Поняття та ознаки господарського договору

Право України регулює майново-господарські та інші відносини суб'єктів господарювання з іншими учасника­ми відносин у сфері господарювання завдяки застосуван­ню двох основних нормативно-правових категорій: договір та господарський договір.

Перша категорія - майновий договір - є загальною. Законодавчо майнові договори усіх видів врегульовано ЦК (ст. 626 - 654).

У господарському праві категорія «договір» використо­вується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 626 ЦК, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зору статутної діяль­ності суб'єкта господарювання майнові договори є різні. Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво - з одцого боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо - з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність суб'єктів господарювання, інші - обслуговуючу. Тому за­конодавець визначає і регулює договори про основну гос­подарську діяльність суб'єктів окремою юридичною кате­горією — категорією господарського договору.

Термін «господарський договір» у право України було введено Арбітражним процесуальним кодексом України (зараз носить назву Господарський процесуальний ко­декс), який регулює порядок розгляду і вирішення госпо­дарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів (ст. 1 ГПК).

Отже, категорії «договір» і «господарський договір» співвідносяться як загальне і особливе. Як особлива кате­горія господарського законодавства і права України госпо­дарський договір має певну правову основу.

Господарські договори в Україні з прийняттям Госпо­дарського кодексу регулюються:

а) загальними (про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської про­дукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологіч­них робіт, перевезення, транспортне експедирування, збе­рігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна кон­цесія тощо) статтями Цивільного кодексу;

б) нормативно-правовими актами господарського зако­нодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо).

Певну групу становлять нормативні акти колишнього Союзу РСР, які регулюють ті господарські договори, які повністю або частково не врегульовані законодавством Ук­раїни. Зокрема, це договори поставки продукції виробни­чо-технічного призначення та товарів народного споживан­ня; договори перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом.

Господарський процесуальний кодекс України містить загальне правило про те, що спори, що виникають при ук­ладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду (ст. 10), визначає проце­дуру досудового врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання певної категорії господарських дого­ворів (ст. 11), атакож регулює процесуальні відносини щодо порушення позовного провадження з господарських спорів та їх вирішення.

Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового до­говору, і особливі його ознаки, відображені у господарсь­кому законодавстві.

Із загальноправової точки зору господарський договір становить собою господарське правовідношення між дво­ма або більше суб'єктами, змістом якого є їхні договірні зобов'язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т. ін. Господарсь­кий договір - це регулятор конкретних (одиничних) гос­подарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарсь­кої діяльності, умови дії якого визначають самі суб'єкти.

Як спеціальна правова категорія господарський договір має особливі ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулює цей до­говір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з госпо­дарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори - це, як правило, майнові договори, що обслугову­ють безпосередньо виробництво та господарський (комер­ційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відме­жовуються від інших договорів суб'єктів господарювання, які не обслуговують виробництво і обіг, і є допоміжними.

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забез­печення пріоритетних потреб України в продукції, робо­тах та послугах, укладаються на підставі відповідних дер­жавних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), повинен відповідати цьому замовленню (ч. 5 ст. 179 ГК). В теорії такі договори визначаються як плановані.

Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного замовлення. Отже, ця ознака госпо­дарського договору не є абсолютною.

Зміст господарських договорів, які укладаються без дер­жавного замовлення, має відповідати господарським на­мірам і юридично вираженій згоді сторін. У теорії такі до­говори називаються регульованими, тобто такими, що ре­гулюються самими сторонами.

По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів (про цю ознаку

йшлося при розгляді суб'єктного складу господарських зобов'язань).

Оскільки ГК, неодноразово вживаючи термін госпо­дарський договір, не містить визначення його поняття (так само як і визначення загального поняття «договір», це виз­начення може бути сформульовано, виходячи з загального визначення поняття «договір», встановленого ст. 626 ЦК, з урахуванням особливостей, властивих господарському договору.

Отже, господарський договір - це домовленість суб'єкта господарювання з іншим учасником (учасниками) відно­син у сфері господарювання, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов'язків у сфері госпо­дарювання.

Господарський договір згідно із законом співвідносить­ся з юридичною категорією господарського зобов'язання. Так, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами гос­подарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридич­ними особами на підставі господарських договорів, є гос­подарсько-договірними зобов'язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК).

Категорія господарського зобов'язання водночас є і загаль­ною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарем кого договору. Загальною вона є тому, що господарські зобов­'язання виникають з ряду підстав, наведених у ст. 174 ГК, однією з яких є господарський договір. Таким чином, з одно­го боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. У цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору - це сукупність госпо­дарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обо­в'язків, що виникають саме з такого договору. Тобто катего­рія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір - це юри­дичне джерело договірних господарських зобов'язань.

Поиск по сайту: