Про економічну конкуренцію

ГЛАВА 3

Правові засади захисту економічної конкуренції

Законодавство про захист економічної

Конкуренції. Види порушень законодавства

про економічну конкуренцію

Функціонування ринкових відносин, в основі яких ле­жить багатоукладна економіка, передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяль­ності, а також їхню конкуренцію, під якою розуміється змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні са­мостійні дії обмежують можливості кожного з них вплива­ти на загальні умови реалізації товарів на ринку і стиму­люють виробництво тих товарів, які потребує споживач.

З конкуренції, що існує в умовах розвинених товарно-грошових відносин, виростає класична монополія. На відміну від неї «соціалістичний» монополізм народився в умовах досить специфічних форм економіко-організаційного розвитку нашої держави в складі СРСР. Він є наслідком свідомої економічної політики соціалістичної держави (як носія політичної влади і власника основних засобів вироб­ництва) щодо планового ведення народного господарства на основі застосування переважно адміністративно-командних методів керівництва економікою, що призвело, зрештою, до перетворення її в єдиний народногосподарський комп­лекс. Монополізм в нашій державі є також породженням політики концентрації та спеціалізації виробництва та інших сфер життєдіяльності. Саме тому, визначивши в Законі України від 3 серпня 1990 р. «Про економічну са­мостійність України»[1] зміст, мету і основні принципи економічної самостійності України як суверенної держави, ме­ханізм господарювання, регулювання економіки і соціаль­ної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України, Верховна Рада в постанові про реалізацію зазначеного закону включила в перелік законо­давчих актів, які забезпечували б дію Закону «Про економіч­ну самостійність України», антимонопольне законодавство.

За час, що пройшов, зроблено вагомі кроки на шляху фор­мування антимонопольного законодавства. Так, 18 лютого 1992 р. було прийнято Закон України «Про обмеження мо­нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності»[2], який визначав правові ос­нови обмеження і попередження монополізму, недопущен­ня недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. З набуттям чинності Законом України від 11 січня 2001 р. «Про захист економі­чної конкуренції»[3] Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприєм­ницькій діяльності» втратив чинність. Верховна Рада Ук­раїни 26 листопада 1993 р. прийняла Закон «Про Антимо-нопольний комітет України»[4], яким визначено правове ста­новище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конку­ренції»[5].

Порядок розгляду Антимонопольным комітетом Украї­ни і його територіальними відділеннями справ про пору­шення антимонопольного законодавства визначається нор­мами розділів VII та XI Закону «Про захист економічної конкуренції» та приведеними у відповідність до них Пра­вилами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженими розпо­рядженням Антимонопольного комітету України від 19 квіт­ня 1994 р. (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 р. зі змінами і доповненнями від 12 лютого 2002 p.).

Таким чином, на сьогодні законодавство про захист еко­номічної конкуренції, яке ґрунтується на нормах, установ­лених Конституцією України і складається з законів Украї­ни «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимоно-польний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийня­тих відповідно до цих законів, можна вважати сформованим.

Одним з основних нормативно-правових актів законо­давства про захист економічної конкуренції є Закон «Про захист економічної конкуренції», яким регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого са­моврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господа­рювання, із споживачами, іншими юридичними та фізич­ними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.

Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відпо­відно до закону розуміється змагання між суб'єктами гос­подарювання з метою здобуття завдяки власним досягнен­ням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внас­лідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають мож­ливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умо­ви обороту товарів на ринку.

Закон визначає групи порушень законодавства про за­хист економічної конкуренції, однією з яких є антикон-курентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями відповідно до статті 5 Закону є ук­ладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Узгодженими діями є також створення суб'єкта госпо­дарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення яко­го є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господа­рювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єк­том господарювання, або вступ до такого об'єднання.

Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реа­лізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-тех-нологічного розвитку, інвестицій або встановлення конт­ролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територі­альним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реа­лізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, по­купців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єкта­ми господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичая­ми в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження кон­куренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спро­стовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій заборо­няється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Разом з тим зазначені вище узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного ко­мітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії спри­яють:

вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

техніко-технологічному, економічному розвитку;

розвитку малих або середніх підприємців;

оптимізації експорту чи імпорту товарів;

розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

раціоналізації виробництва.

Проте, зазначені узгоджені дії не можуть бути дозво­лені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

Вчинення узгоджених дій забороняється до отримання в установленому порядку дозволу органів Антимонополь­ного комітету або Кабінету Міністрів України[6].

Особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідоми­ла про це Антимонопольний комітет України чи його те­риторіальне відділення та надала інформацію, яка має сут­тєве значення для прийняття рішення у справі, звільняєть­ся від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої статтею 52 Закону.

Разом з тим така особа не може бути звільнена від відпо­відальності, якщо вона:

не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

була ініціатором чи забезпечувала керівництво антикон­курентними узгодженими діями;

не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинен­ня нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Відповідно до статті 12 Закону «Про захист економіч­ної конкуренції» суб'єкт господарювання займає моно­польне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, на­явності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів гос­подарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару пе­ревищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає знач­ної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане ста­новище суб'єкта господарювання, якщо його частка на рин­ку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невели­кого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів гос­подарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону, тобто на цьому ринку у них немає жод­ного конкурента або вони не зазнають значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) вважається також станови­ще кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо сто­совно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господа­рювання, яким на одному ринку належать найбільші част­ки на ринку, перевищує 50 відсотків;

сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господа­рювання, яким на одному ринку належать найбільші част­ки на ринку, перевищує 70 відсотків -

і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не вико­нуються умови частини четвертої статті 12 Закону.

Саме по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням ан­тимонопольного законодавства. Таким порушенням Закон «Про захист економічної конкуренції» визнає зловживан­ня монопольним становищем на ринку.

Відповідно до статті 13 зазначеного закону зловживан­ням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який зай­має монопольне (домінуюче) становище на ринку, що при­звели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б немож­ливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівноз­начних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю при­родою або згідно з торговими та іншими чесними звичая­ми у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного роз­витку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалі­зації товару за відсутності альтернативних джерел реалі­зації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправ­даних на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з рин­ку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Зловживання монопольним становищем на ринку ста­новлять другу групу порушень антимонопольного законо­давства.

До третьої групи порушень входять антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Такими діями стаття 15 Закону «Про захист економічної конкуренції» визнає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), на­дання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-госпо­дарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення кон­куренції.

Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-госпо­дарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

заборона або перешкоджання створенню нових підпри­ємств чи здійснення підприємництва в інших організацій­них формах у будь-якій сфері діяльності, а також встанов­лення обмежень на здійснення окремих видів діяльності на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

пряме або опосередковане примушення суб'єктів гос­подарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення уз­годжених дій концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

пряме або опосередковане примушення суб'єктів гос­подарювання до пріоритетного укладення договорів пер­шочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господа­рювання за територіальним принципом, асортиментом то­варів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом спо­живачів чи продавців;

встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на ре­алізацію товарів з одного регіону в іншому в певному об­сязі чи за виконання певних умов;

надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб єктів господарювання пільг чи інших переваг, які став­лять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів що призводить або може призвести до недопущення усу­нення, обмеження чи спотворення конкуренції;

дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються неспри­ятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

дія, якою встановлюються не передбачені законами Ук­раїни заборони та обмеження самостійності підприємств у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

Вчинення антиконкурентно дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адмшістративно-господарського управління та контролю забороняється і тяг­не за собою відповідальність згідно з законом.

Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється делегування окремих владних повноважень об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господа­рювання, якщо це призводить або може призвести до недо­пущення, усунення, обмеження чи спотворення конку­ренції.

Статтею 17 Закону «Про захист економічної конку­ренції» забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністратив­но-господарського управління та контролю (колегіально­го органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцево­го самоврядування, органів адміністративно-господарсько­го управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчи­нення таких порушень чи їх легітимації.

Четверту групу порушень законодавства про захист еко­номічної конкуренції складає обмежувальна та дискри­мінаційна діяльність суб'єктів господарювання, об'єд­нань, яка полягає в тому, що суб'єктам господарювання, об'єднанням забороняється схиляти інших суб'єктів гос­подарювання до вчинення порушень законодавства про за­хист економічної конкуренції чи сприяти вчиненню та­ких порушень, а також примушувати інших суб'єктів гос­подарювання:

до антиконкурентних узгоджених дій, визначених ст. 6 Закону;

до узгоджених дій, визначених ст. 7, 8, 9 та 10 Закону;

до участі у концентрації суб'єктів господарювання, виз­наченої ст. 22 Закону (ст. 18 Закону «Про захист економі­чної конкуренції»).

Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл відпо­відних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо госпо­дарської діяльності суб'єктів господарювання обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів гос­подарювання, або застосовувати без об'єктивно виправда­них причин різний підхід до різних суб'єктів господарю­вання. Статтею 19 Закону встановлено й інші заборони не­правомірного використання суб'єктами господарювання ринкового становища.

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється ство­рення перешкод у господарській діяльності малим або се­реднім підприємцям (дискримінація конкурентів суб'єк­тами господарювання), зокрема вчинення дій, забороне­них згідно з ч. 1 та 3 ст. 19 Закону.

Статтею 21 Закону «Про захист економічної конку­ренції» не допускається обмежувальна діяльність об'єд­нань (об'єднань юридичних та (або) фізичних осіб, у тому числі об'єднань підприємств, а також громадських орга­нізацій) шляхом відмови суб'єктові господарювання у прийнятті до такого об'єднання, яка ставить його у неви­гідне становище в конкуренції, якщо така відмова є нео­бгрунтованою і невиправданою.

Значної шкоди розвитку конкуренції в економіці Ук­раїни завдає недобросовісна конкуренція - будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ч. 1 ст 1 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції»)

Закон України «Про захист від недобросовісної конку­ренції» визнає недобросовісною конкуренцією, зокрема такі дії: '

- неправомірне використання чужих позначень, рек­ламних матеріалів, упаковки;

- неправомірне використання товару іншого виробника-

- копіювання зовнішнього вигляду виробу;

- порівняльна реклама;

- дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця)-

- купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;

- схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (під­приємця);

- схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);

- схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника;

- підкуп працівника покупця (замовника);

- досягнення неправомірних переваг у конкуренції-

- неправомірне збирання комерційної таємниці;

- розголошення комерційної таємниці;

- схилення до розголошення комерційної таємниці;

- неправомірне використання комерційної таємниці (ст.ст.4-19 Закону).

Поиск по сайту: