Підстави та межі господарсько-правової відповідальності

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, госпо­дарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність учас­ників господарських відносин. Другою правовою підста­вою є господарська правосуб'єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами право­відносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути суб'єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені гос­подарською компетенцією, а також інші учасники госпо­дарських відносин (ч. 1 ст. 2; ч. 1 ст. 216 ГК). Третя підста­ва називається юридико-фактичною. Вона встановлена ч. 1 ст. 218 ГК, згідно з якою підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчи­нене ним правопорушення у сфері господарювання. Це можуть бути протиправні дії або бездіяльність особи-гос-подарського правопорушника, що порушують права і за­конні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

факт господарського порушення, тобто порушення нор­ми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майно­вим правам та інтересам потерпілого (кредитора). Госпо­дарське порушення є наслідком протиправної поведінки господарського порушника. Така умова визначається у гос­подарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору тощо;

збитки, завдані порушенням господарського зобов'я­зання або установлених вимог щодо здійснення господарсь­кої діяльності;

причинний зв'язок між протиправною поведінкою по­рушника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так званий причинно-необхідний зв'язок, коли протиправ­на дія чи бездіяльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв'язок необхідно доводити відповідни­ми доказами;

вина правопорушника-учасника господарських відно­син. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого. При цьому слід мати на увазі застереження закону, згідно з яким учасник господарських відносин відповідає за невиконання або не­належне виконання господарського зобов'язання чи пору­шення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язан­ня несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося не­можливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзви­чайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обстави­нами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами пра­вопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконан­ня зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК).

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відпо­відальності.

Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені), оперативно-господарських та адміністративно-господарсь­ких санкцій досить лише одного з них: факту господарсь­кого правопорушення.

Ст. 219 ГК встановила межі господарсько-правової відпо­відальності, а також випадки, у яких розмір відповідаль­ності учасника господарських відносин може бути змен­шено або такий суб'єкт може бути звільнений від відпові­дальності.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 219 ГК) за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві влас­ності або закріпленим за ним на праві господарського відан­ня чи оперативного управління майном, якщо інше не пе­редбачено ГК та іншими законами.

Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбаче­них законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Наприклад, учасники товариства з додат­ковою відповідальністю у разі недостатності майна товари­ства несуть додаткову солідарну відповідальність у визна­ченому установчими однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК); учасники повного това­риства несуть додаткову солідарну відповідальність за зобо­в'язаннями товариства усім своїм майном (ч. 5 ст. 80 ГК); таку ж відповідальність несуть і повні учасники командит-ного товариства (ч. 6 ст. 80 ГК). Інший приклад: об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учас­ників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'я­заннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання (ч. 4 ст. 123 ГК).

Згідно з ч. З ст. 219 ГК суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідаль­ності, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання.

Ч. 4 ст. 219 ГК встановлено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичай­ний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засві­дчення факту виникнення таких обставин. Очевидно, що тут йдеться про обставини непереборної сили (форс-ма-жорні обставини).

Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку. Проте згідно з ЦК не вважається випадком, зокрема, недодержан­ня своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Ст. 220 і 221 ГК передбачають окремі випадки відпові­дальності боржника і кредитора за неналежне виконання зобов'язань (у вигляді відшкодування збитків), що поля­гає в порушенні строку виконання, та інші правові на­слідки такого прострочення (відмова кредитора від прий­няття виконання, що втратило для нього інтерес; відстро­чення виконання на строк прострочення кредитора).

Поиск по сайту: