Припинення суб'єкта господарювання

Припинення суб'єкта господарювання - одне з юридич­них понять господарського права. Це специфічна правова робота. До змісту поняття «припинення» входять юридичні підстави («умови»), акти та процесуально-правові дії щодо припинення суб'єкта господарювання як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені господарським зако­нодавством. Загальні підстави і форми припинення діяль­ності[36] суб'єктів господарювання усіх видів визначені Гос­подарським кодексом (ст. 59). ГК (ст. 60) встановлює та­кож загальний процесуальний (процедурний) порядок ліквідації суб'єкта господарювання. У разі банкрутства суб'єкта підприємництва відносини припинення регулю­ються Законом України від 14 травня 1992 р.(в редакції від 30 червня 1999 р.) «Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом».

Особливі підстави і форми припинення суб'єктів господа­рювання окремих видів встановлені також законами про цих суб'єктів (наприклад, ст.19-22 Закону України «Про госпо­дарські товариства», ст. 87-98 Закону України «Про банки і банківську діяльність» тощо) та іншими нормативними ак­тами (зокрема, про корпоратизацію, приватизацію та ін.).

Суб'єкт господарювання припиняється за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів), за рішенням інших осіб-засновників суб'єкта господарюван­ня чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК та іншими законами, - за рішенням суду.

Припинення за юридичними підставами може бути двох видів: добровільним і примусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення суб'єкта господарювання є ініціатива власника цього суб'єкта чи уповноважених ним органів або передбачені законом чи установчими документами обставини (наприк­лад, у зв'язку із закінченням строку, на який він створю­вався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено). Мотиви ініціативи суб'єкта господарювання закон не визначає. Це можуть бути: зміна профілю діяльності конкуренція, затоварення тощо.

Види юридичних підстав примусового припинення суб єкта господарювання визначені в законодавстві у виг­ляді примірного переліку (наприклад, ч. 2 ст. 38 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

Примусово суб'єкт господарювання припиняється відповідно до судового рішення, постановленого на підставі:

- визнання недійсним запису про проведення держав­ної реєстрації через порушення закону, допущені при ство­ренні суб'єкта господарювання - юридичної особи які не можна усунути;

- провадження суб'єктом господарювання діяльності що суперечить установчим документам, або такої, що за­боронена законом;

- невідповідності мінімального розміру статутного фон­ду суб'єкта господарювання - юридичної особи вимогам закону;

неподання протягом року органам державної податко­вої служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;

наявності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність суб'єкта господарювання - юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Крім того, згідно з ч. 1 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» суб'єкт гос­подарювання припиняється на підставі рішення господарсь­кого суду про визнання його банкрутом. Порядок такого при­пинення визначає Закон України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ч. 1 ст. 59 ГК передбачає дві правові форми припинен­ня суб єкта господарювання: реорганізацію і ліквідацію

Реорганізація передбачає виникнення на основі діючо го суб'єкта господарювання одного або більше нових суб'єктів господарювання. У разі реорганізації суб'єкта господарювання усі його права та обов'язки переходять до правонаступника (правонаступників). Загалом законодав­ство визначає чотири правових способи реорганізації суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення (ч. 1 ст. 59 ГК). З юридичної точки зору ці спо­соби розрізняються залежно від того, до якого суб'єкта пра­ва переходять всі майнові права та обов'язки підприємства, що реорганізуються.

Злиття двох і більше суб'єктів господарювання в один означає перехід прав і обов'язків кожного з них до суб'єкта господарювання, що виник внаслідок правового акта злиття. У цьому випадку виникає новий суб'єкт господарювання, а суб'єкти господарювання, що злилися, припиняються.

Приєднання одного суб'єкта господарювання до іншо­го означає, що до останнього переходять права і обов'язки приєднаного суб'єкта господарювання. Новий суб'єкт гос­подарювання внаслідок такої реорганізації не виникає, проте суб'єкт господарювання, який приєднався, припи­няється.

Поділ суб'єкта господарювання є створенням на базі одного існуючого суб'єкта господарювання двох і більше суб'єктів господарювання як суб'єктів права. За таких умов відбувається поділ усього майна суб'єкта господарювання. Такий спосіб реорганізації передбачає затвердження влас­ником (уповноваженим органом) роздільного акта (балан­су). Згідно з цим актом частини майна та відповідні права і обов'язки реорганізованого суб'єкта господарювання пе­реходять до суб'єктів господарювання, створених внаслі­док поділу.

Перетворення суб'єкта господарювання як спосіб ре­організації означає перетворення однієї форми власності в іншу (наприклад, державної або комунальної в колектив­ну або приватну) і, відповідно, зміну організаційно-право­вої форми суб'єкта господарювання. Такий спосіб реорга­нізації масово застосовувався в процесах корпоратизації і приватизації майна державних підприємств. При перетво­ренні до суб'єкта господарювання, який щойно виник, переходять права і обов'язки колишнього суб'єкта госпо­дарювання.

У випадку ліквідації суб'єкт господарювання припи­няється як суб'єкт права без правонаступництва. Згідно з ч. 6 ст. 59 ГК суб'єкт господарювання ліквідується: за ініціативою осіб, зазначених у частині першій ст. 59 ГК; у зв'язку із закінченням строку, на який він створював­ся, чи у разі досягнення мети, заради якої його було ство­рено;

у разі визнання його в установленому порядку банкру­том, крім випадків, передбачених законом;

у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом[37].

Слід зазначити, що ЦК встановлює обов'язок учасників юридичної особи або органу, що прийняв рішення про при­пинення юридичної особи негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію (ч. 1 ст. 105 ЦК). Такий же обов'язок встановлено і ч. 1 ст. 34 Зако­ну України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Державний реєстратор в порядку, встановленому зако­нодавством, повинен (як правило, не пізніше наступного робочого дня з дати надходження відповідних документів про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи) запов­нити реєстраційну картку про державну реєстрацію при­пинення суб'єкта господарювання - юридичної особи, вне­сти до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи та пе­редати органам статистики, державної податкової служ­би, Пенсійного фонду України, фондів соціального стра­хування повідомлення про внесення до Єдиного державно­го реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення для зняття юридичної особи з обліку.

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення суб 'єкта господарювання - юридичної особи є датою його припи­нення.

Ч. 8 ст. 59 ГК містить норму, згідно з якою оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціаль­ному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіцій­ному друкованому виданні органу державної влади або орга­ну місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня при­пинення суб'єкта господарювання.

Загальний порядок ліквідації суб'єкта господарюван­ня (ліквідаційний процес) встановлено ст. 111 ЦК та ст. 60 ГК, відповідно до якої ліквідація суб'єкта господарюван­ня здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим орга­ном, визначеним законом, якщо інший порядок її утво­рення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта господа­рювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується. Ч. 2 ст. 105 ЦК передбачає, що комісія з припинення юридичної особи (ліквідаційна ко­місія, ліквідатор тощо) призначаються за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію.

Ліквідаційний процес передбачає здійснення щодо суб'єкта господарювання наступних заходів:

1) Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви пре­тензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

2) Ліквідаційна комісія або інший орган, який прово­дить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в тих же друкованих органах, в яких публікувалося оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця, по­відомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені ГК чи спеціальним законом строки.

3) Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

4) Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кре­диторами, складає ліквідаційний баланс та подає його влас­нику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Проте слід мати на увазі, що згідно з ч. 1 ст. 111 ЦК ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред- 'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідація ний баланс який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кре: диторами вимог, а також про результати їх розгляду Про­міжний ліквідаційний баланс затверджується учасник! ми юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Саме від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу починається виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується (за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться зі сшшвом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу (ч. 2 ст. 111 ЦК).

Майнові претензії кредиторів до суб'єкта господарюван­ня, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єк та, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами Ппи цьому законодавець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів для задоволення претензій може не вистачити (презумпція недостатності

майна). Томучерговістьтанорядокзадоволеннявимогкре-диторів визначаються відповідно до закону

Так, залежно від підстав ліквідації суб'єкта господарю­вання встановлено два види черговості. Наприклад, якщо суб єкт господарювання ліквідується у звичайномТпорад ку діє черговість, встановлена ст. 112 Цивільного кодекс?.

Якщо суб єкт господарювання оголошений банкрутом діє черговість, визначена статтею 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”

Звичайна черговість - це першочергові та інші борги шдприємства-боржника. Згідно з ч. 1 ст. 112 ЦК у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшко­дування шкоди, завданоїкаліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників пов язані з трудовими відносинами, вимоги автора про пла' ту за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Суть черговості полягає у тому, що вимоги кожної на­ступної черги виконуються після повного задоволення ви­мог попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно розподі­ляється між кредиторами пропорційно до заявлених ними і визначених ліквідаційною комісією сум.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні ви­мог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи (ч. 2 ст. 112 ЦК).

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, вста­новленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідову­ють, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно (ч. З ст. 112 ЦК)

При ліквідації суб'єкта господарювання застосовуєть­ся категорія так званих погашених претензій (ч. З ст. 61 ГК) В ч. 4 ст. 112 ЦК вони іменуються погашеними вимо­гами. Погашеними згідно з законом визнаються претензії:

а) не задоволені через відсутність майна суб'єкта госпо­дарювання;

б) не визнані ліквідаційною комісією якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про по­вне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом;

в) претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кре­диторові відмовлено

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використовується за вказівкою власника.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття «суб'єкти господарювання».

2. Хто належить до суб'єктів господарювання?

3. Якими способами можуть утворюватися суб'єкти господарю­вання?

4. Які дії включає порядок державної реєстрації суб'єктів гос­подарювання?

5. Які документи подаються для державної реєстрації суб'єкта господарювання-юридичної особи?

6. Які відомості щодо суб'єкта господарювання-юридичної осо­би містяться в Єдиному державному реєстрі?

7. Які відомості щодо фізичної особи-підприємця містяться в Єдиному державному реєстрі?

8. Які відомості щодо відокремленого підрозділу юридичної осо­би містяться в Єдиному державному реєстрі?

9. В яких випадках проводиться державна реєстрація змін до установчих документів?

10.Назвіть підстави примусового припинення суб'єкта господа­рювання.

11. Назвіть підстави ліквідації суб'єкта господарювання.

12. Які заходи включає в себе ліквідаційний процес?

13. У якій черговості задовольняються вимоги кредиторів у разі ліквідації платоспроможного суб'єкта господарювання-юри­дичної особи?

ГЛАВА 6

Правове становище підприємств

§ 1. Поняття підприємства як організаційної форми господарювання

Домінуюче місце серед суб'єктів господарювання нале­жить підприємствам. Це зумовлено особливими економіч­ними і соціальними функціями підприємства в еко­номічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства як суб'єкта господарювання є центральною частиною систе­ми господарського права України, його правовою основою.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарсь­кого законодавства приймаються, виходячи з економічно­го та правового становища підприємства.

Поняття «підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти госпо­дарського права стосовно всіх форм і видів власності в Ук­раїні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає про­мислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організацій­них і юридичних ознак, за якими кваліфікується як суб'єкт господарювання і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ч. 1 ст. 62 ГК, уніфіковано виз­начається правове становище підприємств усіх форм влас­ності і галузей народного господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 62 ГК підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним орга­ном державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої госпо­дарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та інши­ми законами.

Отже, по-перше, підприємство є самостійним суб'єк­том. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприєм­ства як товаровиробника. Юридичний аспект такого виз­начення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності має право з власної ініціа­тиви приймати будь-які рішення, що не суперечать зако­нодавству України.

По-друге, закон визначає, що підприємство - це суб'єкт господарювання. Суть визначення «суб'єкт господарюван­ня» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибут­ку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює ви­робничу, науково-дослідну торговельну та іншу господарсь­ку діяльність. Як правило, підприємства належать до ко­мерційних, спрямованих на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій - релігійних, об­'єднань громадян тощо), хоч можуть створюватися і для некомерційної діяльності (ч. 2 ст. 62 ГК).

Підприємство - це статутний суб'єкт господарювання. Статут підприємства як локальний акт господарського за­конодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридич­ної особи. Це один з найважливіших правових актів під­приємства.

Підприємство має необхідне для суб'єкта господарюван­ня майно - основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, господарського відан­ня чи оперативного управління). Це майно юридично відме­жоване, як правило, від майна власника підприємства і зак­ріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і обо­ротні кошти знаходяться на самостійному балансі, гроші -на поточному рахунку підприємства в банку.

Підприємство має печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як суб'єкта господарювання, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 4,5 ст. 62 ГК) Цим підприє­мство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств, до складу яких входять юридичні особи.

Поиск по сайту: