічного призначення, так і вироби народного споживання.

Оскільки у наведеному визначенні поняття договору поставки (на відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК) відсутня вказівка на те, на якому правовому титулі товар передається (по­ставляється) покупцеві, можна припустити, що це може бути як право власності, так і похідні від нього права - гос­подарського відання, оперативного управління тощо.

Договір поставки може укладатися як на розсуд сторін {регульований договір), так і відповідно до державного за­мовлення {планований договір).

На відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК, яка визнає стороною до­говору поставки (продавцем, постачальником) лише осо­бу, яка здійснює підприємницьку діяльність, і тим самим не враховує участь в процесі господарювання казенних підприємств, ГК таких обмежень не встановлює. Тому сто­ронами договору поставки можуть бути суб'єкти господа­рювання, зазначені у пунктах 1, 2 частини 2 ст. 55 ГК: а) господарські організації, державні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють гос­подарську діяльність; б) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність, та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Укладаючи договір, сторони повинні враховувати поло­ження ч. 4 ст. 265 ГК та вимоги Указу Президента Украї­ни від 4 жовтня 1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів»[108], яким вста­новлено (п. 1), що при укладанні суб'єктами підприєм­ницької діяльності України договорів, у тому числі зовні­шньоекономічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовуються Міжнародні правила інтерпре­тації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою у 1953 році (Правила ШКОТЕРМС). При цьому на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок забезпечувати опублікування державною мовою України змін до Правил ШКОТЕРМС з зазначенням, що такі зміни застосовуються через десять днів після їх опублікування у газеті «Урядовий кур'єр» до відносин, що виникають у зв'язку з договорами, укладеними після опублікування відповідних змін (п. 2). Однак, відповідно до коментарю Українського національного комітету Міжнародної торго­вої палати, з формально-юридичної точки зору формулю­вання Указу не несуть у собі заперечення правомірності використання нової редакції Правил (наразі останньою є редакція ІНКОТЕРМС-2000, введена в дію Міжнародною торговою палатою 1 січня 2000 р.) до її опублікування згідно Указу (таке опублікування відбулося в квітні 2002 р.). Так, суб'єкти господарювання повинні «забезпечувати додер­жання» Правил ІНКОТЕРМС. Але невід'ємною складовою ШКОТЕРМС як 1990, так і 2000 років є «Вступ», в якому встановлено, що сторони мають право самостійно модифі­кувати норми, запозичувані з Правил ІНКОТЕРМС. Отже, запозичення формулювань з більш пізньої редакції Пра­вил ІНКОТЕРМС до її офіційного опублікування є одним з можливих варіантів дозволених відступів сторін від Пра­вил у більш ранній офіційно опублікованій редакції.

За загальним правилом поставка товарів без укладення договору поставки не допускається. Винятки (випадки і порядок) можуть бути передбачені законом.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 266 ГК) предметом по­ставки є продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання, визначені родовими озна­ками. Для позначення найменування продукції і виробів застосовуються їх найменування, зазначені у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прей­скурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Однією з істотних умов договору поставки є загальна кількість товарів, що підлягають поставці. Порядок виз­начення кількості товарів залежить від того, укладається договір за розсудом сторін, чи на підставі державного за­мовлення. У першому випадку сторони самостійно узго­джують кількість товару, що підлягає поставці, у другому вона визначається виходячи з державного замовлення.

Кількість товару, що підлягає поставці, може бути вста­новлена у відповідних одиницях виміру (штуки, тонни, квадратні метри, кубічні метри тощо) або грошовому вира­женні (в тому числі в іноземній валюті).

Загальна кількість та часткове співвідношення товарів (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, група­ми, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами виз­начаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. Специфікація є невід'ємною части­ною договору поставки.

Договори поставки за строком дії поділяються на: а) ра­зові; б) короткострокові (на один рік); в) довгострокові (на строк більше одного року). У разі, якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Слід, однак, мати на увазі, що закінчення строку дії договору не тягне за собою припинення зобов'язання, а тому сторона, яка не виконала зобов'язання, не звільняється від відповідальності за його невиконання і, як правило, від виконання зобов'язання в натурі.

У межах дії договору поставки сторони встановлюють в ньому строки поставки. Критерієм встановлення тих або інших строків є необхідність ритмічного та безперебійно­го постачання товарів споживачам для їх нормального фун­кціонування, якщо інше не передбачено законодавством. Необхідність узгодження і дотримання строків поставки викликана рядом причин: рівномірним випуском про­дукції покупцем сировини чи комплектуючих виробів, рівномірним забезпеченням підрядника будівельними матеріалами, рівномірним продажем товарів торговельним підприємством тощо.

Законом встановлені додаткові вимоги щодо змісту дов­гострокового договору поставки. Якщо в такому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк (наприклад, квартал), сторони повинні передбачити в договорі порядок погодження ними строків поставки на наступні періоди (рік, квартал) до закінчення строку дії договору (наприклад, за 30 днів до закінчення). Якщо та­кий порядок не передбачений, договір вважається укладе­ним на один рік.

Сторони у договорі поставки можуть передбачити по­ставку товарів окремими партіями. У цьому разі строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного при­значення є, як правило, квартал, а виробів народного спо­живання, як правило, — місяць.

Сторони можуть погодити в договорі також графік по­ставки (місяць, декада, доба тощо). При цьому поставка товарів здійснюється, як правило, шляхом централізова­ної доставки їх автомобільним транспортом. Обов'язок за­безпечити доставку товару на склад покупця (торговельне підприємство) покладається на постачальника, який може використовувати для цього як власний автотранспорт, так і автотранспорт загального користування, укладаючи при цьому договір централізованого автомобільного перевезен­ня з автотранспортним підприємством. Графіки поставки найчастіше застосовуються сторонами при поставках хлібо­булочних та кулінарних виробів, молочних продуктів тощо підприємствам роздрібної торгівлі.

У договорі поставки за згодою сторін може бути перед­бачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту (спосіб поставки), а також вибірка товарів по­купцем.

Вибірка товарів покупцем зі складу постачальника (як виробника, так і оптової постачальницької організації) здійснюється відповідно до порядку і строків передання-прийняття, що встановлюються сторонами в договорі.

Сторони в договорі можуть передбачити, що відванта­ження товарів здійснюється вантажовідправником (виго­товлювачем), який не є постачальником.

За умовами договору одержувачем товарів може бути вантажоодержувач, який не є покупцем, тобто не знахо­диться в договірних відносинах з постачальником. У цьо­му разі покупець надсилає постачальнику рознарядку на відвантаження товару, в якій, як правило, зазначаються: найменування, кількість, асортимент і строки відванта­ження товарів; залізниця (пароплавство), станція (пристань, порт) призначення, її код; повне найменування по­купця, його поштова адреса; номер і дата договору, укла­деного покупцем з одержувачем, та інші відомості.

Якщо покупець за договором не є одержувачем товарів (платником), сторони, як правило передбачають в договорі обов'язок постачальника повідомити покупця про відван­таження товарів шляхом надіслання йому копій товарно-транспортних документів на відвантажені товари.

Договором може бути передбачений порядок поставки недоодержаної покупцем у встановлений строк кількості товарів. За загальним правилом, що тривалий час було зак­ріплене в законодавстві про поставки, і договірною прак­тикою, що склалася, кількість товарів, недопоставлених постачальником або невибраних покупцем в одному квар­талі.

Як встановлено ч. 1 ст. 268 ГК, якість товарів, що по­ставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості то­варів.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію» на продукцію виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання розробляються такі нормативні до­кументи стандартизації:

а) державні стандарти України. Державні стандарти України затверджуються центральним органом виконав­чої влади з питань технічного регулювання, а державні стандарти в галузі будівництва та промисловості будівель­них матеріалів - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з будівництва та архітектури.

Державні стандарти України підлягають державній реєстрації в центральному органі виконавчої влади з пи­тань технічного регулювання і публікуються українською мовою з автентичним текстом російською мовою.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Як державні стандарти України використовуються та­кож міждержавні стандарти, передбачені Угодою про про­ведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною у м. Москві 13 берез­ня 1992 року.

Республіканські стандарти Української РСР (РСТ УРСР) застосовуються як державні до їх заміни чи скасу­вання;

б) галузеві стандарти. Галузеві стандарти розробляють­ся на продукцію за відсутності державних стандартів Ук­раїни чи у разі необхідності встановлення вимог, які пере­вищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безу­мовному виконанню підприємствами, установами і орга­нізаціями, що входять до сфери управління органу, який їх затвердив;

в) технічні умови. Для організації інформування спо­живачів (замовників) про номенклатуру та якість про­дукції, що випускається, контролю відповідності техніч­них умов обов'язковим вимогам державних, а в передбаче­них законодавством випадках - галузевих стандартів технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах централь­ного органу виконавчої влади з питань технічного регулю­вання. Технічні умови та зміни до них, які не пройшли державної реєстрації, вважаються недійсними.

Поряд зі стандартами і технічними умовами вимоги щодо якості товарів можуть встановлюватися виходячи із зразків (еталонів), під якими розуміють готовий виріб (комплект виробів), затверджений як представник конк­ретного товару і призначений для зіставлення (порівнян­ня) з ним товарів за зовнішнім виглядом та іншими озна­ками. Як правило, зразки (еталони) поширюються на не­продовольчі товари серійного і масового виробництва.

В договорі може бути передбачена поставка товарів більш високої якості у порівнянні з стандартами, технічними умовами, зразками (еталонами).

Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів, на які посилаються сто­рони, визначаючи в договорі умови щодо якості товарів, зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії по­винні додаватися постачальником до примірника догово­ру покупця на його вимогу. Так само до договору має дода­ватися технічний опис зразка (еталона).

У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загаль­них критеріїв якості. При цьому продавець (постачальник) зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовуєть­ся. Якщо постачальник при укладенні договору був по­відомлений покупцем про конкретну мету придбання то­вару, постачальник повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч. 2 ст. 673 ЦК).

Якість товарів, що поставляються, постачальник пови­нен засвідчити належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не перед­бачено в договорі.

Товаросупровідні документи - це документи, що пря­мують разом з товарами й містять дані про ці товари. Това­росупровідними документами є товаротранспортні на­кладні, рахунки-фактури (інвойси), відвантажувальні спе­цифікації, пакувальні листи, вантажні митні декларації, документи контролю за доставкою товарів тощо.

Наслідки поставки товарів, що не відповідають вимогам щодо їх якості, встановленим стандартом, технічними умо­вами чи зразком (еталоном).передбачені ч. 5 ст. 268 ГК, згідно з якою у разі поставки товарів більш низької якості покупець має право: а) відмовитися від прийняття і оплати товарів; б) якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. При цьому не має значення, підлягають недоліки поставлених товарів усуненню, чи ні.

У тих випадках, коли недоліки поставлених товарів мо­жуть бути усунені без повернення їх постачальнику, по­купець має право вимагати від постачальника усунення недоліків у місцезнаходженні товарів або усунути їх свої­ми засобами за рахунок постачальника. Проте цим правом покупець може і не скористатися, вдавшись до застосуван­ня зазначених вище наслідків.

Реалізуюче надане їм законом (ч. 1 ст. 268 ГК) право, сторони можуть визначити в договорі більш високі вимоги до якості товарів, ніж ті, що встановлені стандартами, тех­нічними умовами, зразками (еталонами). Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту (очевидно, більш низької якості), ніж було визначено договором, покупець має право: а) прийняти товари з оплатою за ціною, встановле­ною для товарів відповідного сорту; б) або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.

Законом встановлено обов'язок постачальника (вироб­ника) щодо розпорядження товарами у разі якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товарів, які не відпо­відають за якістю стандартам, технічним умовам, зразкам (еталонам) або умовам договору. У цьому випадку поста­чальник (виробник) зобов'язаний розпорядитися товара­ми у десятиденний строк, а щодо товарів, які швидко псу­ються, - протягом 24 годин з моменту одержання повідом­лення покупця (одержувача) про відмову від товарів.

Невиконання постачальником (виробником) у зазначе­ний строк свого обов'язку щодо розпорядження товарами, дає право покупцеві (одержувачу) реалізувати їх на місці або повернути виробникові. Товари, що швидко псуються, підлягають в усіх випадках реалізації на місці.

Оперуючи терміном «недоліки поставлених (проданих) товарів», ні ЦК, ні ГК не розкривають змісту цього понят­тя. Аналіз положень ЦК і ГК дає підстави для висновку про те, що термін «недоліки» вживається в цих законах для позначення невідповідності товарів вимогам щодо якості (в тому числі і щодо строку придатності).

Зазвичай недоліки поставлених товарів виявляються по­купцем при звичайному їх прийманні за якістю. Порядок і строки приймання товарів за якістю регулюються Інструк­цією про порядок приймання продукції виробничо-техніч­ного призначення і товарів народного споживання за які­стю, затвердженою постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7[109].

Зазначена Інструкція застосовується у всіх випадках, якщо стандартами, технічними умовами, основними і особ­ливими умовами поставок або іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок прийман­ня продукції за якістю і комплектністю.

Строки і порядок встановлення покупцем недоліків по­ставлених йому товарів, які не могли бути виявлені при звичайному їх прийманні, і пред'явлення постачальникові претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів виз­начаються законодавством відповідно до положень ГК.

Як випливає зі змісту ч. 2 ст. 269 ГК, стандартами, тех­нічними умовами або договором щодо товарів, призначе­них для тривалого користування чи зберігання, можуть пе­редбачатися більш тривалі строки для встановлення покуп­цем у належному порядку недоліків (гарантійні строки).

Таким чином, наведена норма визначає гарантійні стро­ки як строки для встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених товарів. Але це лише одна з ознак гарантійних строків, оскільки гарантійні строки мають, передусім, техніко-економічний зміст, і в цьому розумінні означають, що протягом гарантійного строку: а) виробник (постачальник) гарантує використання товару (його комплектуючих, складових частин) за призначенням за умови дотримання покупцем (споживачем) правил ко­ристування; б) виробник (постачальник) виконує га­рантійні зобов'язання, що полягають в технічному обслу­говуванні поставлених товарів; в) виробник (постачальник) несе відповідальність за недоліки поставлених товарів, виявлені протягом гарантійного строку.

Сторони можуть погодити в договорі гарантійні строки більш тривалі порівняно з передбаченими стандартами або технічними умовами.

Ст. 269 ГК виділяє три види гарантійних строків: 1) га­рантійний строк експлуатації; 2) гарантійний строк при­датності; 3) гарантійний строк зберігання.

Гарантійний строк експлуатації- це строк, протягом якого гарантується використання товару, в тому числі ком­плектуючих виробів та складових частин, за призначен­ням за умови дотримання споживачем правил користуван­ня і протягом якого виробник (продавець, виконавець) ви­конує гарантійні зобов'язання.

Згідно з ч. З ст. 269 ГК гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібно­го продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 677 ЦК законом або іншими нор­мативно-правовими актами може бути встановлений строк, зі сщіивом якого товар вважається непридатним для вико­ристання за призначенням (строк придатності). Тому ч. З ст. 677 ЦК містить вимогу, згідно з якою продавець зобов'я­заний передати покупцеві товар, на який встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг бути вико­ристаний за призначенням до спливу цього строку.

Гарантійний строк зберігання - це строк, протягом якого споживчі властивості товару не повинні погіршува­тися за умови дотримання вимог нормативних документів.

Гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару.

Постачальник (виробник) гарантує якість товарів у ціло­му, включаючи їх комплектуючі вироби і складові части­ни. Тому за загальним правилом гарантійний строк на ком­плектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб. Інше може бути передбачено договором або стандартами (технічними умо­вами) на основний виріб (наприклад, гарантія на двигун автомобіля 3 роки, на кузов - 5 років).

Правові наслідки виявлення протягом гарантійного строку недоліків поставлених товарів такі: постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замі­нити товари. Проте постачальник (виробник) звільняєть­ся від цього обов'язку, якщо доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил ек­сплуатації або зберігання виробу.

У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжуєть­ся на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюєте ся заново від дня заміни.

У разі поставки товарів неналежної якості покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (поста­чальника) штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості не­якісних товарів, якщо інший розмір не передбачено зако­ном або договором.

Закон (ч. 8 ст. 269 ГК) містить обмеження щодо строків пред'явлення позовів, що випливають з поставки товарів неналежної якості. Такі позови можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Ст. 270 ГК встановлює важливу для договірних відно­син поставки вимогу щодо комплектності товарів, що по­ставляються. Комплектність товарів повинна відповідати вимогам стандартів, технічних умов або прейскурантів.

Комплект - це сукупність певних деталей, вузлів, са­мостійних виробів або інших предметів, передбачених нор­мативно-технічною документацією, згідно з якою всі вони мають складати одне ціле. Дотримання постачальником умов договору щодо комплектності має велике значення для забезпечення можливості використання товарів за пря­мим призначенням.

Виходячи з необхідності врахування особливостей ок­ремих видів товарів і потреб покупців, закон надає сторо­нами договору право передбачати поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що входять до ком­плекту.

Сторони можуть визначити комплектність товарів, що поставляються, у договорі, якщо її не визначено стандар­тами, технічними умовами або прейскурантами.

Наслідки невиконання постачальником (виробником) зобов'язання щодо комплектної поставки встановлені ч. З ст. 270 ГК. У разі поставки некомплектних виробів поста­чальник (виробник) зобов'язаний на вимогу покупця (одер­жувача): а) доукомплектувати їх у двадцятид енний строк після одержання вимоги; б) або замінити комплектними виробами у той же строк, якщо сторонами не погоджено інший строк.

Надалі до укомплектування виробу або його заміни по­купець (одержувач) має право: а) відмовитися від його оп­лати; б) якщо товар уже оплачений, вимагати в установле­ному порядку повернення сплачених сум.

У разі якщо постачальник (виробник) у встановлений строк не укомплектує виріб або не замінить його комплек­тним, покупець має право відмовитися від товару. Проте постачальник (виробник) несе відповідальність і в тому разі, якщо покупець прийняв некомплектні вироби.

Як зазначається в ст. 271 ГК, відповідно до вимог ГК та інших законів Кабінет Міністрів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначен­ня та поставки виробів народного споживання. Граматич­не тлумачення цієї норми не дає підстав для однозначного висновку про те, чи це має бути одне Положення, яке б ре­гулювало і поставки продукції, і поставки виробів народ­ного споживання, чи особливості поставки продукції і ви­робів мають регулюватися двома положеннями. Уявляєть­ся, що тривалий досвід автономного правового регулюван­ня поставок продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання, яке враховувало особли­вості їх поставок, має бути перенесений і на сучасне право­ве регулювання поставок продукції і виробів.

Що стосується особливостей поставки окремих видів товарів (як продукції виробничо-технічного призначення, так і виробів народного споживання), то вони, згідно з по­ложеннями ГК, мають регулюватися Особливими умова­ми поставки окремих видів товарів, що також затверджу­ються Кабінетом Міністрів України.

Поиск по сайту: