Суб'єкти приватизації

Коло суб'єктів приватизації визначається статтею 6 За­кону «Про приватизацію майна державних підприємств» у формі вичерпного переліку, до якого входять: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посеред­ники.

Систему державних органів приватизації визначено в законодавчому порядку.

Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділен­ня та представництва у районах і містах, органи привати­зації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Відповідно до статті 7 Закону «Про приватизацію дер­жавного майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють на підставі Закону України «Про Фонд дер­жавного майна України» та інших законів України з пи­тань приватизації. Проте на сьогодні такий закон не прий­нято, а тому правовий статус Фонду державного майна Ук­раїни визначається Тимчасовим положенням про Фонд дер­жавного майна України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 7 червня 1992 р. (із змінами і доповненнями)[78].

У статті 7 Закону «Про приватизацію державного май­на» зазначено, що Фонд державного майна України підпо­рядкований, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України. Ця норма також була предметом розгляду Кон­ституційного Суду України, який у рішенні від 1 липня 1998 р. відзначив, що відповідно до статті 13 чинної Кон­ституції України Верховна Рада України не є єдиним суб'єктом права державної власності. За Конституцією Ка­бінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, здійснює управління об'єктами держав­ної власності відповідно до закону. Фонд державного май­на України є державним органом, який здійснює держав­ну політику у сфері приватизації державного майна. У зв'язку з цим Конституційний Суд України визнав некон­ституційним положення абзацу 2 частини 2 статті 7 Зако­ну «Про приватизацію державного майна».

Державні органи приватизації у межах своєї компе­тенції здійснюють такі основні повноваження:

змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності;

здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

виступають орендодавцем майна, що перебуває у дер­жавній власності, згідно з законодавством;

продають майно, що перебуває у державній власності, в процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та ко­лишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;

створюють комісії з приватизації;

затверджують плани приватизації майна, що перебуває у державній власності, плани розміщення акцій акціонер­них товариств у процесі приватизації;

розробляють проекти державних програм приватизації і подають їх на затвердження Верховній Раді України;

укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу;

укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вартості об'єктів приватизації;

здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності;

беруть участь у розробці міжнародних договорів Украї­ни з питань державної власності та її використання;

здійснюють захист майнових прав державних підпри­ємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном;

контролюють виконання умов договорів купівлі-прода-жу державного майна.

Державні органи приватизації здійснюють інші повно­важення, передбачені Законом «Про приватизацію держав­ного майна», іншими законами України з питань прива­тизації.

Державні органи приватизації не мають права втруча­тися в діяльність підприємств, за винятком випадків, пе­редбачених законодавством України і установчими доку­ментами цих підприємств.

Органи приватизації в Автономній Республіці Крим діють у межах повноважень, визначених Фондом держав­ного майна України, і повноважень, делегованих Верхов­ною Радою Автономної Республіки Крим щодо розпоря­дження майном, що належить Автономній Республіці Крим.

Органи приватизації в Автономній Республіці Крим у питаннях приватизації майна, що належить Автономній Республіці Крим, є підзвітними та підконтрольними Вер­ховній Раді Автономної Республіки Крим.

Продаж майна, що є у комунальній власності, здійсню­ють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядковани­ми, підзвітними і підконтрольними.

Регіональні відділення Фонду державного майна Украї­ни та представництва Фонду державного майна України в районах та містах діють на підставі положень, затвердже­них постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. №412[79].

Державні засоби виробництва, що підлягають привати­зації, є особливим товаром, покликаним забезпечувати не лише потреби приватизації, а й суспільні потреби в про­дукції, роботах, послугах. Тому законодавець спеціально регулює коло осіб, які можуть виступати покупцями в угодах приватизації, та деталізує ряд елементів правового ста­новища покупця як суб'єкта приватизації.

Визначено загальне коло осіб, які можуть бути покуп­цями. Це:

громадяни України, іноземні громадяни, особи без гро­мадянства;

юридичні особи, зареєстровані на території України;

юридичні особи інших держав.

Також визначено вичерпний перелік осіб, які не можуть бути покупцями.

Стосовно фізичних осіб йдеться про працівників держав­них органів приватизації.

Стосовно юридичних осіб діють такі обмеження:

не можуть бути покупцями юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків;

не можуть бути покупцями органи державної влади.

Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі із членів трудового колективу, в порядку, встановленому законодав­ством України.

Господарське товариство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, засновується на підста­ві рішення загальних зборів, у яких брало участь більше 50 відсотків працівників підприємства або їх уповноважених представників.

Стаття 6 Закону «Про приватизацію державного май­на» відносить до суб'єктів приватизації представників і по­середників. Тут йдеться про різних щодо юридичної при­роди та організаційно-правових форм суб'єктів права, що входять до інфраструктури приватизації. Інфраструктура -це, насамперед, спеціалізовані організації, які обслуго­вують продавців і покупців з метою зменшення їх ризиків при розміщенні вкладів покупців в об'єкти приватизації, при укладанні і виконанні угод приватизації. Організації інфраструктури обслуговують також ринок приватизацій­них паперів, обіг приватизаційних майнових сертифікатів тощо. Зазначена діяльність здійснюється організаціями інфраструктури на договірних засадах. Це означає, що звер­нення покупців до послуг посередницьких організацій при придбанні державного майна не є обов'язковим.

Закон «Про приватизацію державного майна» пе­редбачає, що основними інфраструктурними організація­ми приватизації є:

- довірчі товариства;

- інвестиційні фонди та інвестиційні компанії;

- інші фінансові посередники.

Однією з організаційно-правових форм суб'єкта посе­редницької діяльності у сфері приватизації є довірче това­риство. Функції і правове становище даного суб'єкта регу­люються Законом України «Про господарські товариства» (загальні положення та особливості правового статусу гос­подарських товариств з додатковою відповідальністю), а та­кож Декретом Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. «Про довірчі товариства».

Довірче товариство - це господарське товариство з до­датковою відповідальністю, яке здійснює представниць­ку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірите­лями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном -об'єктом договору між довірчим товариством і довірителем є кошти, цінні папери, документи, які засвідчують право власності довірителя.

Особливості створення довірчого товариства визначені статтею 2 Декрету. Так, його статутний фонд формується лише за рахунок коштів і цінних паперів учасників. Пред­метом діяльності товариства згідно з установчими доку­ментами є так звані довірчі операції, тобто послуги товари­ства довірителю. Для громадян це збереження відповідно­го майна довірителів, представницькі, фінансово-посеред­ницькі послуги з його обслуговування. Для юридичних осіб це агентські послуги, ведення банківських рахунків цінних паперів, господарське управління переданими то­вариству голосуючими акціями шляхом участі у загальних зборах акціонерних товариств. Якщо передбачено догово­ром, товариство бере участь від імені акціонерів-довіри-телів, державних органів приватизації-довірителів в уп­равлінні акціонерними товариствами.

Однією стороною договору є довіритель - юридична осо­ба або громадянин, які передають товариству повноважен­ня власника належного їм майна згідно з умовами догово­ру» другою стороною - товариство як юридична особа.

Довірчі операції від імені товариства здійснюють його учасники - фізичні або юридичні особи (представники, уповноважені цими особами), які називаються довірени­ми особами.

Товариство має розрахунковий рахунок у комерційно­му банку, що обслуговує довірчі операції і зберігає майно як товариства, так і довірителів. Відносини між товари­ством і банком регулюються окремим договором на відпо­відне банківське обслуговування.

В установчому договорі довірчого товариства передба­чається домовленість про відповідальність товариства і його учасників за зобов'язаннями товариства перед банком і довірителями, а також про право довірених осіб на підпис чеків, отримання документів довірителів, що зберігають­ся у банку, та на інші операції.

Учасники товариства відповідають за його зобов'язан­нями перед довірителями і банком у розмірі своїх внесків до статутного фонду. При недостатності цього майна учас­ники відповідають додатково належним їм майном у п'я­тикратному розмірі до внеску кожного учасника.

Довірчі товариства є комерційними організаціями. Дже­релом прибутків товариства є плата, яку отримують дові­рені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати встановлюється в договорі між довірителем майна і довіре­ною особою, якщо інше не передбачено законодавством.

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії. Право­вий статус цих фінансових посередників, крім Закону «Про господарські товариства», визначається також Положен­ням про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, зат­вердженим Указом Президента України від 19 лютого 1994 р.

Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування. Інве-стиційні фонди поділяються на відкриті і закриті. Відкриті фонди створюються на невизначений строк і здійснюють викуп своїх інвестиційних сертифікатів (цінних паперів, що випускаються виключно інвестицій­ним фондом або інвестиційною компанією і дають право їх власникам на отримання доходу у вигляді дивіденду) у строки, встановлені інвестиційною декларацією. Закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють роз­рахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчен­ня строку діяльності інвестиційного фонду.

Статутний фонд інвестиційного фонду повинен стано­вити не менше 2 тис. мінімальних зарплат, встановлених на момент його реєстрації, і бути сформованим за рахунок внесків засновників у вигляді коштів, цінних паперів, не­рухомого майна (його частка в статутному фонді не повин­на перевищувати 25 відсотків).

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юри­дичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Номінальна вартість одного інвестиційного серти­фікату не може бути меншою за 10000 крб. і повинна дорі­внювати номінальній вартості однієї акції, що належить засновникам. Для випуску інвестиційних сертифікатів укладається договір з інвестиційним керуючим, аудито-, ром або аудиторською фірмою, а також депозитний договір з депозитарієм, проводиться реєстрація викупу інвести­ційних сертифікатів, публікуються інвестиційна декла­рація (складова частина статуту інвестиційного фонду, в якій визначаються основні напрями та обмеження інвес­тиційної діяльності фонду, порядок випуску, продажу та викупу інвестиційних сертифікатів, а також інші питан­ня його інвестиційної діяльності) та інформація про випуск інвестиційних сертифікатів.

Управління активами інвестиційного фонду від імені фонду здійснює інвестиційний керуючий. Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії інвестиційний керуючий:

- готує проекти інформаційних повідомлень про випуск інвестиційних сертифікатів;

- організовує продаж інвестиційних сертифікатів, у тому числі шляхом залучення агентів;

- спільно з депозитарієм підраховує вартість чистих активів з розрахунку на один випущений сертифікат і раз на півроку публікує відповідну інформацію;

- зобов'язаний вживати заходів для викупу інвестицій­них сертифікатів (відкритого інвестиційного фонду) на вимогу їх власників від імені та за рахунок коштів фонду, а в разі їх відсутності - за рахунок власних коштів.

Важливу роль у забезпеченні діяльності інвестиційно­го фонду відіграє депозитарій інвестиційного фонду. Це юридична особа, яка здійснює відповідальне зберігання активів, обслуговування операцій з активами інвестицій­ного фонду та облік руху активів на підставі депозитного договору. Депозитний договір з депозитарієм укладає інве­стиційний керуючий. В договорі зазначаються предмет

домовленості між сторонами, права і обов'язки сторін, по­ложення про взаємну відповідальність сторін за збитки, що можуть виникнути внаслідок невиконання договору, зміст інвестиційної декларації, розмір винагороди депози­тарієві за надання послуг інвестиційному фонду та інші умови, включаючи застереження про конфіденційність.

Інвестиційна компанія - це торговець цінними папе­рами, який, крім провадження інших видів діяльності, може залучати кошти для здійснення спільного інвесту­вання шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційна компанія створюється у формі акціонерно­го товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Статутний фонд інвестиційної компанії, яка здійснює спільні інвестиції, повинен становити не менш як 50 тис. мінімальних зарплат, визначених на момент її реєстрації.

Інвестиційна компанія для здійснення діяльності щодо спільного інвестування зобов'язана заснувати взаємний фонд, провести реєстрацію випуску інвестиційних сер­тифікатів, опублікувати інвестиційну декларацію та інформацію про випуск нею сертифікатів.

Взаємний фонд є філією інвестиційної компанії. Він має окремий баланс, на який інвестиційна компанія може пе­редавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів неру­хомості. Інвестиційна компанія одержує прибутки від діяльності, пов'язаної зі спільним інвестуванням, пропор­ційно вартості майна, переданого нею у взаємний фонд, якщо інше не передбачено інвестиційною декларацією.

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди (далі - фонди), випускають інвестиційні сер­тифікати, які пропонують для розміщення серед учасників.

Інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть об­мінюватися на приватизаційні папери, якщо ці фонди у встановленому Фондом державного майна України поряд­ку отримали дозвіл на здійснення комерційної діяльності з приватизаційними паперами. Закриті фонди обслугову­ють власників приватизаційних паперів з такими обме­женнями: інвестиційні сертифікати підлягають викупові фондом не раніше закінчення терміну використання при­ватизаційних паперів; учасникам інвестиційного фонду не гарантується фіксований розмір дивідендів. Привати­заційні папери, які перебувають у власності фонду, підлягають індексуванню у разі загальної індексації привати­заційних паперів.

На виконання Указу Президента України від 29 груд­ня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні» Кабінет Міністрів України постановою від 15 травня 2000 р. № 791 «Про управління державними корпоративними правами» затвердив «Поло­ження про представника органу, уповноваженого управ­ляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств», «Порядок проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпо­ративними правами», «Порядок звітності представників органів, уповноважених управляти відповідними держав­ними корпоративними правами в органах управління гос­подарських товариств»[80].

Поиск по сайту: