Зміст і форма господарського договору

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК зміст господарського дого­вору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинен­ня господарських зобов'язань. При цьому закон розрізняє два види умов: а) умови, погоджені сторонами, б) умови, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відпо­відно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для дого­ворів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Так, згідно з ч. З ст. 180 ГК при укладенні господарсь­кого договору сторони зобов'язані у будь-якому разі пого­дити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, предмет, ціна і строк дії договору визнані законом як істотні умо­ви будь-якого господарського договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначають­ся відповідно до обов'язкових для сторін нормативних до­кументів, зазначених у ст. 15 ГК, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечу­ють захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг (ч. 4 ст. 180 ГК).

Ціна у господарському договорі визначається в поряд­ку, встановленому ГК, іншими законами, актами Кабіне­ту Міністрів України. За згодою сторін у господарському

договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або ви­конання робіт у скорочені строки порівняно з норматив­ними (ч. 5 ст. 180 ГК).

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентно­го законодавства, антимонопольний орган має право вима­гати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору визнається час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського дого­вору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії гос­подарського договору не звільняє сторони від відповідаль­ності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Ч. 1 ст. 639 ЦК встановлює, що договір може бути укла­дений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми догово­ру не встановлені законом.

Відповідно до ст. 208 ЦК у письмовій формі належить, зокрема, вчиняти: а) правочини між юридичними особа­ми; б) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають но­таріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової фор­ми має наслідком їх недійсність.

Таким чином, господарські договори мають укладатися в письмовій формі.

Аналіз положень ч. 1 ст. 181 ГК дає підстави для вис­новку, що стосовно господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печат­ками, тобто - у письмовій формі (повна письмова форма).

Разом з тим ч. 1 ст. 181 ГК дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору. Крім по­вної письмової форми допускається укладення господарсь­ких договорів у спрощений спосіб - шляхом обміну листа­ми, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, радіо­грамами, телетайпограмами тощо. Письмовою формою до­говору визнається також підтвердження прийняття до виконання замовлень. Останні два способи можуть бути застосовані, якщо законом не встановлено спеціальні ви­моги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам госпо­дарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках -затверджувати типові договори (ч. 2 ст. 179 ГК). Прикла­дом можуть бути Типовий договір на постачання природ­ного газу, Типовий договір на транспортування природно­го газу, Типовий договір оренди державного майна тощо.

При укладанні ряду господарських договорів застосову­ються не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми догові­рних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зок­рема, це стосується форми договорів перевезення вантажів.

Так, згідно із статтею 6 Статуту залізниць України на­кладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту та Правил пере­везення вантажів і наданим залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою пись­мовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укла­дається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належ­ної провізної плати та інших платежів за перевезення. На­кладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюєть­ся на підставі договору повітряного перевезення. Форми документів, які посвідчують цей договір, та правила їх за­стосування затверджує Міністерство транспорту України.

Аналогічно регулюють форму договору перевезення ван­тажів й інші транспортні кодекси і статути. Так, на авто­мобільному транспорті формою договору є товарно-транс­портна накладна, на внутрішньому водному - накладна. На морському транспорті накладною оформляються мало-каботажні перевезення вантажів. Для інших договорів морських перевезень вантажів застосовуються такі форми, як рейсовий чартер і коносамент (ст. 134 Кодексу торго­вельного мореплавства).

Зі змісту ст. 203, 205, 215 та 639 ЦК випливає, що недо­тримання встановленої законом форми договору (правочину) не тягне за собою його недійсності. Оскільки згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в на­лежній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, то недотримання встановленої законом форми договору є підставою для того, щоб вважати господарський договір неукладеним.

Поиск по сайту: