Регулювання ринку цінних паперів

Державне регулювання ринку цінних паперів - це здійснення державою комплексних заходів щодо упоряд­кування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (ст. 1 Закону України «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів»).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійсню­ється з метою:

реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;

створення умов для ефективної мобілізації та розміщен­ня учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;

одержання учасниками ринку цінних паперів інфор­мації про умови випуску та обігу цінних паперів, резуль­тати фінансово-господарської діяльності емітентів, обся­ги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

забезпечення рівних можливостей для доступу емі­тентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів;

гарантування прав власності на цінні папери;

захисту прав учасників фондового ринку;

інтеграція в європейський та світовий фондові ринки;

дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог актів законодавства;

запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів;

контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів (ст. 2 Закону).

Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціаль­ним статусом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України.

До системи цього органу входять Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її центральний апарат і територіальні органи (управління та відділення).

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії. Голова Комісії, її члени призначаються та звільня­ються Президентом України за погодженням з Верховною Радою України.

Термін повноважень Голови Комісії та членів Комісії -сім років. Одна й та ж особа не може бути членом Комісії більше двох термінів підряд.

Звільнення Голови Комісії та членів Комісії протягом терміну повноважень може мати місце лише за власним бажанням, а також у разі вчинення злочину та у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я.

Основною формою роботи Комісії є засідання, які про­водяться за рішенням Голови Комісії у разі потреби, але не рідше одного разу на місяць. Засідання Комісії є право­мочним, якщо на ньому присутні не менше п'яти осіб.

Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього подано не менше п'яти голосів.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інфор­маційне, матеріально-технічне та інші види забезпечення діяльності Комісії організовує Виконавчий секретар. Ви­конавчого секретаря призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України та звільняє з посади Президент України. Виконавчий секретар підконтрольний Голові Комісії і підзвітний Комісії.

При Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку створюється Консультаційно-експертна рада, яка розробляє рекомендації щодо політики на ринку цінних паперів та бере участь у підготовці та обговоренні проектів актів законодавства, які розробляються та розглядаються Комісією.

Склад Консультаційно-експертної ради та положення про неї затверджуються Комісією.

Основними завданнями Державної комісії з цінних па­перів та фондового ринку є:

1) формування та забезпечення реалізації єдиної дер­жавної політики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адап­тації національного ринку цінних паперів до міжнарод­них стандартів;

2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх по­хідних;

3) здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на тери­торії України, додержання вимог законодавства у цій сфері;

4) захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за пору­шення законодавства у межах своїх повноважень;

5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;

6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Ук­раїні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

7) здійснення державного регулювання та контролю у сфері спільного інвестування.

Повноваження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку визначені ст. 8 Закону України «Про дер­жавне регулювання ринку цінних паперів» та ст. 5 Поло­ження про державну комісію з цінних паперів та фондово­го ринку, затвердженого Указом Президента України від 14 лютого 1997 р.

Контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах повноважень, визначених законом, здійснюють і інші, крім Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, органи державної влади (державні органи, що здійснюють контроль за цінами, органи Антимонопольно­го комітету тощо).

Форми державного регулювання ринку цінних паперів встановлені статтею 3 Закону України «Про державне ре­гулювання ринку цінних паперів». До них відносяться:

прийняття актів законодавства з питань діяльності учас­ників ринку цінних паперів;

регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів та забез­печення контролю за такою діяльністю;

заборона та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

реєстрація випусків (емісій) цінних паперів та інфор­мації про випуск (емісію) цінних паперів;

контроль за дотриманням емітентами порядку реєст­рації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних па­перів, передбачених такою інформацією;

створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

контроль за достовірністю інформації, що надається емі­тентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органам;

встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

контроль за дотриманням антимонопольного законодав­ства на ринку цінних паперів;

контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів;

проведення інших заходів щодо державного регулюван­ня і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Регулювання фондового ринку здійснюють також само-регулівні організації.

Саморегулівні організації професійних учасників фон­дового ринку утворюються за принципом: одна саморегу-лівна організація з кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Така саморегулівна організація повинна об'єднувати більше 50 відсотків професійних учасників фондового рин­ку за одним з видів професійної діяльності.

Об'єднання професійних учасників фондового ринку набуває статусу саморегулівної організації з дня його реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондово­го ринку. Порядок та умови проведення реєстрації саморе­гулівної організації професійних учасників фондового ринку та анулювання реєстрації встановлюються Держав­ною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Метою діяльності саморегулівних організацій профес­ійних учасників фондового ринку є забезпечення прова­дження діяльності професійними учасниками фондового ринку, які є членами саморегулівної організації, розроб­лення і затвердження правил, стандартів професійної по­ведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності.

Саморегулівна організація професійних учасників фон­дового ринку набуває делегованих їй Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку повноважень з дня опублікування в офіційному друкованому виданні Держав­ної комісії з цінних паперів та фондового ринку рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про делегування відповідних повноважень саморегулівній організації.

Умовами для прийняття рішення про делегування організації-претенденту професійних учасників фондово­го ринку повноважень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо регулювання фондового ринку є:

наявність правил і стандартів професійної діяльності на фондовому ринку, що є обов'язковими для виконання всіма членами саморегулівної організації;

статус непідприємницької організації;

наявність у власності для забезпечення статутної діяль­ності активів у розмірі не менше ніж 600 тисяч гривень.

У кожному виді професійної діяльності Державна ко­місія з цінних паперів та фондового ринку може делегува­ти саморегулівній організації такі повноваження:

збирання, узагальнення та аналітичне оброблення да­них щодо провадження відповідного виду професійної діяльності;

проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки;

подання їй обов'язкового для розгляду клопотання про при­пинення (зупинення) дії ліцензії на провадження професій­ним учасником фондового ринку певного виду діяльності;

сертифікація фахівців фондового ринку;

видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у встановленому нею порядку може делегувати інші пов­новаження саморегулівним організаціям.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку делегує саморегулівній організації повноваження з регу­лювання фондового ринку в установленому нею порядку за заявою цієї організації.

У місячний строк після отримання заяви від саморегулів-ної організації Державна комісія з цінних паперів та фон­дового ринку приймає рішення про делегування або відмо­ву в делегуванні саморегулівній організації повноважень.

У рішенні про делегування саморегулівній організації повноважень зазначаються:

найменування саморегулівної організації, якій делегу­ються повноваження;

повноваження, які делегуються;

строк, на який делегуються повноваження;

порядок державного контролю за здійсненням делего­ваних повноважень.

Рішення про делегування саморегулівній організації повноважень підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України як нормативно-правовий акт та оприлюд­ненню відповідно до законодавства.

Строк делегованих саморегулівній організації повнова­жень продовжується у порядку, встановленому для їх от­римання.

Саморегулівна організація має право подавати заяву про делегування їй додаткових повноважень лише за умови задовільного виконання раніше делегованих повноважень.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними папе­рами - господарськими товариствами, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності, а та­кож банками.

Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

брокерську діяльність;

дилерську діяльність;

андеррайтинг;

діяльність з управління цінними паперами.

Відповідальність суб'єктів господарювання за порушен­ня правил професійної діяльності на ринку цінних паперів встановлена ст. 11 Закону України «Про державне регу­лювання ринку цінних паперів», відповідно до якої Дер­жавна комісія з цінних паперів та фондового ринку накла­дає на юридичних осіб штрафи:

за випуск в обіг та розміщення незареєстрованих цінних паперів відповідно до чинного законодавства - у розмірі до 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі до 150 відсотків прибутку (надходжень), одержа­них в результаті цих дій;

за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено чинним законодавством, - у розмірі до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ненадання, несвоєчасне надання або надання завідо-мо недостовірної інформації - у розмірі до 1000 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян;

за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів - у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку про накладення штрафу може бути оскаржено в суді.

Штрафи, накладені Державною комісією з цінних па­перів та фондового ринку, стягуються у судовому порядку.

Про накладення штрафів на комерційні банки Держав­на комісія з цінних паперів та фондового ринку інформує Національний банк України у триденний термін.

Запитання і завдання для самоконтролю

1 Дайте визначення поняття щннегопаперу

2 Які цінні папери належать до пайових цінних паперів?

3 Які цінні папери належать до боргових цінних паперів?

4 Які цінні папери належать до товаророзпорядчих цінних па перів?

5 Які цінні папери належать до похідних цінних паперів?

6 В якому ворадку здійснюється емісія акцій ВАТ?

7 Назвіть форми державного регулювання ринку цінних па перів.

8 Яка діяльність належать до професійної діяльності на ринку цінних паперів?

9. Яку відповідальність несуть суб'єкти господарювання за по рушення правил професійної діяльності на ринку цінних па перів?

РОЗДІЛ IV

Господарські зобов'язання

ГЛАВА 13

Загальні положення щодо господарських зобов'язань

§ 1. Поняття, види, та підстави виникнення господарських зобов'язань

Категорія господарського зобов'язання своєму виник­ненню зобов'язана науці господарського права, яка роз­глядає господарські зобов'язання як одну з фундаменталь­них господарсько-правових категорій, що відображає зміст особливої правової форми господарських відносин. Сфор­мульоване спочатку доктринально в юридичній літературі, а тепер закріплене (з деякими модифікаціями, виклика­ними змінами в економічній системі) в ст. 173 ГК, визна­чення поняття господарського зобов'язання дозволяє з'я­сувати його основні ознаки, за якими воно відрізняється від зобов'язання цивільно-правового.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері госпо­дарювання з підстав, передбачених Кодексом, в силу яко­го один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі борж­ник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншо­го суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони ви­конання її обов'язку.

З цього визначення випливають наступні ознаки госпо­дарського зобов'язання:

а) особливий суб'єктний склад учасників господарсько­го зобов'язання. Господарське зобов'язання виникає між суб'єктом господарювання і іншим учасником (учасника­ми) відносин у сфері господарювання. Суб'єкти госпо­дарського зобов'язання - зобов'язана сторона і управнена сторона - це не лише боржник і кредитор, які традиційно характерні для цивільно-правових (майново-господарських за ГК) зобов'язань, але й суб'єкти організаційно-госпо­дарських повноважень;

б) особлива сфера суспільних відносин, в якій виника­ють господарські зобов'язання - сфера господарювання;

в) особливі підстави виникнення господарських зобов'я­зань. Господарське зобов'язання виникає з підстав, перед­бачених ГК;

г) особливий характер дій, що їх зобов'язаний вчинити (або утриматися від певних дій) один суб'єкт на користь іншого. Це дії господарського чи управлінсько-господарсь­кого характеру.

Господарські зобов'язання поділяються на два види:

майново-господарські зобов 'язання;

організаційно-господарські зобов 'язання.

Майново-господарські зобов'язання — це цивільно-пра­вові зобов'язання, що виникають між учасниками госпо­дарських відносин при здійсненні господарської діяль­ності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або ут­риматися від певної дії, а управнена сторона має право ви­магати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек­сом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

а) суб'єкти господарювання, зазначені у ст. 55 ГК;

б) негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи;

в) органи державної влади і органи місцевого самовря­дування, наділені господарською компетенцією.

Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господа­рювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'я­зання є відповідно боржник і кредитор.

Ч. З ст. 175 ГК містить застереження, згідно з яким зо­бов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єк­тами господарювання та негосподарюючими суб'єктами-громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (ЦК тощо).

Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених ГК та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зо­бов'язання майнового характеру на користь інших учас­ників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язково­го виконання.

Організаційно-господарські зобов'язання - це госпо­дарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарюван­ня та суб'єктом організаційно-господарських повнова­жень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарсь­ку (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а уп­равнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторо­ни виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК).

Організаційно-господарські зобов'язання можуть вини­кати:

- між суб'єктом господарювання та власником, який є засновником даного суб'єкта, або органом державної вла­ди, органом місцевого самоврядування, наділеним госпо­дарською компетенцією щодо цього суб'єкта;

- між суб'єктами господарювання, які разом організо­вують об'єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об'єднань чи товариств;

- між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

- в інших випадках, передбачених ГК, іншими законо­давчими актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів мо­жуть виникати з договору та набувати форми договору (на­приклад, засновницького договору про створення об'єднання підприємств, в якому визначаються взаємовідноси­ни між учасниками об'єднання та органом управління об'єднання).

Суб'єкти господарювання мають право разом здійсню­вати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У, разі якщо учасники договору про спільну діяльність дору­чають керівництво спільною діяльністю одному з учас­ників, на нього може бути покладено обов'язок ведення спільних справ. Такий учасник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, підпи­саного іншими учасниками.

Однією з особливостей господарських зобов'язань є підстави їх виникнення, примірний перелік яких встанов­лено в ст. 174 ГК.

Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

а) безпосередньо із закону або іншого нормативно-пра­вового акта, що регулює господарську діяльність;

б) з акту управління господарською діяльністю;

в) з господарського договору та інших угод, передбаче­них законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

г) внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єк­та або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

д) у результаті створення об'єктів інтелектуальної влас­ності;

є) у результаті інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (з конкурсу, тендеру, іншого пуб­лічного торгу).

Поиск по сайту: