Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон

Реформування соціально-економічного становища в Україні вимагає застосування нових форм регіонального розвитку, що базуються на можливостях регіонів повніше й ефективніше використовувати наявні ресурси і перева­ги сприятливого економіко-географічного та геополітич-ного розташування.

Найбільш дієвими формами регіональної політики, що застосовуються країнами як з високорозвиненою, так і пе­рехідною економікою, є створення спеціальних (вільних) економічних зон та здійснення комплексу заходів, що про­водяться центральними і місцевими органами виконавчої влади шляхом запровадження спеціальних режимів інве­стиційної діяльності.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) розглядають­ся як один з важливих інструментів, за допомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави зовні­шньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення іноземних інвес­тицій.

Спеціальна економічна зона - це частина території Ук­раїни, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства України. Для СЕЗ характерним є те, що в них створюються сприятливі валютно-фінансові умови для розвитку банківсько-кредитної системи, страхування та системи державного інвестування.

Правовий режим СЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України від 13 жовтня 1992 р. «Про за­гальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»[212]. Цей закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спе­ціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів еконо­мічної діяльності цих зон з місцевими радами, органами державної виконавчої влади та ін.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та при­скорення соціально-економічного розвитку регіонів шля­хом створення СЕЗ має постанова Кабінету Міністрів Ук­раїни від 14 березня 1994 р. № 167 «Про Концепцію ство­рення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні»[213], якою зазначену Концепцію було схвалено.

Згідно із Законом України «Про загальні засади ство­рення і функціонування спеціальних (вільних) економіч­них зон» в Україні залежно від господарської спрямова­ності та економіко-правових умов діяльності можуть ство­рюватися такі СЕЗ:

зовнішньоторговельні зони - частина території держа­ви, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон мо­жуть бути вільні порти (порто-франко)[214], вільні митні зони (зони франко) та митні склади;

комплексні виробничі зони - частина території держа­ви, на якій запроваджується спеціальний (пільговий по-

датковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим еко­номічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичен­ня нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнто­ване на переробку власної сировини та переважно складаль-ницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна фун­кція яких — розвиток імпортозамінних виробництв;

науково-технічні зони - це СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і вироб­ничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіо­нальних інноваційних центрів-технополісів, районів інтен­сивного наукового розвитку, високотехнологічних промис­лових комплексів, науково-виробничих парків (технологі­чних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

туристично-рекреаційні зони — це СЕЗ, які створюють­ся в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу[215];

банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснен­ня банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус на­дається банківським та страховим установам, які були ство­рені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за ме­жами України;

зони прикордонної торгівлі - частина території держа­ви на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених в Україні можуть створюватися СЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у еобі риси та елементи зон різних типів.

СЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критерія­ми. Так, за ознакою відкритості розрізняють СЕЗ інтег­раційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнто­вані на зв'язки із зовнішнім ринком). Залежно від місце­знаходження СЕЗ поділяються на зовнішні (розміщені на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни).

Поиск по сайту: