Господарських зобов'язань

Загальні принципи і умови виконання господарських зобов'язань, а також господарських договорів врегульовані главою 22 ГК(ст. 193-198). Щодо господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням

особливостей, передбачених ГК. Зокрема, на господарські договори поширюються такі інститути і категорії загаль­ного зобов'язального права, як загальні умови виконання зобов'язань (ст. 526-545 ЦК) та забезпечення виконання зобов'язань (ст. 546-597 ЦК). Особливість виконання гос­подарських договорів полягає лише в тому, що ці категорії та інститути певною мірою деталізуються ще й господарсь­ким законодавством про окремі види договорів.

Основним принципом виконання господарського зобо­в'язання є принцип належного виконання. Він закріпле­ний у ч. 1 ст. 193 ГК, згідно з якою суб'єкти господарюван­ня та інші учасники господарських відносин повинні ви­конувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язан­ня - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно став­ляться.

Важливе значення для належного виконання госпо­дарських зобов'язань має вказівка закону на те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для на­лежного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтере­си другої сторони та забезпечення загальногосподарсько­го інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для засто­сування господарських санкцій, передбачених Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК).

Як, встановлено ч. З ст. 193 ГК, застосування госпо­дарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язан­ня, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зо­бов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбаче­но законом або договором, або управнена сторона відмови­лася від прийняття виконання зобов'язання. По-суті, в цій нормі закріплено один з принципів господарсько-право­вої відповідальності, встановлених ч. З ст. 216 ГК.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено зако­ном, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випли­ває із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконан­ня зобов'язання у разі неналежного виконання другою сто­роною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Проте, за загальним правилом, встановленим ч. 6 ст. 193 ГК, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а та­кож відмова від виконання або відстрочка виконання з мо­тиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарсь­кого зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повин­на видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Таким письмовим посвідчен ням є згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК розписка. Наявність боргово го документа у боржника підтверджує виконання ним сво го обов'язку.

Одним з елементів належного виконання зобов'язання є виконання його належною особою. Ч. 1 ст. 194 ГК передба­чає можливість покладення виконання господарського зо­бов'язання (в цілому або в частині) третьою особою, яка не є стороною в зобов'язанні. При цьому управнена сторона зо­бов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою осо­бою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, госпо­дарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Заміна сторони в господарському зобов'язанні можлива не лише щодо зобов'язаного суб'єкта (ч. 1 ст. 194 ГК), але і щодо управненого суб'єкта господарського зобов'язання, який, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, ста­тутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсь­ко-управлінських повноважень. Передача (делегування) таких прав може бути здійснена на певний строк.

Прикладом передачі (делегування) прав може бути Дек­рет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», яким Кабінет Міністрів поклав здійснення функцій з уп­равління зазначеним майном на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Як виняток із ст. 1 цього Декрету Декретом делегувати корпораціям «Укрбуд», «Украгропромбуд», «Укрмонтаж-спецбуд», «Укрбудматеріали», «Укртрансбуд», «Укрметротунельбуд» та концерну «Укрцемент» функції з управ­ління майном організацій і підприємств, які засновані на загальнодержавній власності та входить до їх складу.

Передача (делегування) прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегу­вання) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відпо­відальність за наслідки рішень, що ним приймаються.

В господарському зобов'язанні, так само як і в цивіль­но-правовому, може мати місце множинність осіб на сто­роні управненого або зобов'язаного суб'єкта (ст. 196 ГК).

У разі якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, кож­ний з управнених суб'єктів має право вимагати виконан­ня, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визна­ченої зобов'язанням.

У випадках, передбачених законодавством або догово­ром, зобов'язання повинно виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господарських зобов'язань засто­совуються відповідні положення ЦК, якщо інше не перед­бачено законом.

Наступним елементом належного виконання госпо­дарського зобов'язання є місце його виконання.

Зі змісту ч. 1 ст. 197 ГК випливає, що господарське зо­бов'язання підлягає виконанню за місцем: а) визначеним законом, б) визначеним господарським договором, в) місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначе­но одним із зазначених способів, зобов'язання повинно бути виконано:

за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на бу­дівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташуван­ня управненої сторони на момент виникнення зобов'язан­ня, або за новим місцем її розташування за умови, що уп­равнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'яза­ну сторону;

за іншими зобов'язаннями за місцезнаходженням по­стійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Певні особливості встановлені господарським законом давством стосовно виконання грошових зобов'язань.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 198 ГК) платежі за гро­шовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готів­кою через установи банків (інше може бути встановлено законом).

Грошові зобов'язання учасників господарських відно­син повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, яка є національною валютою України.

В іноземній валюті грошові зобов'язання можуть бути виражені лише у випадках, якщо суб'єкти господарюван­ня мають право проводити розрахунки між собою в іно­земній валюті відповідно до законодавства. Виконання зо­бов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону (ч. 2 ст. 198 ГК).

У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею вико­нання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'я­занням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вва­жається виконанням зобов'язання (ч. З ст. 197 ГК).

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників гос­подарських відносин, передбаченими ГК та іншими зако­нами (в першу чергу ЦК). Сторони можуть погодити засто­сування передбачених законом або таких, що йому не су­перечать, видів забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обо­роті (ч. 1 ст. 199 ГК).

Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпе­чені державною гарантією у випадках та у спосіб, передба­чених законом.

В доповнення до видів забезпечення виконання госпо­дарських зобов'язань, передбачених нормами ЦК, ГК встановлює ще один вид - загальногосподарські (публічні) га­рантії виконання зобов'язань (ст. 201 ГК).

Сутність цього виду забезпечення полягає в тому, що законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язання встановлюються з метою нейтралізації не^ сприятливих наслідків від економічних злочинів.

Поиск по сайту: