Поняття страхової діяльності. Законодавство про страхову діяльність

В умовах функціонування ринкової економіки, основу якої складає господарська (підприємницька) діяльність з використанням різних форм власності, та механізму дер­жавного регулювання відносин у сфері економіки потреба суб'єктів господарської діяльності у захисті своїх майно­вих прав та охоронюваних законом інтересів від різнома­нітних ризиків зростає.

Інтерес у створенні адекватного розвиненим економіч­ним відносинам ринку страхових послуг проявляють не тільки суб'єкти господарювання, але і держава, яка заін­тересована у страховому захисті державного майна. Ці пи­тання вирішуються шляхом впровадження в Україні пе­ревірених світовою практикою форм і видів страхування.

Відповідно до ч. 2 ст. 333 ГК страхування є однією із скла­дових фінансової діяльності суб'єктів господарювання.

Страхування є однією з галузей економіки України, в якій за останні роки спостерігається зростання основних показників. Однак існують негативні чинники, які стри­мують розвиток ринку страхових послуг:

недосконалість захисту прав споживачів страхових по­слуг;

низький рівень співвідношення страхових платежів з відрахуванням платежів, переданих на перестрахування українським страховикам, і валового внутрішнього продук­ту, незначна клієнтська база страховиків, а також зосере­дження страхової діяльності переважно на майновому стра­хуванні юридичних осіб;

нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність пра­вового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'яз­кового медичного страхування;

недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування;

велика кількість страхових компаній з низьким рівнем капіталізації, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;

використання страхового ринку суб'єктами господарю­вання для оптимізації оподаткування та витоку коштів за кордон;

недостатній рівень кадрового та наукового забезпечен­ня страхового ринку;

низький рівень страхової культури населення.

Концепцією розвитку страхового ринку України до 2020 року[170] передбачено, що основними принципами розвитку страхового ринку є:

вільний рух капіталів та страхових послуг на території України;

захист прав споживачів страхових послуг, включаючи формування системи гарантування забезпечення виплат за договорами довгострокового страхування життя та за договорами страхування, передбаченими Законом Украї­ни «Про недержавне пенсійне забезпечення»;

вільний вибір страховика;

прозорість діяльності учасників страхового ринку;

уніфікація процедур страхування;

використання міжнародного досвіду;

державне регулювання та нагляд у сфері страхування, а також формування системи запобіжного (пруденційного) нагляду, включаючи впровадження системи оцінки діяль­ності страховиків на основі застосування міжнародних стандартів обліку і фінансової звітності;

невтручання органів державної влади в поточну діяль­ність учасників страхового ринку;

рівність перед законом усіх учасників страхового ринку;

функціонування страхового ринку на засадах вільної конкуренції.

Всі ці принципи реалізуються при здійсненні страхо­вої діяльності.

Страхова діяльність - це врегульована нормами права господарська діяльність страхових організацій з надання страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що здійснюється на підставі ліцензії, як правило, з метою отримання прибутку.

Зі змісту законодавства про страхування можна зроби­ти висновок, що страхова діяльність охоплює такі види гос­подарської діяльності як: страхування, перестраховуван­ня і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, роз­міщенням страхових резервів та їх управлінням.

Страхуванням у сфері господарювання є діяльність, спрямована на покриття довготермінових та короткотер­мінових ризиків суб'єктів господарювання з використан­ням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання (ч. 5 ст. 333 ГК).

Згідно з ч. 1 ст. 352 ГК страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з надан­ням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страху­вання подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальника­ми страхових платежів.

Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулю­ються рядом нормативно-правових актів, які залежно від сфе­ри їх дії поділяються на загальне законодавство про підприє­мництво (в частині, що стосується підприємницької діяль­ності на страховому ринку) і спеціальне законодавство про страхову діяльність як окремий вид підприємництва.

Серед загальних нормативно-правових актів, що засто­совуються для регулювання страхової підприємницької діяльності, передусім слід назвати Господарський та Ци­вільний кодекси України, Закони України «Про влас­ність», «Про господарські товариства», «Про ліцензуван­ня певних видів господарської діяльності» тощо.

Систему спеціального законодавства про страхову діяльність очолює Закон України від 7 березня 1996 р.(в редакції Закону України від 4 жовтня 2001 р.) «Про стра­хування»[171], що регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, поси­лення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

Серед актів спеціального законодавства можна виділи­ти ряд постанов Кабінету Міністрів України: від 13 липня 1998 р. № 1083 «Про порядок та умови обов'язкового авіа­ційного страхування»[172], від 17 серпня 1998 р. № 1280 «Про впровадження механізму страхування експортних та кре­дитних ризиків»[173], від 29 квітня 1999 р. № 747 «Про впо­рядкування діяльності страхових брокерів»[174] та інші.

Слід зазначити, що відповідно до наказу Міністерства фінансів тимчасово, до затвердження Міністерством фінансів України нормативно-правових актів з питань страхової діяльності і набуття ними чинності, застосову­ються нормативно-правові акти Комітету у справах нагля­ду за страховою діяльністю, який було ліквідовано згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 15 73 «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади».

Важливе місце в системі законодавства про страхову діяльність відводиться Правилам страхування, що розроб­ляються страховиком для кожного виду страхування окре­мо і підлягають затвердженню Уповноваженим органом при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Відповідно до ст. 17 Закону «Про страхування» Прави­ла страхування повинні містити:

перелік об'єктів страхування;

порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;

страхові ризики;

виключення із страхових випадків і обмеження страху­вання;

строк та місце дії договору страхування;

порядок укладення договору страхування;

права та обов'язки сторін;

дії страхувальника у разі настання страхового випадку;

перелік документів, що підтверджують настання стра­хового випадку та розмір збитків;

порядок і умови здійснення страхових виплат;

строк прийняття рішення про здійснення або відмову в здійсненні страхових виплат;

причини відмови у страховій виплаті або виплаті стра­хового відшкодування;

умови припинення договору страхування;

порядок вирішення спорів;

страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;

страхові тарифи та методику їх розрахунку за договора ми страхування життя;

особливі умови.

Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії, якщо подані правила страхування суперечать чинному законодавству та не відповідають вимогам цієї статті.

У разі коли до правил страхування вносяться зміни, стра­ховик повинен подати ці зміни Уповноваженому органу для погодження.

Поиск по сайту: