Ліквідаційна процедура

Відповідно до Закону господарський суд приймає по­станову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі, якщо:

комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до господарського суду з клопотанням про визнання борж­ника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 18 Закону);

протягом шести місяців з дня винесення ухвали про са­націю боржника в господарський суд не подано план са­нації боржника (ч. 6 ст. 18 Закону);

якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задово­лення вимог кредиторів у повному обсязі і мирова угода кредиторами не укладена (ч. 12 ст. 20 Закону);

за результатами розгляду звіту керуючого санацією збо­ри кредиторів приймають рішення про звернення до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 21 Закону);

за результатами розгляду звіту керуючого санацією збо­рами кредиторів не прийняте жодне рішення або таке рішення не подано в господарський суд протягом п'ятнад­цяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення (ч. 6 ст. 21 Закону);

господарський суд відмовив у затвердженні звіту керу­ючого чи такий звіт не був поданий в установлений строк (ч. 11 ст. 21 Закону);

в установлені господарський судом строки (не більше шести місяців з дня прийняття господарським судом ух­вали про припинення провадження у справі про банкрутство) не проведені розрахунки з кредиторами (ч. 15 ст. 21 Закону).

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, проте цей строк може бути продовже­ний господарським судом на шість місяців.

Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня прий­няття господарським судом постанови про оголошення бор­жника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури бор­жник юридично переходить у новий правовий статус - ста­тус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особли­вих юридичних положень:

підприємницька діяльність банкрута завершується за­кінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах за­боргованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута переста­ють бути конфіденційними чи становити комерційну таєм­ницю;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна бан­крута чи передачею його майна третім особам, допускаєть­ся в порядку, передбаченому Законом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпоря­дження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банк­рутом, що виникли під час проведення процедур банкрут­ства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку передбачених Законом.

У постанові про визнання боржника банкрутом госпо­дарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призна­чає ліквідатора, яким може бути особа, яка виконувала по­вноваження розпорядника майна або (та) керуючого сана­цією боржника.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює відпові­дно до ст. 25 Закону такі повноваження:

приймає до свого відання майно боржника, вживає за­ходів по забезпеченню його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження май­ном банкрута;

здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

аналізує фінансове становище банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебі­торської заборгованості банкруту;

має право отримувати кредит для виплати вихідної допо­моги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно з ст. 31 Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

з дня визнання боржника банкрутом та відкриття лік­відаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна бан­крута або отриманого для цієї мети кредиту;

заявляє в установленому порядку заперечення по заяв­лених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'я­заннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими;

з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

передає у встановленому порядку на зберігання доку­менти банкрута, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов'язковому зберіганню;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, вклю­чених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаче­ному Законом;

повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийнят­тя рішення господарським судом та надає державному орга­ну з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

До складу ліквідаційної комісії включаються представ­ники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності — також представники державного органу у справах нагля­ду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представ­ник органів місцевого самоврядування.

Усі види майнових активів (майно та майнові права) бан­крута, які належать йому на праві власності або повного гос­подарського відання на дату відкриття ліквідаційної про­цедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включа­ються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства пере­даються в порядку, встановленому законодавством, до ко­мунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна бан­крута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встанов­лено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу май­на банкрута, склад, умови та строки придбання майна по­годжуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону Ук­раїни «Про приватизацію державного майна» та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) виз­начається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і по­купцем відповідно до законів України.

Черговість спрямування коштів, одержаних від прода­жу майна банкрута, на задоволення вимог кредиторів, вста­новлена ст. 31 Закону, згідно з якою:

у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної пла­ти за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які ма­ють дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на ро­боті (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, га­рантії для працівників, що направляються для підвищен­ня кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для праців­ників, що направляються на обстеження до медичного зак­ладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудо­вих відносин, а також вихідної допомоги, належної праці­вникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, - у розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банк­рутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про пору­шення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'яз­ку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпо­рядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено Законом;

у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудо­вого колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов'язань, що виник­ли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю грома­дян, шляхом капіталізації відповідних платежів у поряд­ку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'я­зань зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове дер­жавне пенсійне страхування, а також вимоги громадян -довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали май­но (кошти) довірителів (вкладників);

у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює уп­равління державним резервом;

у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернен­ня внесків членів трудового колективу до статутного фен-ду підприємства;

у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банк­рута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в ус­тановленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не вра­ховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановле­ного для їх подання, не розглядаються і вважаються пога­шеними. Так само вважаються погашеними вимоги, не за­доволені за недостатністю майна.

У разі, якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута, майно, що залиши­лося після задоволення вимог кредиторів, передається влас­никові або уповноваженому ним органу, а майно держав­них підприємств - відповідному органу приватизації для наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна, спрямовуються до Державного бюджету України.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідацій­ний баланс з відповідними додатками.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквіда­тора та думки членів комітету кредиторів або окремих кре­диторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквіда­тора та ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банк­рутства про завершення ліквідаційної процедури.

Мирова угода

1. Під мировою угодою у справі про банкрутство розу­міється домовленість між боржником і кредиторами стосов­но відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (спи­сання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Не підлягає прощенню (списанню) за умова­ми мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені креди­торів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів-членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заста­вою майна боржника, висловили письмову згоду на укла­дення мирової угоди.

Рішення про укладення мирової угоди від імені борж­ника приймається керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які вико­нують повноваження органів управління та керівника бор­жника і підписують її.

Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова ко­мітету кредиторів.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 Закону.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забез­печені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одно­стороння відмова від мирової угоди не допускається.

Мирова угода має містити положення про розміри, по­рядок і строки виконання зобов'язань боржника; відстроч­ку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх ча­стини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про вико­нання зобов'язань боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні пра­ва; задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня ук­ладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди.

Господарський суд має право відмовити в затвердженні мирової угоди у разі порушення порядку укладення миро­вої угоди, встановленого Законом або якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

Затвердження господарським судом мирової угоди є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство. З дня затвердження господарським судом мирової угоди припиняються повноваження арбітражного керуючо­го (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

За заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України.

Визнання мирової угоди недійсною є підставою для по­новлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути ос­каржена.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням госпо­дарського суду у разі невиконання боржником умов миро­вої угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів.

У разі винесення господарським судом ухвали про відмову в затвердженні мирової угоди мирова угода вва­жається неукладеною.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття банкрутства.

2. Хто може бути визнаний банкрутом?

3. Який орган здійснює державну політику щодо запобігання банкрутству?

4. Які види позасудових процедур можуть провадитися з ме­тою запобігання банкрутству?

5. З яких стадій складається провадження у справах про банк­рутство?

6. Які питання належать до компетенції зборів кредиторів?

7. Хто організовує здійснення санації боржника?

8. У яких випадках господарський суд припиняє провадження у справах про банкрутство?

9. У яких випадках господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну про­цедуру?

10.Які наслідки визнання боржника банкрутом?

11. Які повноваження здійснює ліквідатор?

12.Яка черговість задоволення претензій кредиторів встановле­на у разі ліквідації банкрута?

13. Що таке мирова угода і який порядок її укладання?

14.У яких випадках мирова угода може бути розірвана за рішен­ням суду?

Поиск по сайту: